| Сторінки (4/354): | « | 1 2 3 4 | » |
В пустощах серпня: метелики над лоном…
137* від першого уроку: «так розкривались в пізнанні
життя, і небо, й жінка…»
Знайти вустами неціловані місця
Мені кохана в першу нічку загадала!..
– О, скільки ж я, наївна юнь невміла, мало
На той час знав – аби знайти оті місця!
138* дієслова для вчительки кохання: «слова – переоцінюють.
а губи… – сила в них!»
Я для тебе в цю ніч стільки слів-квітів подарував!
І поклав поцілунків на тіло твоє – аж до ніг,
Тільки бачив те бог: серце жінки я словом не взяв –
Впокорити ж цілунками й плоть цю, і душу я зміг!..
139* на славу медового серпня: «так ловили – ти і зорі –
метеликів ночі!..»
Я вустами пошукаю ерогенну диво-зону
На твоїх таїнах плоті, що творив мій бог зі щастя! –
Ти метеликів чекаєш там, над лоном?!. – хай же вдасться
Їх збудити! Ти – літай ще!.. – я ж почну шукати знову!
140* весільне, іронічно-вічне: «най вуста знаходять своє
на всіх меридіанах її тіла!..»
А мила всоте стверджує: «Твої цілунки – мед!» –
Вже знаєш, німфо!.. Я ж і це засвідчую про губи:
Й мене, вар’ята, все життя ведуть у прірву згуби –
Знаходять насолоду скрізь, де бог творив той мед!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846181
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.08.2019
В поклоні серпня: заповіді сьомого дня
* мірою Його доброти: «а жінка – то Твоя найбільша нагорода!»
Ступивши в серпень зрілий, відкрив я знань дари:
Як щедро, як багато бог за сім днів сотворив!
Але найбільша благодать була і є нам – жінка:
За неї я вклонюсь Йому й подякую в День Жнив!
* ціна часу: «а серпень – птахою… а квіт троянди – мить!»
Щасливі, ще впиваймося духмяними ночами –
Бо знай, кохана, й літо це не вічно буде з нами:
Розвіє подих часу дні, сни, запахи троянд,
І згасне полум’я бажань, і тіл краса зів’яне…
* ночі-звідниці: і в снах чого ж від невтоленної чекати?!
Ніч-самітницю в дім заведе нареченою вечір,
Та й роздягне всі спогади, і понесе поміж течій
Вічних дум про жону: спрагла плоті на ложе чекає!
– Геть, розпуснице, йди, не ґвалтуй мої сни так неґречно!..
* світанки ревнощів: «бачу її у снах – як же ревную… до себе!»
Знову ревнощів гори на серце моє тиснуть зранку:
До руки, що тебе по моїх водить мріях-стежках,
До очей, що торкаються плоті й душі, емігрантко,
І до вуст – як же пестили перса цілунками в снах!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846179
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.08.2019
(в Радоницю, місяця травня…)
Святої тиші спокій і жура…
На цвинтарі сільському сосен варта,
А тінь хрестів застерігає: «Варто
На світі жити, раз твоя пора!».
Тут явиться прозріння, днем одним:
Межу всьому відчуєш явно, зримо
Руками, розумом, шляхами пілігрима –
Он встелені як хвоєю вони –
І камінь в мітках вічності замре:
Твоє життя все вміститься у риску
Між числами! – до тризни від колиски
Ім’я – на подих, дати дві – й тире…
О дар буття, цінуй його мов скарб:
Ким був ти, мав що – все постане прахом,
Тож дні свої, любов, ще душу-птаху
Оберігай – та додавай їм барв;
До часу в камені торкнися, до трави,
Світ обійми любов’ю – і живи.
Біжи від суєти, бо все зітре
Оте святе між датами тире!
---
(над Припа"яттю, де край дитинства і пам’яті роду…)
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2019
253* так закоханість переростає в одержимість
Хто коханням своїм заворожений до сліпоти,
Хто дівочими чарами впоєний – спалить мости
Перед світом, в якому суперника вічно він бачить –
Той у жертву кохання свого ладен все принести!
254* молитва пасхального чину:
«у сховках слів моїх – і кара, й радість днів…»
– Не потурай словам, що у душі моїй:
І пристрасть в них, і гріх, жадань тілесних рій!
Чим більше слів-думок вуста промовлять нині,
Тим більше в Судний день спитаєш, Отче мій?
255* о, щедре небо у словах! і скупість – безгранична…
Немало небо всім живим розчарувань послало.
Тож істин не шукай ні в чім, і правди ідеалів,
А просто будь. Живи й люби, людиною під сонцем:
Той, що творив світ наших мрій – дав долі часу мало.
256* на жнивах віків: «ненависті все ж більше, ніж любові,
зазнав цей люд від вчень, богів, релігій»
Приходимо в світ ми з душею, що вільна від видумок, чиста,
Красива мов лотос, невинна – без вір у богів і пророків,
І лиш настанови батьків та «просвітлених» «божі уроки»
Юдеїв з нас роблять, Христових
рабів, мусульман, чи буддистів…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2019
(із оповіді про передпасхальний інцидент
часів прокуратора Іудеї Пилата)
«Я – правовірний. Шабот – то святе:
[i]Ходжу під храм[/i], в щось вірую (лукаво),
Не поступлюсь на правду Тори правом,
Тож Ірод, суд, Пилат – усе пусте,
Я згендлював: «Пророка – на Варавву!».
Так що равві там, цар, чи вуркаган? –
Ввійдемо чесно всі в історію і в дати! –
Сідай зручніше, Гавриїле, на диван,
Згадаємо святош, той суд, Пилата,
І вип’ємо – за весь той балаган:
Бо що ж було? – з’явився хуліган,
«Син» божий, з Назарету, як приблуда,
І всякий люд з ним, що кричав: «Нам чуда,
Й царя навік!» – та рвав в шмаття жупан –
І «в масть ліг» день того «святого суду»:
Бо перед тим Варавва, мій дружбан –
Ми з ним щоніч за браму – й чатувати
(Та ні! Лише просить, не грабувати!..) –
Попався раз (за друга – постояти!) –
Тим балаганом й спасся мій братан;
Його відпустять: тут динарій, там…
– І справу зробить вічне вже веління:
«Йому – його! а кесарю – нетлінне…»
Тим і зам’яли непорозуміння,
Котре пасхальний народив дурман.
– Каяфа, Ірод, натовп і Пилат?! –
Ця честь мені належить, і по праву! –
Я першим крикнув: «Милуєм Варавву!» –
І не повернеш вже історію назад.
…
Отож, розвіємо Євангелій туман –
Це правда: я скінчив той балаган».
---
(з архіву С.В., переспів)
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2019
(словом блудного сина)
Коли відчує серце днів цих край,
Коли вони повернуть шлях до роду,
Я попрошу в Творця: «О, не карай,
Тим, що дав тут рай плоті в нагороду –
Й едемський сад готуєш там мені:
І грішний я, і в вишній рай не хочу!! –
Яви добро: шляхи продовж земні,
І ніжність діви, і любові ночі,
І весен квіт, де в щасті солов’ї,
І вічне диво любощів світання –
Тож не переч, Всевишній, дні мої
Продовж в її вустах, в її коханні!
Що співи там, що цнота райських дів?! –
Безмежність щастя – з нею, тут, в ці миті!
В земній лиш Ти створити це зумів –
Довершеність у жінці! Їй сурмити
Я буду, скільки сил і духу в слові –
Один, що вдячний за дарунок Бога!
Лише вустам моїм дай сил і змогу,
І серцю днів ще дай в житті й любові!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2019
249* «своїм добром не укріпи дух злого»
Негідному добром бажаєш відплатити,
Щоб грішний люд сказав: «О, небу догодив ти!»? –
Але добром для ницого – то правда всіх часів! –
Ти тільки ріки зла, дні справ мерзенних ситиш.
250* «з блазнем затіваєш суперечку? –
завжди виглядатимеш дурнішим»
По розуму людину ти питай.
По ньому ж їй і сам відповідай.
А ще будь мудрим – з дурнем не водися,
І суперечок з ним не починай.
251* «послухай душу світу й слів: це народила Жінка!»
Багато «істин» про богів, про небо знають люди
І сотворили вчень, і їх нав’язують усюди.
Ти ж вір в цю істину святу: «Все божество – у Жінці,
Вона – любов, у ній – світ слів, які шепочуть губи!»
252* «дивися, де стаєш, який там слід залишиш»
Не стань, Касьяне, й ти серед лукавих тих,
Котрі межи людей сто розпускають лих,
Чи тих, хто сіяв хліб, та не зібрав врожай свій,
Хто вчень пізнав меди – але не жив по них.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832454
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2019
[i](вступлюсь за дієслово і кохання)[/i]
Мій критик, строго не суди за дієслівні рими!
Я слова суть у дії знав із юних днів нестримних:
Ніщо життя красу та смак, та насолоду мови
Не передасть у повноті, як чари дієслова:
«Ти з’являєшся – вітаю, пригортаю,
Припадаю, притискаюсь і зливаюся,
Відчуваю, заціловую, кохаю!..
В небеса злітаю!.. – Так, люблю й не каюся!..»
…
[i](знову, мила, діє-слівне, від життя й гріха…)[/i]
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019
«краще синиця в руці…»
А мова не про те, щоб журавлів ловити –
Для крил моїх занадто вже високі небеса,
Та й з рук давно втекли малих надій синиці
(Хоч диво: мрійниці-душі ще сняться чудеса!);
І не про те вони – слова мої безкрилі –
Щоб поміж справ і суєти встигати за усім:
Лише б у хвилях днів не впали їх вітрила –
Вустами не злукавити і серцем-днем своїм.
Та й то вже не печаль, щоб чути голос висі! –
Багато виростив наш час глашатаїв небес –
Лиш друзів біль і сум відчути духом чистим.
Любити, втішити когось, допоки ти не щез.
Що ж, хай нам все й давно порахував Всевишній,
Тож мова не про те з благань, як вимолити час,
Нехай і в решту днів дасть сил добро творити –
Бо тут за що любитимуть і чим згадають нас?
Живімо так, щоби серцям жаліть не довелось:
«О, як гірчив тут кожен день без іншого когось!»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019
«краще синиця в руці…»
А мова не про те, щоб журавлів ловити –
Для крил моїх занадто вже високі небеса.
Та й з рук давно втекли малих надій синиці
(Хоч диво: мріям і душі ще сняться чудеса!);
І не про те вони – слова мої безкрилі –
Щоб поміж справ і суєти встигати за усім:
Лише б у хвилях днів не впали їх вітрила –
Вустами не злукавити і серцем-днем своїм.
Та й то вже не печаль, щоб чути голос висі! –
Багато виростив наш час «глашатаїв» небес –
Лиш друзів біль і сум відчути серцем чистим.
Любити, втішити когось, допоки ти не щез.
Що ж, хай нам все й давно порахував Всевишній,
Тож мова не про те з благань, як вимолити час –
Нехай і в решту днів дасть сил добро творити,
Бо тут за що любитимуть і чим згадають нас?
Живімо так, щоби серцям жаліть не довелось:
«О, як гірчив тут кожен день без іншого когось!»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019
245* «а хто казав, що всі плоди – солодкі?!»
«Не нехтують в садах трояндами за те,
Що кожна з цих красунь з колючками росте –
Тож мудрих ти завжди суворе слово слухай,
І правду – хай гірка – впусти у душу й вухо».
246* «і ти з народження у золоті не був»
«Не бійся руку тим подати, хто на дні –
Чи впав він, чи не зміг піднятися до днів,
В які і доля, й люд, і сонце зігріває:
Впадеш в багно ти сам – пізнаєш суть цих слів».
247* «усе в житті – чи під щитом, чи на його щиті»
«Помилиться гідний не раз – та з честю досягне мети.
Достойний загине в бою – та честь покладе на щити.
Так, навіть упавши в багно, залишиться цінним алмаз.
– А бруд і на золоті буде брудом нікчемним сто раз».
248* «душа росте на співчутті й любові»
«Ти, народжений в світ, маєш образ і розум людини,
Та не станеш ти нею, не будеш ні дня, ні хвилини,
Ані миті – допоки в собі ти не матимеш двох цих:
Милосердя душі й благородство сердечне – щоднини».
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019
( розгублене в світах…)
241* «безцінні слова. але щастя вирощують вчинки»
Банальна ця істина – й вічна на нашій землі
Для юних чи мудрих, поетів, а чи королів:
Кохання живе не в словах, його серце – у вчинках,
Де праця душі, серця труд, наших днів мозолі.
242* з невивчених уроків:
«слідкуй за словом. і твори добро»
«Серед полови слів смішним постанеш, грішним –
Таких же пустомель, як сам ти, цим потішиш:
Стань стриманим в словах – і щедрим будь на вчинки,
Твори добро й любов – і їх оспівуй в віршах».
243* і Книги вчать: «не розсипай перлини слів між злобних»
Світ не тільки весни квітні дні – ще чекають уроки сумні:
Не спіши серед подихів зла, поміж смути лукавства, брехні
Аромати любові й душі, що надбав ти, розвіяти щедро –
Знай бо: свіжість троянд, їх красу вб’є нахабно-бридкий дух свині.
244* у вікні правди:
«світ совість знає, честь, і підлість, і наругу…»
Дивись: в вікні життя наш світ – там різнобарв’я завше.
Так небеса творили й нас: зло і добро змішавши
У тисячу тонів чуттів, бажань сердець, емоцій,
Талантів, вчинків і думок – щоб вкласти в душі наші.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019
* Елена Марс; к ст. «С весной душа до одури похожа»
Изысканность слова, манеры и чувств…
Изящество мысли да формы стиха…
– Ах осень, напрасна стихия безумств,
твоя оголенность в соблазне греха –
вот исповедь Женщины истовой – вечное, тайное:
весны поцелуи ей снятся!.. со счастьем – венчание!..
* (Е.М.) о сокровищах и потерях наших: слышу дыхание Счастья…
Уловив средь лиц и слов дыханье, улыбнусь рассвету, звездам, лире!
А без вас день пуст, я в сердце ранен: отдан я на растерзанье миру,
где не слышно голоса Елены… и желание на одиссею –
отыскать ваш след средь счастья пены на земле обетованной – зреет…
* (Е.М.) и просто вопрос. – вы позволите?
И где вас искать мне, комета Галлея?
К созвездьям каким траектория клонит?
И в веке каком, Зевса дочь и Латоны,
оставите след на моем небосклоне?!.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019
* (Т.) радості мої всі – у тобі!..
Я в надії знов: вагітні дні весною!
Серце чує, як любов парує рими:
Розіп’ятий поцілунками твоїми
Від кохання воскресаю над тобою!..
* (Л.) а чи вдасться?..
Відпущу тебе назавжди, відпущу,
Сам з полону повернуся я твого.
Що ж, в житті буває й так... – Та я навчусь
Не кидатися в кохання стрімголов!
* (Н.) «а зелені оченята – мов люстерки щастя!»
Твої очі знову – кольору капризу,
В серці барв лукавого, милого – і злого!
– Прагну всього – і
лечу, лечу донизу,
У бентежну прірву серця-скарбу твого!
* (Н.) клятва останнього дня:
так і впали ангели. а я? – я ж із глини!..
Життя дам в заставу, втону у цій згубі – з тобою! –
І раю зречуся, а в свідки я ангела визву,
І він поклянеться і небом, і світу любов’ю,
Що душу віддав би – за очі у колір капризу!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2019
**
Моя любов з обману в’є сильце.
– Та на тобі лежить подвійна зрада:
Зневажила ти шлюбних уз кільце,
Моєї клятви перстень віри крадеш.
Але суддею бути днів твоїх –
Чи може той, хто сам згрішив безмірно,
Хто в час любові почуттям своїм
В безчестя храмі освятив невірність?!
Твої чесноти – лжа! Але я сам
Себе вів брудом слів твого лукавства:
Твоєю клявся честю небесам –
Сліпим бажав владарювати в царстві!
Наївний, в святість вірити хотів
Між хтивих днів неправди берегів.
***
SONNET 152
In loving thee thou know'st I am forsworn,
But thou art twice forsworn; to me love swearing,
In act thy bed-vow broke and new faith torn,
In vowing new hate after new love bearing.
But why of two oaths' breach do I accuse thee,
When I break twenty? I am perjured most;
For all my vows are oaths but to misuse thee
And all my honest faith in thee is lost,
For I have sworn deep oaths of thy deep kindness,
Oaths of thy love, thy truth, thy constancy,
And, to enlighten thee, gave eyes to blindness,
Or made them swear against the thing they see;
For I have sworn thee fair; more perjur'd I,
To swear against the truth so foul a lie!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019
(із забутого)
117* عُمَر خَیّام نیشابوری – «єдине – у множині»:
і Ти пізнав самотності печалі…
Посеред знаних світом мудростей-перлин
Одна гірчить мені найбільше, мов полин:
«Не будь один, поки ти тут, не жий один!» –
Навчав людей той мудрий перс Гіяз ад-Дин…
118* Адамове, Хайямове, моє:
«був один лише крок до любові…»
Він лише глину замісив, щоби творити нас,
А я тебе вже покохав – в той визначальний час:
Прийдеш богинею у світ, в полон візьмеш мене –
І закружляє назавжди нас двох кохання вальс!
119* скупість: «даєш, щоб так швидко забрати…»
Хто пізнав ціну любові – що йому вже смерті страх?
Ниточка життя, – дано їй поєднати в двох серцях
Долі й дні в кохання й щастя, стежки дві в єдиний шлях.
– О, чому ж тонку цю нитку швидко рвеш Ти, Машіах?!.
120* питаючи за мудрими:
«і початок, і край – поза нашою волею все?»
Ні, не володарі ми неба, ані днів:
Хтось чашу часу проливає – пий, чи ні,
Ми ж хід подій і доль не в змозі зупинити.
То в чому сенс Господніх справ, скажіть мені?
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2019
«у невідомості є шарм – за це й молюсь, Всевишній…»
А день – свіча; а я ще йду! – дорогами земними:
І дякую за цвіт троянд, що бачу понад ними,
За мрій меди, оману снів, шипи тих слів, що ранять,
За зради звабу, кривди смак, що я пізнав так рано,
Коли торкався вікон днів і квітів серця жінки
Чуттів вінком; за сподівань вино святе – і згіркле
Поміж обітниць-засторог, що Ти стелив: до бога
Безмежжя слів, і суєти, і марнота дороги…
Тому вклоняюсь за земне – буття, кохання, правду,
Що відчуваю біль чужий на струнах серця завжди,
Коли свячу печалі втрат сльозами як причастям,
І за талант душі: Ти дав радіти друга щастям;
Уклін за весни, що вели в світи святі – і грішні!..
За полини років – там дні й солодкі, юні, втішні;
Що й нині сію днів добро, любов’ю ніч зоріє,
І за вогонь останніх свіч – за віру і надію:
Ти впишеш в Книгу Доль? Чи десь
її хтось інший пише?
У невідомості є шарм – тож промовчи, Всевишній!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2019
353* між мною і пам’яттю:
дощ освятить нам ніч, нашу віру і сад твоїх квітів…
Знаю, у снах він ще прийде, у доторк світанків…
Певно, забути ночей з ним не зможеш ніколи…
Знахарем-подихом я огортатиму ранки –
в запах надії, любові, грози й матіоли…
354* радість літа і любові у твоєму серці…
Як розкрилося ти, серце, часом сплаченим,
як висвячувалось росами кохання!..
І прощались двоє потай спозарання –
танув лід, і біль, і сльози літ розтрачених.
355* ти своє у долі викупила болем…
Губить надія-кораблик у часі сліди
серед байдужих потоків із днів моїх сірих –
не віддавай же, благаю, ту райдугу-мрію
ти на поталу печалей – і в дім мій ввійди!
356* залікує рани час – щоб життя тривало
Знову тіла спраглого чари наді мною!..
Знову, доле, ділимо нічку із вдовою –
і люблю, і мучусь… – і кохаюсь в щасті!..
Час тебе просити: «Йди за мене, Насте!»
… …
(літу… року... моє і вдовине…)
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2019
(на порогах Бугу: тут печалі твої розіллються…)
349* у відлуння грози:
вдовиними надіями спитаєш…
Він згасне – суму щем, у серці втрат… Сльозу
змахнеш із вій – гірку, пекучу болю мірку,
вдивляючись увись, в вечірню першу зірку:
«Ти звістиш, доле, зцілення грозу?..»
350* помолюся і скажу до неба:
«що ж Ти в сонячної жінки відібрало долю?!.»
Вдовиним не граються серцем… – Його проведи
у дні, де для щастя відкриються вікна, для сонця.
Хай лишаться шрами – кохання постав охоронцем,
у росах щасливих ночей змий від втрати сліди.
351* і вуст її, і вітру шепіт:
«ти вслухайся, ріко, в мить ранку і молитви…»
«Я чистих вод ріки надією торкнуся –
щоб кола почуттів не розгойдав обман…
Нехай омиє час біль від колишніх ран
любов’ю днів нових, де щастя океан…»
352* не розминутися…
А час мине. І може статись так,
що сил мені забракне вірить довго
у вічність почуттів кохання цього –
не обмани мене, дай, доле, знак!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826639
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2019
(на вітрах чужих мелодій…)
«Моя любов – то гріх. Я знаю це.
Та на тобі лежить подвійна зрада!»
(В. Шекспір, сонет 152)
Ще не знав, чи ти в світі десь є –
Відчуттям було серце п’яне
І молило: «Як щастя моє
Ти з’явися у днях, кохана!»
Сталось! – вечір співав щастю гімн,
Ніч любові несла у світанки!..
Та в його ти верталася дім –
Долі жінка, мені – лиш коханка…
Ваблять стиглі, терпкі, запашні
Літа дні – як плоди ожини!
… Хто ж тепер ти йому, не мені –
Берегиня?.. коханка?.. дружина?..
---
[i](серпень 2006...)[/i]
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2019
237* «кохаю!» твоє – то найкраща молитва весняна!
Вище Тор, Благовістя, всіх Книг, де вчення про богів,
Твій, о земле весняна, гімн тлінному – в щасті гріхів:
Як же квітне земля! Ось коханої руки і губи,
Мов вино хміль цілунків – і мить найсолодших із слів!..
238* знаки пам'яті:
і де воно все, у що легко так юність манила?!.
Були, Касьяне, дні, коли шляхи твої
Стелилися мов шовк, співали солов’ї,
І усміхався день, і дарував цілунок
Від щастя, і добра, й коханих вуст її!..
239* з уроків Лукреція Кара:
«радість? – не чекай з небес: маєш тут і нині!»
Не молюсь, не надіюсь на диво небес:
Ще ніхто, хто тут жив і помер, не воскрес –
Тож ні миті, ні дня у житті не марную,
Те, що маю земне – то найкраще з чудес.
240* тут мені земля і люди – райська нагорода!
Ні, не шукаю я химер-доріг до раю,
Чудес від неба теж намарне не чекаю –
Живу, люблю, труджусь. І кланяюсь землі:
На ній свій рай земний, і щастя, й радість маю!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826418
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2019
233* реквієм по «церковній» G.S.:
«кинь камінь першим, хто тут не згрішив»
Ревно судять мене фанатичні ханжі
За слова у катренах без фальші і лжі –
Так, я маю гріхи! Але їх не ховаю.
– А ви гідні на мене точити ножі?
234* тут дав – тут відбираєш, сам Вічний. і скупий…
Скажи, Творець, чому дав вічну душу нам,
А пишеш – ніби в жарт – життя із втрат і драм,
Та ще Ти й душу цю так швидко забираєш –
Скупий бог-режисер – у плату небесам?!.
235* я спитав би в небес – та мовчить їх пітьма…
У високих небес не спитаю: «Чому
Наша птаха-душа так потрібна Йому?»:
Кар питав і Сократ, Кант і Бейль, Фрайль і Аєрт –
Марно слати слова у бездушність німу…
236* … а йдучи на весілля, позбудься старої одежі
Касьяне, годі вже тужить, що час так швидко лине,
Що день вчорашній втік як мить – на крилах соколиних.
Живи, любись, кохай оту, що день з тобою ділить –
Не пий минулого вина, що згіркле і полинне!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2019
Ян Неруда (мелодії часів)
1* октава небу Вірності
Як повниться моя душа твоїм коханням, мила!
Так Шлях Чумацький зорями ніч в небі полонила;
Я вірність збережу тобі і в слові сокровеннім,
То сила не моїх чуттів – твоє благословення:
Твоя любов моїй душі – святі дари наяди.
Тож що мені серця жінок, всі чари їх, принади?
Нехай земне – лише скарби! – тих не манять до себе,
Кого окрилила любов, зачарувала небом!
**
2* в дієсловах життя
А смерть – мов сон? Та я не хочу спати:
З життям який сон можна порівняти?!
Тут дихати сповна, кохати, дні ці пити –
Дай, небо, щедро всім! – чи не твої ми діти?!
**
3* у світі, з людьми…
Чим постану з праху смерті, з вічності часів?
Відродитися б, о небо, в зелені лісів –
Заховаю душу-птаху між дерев живих
Від зла світу, його кривди та людей лихих…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019
** встигай!
А дні за нас мудріші, всіх хитрощів і знань,
і нам життя не стачить пізнати їх жадань.
** що сорок літ моїх між «вірників-святош»?..
На тисячу – один, що має крихту віри, –
ото всім небесам і є сьогодні міра?..
** напевно, небо берегло мене від себе…
Небо, скажи від багатства безмежності: де твоє скупості жало? –
Ось на моїх днях печать: віра в бога чеснотою серця не стала…
** парадокси пізнання
Мало в цім світі дано нам розгледіти істини зором очей:
факти відкиньмо – вони заважають бачити сутність речей.
----
** і що зима, що відстані?! – я чую слово жінки!
Знай, що і в одному слові світ кохання вміститься:
щире, сказане сердечно грітиме три місяці!
** окриленість
Як мало потрібно для злету душі в синь безкраю:
почути із вуст найсолодші із слів: «Так, кохаю!»
** безцінне дням моїм – слова твої, кохана
Ти, небо, ховало священну, правічну – найвищу таїну віків,
та ангел твоїми вустами сьогодні мені про любов розповів!
** вміння чути – бути в щасті…
Не вгадав я: «так», чи «ні» прозвучало в такт мені –
і терпкий калини смак все гірчить у спомині…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826327
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.02.2019
** плоди віку: і в слові – світ. і за мовчанням…
І день, і розум свідчить мій, вік в цьому зізнається:
найгірший злочин – то не з вуст, а думка й порух серця…
** гідність
Великодушне забуття – це теж ознака мудреця:
він спокій збереже й тоді, як буде бруд змивать з лиця.
** і понині – за Хайямом…
Хто пізнав себе в цім світі – твердиш – істині той рівний?
Так, та щоб себе пізнати, треба сім життів, сім рівнів…
** немає в Творця неважливого, ані малого
А величі гір, їх висот не постало б, якби не було піщинки.
І море велике тому що воно й найменші прийме краплинки.
----
** коротке життя, аби віддаватися смутку
У домі, де плачуть – там радість гостює не часто.
Де вміють сміятись – приходить і селиться щастя.
** у праці рук твоїх – щасливі долі дні
Щоб серцем щасливим і вольним дивитися в очі неба,
роби те що вмієш з натхненням. І мрій забувати не треба.
** формули успіху
Все спочатку зваж-подумай в кожній справі днів,
а обдумавши – берися їх робить без сумнівів.
** нема перепон для сердець, що неспокоєм повні
Якщо по велінню душі за мрією вийшов в дорогу –
то що тобі тисяча верст, пустелі, вітри, днів тривоги?
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826040
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.02.2019
** навчися у природи по ріках днів ходити
Швидкі і нікчемні струмки піднімають із дна каламуть.
А повноводні річки нечутно й поважно пливуть.
** таланте, знай: дволикий світ, багатоликі люди…
Без сорому, гідності той, хто в суєті й марнославстві
за почесті, шмат пирога душу прогне у лукавстві.
** дивуйся. дивним будь!
А світ нас дивує буденним, якщо споглядати живе:
буває, листочок потоне, а камінь чомусь попливе.
** не Творець на мале і велике цей світ поділяє
Фараонів гробниці постали з пісків, котрі час пресував сотні років.
Так повнота і значимість доріг починається з першого кроку.
----
** будьмо мудрими в дружбі
Чай, що холодний, нетоплений дім стерпиш у дружньому герці.
Погляд байдужий і слово гірке лишать нам рани на серці.
** щасливі – хто творить і мріє в свободі
Пройти по життю хочеш гідно, із задоволенням й щастям? –
Дай волю талантам і мріям – і все в тебе, друже, вдасться.
** ти ждеш любові від когось? – навчись любити сам
Не зумів ти душею торкнутися іншого серця й картаєш?
Тож марно ти стукаєш в дім, де на тебе ніхто не чекає.
** малі чесноти мої. та душу віддав я любові
Ревно вчився я правді життя, слухав мудрих, любив працювати.
І – любив, за любов’ю ходив! – лише їй будував я палати!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826039
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019
229* як час минає наш!.. – чи ми минаємо?!.
Я в полоні у миті, що зветься життям.
– Скоро й час мій на Суд… – А недавно, дитя,
Уявляв: і ці дні, й диво-світ – безкінечні!
Та краде швидко все – і навічно – Суддя…
230* весняне, майже іронічне
(на відлуння днів поминальних)
Я з Тобою судитися стану, Творець,
І за скупість Твою, і за днів цих вінець:
Сам у вічній нудьзі споглядаєш за світом,
А Касьяну вже тешеш на гріб камінець!
231* з просвітлення: Адамові печаті…
Хочеш – вір одному, а чи сотні богам,
Чи безбожником будь, як Вольтер чи Хайям,
Та в останній свій день станеш прахом, Касьяне.
– А «душа»? – все розтане, як вранці туман…
232* покаяльне:
«що ж шукав так далеко? – а радість життя була в Жінці!..»
Я ходив до «отців» на Афон, у самітників істин шукав,
На Христовій землі сповідавсь, до святого каміння припав –
Раптом спів солов’я, запах трав і червневої ночі цілунок
Нагадав: «Є любов – їй молись!» – А боги? – викинь їх із забав!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825631
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2019
225* на краю своїх днів запитаю…
Коли настане день – останній мій під небом –
І сонце згасне, і Чумацький Шлях мов гребінь
Зламається об Час – в Творця одне спитаю:
«Що ж дав так мало днів? що – смерть моя для Тебе?!.»
226* не встигаєш впитися життям,
а Благий говорить: «вже твій фініш!..»
А Ти станеш карати за кожен мій гріх? –
Ти ж привити душі стільки пристрастей зміг,
Щоб цей світ я пізнав, чари весен, і жінку,
І кохання, й батьківство, і днів легкий біг!..
227* все закінчиться тут… – все цінуй!
Пізнав хто вчень, кохання, щастя глибину?
А хто від смерті – відкупитись! – данину
Приніс, щоб вічно тут любить, сміятись, жити?
– Кому в небес вдалося виграти війну?!.
228* у заповітах днів:
«стане прахом земним кожне серце, що дихало тут…»
Обережно стаю на закурений шлях:
В цих пилинках – поет, гречкосій, і монах,
І відважних серця, і закоханих очі –
Буду пилом і я на чиїхось ногах…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825630
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2019
237* народжений від жінки – їй вклонюся
І відчути: «Живу!» – в її погляді, в слові, в зітханні,
Кожен доторк любові прийняти, як долі печать.
І святим небесам за цей світ, за чуттів благодать
Заспівати осанну – і жінці вклонитися зрання!
238* перед чужим весіллям: сповідатимусь небу…
За посвячення долі, Всевишній, мене не картай:
Я кохаю цю жінку – карай! – але я зізнаюся:
Я любові блаженством земним лиш від неї нап’юся –
Тож сповідуюсь: «В ній мав би долю, і щастя, і рай!»
239* омана слів і понеділків… – і не в шлюбі…
«Дарувати тобі кожен день-понеділок я буду,
Станеш пестить вуста поцілунками, лоно, і груди!..
І жадатиму я твою плоть, і з’єднаюся тілом!..» –
Обіцяла! – і вірив (наївний!): ти більше хотіла!..
240* вона: «з чого печаль? – нам так любилось легко!»
– О, не питай мене, бо що я відповім?!.
Ми до банальностей дійшли в сердечних справах,
З’єднавши хіть, вогонь кохання й тіл забаву, –
А я… – не хочу бути спогадом твоїм!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2019
233* за порогом мрій і шлюбу:
«в вас виправдано все Величністю Любов’ю…»
В мені – дими вже згаслих літ, лиш сірість прози й… зради…
У вас… – скарби веселок в вас, алмази слів-чуттів!
Мій вечір – з попелу – у храм любові звете, Ладо,
До вівтаря одвічних мрій, до шалу юних днів!..
234* в міражах ілюзій: я далеко шукав
щастя гавань і справжню тебе…
Як не бачив, що поряд ти – жінка, і щастя, і спокій
У безціннім, єдинім для днів моїх оригіналі?! –
Тож навіщо шукав імітацій дешевих і копій,
І платив так багато, хоч мав я за те вельми мало…
235* «в душі вашій – скарби таких багатств!
а де на це знайти і слів, і барв їх?!.»
Захмелений подихом мрії, де сни заціловані ніччю,
Крилом ваших слів освячуся – і дух в храм чуттів вознесу.
І там в оксамити метафор, і в шовки епітетів вічних,
Царівно, надію вдягну я, душі оспіваю красу!
236* (Е.М.) перед вівтарем Поезії:
«моїм вустам належить тут мовчати…»
Ви благоволите мені – мисткиня граней слова! –
І в милості читаєте мої потішки мовні,
І підбадьоруєте дух Касьяна за катрени –
А я в банальнім: «Вас люблю!» – повторююсь, Єлено…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825512
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.02.2019
357* так кохаю днів осінніх ці дива-розради!..)
Торкаюся твого, моя богине, тіла –
У твій серпневий вік не згас вогонь Плеяд!..
Ні, не минув той час, де нас кохання гріло,
Тож осінь за вікном – намарне студить сад!
358* живу любов’ю, згадую весну…
(у старих, як світ цей, римах)
І що мені весь світ – без чарів цих очей,
Що літо сонячне без рук твоїх тепла?
Що магія садів і зоряних ночей
Без щастя й насолод, що ти мені дала?!..
359* Огюст Роден: ти камінь змусив дихати і жити…
Я бачив «Поцілунок» твій, Родене,
Де в камені любові час пульсує –
Там серце Майстра в пристрасті цілує
Життя, цей світ, і жінку – так натхненно!
360* печаті пам’яті
(панянці О., із юності моєї…)
Знову смеркання таврійське мене огорта –
Знову ім’я ваше спраглі шепочуть вуста.
– Як же зреклося ти щастя, любові і долі,
Серце моє! І жона тобі – днів суєта…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2019
(сезон бікіні, втіх сезон…)
337* – а років за плечами!.. а кралі
солодкі, чарівні, прекрасні!
Ой дні-гульвіси! – нам
ще рано «на бочок» –
Жадання є і моць, та й серпень наш зоріє!
Ще спрагле літо-хіть роздягне жіночок –
Рукам-очам сто втіх, неспокій серцю й мріям!..
338* бентежиться-бажається у серпневій спразі…
А я все той – закоханий і смішний,
І життєлюб, і невиправний грішник!
Сідай-но ближче, любко, обніму
І пригорну, й… помацаю, хоч трішки!
339* коли ми вже одне – що всі печалі
про згасле літо і фатальність днів?!.
Так, вірю в небо, котре наді мною,
І ревно – в світ цей, а не в потойбічний,
Страхів не маю перед часом вічним –
Коли зливаюся у любощах з тобою!..
340* уроки сарказму: пригадай-но загадку дням моїм осіннім!
Ти й весна – манили цвітом, спрагою бруньок,
Так набухлих життєдайним і медовим соком!
Лиш шептав травневий вечір, підморгнувши оком:
«Коли жінка пахне лісом?» – Коли муж пеньок!..»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2019
(до вірша Михайла Гончара «Братові»)
**
О так,
не вічна плоть, що із землі постала…
але ж – була: жила, любила, і немало
слідів лишила, сонце чатувала,
шукала щастя, радості й тепла!
– та смерть забрала... – ні, не вберегла
від неї ні святого, ні Христа
рука небес!.. та в вірі, що воскрес
Син неба – втіха й наша…
А поки ще ми п’ємо долі чашу –
тож пом’янемо, друже, словом серця
того, хто братом був і ліг в цім герці –
і відійшов в світи…
де буде кожен з нас –
і я, і ти...
… …
(не печаль серце, Михайле, ми ж мудрі життям і знаємо:
хто народився – має померти…
тут печаль-туга за одним: аби своє віджити,
відлюбити, щоб не передчасно, щоб так десь
за дев’яносто-сто – та й в дорогу!..)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824900
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 10.02.2019
«грала скрипка – краяла нам душі,
день травневий помирав у безнадії…»
І оповила сутінки печаль
у мить прощання вінчаних весною,
в останню ніч травневих зір!..
Як жаль:
нам ранок вже самотністю мовчав –
не привела нас доля на причал
любові дня! – згасає ночі шал,
і не зійтися пристрастям в двобою:
під тугу струн торкнула ти вуаль,
ховаючи очей своїх мигдаль, –
а скрипка ворожила дням вдовою:
«Вам ляже смутком на плече розлуки шаль –
зрадливо блисне на очах сльози кришталь,
і лишить в долях щемний слід старий скрипаль
на ночі цій – вселенською журбою!..» –
розлучник-день вже наливав її сповна –
а нам любові чашу випити б до дна! –
десь там, між весен загубилася вона…
…
О, ще проллє сльозу над келихом вина
мій день терпкий, осінній за тобою…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2019
(перспів, з білоруської; Георгій Ліхтаровіч)
Я вірую. – Лиш в день цей, що сурмить! –
Тому й спішу надихатися, впитись
Сповна й сьогодні небом! Завтра ж лихо
Спалити може всі надії вмить.
Хай надвечір’я полум’ям горить
Одвічних мрій – і святість істин тихо
Не заколише ніч-циганка; втіхи ж
Під колискову доль назве блакить –
І вже світанок у пологах слова
Розбудить суттю дієслова знову:
На віру я прийму, що не помер
Землі моєї дух, й обов’язково –
Нехай і після дощику в четвер –
Постане щастям райдуга-підкова.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019
Мов негода, що і душу, й осінь студить,
Моє серце нині – вицвіла вершина:
Вже розтанули замрії весен в грудях,
І стискає ніч обійми – ніч нестримна.
Як я вірив: ще можливе щастя двом нам –
Я ж не знав, що серце пісню доспівало!
Запалив свічу любові спраглій юні –
І забув, забув про часу покривало!..
В диво-дім душі я злодієм прокрався,
Обіцяв: «Вогонь у серці не погасне!» –
Не картай же, жінко-доле, сам не знав, що
Не тебе я обікрав – а щастя власне…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019
221* тризна по другові істини неба покаже…
Як нас в дні юності бажання-сни водили
В незвідані світи і одкровень, і сили
Любові, що серця вінчала з мрій безмежжям! –
А нині бачу я цей цвинтар і могили…
222* долі вдів і сиріт як пробачити небу…
Знай світе, ось ціна всім «божим чудесам»:
Покровом підлих тут – високі небеса,
Вони для чорних душ були завжди прихистком,
А серцю чистому – зло, втрати, біль, сльоза…
223* перед сльозою вдови:
«бог не дає більше, ніж людина може стерпіти…»? - ?!.
Ти ж обіцяв! – Ти зайвого не будеш
Тим посилати, хто живе як люди,
Хто славить небо, і Тебе, і вірить?! –
А взяв безцінне!! – й колеш болем груди…
224* за вдовиним порогом:
«Ти зрікся милосердя, коли творив Адама…»
Світом править не бог – зло, жадоба і лжа…
Із безсилля Творця і постала межа:
Всі єгипетські кари, дух злоби, знак звіра –
І стікає час віри із правди ножа…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824400
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2019
217* «не зрадь себе і серце те, що носиш»
Так, я не став під небом цим ні знаним, ні багатим.
Чинів високих не досяг; але й поля орати
Не став я тих, що сіють зло, і підлість, і безчестя –
Живу в гармонії душі зі світом, як із братом.
218* з уроків прозріння:
не в званнях, чинах і статках радості всі наші
Панове, нудьгою живемо у світі химернім, мінливім
Поважно-бундючні, пихаті, сановні, багатством чванливі,
Забувши про час, що минає, про смерть невблаганну – на фініш…
– Втішаймося днями у дружбі – і будьмо любов’ю щасливі!
219* (Г.) після-мова (до того, хто зрікся дружби взамін статків):
«не одежа робить нас людиною»
Аби пізнати суть людського духу,
Спочатку вбий в собі раба. Тож слухай:
Ні золото твоє, ні шовк одежі
Нутро осляче не прикриє й вуха.
220* про «волю» неба, і богів, і фатум долі
Ми завчене глупство повторюємо ніби мантру
Про долю, що нам пише Будда, чи Яхве, чи Рама.
Якщо ж придивитись до наших житейських днів-мандрів,
То доля – це сума дурниць, котрі творимо самі…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824399
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2019
213* полини втрат січневих, на 13-те:
«а завтра – згадаю тебе, молоду і вродливу…»
Що для смерті цей світ?! – В нім царює і править вона.
А боги? – в небесах їх бенкет, де смак раю й вина,
Квітне день весняний, вічна радість та ангельські співи,
А для смертних – лиш чаша з миттєвих обманів-принад…
214* із Книг моїх розчарувань:
я вже й посивів – та не став мудрішим…
Ти душу, Касьяне, беріг від спокус всіх земних,
Ти бога шукав – поки інші у пристрастях, в них
Знаходили щастя, кохались, раділи земному!
Ти ж знаєш Письмо – та для щастя як мало тих крихт!..
215 напередодні 7-го числа, у вдячність за прожите:
«благодать, коли бриз у твої паруси!»
І Синдбад у свій час прапор мрії підняв,
Хоч не знав: буде вітер під парус, чи штиль.
Тож і я на попутні вітри не чекав,
Ані милостей днів – і проплив стільки миль!
216* всі радощі – у ньому!..
Кохання – сакральна офіра небес дням земним:
З ним світу ми раді, і в щасті ми – разом із ним,
І стелить дороги у завтра, безцінне, прекрасне,
І крила дарує, і найсокровенніші сни!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2019
209* і подих перший тут – то крок твій за межу…
Згадай, Касьяне, як співали дням вуста,
Як світ приймав тебе, як перед щастям став!
Лише рука небес штовхає в день останній,
І все життя твоє – під сутінню хреста…
210* після-миколайчики: днем одним згадали – і забули…
Байдужим, Касьяне, не будь до малих цього світу, безгрішних:
Яви сироті милосердя – хто в дім його впустить, хто втішить?
І хлібом, теплом поділися із тим, хто нужду нині знає –
На той світ нічого не візьмеш що маєш, а тут все залишиш.
211* уроки древнього перса (підсумки грудня і Хайяма)
Так, від негідного ні милостей-дарів,
Ні покровительства, ні влади взять не смів –
Не забруднив я рук мерзенного надбанням:
Я цінував свободу серця, думки й слів.
212* на сповідях днів
Я в гріхах – як і кожен, хто в світ цей приходив і жив.
Та ні руки, ні душу, ні честь в цім житті не бруднив
І бажанням чужого, і владою, й прагненням слави –
Тож провини малі перед Тим, Хто прийде у час жнив.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824284
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2019
Н. Баницька, «Перегортаєш…»
* торкнутися знову душі – і загубитися в світі…
як знову все метафізично явне,
із нереально первісних основ –
пізнавши душу жінки, дух мій прагне
в цім диво-світі загубитись знов!..
… …
перегортає в надіях прожиті роки
доля чиясь – там, де щастя забуте узбіччя…
небо любові, сльозою торкнувшись щоки,
дивиться в душу – й цілує, цілує обличчя…
…
((– доле, а в мріях її – і кому стільки літ?! –
ангелом щастя дивилась вона у обличчя?..)
**
О. Тимофєєва, «Твій чистий слід. Він висвітлив сльозу…»
* причащаюся словом… і спогадом віри нетлінності…
я знаю: серця космос в унісон
звучать зі світом, бо живе любов’ю.
і резонує тонко камертон
душі мисткині жінки: «Я – з тобою!»…
-----
вже зворожений звуками, спокоєм, духом любові,
припадаю – до слів… – що ж ще треба мені, жебракові?!.
**
В. Присяжнюк, «Вечірнє сонце…»
* і душа, що любити так вміє,
подарує красу цьому дню!
Не рим тут скарб – то серця ямб! – пророцтва Щасть предтечі,
А в чистоті душі й чуттів – талант і мужа стать.
(Яких же нот вони й висот – ці сповідальні речі
Чоловіків-співців, котрим лише… за сорок п’ять!)
----
О, пане Слів-Володарю, то ж ангельські зізнання
Цих вуст серцям жінок і дів, їх чарам і – коханню!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2019
(підслухана молитва, за найсвятіше – благодать материнства…)
Почув я молитву словами благання в день свята
З печальних вуст жінки: в сльозах у Мадонни так просить:
«Пізнала ти, Діво, як лоно в дні радості носить
Дитя! – І мені ти зішли благодать цю пізнати!..»
Тож Ave, Maria! – за дні материнства: носила
Ти сина під серцем – в цім милість святої покути.
І цій, що благає, даруй щастя жінки і силу
Найвищу пізнати – життя дай у лоні відчути!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2019
205* дієслова-ножі: рими ревнощів
Я передчасно в пеклі побував,
Коли твої він руки цілував,
І ту троянду, що вколола в серце,
До ніг твоїх, прощаючись, поклав!..
206* з криниць роду:
«все постало з землі та із слова любові до Жінки»
О, людині не слово богів на землі серце щастям зігріє,
І зерно проросте не з молитв, де на волю богів всі надії –
Ні, я вірю в святе, що земне, я земному вклоняюся ревно:
Все з любові до жінки живе, все, від слова і хліба – до мрії.
207* сповіді передзим’я:
гріхи і щастя, щастя і гріхи…
А жінка серпнева – солодкий плід, бажаний, зрілий!.. –
І пестить, і порухом вуст манить в сіті уміло!
Хмілію і, спраглий, лечу я у прірву любові –
На милість її віддаю розум, душу і тіло!..
208* що в тобі заховало з народження небо безмовне?!.
Кохана, наділений погляд твій кольором зради,
Цілунок і слово таять смак гіркої печалі.
Чому ж – бранець чар твоїх! – лину від долі причалу
У мріях, у снах у твій світ – і ловлюсь на принади?!.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2019
201* вічне і дні мої…
Знай, Касьяне: твій подих, і думка, і крок –
Все назавжди розтане між вічних зірок:
Так цей світ сотворив Той, Хто дав життя вічне
Лиш висотам небес, – пам’ятай цей урок.
202* не неси у світ погане – вернеться до тебе
Касьяне, не можеш цей світ збагатити добром,
Любов’ю та щедрістю? – так не постав же й тавро
Осуду, заздрості, підлості, зла і лукавства,
Будь благородним – і честь не ганьби, і перо.
203* щастя час – обмежений життям…
Ти творив, ти любив, ти лишав на землі праці слід.
А підеш за межу – й через сотню чи тисячу літ
Як би ти не бажав – не повернешся знову у світ цей.
Тут хтось інший почне і так само відчує політ!..
204* на всі часи: «все можливо. – сьогодні!»
Не обманюй, Касьяне, себе днем минулим, прийдешнім:
Є життя лиш в ту мить, коли дихаєш, друже сердечний.
Тож відкинь марність мрій – і радій, що кохана з тобою,
Що твій день не минув! – А ось в завтрашній день чи ввійдеш ти?..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823941
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.02.2019
197* врожаї листопадин; гіпотонія…
Ти був щасливим теж, Касьяне, – вічний вітер!
Та час осінніх днів межу бажанням мітить:
Пора забути спів весняних мрій юначих,
І смак вина, і дів – он старість шле «привіти»!
198* бентежність листопадин; ревнощі:
ти так всміхаєшся до всіх – і краєш душу й серце!
Скажу: сто ворогів не зможуть принести
В мій дім нещасть і бід, які приносиш ти.
Ревную, мучусь легковажністю твоєю –
Та все одно таку не зможу я знайти!
199* надії листопадин; емігрантці:
ще не злічити літ твоїх, а в мене й дні полічені…
Я не втомлюся жити і любити,
Якщо й за гори, хмарами покриті,
Чи й за моря тебе сховає доля –
От тільки б смерть своє не брала мито!..
200* бенкети листопадин; спрага щастя:
стиглі вишні долі – твої очі…
Вишневих чарів чиста глибина
В твоїх очах сховалася! До дна
Її сягнуть Касьяна серце хоче,
Як молодого випити вина!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823839
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 02.02.2019
193* «гречкосій ти, поет, а чи цар – не помилує небо…»
(марсія до 4 грудня – у 885-ту річницю поминання
Абу-ль-Фатх Омара, Гіяз ад-Дина – життєлюба і поета)
Коли по волі долі фатальний час пробив,
Одне з найбільших тут і найдивніших див –
Твоє життя, Хайяме, підступне небо вкрало, –
І що йому краса душі, що слово, котрим жив?!.
194* втішайся тим, що маєш, і – живи!
(на тризні можновладця…)
Сьогодні один, що кумиром міг стати мені,
Лежить без бажань, і без подиху, й злата в труні.
А вчора йому поклонялися й лестили бевзі –
А я ще життю і любові співаю пісні.
195* заспіви з бенкетів листопада: печалі радостей…
Час розвіює дні в порох вічних пустельних пісків.
Мрій всихають джерела, як в спеку потоки струмків –
Караван моїх днів привела ти до осені, доле…
– Як же швидко я спив чашу юності й зрілих років!
196* заспіви з бенкетів листопада: фатальності…
Не злякається доля гріха – вб’є святе все і грішне.
І зів’яне краса, ляжуть зморшки, як часу насмішка,
Сила тіла мого переллється у неміч старечу –
Не пророк цього я! – так цей світ сотворив нам Всевишній…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
. На межі… – з плодів своїх днів
173* а сестра життя поряд завжди ходить…
Не очікуйте в днях вічних радостей. Віще – трагічне:
Змарнував я роки, та пізнать небеса не зумів.
І настане мій час – килим днів моїх згорне навічно
Та, що я обманути змагався багато так днів…
174* … і тим свою частку від світу отримав
Я ходив по межі, там де Чорна на час чатувала,
Де лукавство і зло заховали лице під забрало.
Я ж, закоханий в світ, своє серце відкрив йому навстіж,
І не зрадив любові – і щастя пізнав я немало!
175* обітниці дня вчорашнього…
І нашої юності час був наповнений щастям,
А мрії на кінчиках пальців манили причастям
Солодких святих одкровень цього грішного світу!..
– Що ж ловить він нас
в сіті зла, і обману, й напастей?
176* … так безвір’я моє свої сили від Нього черпало
Володарю небес, і тверді, і стихій –
Коли до Тебе йшли слова молитви,
Твоє мовчання болем-лезом бритви
Шлях відсікало вірі всій моїй…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2019
«Постане все прахом твоє – і життя, і надії…»
129* обітниці і плата:
«те, що я дав тобі, верни з лихвою!» (Б.В.)
А наука Святого Письма сумнів сіє в літа:
Ми постали з землі – і землею постануть вуста,
Що високому небу співали хвалу, а надію
Покладали на Вічність. – Та смерть нам покаже перста!..
130* обітниці і віра: «не повірю, поки не торкнуся!» (Б.В.)
(навіщо та жертва, що зло тут і смерть не зборола?..)
Воював я з Тобою, перечив, скидав із небес,
Не приймав Твою мудрість, і слово, і славу, і хрест,
І обітниці ті, що для світу й для мене залишив, –
А Ти був і страждав – вбитий мною! – і марно воскрес…
131* обітниці блаженства: «блаженні чисті серцем»? (Б.В.)
Ті вуста промовляли й мені: «Є на світі любов!»,
Просвіщали мій розум і праведність шляху вказали:
«Приготуй же ти серце Мені, поки ним не схолов,
Хай у радості, чистим читає у Храмі скрижалі».
132* обітниці і причини: «… бо не відають, що роблять!» (Б.В.)
(а я иным болею здесь: «Он ведал, что творил?..»)
О, как жаль, что мой бог так безмерен, велик, вездесущий,
Что нигде во Вселенной ни ныне, ни в веке грядущем
Кромки места иль ниши совсем для Него не осталось,
Из которой Он смог бы взглянуть
на себя. Да на всех, здесь живущих…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2019
189* правда малого-великого Чарлі Чапліна:
про силу, слова і любов
А сила потрібна тому лиш, хто бідний на слово,
Щоб в світі людей буть зі злом і з мерзеним у змові.
Тому ж, хто наділений силою духу і правди,
Достатньо добра у очах та у серці любові.
190* аксіоми Декарта: хвала життю і мудрості: ми – є!
Кожна мить – то нам дар, не марнуймо ж його, друже-брате,
Будьмо вдячні за сонце, і щастям, і днями багаті.
А ти, доле, навчи так ці дні рахувати в житті,
Аби нам у тих днях серце мудре і в радості мати.
191* ці дари для тебе лише нині життя пропонує
Знай, Касьяне, не вічний цей світ, як і подих життя твоїх мрій –
Все, що дихає, піде у тлін; але поки ти тут – тож радій,
Що торкаєшся трав і троянд, перса жінки цілуєш і пестиш –
Смак життя і кохання пізнав, руку сина відчув у своїй!
192* заспіви з бенкетів листопада: від стенокардії…
Касьяне, буде день і підеш ти за край –
Багатства, що нажив, в той світ не забирай:
Лиши синам свій дім, вино і слово друзям,
Жінкам, що ти кохав, скарби душі роздай!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799039
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2018
341* після прочитання Бальзака…
Має рацію дивний француз: а життя – мов базар,
На якому весь світ виставляє що має на продаж:
У кого лише хліб, у кого і любов за товар,
Хто талант продає, а хто й душу торгує, як одіж…
342* засторога Любомира, блаженного чоловіка
– Не очікуй, хто в вірі, на честь і хвалу,
Не чекай нагород свому духу:
Ти сповідуєш правду? – Чекай на хулу:
«Голос правди мерзений для слуху».
343* в таїні кохання до Жінки – всіх днів чоловічих розрада?
Я в суть таємниць заглядав, що даровані нам
Рукою небес – і ось маю вже відповідь нині:
Є найсокровенніша, вища служіння богам –
То жінка і світ її мрій, і – любов до богині!
344* відповідальності час у житті чоловіка
Я минулих печалей зречуся – бо час настає:
Я стрів долю, що йшла через терни і розпачі-будні –
Хай не можу змінить я минуле твоє і своє,
Та по силі мені будувати для щастя майбутнє!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2018
70* Гостя; до вірша «за нереально…»
"і за дверима - той прощальний крок..."
«... за нереально дивним відчуттям
пливу у світ чужих ілюзій слова –
і не рятує відстань: терпкість крові
така знайома і моїм вустам –
коли торкаюся чужої болі знову!..
– жаль: я ж не друг, не птах, і не пісок...
… …
– а відстань в три хвилини – до любові!
а час в один кінець надав квиток…
71* Л. Ігнатова; до вірша «Приручу довгу ніч…»
"ще співати тобі - і на долю, й на щастя співати!.."
«недоспіваній пісні» ще треба прологи писати! –
ще ж попереду дні – із любові, і літа, і див!
ой Ігнатова Любцю, я став би ночами чекати,
якби місяць мене під вікно твоє теж запросив!..
... ...
десь комусь усміхається щастя оцими вустами!..
а між нами - віки! (витри губи, Касьяне, - між вами!!!)
72* С. Сокольник; до вірша «Йшов на скін сірий день»
"будуть дні в кольорах із надій, і роси, і тепла!"
знак: Сокольника крок на межі потойбічних ілюзій.
знову в дивні світи відкриває промінчик вікно.
дзвонить храмовий дзвін у морозній і сніжній потузі:
«чи зроблю я свій крок? чи зречусь?..» – як зрікався давно...
… …
фантасмагорії звуків знову ловлю між словами:
сповіді час? час зізнання? катарсис?.. днів сірих гами?..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752392
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.09.2017
337* все прийму, як належне, від часу і долі
Що смерть? – зустріну в мирі; я ж стрічав
Найкращих друзів, щастя день, кохання?! –
Все в світі цьому має від начал
Завершитись. – Живу – і геть зітхання!
338* де ж ти, літо моє? вже й шляхи загубились у часі…
Літу-квіту уклін – напувало ти келихом щастя.
Честь вам, юні роки, – хоч зумів час лукавий вас вкрасти,
Та купалося серце у повені радостей мрійних!
І коханню уклін – бо робило щасливими нас ти!..
339* трави росяні покажуть, де я був цю ніч…
Закосичу щастя-радість, що в очах твоїх,
Переллю у пам'ять серця хміль вина кохання,
Заховаю перед світом від любові гріх…
– Та сліди від твого дому по росі – в світання…
340* вересневій, золотоволосій:
чи ти, жінко-щастя, чи осінь-мольфарка ворожить?..
А на свято любові сьогодні мольфарка запрошена,
І чаклує лиш нам, і ворожить кохання вином.
– Зізнавайся, то осінь малює дива за вікном,
Чи від тебе всі чари під небом, що зорями зрошене?!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2017
185* хай вічний світ – та в ньому все минає…
Юність чує лиш голос надії, що всюди бринить,
Що попереду щастя роки і що вічно тут жить
Без печалей, без втрат і без старості. Й смерті немає!
– За життям – небуття. Тож любов’ю зігрій кожну мить.
186* то лише в волі неба, – усміхнись!
Касьяне, даремно шукав ти спасіння в церквах,
До неба молитви свої посилав ти даремно –
Ось прийде День гніву – і прощення буде, напевно!! –
Бо добрий і всемилостивий і Яхве, й Аллах.
187* щастя не прогав у суєтності днів,
а небу залиши гріхи свої і книги
Не трать на химерний танок час відпущених днів –
Танок із релігій, богів, вчень і вір, і гріхів;
Не краще-солодше-миліше вуста тих жінок,
Касьяне, що ти цілував?! – Тож забудь гнів богів!
188* і доброму вчителю знов поклонися, Касьяне
Живи сповна шаленством юних днів,
Хайяма згадуй, – він нам заповів:
– Що може бути вище за блаженство
Забутися в обіймах спраглих дів?!.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2017
(курортному сезону 2013-го)
333* … – а років за плечима! а кралі
солодкі, чарівні, прекрасні!
Ой дні-гульвіси, нам
ще рано «на бочок» –
Жадання є і моць, та й серпень наш зоріє!..
Ще спрагле літо-хіть роздягне жіночок
Рукам-очам на втіху, серцю й мріям!
334* не терпиться, бажається у спразі днів осінніх…
А я все той – закоханий і смішний,
І життєлюб, і невиправний грішник:
Сідай-но ближче, любко, обніму
І пригорну, й… помацаю, хоч трішки!
335* коли ми вже одне – що всі печалі
про згасле літо і кінечність днів?!.
Я вірю в небо, котре наді мною,
І вірю в світ цей, а не в потойбічний,
Страхів не маю перед часом вічним,
Коли зливаюся у любощах з тобою!..
336* спомини-загадки днів моїх осінніх…
Як весна манила цвітом, спрагою бруньок,
Так набухлих життєдайним і медовим соком!
І питав травневий вечір, підморгнувши оком:
«Коли жінка пахне лісом? – Коли муж пеньок!..»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751106
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.09.2017
Життю хвала і мудрому, що вміє жити тут!
181* царям нинішнім від древнього:
«І це пройде!» – як і життя нікчемне
Згадаймо: був цар, а ім’я йому – цар Соломон.
Мав трон золотий. І премудростей чи не мільйон,
І розкіш у днях, велич влади. І перстень, – там напис:
«Пройде все!» – Минеться, який би не був в тебе трон…
182* повторення начал: "не вишукуй істин, а живи"
А день твій, Касьяне, намарне пропав, так і знай,
Якщо свого друга у дім не привів ти й не пив
Вина з ним, пісень не співав; і якщо не любив,
Оту, що для щастя і втіхи нам дав Адонай!*
----
*Адонай – одне з імен бога, як стверджували древні габреї
183* закриваючи Гросбух свого життя:
і в гарних істин є недолік: все невічне…
Із сумом сердечним зізнаюся кожному тут:
Я стільки років розгубив і потратив намарне,
Шукаючи шлях до безсмертя в поважних книгарнях, –
І ось я пізнав: всі вчення лиш на цвинтар ведуть…
184* «люби життя! – що мудрість, статки, слава?!»
«Касьяне, все менше у Книзі життя сторінок,
Гортає їх час – не шукай же премудростей суть:
Настане твій день – і на цвинтар тебе віднесуть».
– Тож поки я тут – п’ю вино і кохаю жінок!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751070
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2017
Любові, Жінці і весні
177* хто бачив закоханий погляд душі і очей?!
– Ніщо не зруйнує підвалини храму кохання:
Якщо є любов, та, що душу бере у полон,
То й виразки віспи красиві (це серця зізнання!),
І зморшки від часу, і віку шершавість долонь…
178* і якщо я вклонюся – то Їй, бо жадав і кохав!
Буду я в радості нині – серцю вже й Всесвіт не тісний! –
Буду коханню співати найсокровеннішу пісню:
Жінка, що в ніч цю зі мною плоті жагу тамувала,
Стала богинею серця – Їй поклонюся я, грішний!
179* нап’юся любові і щастя віддам всім вітрам
В синагоги не кличте живих, у мечеті, у капище, в храм
І не сійте бур’ян своїх «вір» у серця всім закоханим нам –
Я, любов’ю просвітлений знов
до богині – коханої Жінки,
Цим таїни небес освячу і для світу задарма роздам!
180* колись, давно, що нині я й не вірю…
(ти синів – як безсмертя моє і як щастя мені дарувала…)
– Чарівна і струнка, довершена, прекрасна,
Непізнана моя, суть днів і щастя суть –
Дружина, ангел мій, мій місяць, зірка ясна,
Мого безсмертя ти основа, не забудь!»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
173* а сестра життя поряд завжди ходить…
Не очікуйте в днях вічних радостей. Віще – трагічне:
Змарнував я роки, та пізнать небеса не зумів, –
І настане мій час – килим днів моїх згорне навічно
Та, що я обмануть намагався багато так днів!..
174* … і тим свою частку від світу отримав
Я ходив по межі, там де чорна на час чатувала,
Де лукавство і зло заховали лице під забрало.
Я ж, закоханий в світ, своє серце відкрив йому навстіж,
І не зрадив любові – і щастя пізнав я немало!
175* обітниці дня вчорашнього…
І нашої юності час був наповнений щастям,
А мрії на кінчиках пальців манили причастям
Солодких святих одкровень цього грішного світу!..
– Що ж ловить він нас
в сіті зла, і обману, й напастей?
176* так безвір’я моє свої сили від бога черпало…
Володарю небес, і тверді, і стихій, –
Коли до Тебе йшли слова молитви,
Твоє мовчання болем-лезом бритви
Шлях відсікало вірі всій моїй…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2017
67* Ірина Л.; до в. «В чеканні»
«знов бентежить мій сон подих твій і тривожна сльоза…»
… і чує серце нині: та сльоза
очистить душу, як весни гроза
оновить землю, змиє зло-тривоги,
освятить щастя дім, його пороги –
і біль вгамується!
вже Дух весни сказав:
«нехай дороги стеляться далекі –
та вісники весни – птахи лелеки
тепло віщують – сум зими щеза!»
…
я ж тобою лікую і болі, і відчай у серці!
забуваю про смерть, про біду і печалей озерця…
68* патара; до в. «Наснися»
«снить пророче серце спрагою любові…»
знов торкаюся слів-чарів, що ведуть мене
в світ душі твоєї мрії, в край таїн любові.
там і я попрошу в долі: «доторкнися словом,
хай уп’ється сном, як щастям, серце чарівне!»
---
заворожує Жінка чи долю, чи сум, чи кохання…
і спокуса Любові у вир її пристрастей манить!
69* Ірина Л.; до в. «Воспоминание из мая»
«… какой печали здесь живут мотивы!»
… ах, кто же злой
убрал хмельную сладость
воспоминаний
и душистых гроздьев?!.
– ну что вы, Ира,
норовите гвозди
забить в ту дверь,
где дышит раем радость?!
еще случится: запахами мая
ОН околдует сердце ваше снова,
и все печали-горести растают –
и вы любви подарите нам слово!
...
(Іриночко, і в полоні вселенського смутку
слово твоє - зачаровує!)
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721254
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.03.2017
(істини на небі не шукай)
* правда від Анрі Бейля: віра як словесне шахрайство
А стануть відвертими ті, хто пізнав правду неба:
«Релігії світу засновані всі на одному:
На страху сліпому, на немочі розуму темних
Та шулерстві «пастирів душ» від пройдисвітів «віри»?
* від Миколи Амосова: «Бога нет. Но он существует!
народжений під сонцем, ти – бог долі!
Єдиним вибаченням бога
за зло, за безлад у цім світі,
За біди всі і всі нещастя, що людям падають на долю,
Освячену байдужим небом, є лиш одне у виправдання:
Отой, кого звемо ми богом, –
він – не існує.
* від Касьяна: і ловив мене світ у тенета свої
Як досягне зірок мій останній спокутливий подих,
Згине вся суєта, марність дум і гріховність жадань,
Лиш постануть оці: квітка часу, що вже облітає,
Скеля розчарувань. Та любов – що була і цвіла!
* зрікався суєти, служив, як міг, любові
Не став я повелителем стихій.
Не володів народами, скарбами,
І навіть дні порахувало небо.
– Але любов належала мені!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2017
*
(нашій дорозі, небу і спогадам… )
Ворожка-осінь кличе на обжинки…
Іду на нашу стежку степову,
Де вперше я торкнувся зваби-жінки,
Де ми, щасливі, падали в траву!..
Та в шармі її золота – обман.
– А все ж повірю, осене-циганко,
Хоч зманиш – і сховаєшся в туман!
Я ж, зачарований, не спатиму до ранку
В полоні довгім спогаду-причастя
Вітрам-гульвісам, небу і любові
Окрилений твого кохання словом
Довірю сповідь Жінці й диво-сну:
«Люблю тебе, моє осіннє щастя,
Що поселив в душі моїй весну!»*
----
* її останні слова-зізнання із-за холоду забуття та печалей…
але просить серце надію: живи!
тривай і тут, між небом і землею, –
бо "ще буде радість щастя
більше вод океану,
а кохання протікати по життю
нескінченною рікою!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
(сповідуючи Хайямове)
169* що буде там – ніхто тут не пізнає
Не один я питав, не мені одному
Так ніхто й не сказав, показавши в пітьму,
Хто із тих, що навічно пішли з цього світу,
Повернувся назад? Чи зустрівся кому?..
170* можна прожити життя. можна провести в чеканні
Ми шукаємо вперто доріг до небес, –
Мовчазні і байдужі не скажуть: «Воскрес
Цей, що вірив у рай після смерті на небі!».
Не марнуй свої дні – бо немає чудес.
171* далеко ті, хто правду може знати…
Я блукав по життю, правд і істин шукав,
В чім буття нагорода, в чім смерті?! – благав,
Та живі не пізнали ще суті земного,
А хто вмер – не воскрес, щоб я в них запитав…
172* все ж повірю Хайяму: не варто питати у неба
Хто мені відповість, чи зустрів він хоч раз
З тих, хто в вічність пішов, жив і вмер серед нас? –
Не вертає земля, не віддасть їх і небо
Ні за гірку сльозу, ні за гори прикрас…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2017
* чи жарти Творця, а чи мудрості дивні моменти?..
Парадокси життя і природи земні парадокси:
Квіти гарні, красивії добрих плодів не приносять.
* не торкайся ти фарб, якщо голосу неба не чуєш
Марно малює в натхненні художник
пензлями гілочку вишні,
Так і не змігши відчути душею подиху вітру і тиші.
* з-під рук майстрів поганих довершене не родиться
Вчили древні древніх: виріб досконалий
Ще не вийшов з рук невмілих, черствих і недбалих.
* судді недовіра гірша обману й неправди
Негідно не вірити людям, коли зустрічаєш їх вперше.
Достойний сім раз перевірить, коли правий суд схоче вершить.
----
----
* найбільше помилиться той, хто нічого не робить
Десь стрімкі меридіани, в бурях – паралелі, –
Ще ніхто не спотикався, лежачи в постелі.
* схожі дурень, що мовчить, і занадто чесний
Наше глупство тим і славне, що росте із мудрості:
Навіть чесніть через міру – як посестра дурості.
* «хто питає – той не дурень»
Так буває, Касьяне: спитати – то сором на мить.
Та не вчитись, не знати – це сором, з яким вік весь жить.
* і цим возвеличиш свій рід
Навчись: перед гідним і мудрим, а ще перед жінкою ти
Не бійся схилитись в поклоні – це честі додасть висоти.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717488
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2017
Про новорічні забаганки…
На Новий рік всі побажання пишуть
Морозу Діду; та мені не треба
Від чоловіка ніц! – В такому разі
Чи можна всі свої хотілки власні
В листі Снігурочці таємно описати?..
***
Про те, якщо кортить, і ти не бачиш правди…
Скажу вам відверто, пославшись на досвід великий –
З наук холостяцьких написана ця і для мене:
Погана та зла – при знайомстві панянка дволика,
Вона, як і ніжна та добра, чарує знаменно!..
***
Про зимову депресією…
Ну не будьте, чолов’яги, мов осінні трутні!
Озирніться: кралі – файні! всі вітри – «попутні»:
Сяють очі, лоно хоче! не зів’яли прутні?..
Знайте: справному коту – березень і в грудні!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716903
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 07.02.2017
Синові – у повноліття
165* навчишся цій істині – будеш в коханні щасливим
Знай: двоє в сім’ї мають бути як руки і очі:
Лиш очі заплачуть – а руки сльозу витирають,
Втішаючи ласкою; тії ж сльозинки жіночі
Тобі зцілять руки від ран – і твій шлюб стане раєм!
166* а сонце не світить з метою, щоб обраних гріти
Добро не існує для добрих у світі людей.
Для нього немає ні зиску, ні обраних долі.
Тож тонеш в гріхах, а чи в прірві спокус і страстей, –
Лиш зла ти зречися – і пий із джерел його вволю!
167* не торгуй співчуттям і на люди біди не винось
Навчали й мене перед тим, як у світ я піду:
Добру поклоняйся й любові – ця мудрість відома,
А горе й нещастя свої, всякий клопіт-біду,
Як рвану і зношену одіж, лиши краще дома.
168* осанна лозі виноградній
Нагадаю тобі – мудрість Сходу говорить одна:
«Той хто п’є, той не знає про шкоду й оману вина,
Хто не п’є – він не відає, скільки в вині благодаті, –
Все вмістити зумів Сотворитель в плодах цих сповна!»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2017
*
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я шукаю в книжках, роздивляюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали пишатись, що ми – українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще від Байди нам в’ється.
І що ми в Україні також – український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш в піснях, не в барилах терпкого вина,
І що щедрість в серцях, а не лиш у крамничних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона! –
Без якої наш край – територія, а не країна.
Я до тебе скажу, а ти ближньому це повтори:
«Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати»!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?!
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога:
Чом солодшим від меду нам дьоготь-полин забуття
Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від порога?!
Українці мої! Тож словʼяни ми з вами чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили прийдеться забрати нам той переляк,
Що змінив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої, як гірчать мені власні слова,
Добре знаю, що й вам всі вони – не солодкі гостинці,
Але мушу сказати, бо серце мов свічка сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І тоді в мені ниє крамоли відламок тупий,
Мене думка ота непокоїть, як хижа облава:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи,
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?!.
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил, –
Можна жити й хохлом – і не згіркне від того хлібина…
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена ваша Вкраїна?..
***
Віктор Баранов
(ПАМ"ЯТЬ СВІТЛА І МОЯ ПОВАГА ШАНОВНОМУ АВТОРУ...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705234
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.12.2016
(іронія з присмаком суму…)
Про поцілунки, арихметику і мораль…
Питаю жінок я зі сцени великої зали:
«Зізнайтеся, чий поцілунок солодший для жінки,
Коханця? Таки чоловіка?» І пані сказали:
«О так, чоловіка». А леді: «Коханця!». Оцінки
Прекрасної статі мене здивували надміру,
Печаллю житейською в серці-судді відізвались:
«Ах, жодна із вас не сказала «НЕ ЗНАЮ!»! Що ж сталось
З мораллю богинь наших?! – Де ж ти, кохання і вірність?..
**
Про вічне: подібне притягує подібне?..
Відверто зізнаюся: все-таки
прикро в розмовах з жінками
Давати нехитру цю відповідь на їх сакральне питання:
«А є хоч один чоловік десь?! Справжній! І де він між нами?
Чому нам постійно стрічаються лише «козли-донжуани»?»
Тож коротко я і письмово засвідчую тут однозначно,
Що є такі – з ними, з жінками; що ж до «козлів», то зазначу:
Левиця принаджує лева, граційна пантера – пантеру,
Повія – пройдисвіта; тож бо: коза – лиш козла-кавалера…
**
Про візуальність домагань і реальність речей…
– Жіночко, як це ви терпите:
ваш чоловік – ну й нахаба! –
Кожну облапує поглядом і роздягає, – мерзота!
– О, ви, шановна, не знаєте цього «самця-баобаба»:
Він тільки поглядом вміє! Будьте спокійні за цноту.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704651
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.12.2016
* сміливий, стань мудрим
Сповідуй правило
у днях своїх безжурних:
Дорогу завжди дай безумному і дурню.
* зарозумілому віку
Древню цю істину, юносте, краще на камені виріж:
«Жінка як схоче – крізь скелю
зможе пройти! І не спиниш».
* оселі друга
Хай поселить в твій дім
небо мудрість, гостинність, любов:
Не затримуй, хто йде; не гони і того, хто прийшов.
* «спіши повільно!»
В справах і стосунках зберігаймо нерви:
Швидко – це повільно, тільки без перерви.
----
----
* і бачити, і обирати
Вмій серцем бачити правду, словом розраджуй напругу;
Будь краще ворогом доброму, аніж поганому другом.
* велике в малому
У марнославстві не вознось себе до янусів дволиких, –
Знай: без людей земних, простих не буде й геніїв великих.
* і найдовша дорога з маленького кроку почнеться
А для тих, хто бажає піднятись до неба й зірок
Мрія є, та ще праця й удача. – І ризику крок.
* від зрілої мудрості
І нехай лише раз у житті знадобиться твій меч –
Ти носи його завжди і долі своїй не переч.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704504
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.12.2016
(холод Долі. – сини України…)
329* трагедія. осінь 2010-го: «… а біда України була серед лже-синів…»
("а в українців особливий "талант" обирати собі керманичів!")
На всіх перехрестях волаєте: «Бий ворогів!» –
А самі цькуєте свого на свого, – сучі каїни!
(– То хто Україні страшніше за хижих вовків
І ницих загарбників путіна-гітлера-сталіна?!.)
330* безчестя. зима 2010-го: «… і вибрали янук-овоща!»
З яких же це пір серед владних у нас повелось:
Одягнуть у шати лайно – як у ту броню!
(– Якщо у розарії пастиме свині хтось –
Від того ціна не виросте на свиню).
331* кров. зима 2014-го: «маскуються хижі в одежі лукаві…»
І грішний світ, і я. – … Та підлість влади!
Ну має ж бути злу і звірству край?!.
(– Гієна нею ж лишиться назавжди,
В які одежі ти не одягай).
332* епілог?.. – осінь 2016-го: на братських могилах 21-го століття…
(Україна, десь на Січеславщині…)
Тут їх зупинка, вже остання!.. Тут – як храм
Життів і душ, які на злет постали строго, –
Відкриті небові, нескорені! Вітрам
Тут чути сповідь їх… (– Та тут не чути бога).
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702421
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2016
161* роби свій вибір – час вже мітки ставить
Говорив я байдужому: «Всі, хто тут жив – всі помруть,
Чи робив ти добро, чи лиш злом помічав свою путь.
Та не краще лишить добру справу, любов, милий спогад? –
Чи не в них суть життя і твого існування теж суть?
162* жив і я, і знаходив своє
Віттям часу у долю впліталася радість, печаль…
Цим мереживом днів я вдягав своє щастя у шаль,
Що лягла на шляхи, де любов я шукав і знаходив, –
Тож сповідуюсь небу: «Життя я прожив, – і не жаль!»
163* ні, не дякую богам за дари життя і жінки
Я збирав плоди гіркі з дерева терпіння.
З книг я мудрість пізнавав, а красу – з цвітіння
Тих садів квітневих, де перший поцілунок
Пив із губ твоїх!.. – В любові, – в ній моє спасіння!
164* не питає заслуг ані небо, ні смерть…
«Покайся, не гріши, молись, вина не пий,
Бо на шляхи твої гнів божий ляже, злий,
І смерть прийде у дім, помреш в гріхах, син блуду!»
– Але ж їй все одно, хто грішний, хто святий!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701778
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2016
Про неосяжність жіночої логіки…
О так, загадкові жінки наші від голови і до ніжок!
Ось класика: вже ігнорує
тиждень, не кличе у ліжко,
Забувши обов’язок жінки!.. Та ладна, тигриця, убити
Ну кожну, хто спробує з вами це з радістю тихо зробити!..
**
Про дарунки і головний біль…
– Кохана, ну що? – діти сплять,
час любові і втіхам на варту:
Таке обіцяла мені
у цю ніч за парфуми французькі!..
– Ой милий, в мене голова щось… давай відкладемо на завтра?
– Та я ж тебе думать не змушую, кицю пухнаста, тож дзуськи!..
**
Про мрії ще юних і нас, бувалих…
Як мріють про жінку
розумну, красиву, граційну
В розмовах ще юні
і вільні (котрі неодружені),
Щоб ніжна, струнка, сексуальна!.. Так само напружує
І жить не дає мрія ця, хто вже й шлюбом «контужений»:
«Невже у цій фурії вмерла принцеса колишня,
Солодка богиня, спокуси омріяна вишня?!.»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701281
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.11.2016
Про повненьку і солоденьке...
Мамця повненької доні телефонує на свято:
– З друзями десь зустрічаєтесь? Прошу, не їж забагато!
– Тут олів’є, мандарини, кекси, шапмань, трішки сексу…
– Що?! – Не хвилюйся, жартую! Їсти не буду я кекси.
**
Про негаразди в житті подруги і їх причину...
– Де драйв в очах?! Від кави – насолода?
Ти кожен день, подруго, як вулкан!
– Та мов зурочено: від справ і до погоди –
Одні проблеми, не життя – капкан:
Начальник злить! Комп’ютер глючить. Долар
Піднявся знову. Скоро вже зима.
І каву недосмажив клятий повар!
– Що, знов немає сексу? – Та нема…
**
Про професії і телепня у трамваї...
Одеса. В вагоні навпроти – прегарні такі молодички!
Запитую ввічливо (джентльмен!), а сам розглядаю обличчя:
– Ви хто, чим займаєтесь, пані, давайте знайомитись ближче!
У відповідь чемно і мило, як гарним паняночкам личить,
Одказують: – Ми представниці професії древньої дуже,
Спимо ми за гроші, мосьпане, наївний допитливий друже.
– Путани! – (це я нахабнію!) гетери ви, жриці кохання!
– Ой, тьху на вас тричі! – «путани»! Та ми сторожуємо, пане!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692479
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.10.2016
Про антисемітизм і сексуальну орієнтацію…
Сучасне дослідження моднє, проводимо з людом імпрезу.
І перше питання до хлопця, якого нахабно ловлю:
– Євреїв ви любите, пане? – Ти шо, з’їхав з глузду, Скорсезе?!
– Ви антисеміт? – Що за хрінь ще! – мужик, я єврейок люблю!
----
* Мартін Скорсезе – режисер, один із стовпів сучасного кіно
**
Про проблеми і коли вони почнуться…
– Якщо ми одружимося, так і знай, буратіно коханий, –
З тобою я всі розділю і проблеми, й турботи.
– Та в мене немає проблем, ні клопіт у житті і в роботі!
– Якщо ми одружимося – вони точно «знайдуться», Армані…*
----
* Джорджо Армані – безтурботний і багатенький володар
одного з модних домів Італії і світу
**
Про чиєсь майбутнє…
Підслухана нині в дворі дитсадочка розмова:
– Ну як ти посміла побити Юрка і Степанка?!
– Чого розкричався?! – дає доня відсічі знову
(А їй лише п’ять!) – я не жінка тобі й не коханка!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688221
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 13.09.2016
Про «б’є» і «терпіти»
Ось чую, сусідка жаліється подрузі тихо:
– Ну що за біда мені?! звідки ці сварки і лихо? –
Готую, перу, прибираю, доглянуті діти,
А він мене б’є!.. – Що, підгулюєш? – … Маю терпіти…
**
Про сімейні драми і знаки
І де ти від клопоту дінешся в цьому житті:
Сімейний тайфун пронесеться між парою стрімко,
А потім: «Давай-но цілуй взнак примирення жінку!»
«А де він, той знак?..» – і коханий в глухому куті…
**
Про печаті національності
Будинок пологовий. В ньому, як завше, гарячка,
Усі в суєті і, звичайно, як в тих серіалах,
Дітей переплутали, – гідне це пензля Шагала!
А народили мокша, українка й полячка.
І що тут робити? – у паніці всі; раптом лунко
Звучить українською з вуст татуся-патріота:
«Слава героям!» – і перша дитиночка струнко
У ліжечку витяглась – аж-но розкрили всі рота!
Тут поляк швиденько бере собі другу дитину.
– Чому, ляше, цього?! – у крик московит – в чім причина?
– Коли українець з отим своїм «слава!» ввірвався,
То мій усміхнувся, а твій он, москалику, вс…ався.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688218
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 13.09.2016
Про вино і перспективу
Знайомиться хлопець із татом своєї подруги.
– Ну що, трішки вип’ємо, друже, щоб зняти напругу?
– Не п’ю я – у відповідь хлопець. – Що ж, можна й не пити.
Та… буде тобі небезпечно з Альбінкою жити…
**
Про бажання і необ’ємність
– Подруга, скажи, як же нам нє хватаєт мужчини,
Ну, справжнього мачо, – шоб взгляд! щоб рука на колєні,
Чи обє на талії!.. В чому, скажи мнє, причина
Отсутствія іх?! – Певно, в таліях цих необ’ємних…
**
Про щед… щирого чоловіка
– Я, мій любчику, чула, що десь у краях дикуватих
Племена є такі, де дружину свою чоловік
Може іншому мужу за гарну ціну згендлювати.
Уявляєш?! – жону мов вівцю на базар поволік!
А скажи – хитрувато питає кохана – як би ми
Там жили, ти мене, свою кицю, комусь би продав?
– Мою фурію? В гніві
нестримну? безцінну, любиму?
Ну… хіба що комусь… задарма тебе подарував.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687536
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.09.2016
81* вертаюся в снах у минуле – там суд мені й щастя…
А серцю моєму причастям – прабатьківське поле,
чий подих солодше за втіхи, за поклик весни,
що манить в красу буйноцвіття лугів, їх роздолля, –
тут мого дитинства сліди загубились і сни…
82* і прийде юність зреченням до тебе
Ковточок неба випити б з криниці!
Перед порогом помолитися безбожником…
Ступить на килим споришу і подорожнику.
– І двом хрестам на цвинтарі вклонитись…
83* до рідного порогу повернусь…
… Вже ніхто не чекає тебе. Гнівно ліс тут гуде.
– Як минулося все найсолодше, святе, молоде!
О, оманливо як наша мрія по днях нас веде,
пізно вчить цінувати й любить найдорожчих людей...
84* нам би – втілення мрій, без печалей і втрат!
Три рази на рік: «Зі святами!»… – То стільки їх в році?!
А добрим життя має бути не тільки на свято,
[i]бо щастя й любові у днях не буває багато –
бажаймо хорошого всім нам на кожному кроці![/i]
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2016
157* і тобі дано. та пам’ятай: ти – смертний!
Як же днями повниться буття!
Не доводь ти їх до каяття:
«Я ж не встиг ні жить, ні відлюбити, –
Боже днів моїх, а хто ж це вкрав життя?!»
158* «так Він сказав». – а як Його ж діла?
«Кулхув-алла»* – стоїть початком слів.
Я був здивований, коли на них набрів,
бо що слова Його, земні слова всі наші –
я по ділах суджу і ангелів, й ослів.
----
* дослівно: «це сказав бог» - початкові слова
першого вірша Корану
159* не твори неправди: Судний день настане
Не розгубися, де зла і добра перехрестя:
Будеш творити неправду – і скажуть: «Без честі!».
Хай же сумління за вчинки лихі не шкребе
Бісом лукавим у сховках душі – до пришестя.
160* роздуми з досвіду: наївність і реальність…
Я знав із книг красивих, що кохання –
Пісні, цілунки, мрії і зітхання.
А покохав – немов атлант на плечі
Поклав я небо. – О, гірке зізнання!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2016
(повернення в реальність віртуальності)
325* «я люблю тебе!..» – чи то річки шепіт, чи весни зінання
медом слів заповітно-простих в рай кохання ти вводиш,
а вже що обіцяли ці губи і порух крил-брів,
в мить, як ти в місяць-красень обітницю склала мені:
«буде нам лиш кохання цвісти, нашій долі його кожен подих!»
326* «ти вслухайся, ріко, в ранковий сум обману…»
«я чистих вод ріки надією торкнуся –
хай кола почуттів розгойдують обман…
хай понесе їх сум до тебе дід-туман –
щоб повнився Любов’ю океан!»
327* доле, не дай розминутись…
а час мине. – і може статись так,
що сил мені забракне вірить довго
у вічність почуттів кохання твого –
не обмани мене, дай, доле, знак!
328* спогадом серце сповило любов і надію:
"до першого подиху осені в дім твій ввійду!"
губить надія-кораблик у часі сліди
серед байдужих потоків із днів наших сірих –
не віддавай же, благаю, ту райдугу-мрію
ти на поталу печалей – і в дім наш ввійди!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2016
73* вечный танец жизни и любви
Ах, люблю полумрак и нечеткость твоих очертаний,
И угадывать чувства по легким касаниям пальцев,
Так влекущих меня в мир истомных и сладких желаний!
... И два тела слились в вечном, небом дарованном, танце!..
74* … вы, нашей юности года!
И вновь "де жа вю": возвращаюсь я в годы шальные,
Где ты так прекрасна, и луг, и цветы полевые.
Я юн и беспечен, и мир предо мной в ожиданьи –
И, счастливый, груди твои я целую впервые!..
75* ищем счастье за морями и не видим рядом с нами!
Был я смел, был я весел, удачлив, беспечен и… – глуп!
Ах, простительно все тем годам молодым-наваждению:
За тридевять земель шел искать самых сладких из губ –
Рядом были уста, и глаза, и любви предложение!
76* пусть мир клеймит. – а бог? – Он не осудит!
А против правил куртизаночки-судьбы
Да вопреки законам здравого рассудка
Любил тебя; кричали: «Проститутка!..» –
Но бог один знал суть
и пыл моей мольбы!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686761
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.08.2016
Запрошую всіх небайдужих познайомитися
із поемою Леоніда Кльосова "Тарасовій душі".
Твір був написаний протягом 64-88 років минулого століття,
але, на мою думку, актуальний і сьогодні.
Я певний час мав задоволення спілкуватися з автором і зізнаюся,
що був гордий цим знайомством: росіянин по прадідах,
людина, коріння якої губиться в краях Орловської губернії,
був відданим патріотом України, безмежно закоханий у її мову,
дуже рано почав писати українською, і саме за свою ще дитячу
творчість у неповних 14 отримав 13 років сталінських таборів.
Але повторюся: найбільше мене полонив його патріотизм,
відданість і любов до української землі, глибоке знання
історії України, побожне ставлення до її мови. І ще - справжня
громадянська позиція людини-патріота, корий бачив
Українське суспільство згуртованим, мудрим,
сильним правдою, культурою, гордим за свою історію.
ЛЕОНІД КЛЬОСОВ. ТАРАСОВІЙ ДУШІ
(поема–дума–сподівання)
[i]«І забудеться срамотня Давняя година,
І оживе добра слава, Слава України!»
«… а до того Я не знаю бога!» [/i] Т. Шевченко
Пролог:
[i]«Де ж ті люде, де ж ті добрі, Що серце збиралось
З ними, жити, їх любити? Пропали, пропали!..
А що дальше спіткається? Буде лихо, буде!..»[/i]
*
Душа Пророка над Вкраїною
І досі, зболена, літа.
За що ж ми долю звемо винною?
– Нас «брат» штовхає на хреста!
Ким нашій долі так наврочено:
«Братерством» лживим? чужо-богом?..
– Не піддається на скорочення
Сумна і Каторжна Дорога:
Вже триста літ Надія з Долею
В кайданах, босі, мов ті сироти,
І мариться їм Щастя з Волею –
Та як з «братерства» цього вирости?!
В комуновір’ї – як у прірві,
Борсаємось в багні-брехні.
Хоча скандуємо: «Ми – рівні!»,
А рівні ВСІ лише в ярмі, –
Чи грек з Донбасу, чи
мадьяр карпатський…
1
[i]«од козацтва, од гетьманства високі могили –
більш нічого не осталось…»[/i]
Озвись, озвись, Душе Тараса,
Бо як же бути нам, безсилим?!
Над нами «чинять викрутаси»,
Вимотують останні жили…
Звелися доблесні гетмани,
Переродились на манкуртів,
Рабів обкурюють дурманом,
Мізки «запудрюють» злі урки .
Ти ж Її вольной мріяв бачить,
Свою оспівану Вкраїну!..
Не скоро меч за зло «віддячить»:
Раби – безмовні… на колінах.
2
[i]«…поганці погані!
Що розлили з річку крові та в Сибір загнали!»[/i]
О православний рід лукавий!
То де, кому було видіння:
«І так Він полюбив цей світ,
Що Сина видав на поталу»?
– Не нашим діткам на спасіння!
– Ви ріки крові пролили,
Ви триста років збиткували –
«Брати-слов’яни», душогуби,
Що заманили всіх в облуду,
Самих себе до псів зрівняли ,
В тартарську нечисть проросли!
Нас, вольних, в рабство затягли,
Мільйони вже в могили вклали!
Така ось доленька чаїна
У тебе, рідна Україно:
Тремтиш, як в полі кураїна, –
Ген, вітер хмароньку жене
У Моксель-край; ця – не мине,
Рвоне тебе з твого коріння – і по сибірах, у руїну!
3
[i]«поховали дітей наших і нас роздирають…»[/i]
… А ми – украдену її
Злим Людомором – до могили
У тридцять третім положили,
В газетку вгорнену, в коритці
Без хрестика похоронили
Поживу ГОЛОДУ – дитя
На пресвяте ім’я – Марія…
Знов – найдорожче! – власні крила.
Лиш подумки в небес просили:
«Хай буде пухом їй земля!»,
Бо плакати нам – ні-ні, зась!
Адже царює Жовтий Князь ,
Молитву ту почують «люди»,
То вже не знати, що нам буде!
Замри… затисни, серце, глас,
А то скінчиться Соловками:
Поміж землею й небесами
Скоро витатимемо самі,
Тоді й поплачемо в тім сні.
А поки чашу цю не спили –
Ти спи, дитятко, в чорній ямі…
4
[i]«за що ми голови складали – в оці могили?..»[/i]
Ох ця жура моя нестерпна!
Безжально роз’ятрили серце
Малій людині – ще дитяті:
В старій біленькій отчій хаті
Печаль: «П’ятьох! – як п’ятирицю
Я, Мати Цвинтаря, в коритцях
В роки голодні поховала !..
Усе життя відпрацювала,
Та діточок не вберегла –
Недоля гірка доконала
В той голод лютий!» – Не змогла!
(І теж – голодна! – відійшла
Вже в недалекім, сорок сьомім
Трьох сиріт залишила дома…
Знайшла і нас біда й хула –
Все через нелюдство і злобу).
Чи є ще хижий звір, ніж люди?
Подивимось: чи те ще буде!
5
[i]«…неначе люди подуріли, німі…»[/i]
О ви, пекельнії роки!
З села померло дві третини,
А хто лишився – з горя все
Їсть: кропиву, траву, коріння
Та ховрахів в полях «пасе»…
– За що ти, Боже, покарав так?!
Чи мало крови та кісток,
Як жертву, в землю цю поклали?
Так ні! – наслав Ти нам ще кари:
«большевиків», колимські нари,
«колгоспи», «чистки», тридцять сьомий…
Безправ’я… голод… людомори!..
«І звинуватили у всьому»,
Забрали мудрих і відомих
Дітей твоїх… кого до МУРу,
Чи до холодного Амуру,
(До скель. – новітні Прометеї!
Смоленим зашморгом – до реї!)
В кайдани брали ті заблуди,
Сичали: «З кожним оте буде!».
Такі, бач, «світлі» в них ідеї,
За них і розпинають нас:
З «інакодумаючим злом»
Метуть кривавим помелом,
Багнетом штрикають у спини,
Щоб не ошкіривсь, ненароком,
І не зламав міцне ярмо;
Колючим дротом затягли,
Щоб сонця зріти не могли
Та волі каторжно благали
У них!.. (А бог що?! – та зреклись,
З церков красу всю поздирали,
Ще тундру кісточками вслали...
«Слов’янин» брату – гірш хазара!..
– Татари краще б повелись!!)
Таке, Тарасе, тут , «життя»:
«На кутніх – зтовчена кутя!..»
6
[i]«дурні та гордії ми люди…»[/i]
«Хвала і слава!.. вождь народів!..» –
Несеться з від усіх країв,
А із небес – і місяць вроду
Кудись сховав від шахраїв!
Сплюндровують і ніч, і день, –
О, безнадія всіх сподівань!..
– То де ж ти, де ж ти, Прометеє,
Без тебе ми осиротіли!
Голосить Доля хижим звіром, –
Хто їй поверне мрії-крила
Та замордованих дітей?
– «Не висохне сльоза Рахілі,
Не зрине усмішка з очей…»
* Питаюся: « Де ж ви були,
Самі ви – майбуття оракули?»
Речуть: «Та ось,
в куточку плакали
Й мовчали, закусивши губи
(Хто ж поспішає сам на згубу?!),
Та працювали…» – «Працелюби»!
Доки прочахнеться облуда,
Собі тихенько мудрували:
«От-от ця чаша нас мине!..»
– Хай вітер від Дніпра війне
І аж до Полюсу очистить!
* О, діточки твої заблудні,
Вкраїно, Матінко моя!..
Ти запитаєш, де був я? –
В краях злиденних, многотрудних…
«Давали всім»! – дали й мені
Тринадцять років «перековки», –
За що? провина в чім моя?
7
[i]«хохли, підстилки, грязь Москви…»[/i]
Ще ходять в Каїна на службі,
Тарасе, наші землячки –
Іуди сім’я, хробачки! –
В Москві волають: «Мір да дружба!»,
А творять, кляті, навпаки!
А МОКСЕЛЬ воздає зірками, –
О дух продажних поколінь!
Тому й луна під небесами:
«Хвала вождям! цвірінь, цвірінь!» –
Лиш би кормить бездонне, р’яне
Їх ненаситне нутро-дно, –
Ти, рабська наволоч, бур’яне!
– Йому, як бачиш, все одно
Смертельний біль наш, серця рани,
Моя вишнева Україно!
Дітьми порубана калина
Одвічной раною болить:
– То як же в світі далі жить,
Коли СВОЇ ж хребти ламали,
Себе в холуйство запродали
І збиткували, – злі хохли!
(Як від продажних відхреститись?
Від вас чим, погань, відкупитись,
Ви, двоголовії орли:
Топтали мову многоцвітну,
І ПАМ’ЯТЬ убивали, кляті,
Братів у ярма запрягли,
Самі – в НЕДОЛІ, а глумились,
Аж «слава» світом покотилась!
І Україну не спасли
Дари землі, серця любові,
Розлоге колосіння поля –
Від Шляху Чорного і мли…
Якому богу слать «подяку»,
Якими ще слізьми оплакать
Сирітське щастя?! – Яничари,
В кайдани, в ярма «наряджали»
Вколисану Дніпром Вкраїну,
Окроплену незлою кров’ю
Від Дону славного до Сяну!
Ось так в тайзі тебе спом’яну,
А ти поспи, моя ти Ненько,
Хай раєм манить, тішить снами,
Доки насниться хто з Гетманів,
Чи Наливайко молоденький?
Чи Гонта, Залізняк, Сірко?..
8
[i]«наробив ти, Христе, лиха,
а переіначив людей божих…»[/i]
Хто ж, Тарасе, зурочив нам Долю?
Знов страждає Душа Твоя:
Глянь на захід, на Дикеє Поле –
Скрізь гоніння, злих літ течія:
Викорчовують села прадавні,
Велемудрих женуть до тюрми,
А слізьми заливаються плавні, –
Україно, зло чинять сини
Від Лукавого; глумляться «владні»
Над правічним корінням Твоїм –
Над своїм, Батьку мій, над своїм!
Де ж, Вкраїно, новітні атланти,
Де могутні незрушні слежі?!
Прамонгольсько-москвинські мутанти,
З ними наші! – холуйства «мужі»
Калинову впрягають в «двомовність»,
Душі крадуть, Христе, наші, в борг!
«Комунізми» – на крові; «духовність»
На брехні й беззаконню – донині;
Ще живими штовхають у морг:
«Што, а был геноцид в Украине?
Может, нада ещё?..» – Ницих торг!
9
[i]«мій боже милий, знову лихо…»[/i]
Лети-вертайсь, Душе Пророка,
Де долі наші, придивись:
Народ зникає: «ненароком»
Житті штовхаються в заміс
«Братерства крові», з раю-пекла,
Сирітських сліз, вдовиних сліз;
Синівську гідність, честь і сором
Ти вбив, новітній хан Чингіз:
Не видно мальви біля двору;
Де колисанок оберіг?
Ось задротовано поріг,
Щоб діти роду не впізнали;
Продажність виповзла з доріг,
Що ми собі накайлували.
І душі гнуть в «бараній ріг»!
Коріння роду? – відхрестились.
Де пам'ять предків? – поглумились!
Хатини білі – геть красу! –
Скрізь злобою зачорнували,
Та тюрми, тюрми будували!..
Чом не люциферські часи? –
Тіла невинних білувались…
10
[i]«степи мої запродані жидові, німоті…»[/i]
Ось гинеш, Ненько, і безвинно!
В помоскалічених сувоях
Моя окрадена Вкраїна.
Хто над тобою все це скоїв?!
– Безпам’ятство та безголов’я…
Твоя історія – билинна:
Вітри здіймали думи-крила,
Жила правічним, нерозмінно
Любов до воленьки ростила,
Богам своїм несла безцінне
Від праці рук своїх; молила
За долю діток незрадливу,
Плекала золото хлібів.
– Хто ж прокляття наслав тобі?
Чом шлях в століттях твій – кривавий?
Чому так мало панували
Із шаблями сини твої?
Пра-дерева твого коріння
І Правду ЗАЙДИ розікрали!
То як же велич, честь і славу
Нам відродить? В чім – воскресіння?
11
[i]«кажуть люди, що суд буде! А Суду не буде»[/i]
Явися нам, Тарасе, знову,
Дажбогові замовим слово,
Та скинем пута нелюбови,
Надіті іменем Христа!
В Сибіру стогнем без пуття
Ми, без могил… без вороття…
Страждаємо – лиха година! –
По мамі, волі, по дитині…
А там – заступництва не бачить
І ні вдова, ні сирота! –
В сльозах купаємось щоднини.
– Сибір! Прокляття України…
І за що Доля болем слала?
Що ж ХРЕСТНА віра не спасала?!
Чиє потрібно ще життя
І кров чия, щоб змить провини(?),
Щоб гніву не злилася чаша?
– Чом марнії пожертви наші?!
В безмов’ї Датель(?) наш(?) Буття.
12
[i]«язви язик мій за хули, – та язви мира ізціли!»[/i]
О люде, люде, болю мій,
То раб, то робишся жорстоким!
Глумиться світ цій глупині:
Чом скнієш в ницому болоті
Як смерд, кріпак? Скажи мені!
Як та повія, норовиш ти
Панам північним догодити:
Велять «Трощи!» – і ти ламаєш,
«Будуй!» – і нові воздвигаєш:
Хрестів наставили по селах,
На перехрестях, на горбах –
Хрести на Долю і на Волю,
На Слово – хрест, і на Талан.
Вся Україна вже в хрестах,
Цих древніх шибеницях . – Жах!
О, де ти, де ж ти, наша Доле! –
Це чужо-вір’я душу коле:
Чому з хрестами – так криваво?
Чом сотні літ – одна знеслава?
Чом душі з нас Христом тягли?!
– Та ж тисячі років другії
Боги були – і ми жили!
А Цей – Безмовний. Без’язикий?
Бог іудейський, бог ТРЬОХ-ликий…
13
[i]«чому не йде Апостол правди і науки?!.»[/i]
Відкрийся ж нам, Душе Тараса,
Веди до світла, вчи онуків,
Яка у мові цій окраса,
У славі – мудрости наука,
Хто діти Волі, щастя часу!
(А пам’ять – то сумлінню мука…).
В Твоєму слові – нам спасіння.
– Руйнує час Могилу Тління :
За дні Червоної Облуди,
Здавалося, прозрієм ми!
Але правителі Тюрми,
Лукаві, забрехались вправно,
Наділи зашморг із покори
На люд, що в рабськім стремені.
Таки Непомнящих зростили,
Отих, Іванів!
– Дай мені
І всім прозріння, Мудрий Отче,
Пророк надії і борні,
Воскреснути Вкраїна хоче,
Щоб не палати їй в вогні
Від злоби, чвар, і міжусобиць –
Не стати б на шляхи криві,
Он МОР чекає нас, як здобич,
Допоки ми, раби, живі:
Сибір безкраїй та безлюдний!..
** епілог
[b][i]"ПРОЗРІТЕ, ЛЮДИ, ДЕНЬ НАСТАВ!"[/i][/b]
Озвися, клич, Душе Тараса,
Ти серце кожного, й моє,
В твоїй Вкраїночці-окрасі
Хай Сонце Мудрости встає,
Та Сонце Правди, Щастя, Долі!
Нам би проснутись, хоч поволі, –
Пророче, зболений Тарасе,
Признайся люду: де ж Ти є?
А ми – невільні, ми – раби…
Коли ж розправимо горби??
(1964-1988. передсмертна редакція 2003р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686653
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 30.08.2016
Про роботу і зарплату:
А вам не здається, що наша робота – це місце,
Де ти заробляєш гастрит, стрес нервовий щомісяця
І біль головний, – а тобі за страждання ці марні
Дадуть трішки грошей: «Іди, підлікуйся в лікарні!»?
**
Про чесність і «ху із ху»:
Люб’язна панночко, дозвольте запитати:
Ви нареченої тут гостя, на весіллі,
Чи жениха? – Та як вам розказати? –
Я жениха... забава. На дозвіллі…
**
Про бігати і… могти:
Одеса. Ще ранок. А двір вже живе сьогоденням:
Дві дами знайомі в розмові «сімейній» буденній:
– Скажу вам, міліша, що бігає ваш Соломончик
За юною Фаєчкою. – Ну газель! сімпопончик!
– Не дєлайтє нерви мнє, Соня: мій пьосік плєшивий
Нема шо робити – обгавкує кожну машину
І все намагається, чучєло, марно догнати.
Якщо й дожене – то чи зможе автом керувати?..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686488
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.08.2016
* «… і такий дар мова!» – а про все не скажеш
Як виразити словом біль і смуток?
Якою мовою – сльози полин пекучий?
А щастя відчуття як передати в слові,
Щоб віддзеркалились життя і я у ньому?
* дарує нам небо – і застерігає: «все – гріх!»
Ти дало – і гріхом все, суровеє небо, вважаєш.
Я ж, земний, не зречусь – ні вина, ні Її, ні любові! –
Не чекай: поки тут, волі й світу забуду принади
І впаду в каяття, – дні мої і без того короткі!
* із присвят Н.: «ой, світ яких смаків в тобі сховала мати!»
Осені присмак гіркий знову в житті у моєму
Серцем відчую; та, вдячний, долі уклінно скажу:
– Як же медове цінити, не скуштувавши гіркого? –
Осінь мине! А з весною зцілить нектар твоїх вуст.
* знову зваблюєш, світе, і душу, і розум, і серце…
І чому ти, душе, ухиляєшся істин, а правду
Так дешево міняєш на марну принаду обману?
Що в тобі від начал небеса із спокус заховали,
Що ведеш в світ, де пристрасть за тлінність життя забуває?
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2016
Про неможливість адюльтера… завтра:
– Ой, лялечко-кралечко, як ви мені до вподоби!
А що, як би ми десь зустрілися? Завтрашнім вечором?
– Ви шо пропонуєте?! Я вєдь замужняя женщіна:
Давайте сьогодні! У нас завтра з мужем намєчено!
**
Про «нема слів» і супер-нахабство:
Експресія сцени, що свідком я став ненароком:
– Ну, баришня, ви – вищий клас! Переспати б із вами!
– Та як ви посміли?! Не знаю, якими словами
Дать відповідь вам на нахабство! – Моргніть просто оком».
**
Про роботу і ноги:
Наймається в фірму паняночка. Ніби на працю.
– І як я візьму вас?! Не маєте фаху, ні досвіду!
– Та в мене й желанія нєту, якщо вже зізнацьця,
Щоби працювати. Та глянь-но на ніжки, мій котику!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685889
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.08.2016
Про тіло і душу:
Ці метаморфози життя зроблять будь-кого сивим.
Ось я міркував, а тепер вас подумати змушу:
Чому ми шукаємо змолоду тіло красиве,
А ближче до старості прагнем знайти рідну душу?
**
Про вертикальне і горизонтальне:
Не бійтеся бути смішними у цьому житті,
Нехай веселиться родина і хай на додачу
Ось це пам’ятає: сміється? – ви на висоті!
Бо будете горизонтально – то, певно, заплаче…
**
Про маму, дружину і 8 березня:
Розкажіте мені, в чім секрет і різниця між вами:
Я каляку-маляку в садку малював тобі, мамо,
І пригадую, скільки захоплення! сльози – аж капать!
А чомусь із дружиною «номер» цей зовсім «не катить»...
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685888
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.08.2016
(вечірнє…)
А через вулицю – вікно без штор і в світлі.
Там силует її!.. і погляд заповітний!..
Та тридцять три твоїх – як мур моїм бажанням…
О пристрасть плоті, чари снів, – жага кохання! –
…
Неперевершені соски,
Дві виноградинки, перлинки –
Там робить язичок зупинку…
А груди – мрії дві краплинки,
Снаги життя смачні ростки!
І вглиб умбілікус** манить,
В незвідане твоє начало… –
Люблю, цілую, тішусь! – Мало!..
… Ще й лона смак ми не пізнали,
А щастя дозріває мить!..
…
Хочеться, щоби любов не спливла, як ріки
Води весняні назавжди – в моря-океани,
Щоб нам з тобою хотілось і ввечері, й рано
Цього єднання! Щоб світ весь завмер від сопрано
Твого оргазму!.. – Ой, мрійнику, глянь на роки!
…
Як же чудово, як солодко серцю намріялось!
Гей, ви роки-вибрики, і куди ж ви завіялись?!.
----
* фріссон – «шкірний» оргазм, або «оргазм на відстані»
** латинь: умбілікус – пупок, чудо природи і заповітна місцинка
очам чоловічим на тілі жіночому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685621
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.08.2016
(з превеликою вдячністю автору С.П. за такий матеріал
і можливість підняти хоч комусь настрій)
«Сумно, бо зорі вже падають вниз.
Доля така, а чи може пороблено?
Тролем, опудалом, карликом згорбленим
Стану, лишень повернись!
Ні, я без тебе, як птах без крила!
Скутий, кастрований, мертвий, стриножений.
Лиш повертайся – ми все переможемо!
Пізно! Назавжди пішла…»
С. П.: "Не йди!"
«Втечу! »
«Як же ти зміг дві ноги затриножити,
Втілитись в карлика, стати опудалом,
Вмерти – й каліцтва свої всі примножити –
Милий, це хто ж в тобі монстром орудує?!
Падають зорі – і в сум вводить смисл
Фраз, що співаєш ти, небом помічений!
Згинь, пропади, троль-кастрат, відчепись –
Я ж бо не Сфінкс, роздивися ж: я – дівчина!».
***
(правда: ця людина мені цікава,
тож маю і пошану до нього, і до його слова і перепрошую
за вибрики Пегаса, пародію цю, – але вгледіло око той текст автора,
а рука вже сама по собі "надихнулася" накалякати)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685588
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 24.08.2016
Про метаморфози віку і молитву підстаркуватого:
«Боже, гріхи мої смертні у вік запечатав:
В юності бачив я дам десь під тридцять сім років
Древніми тьотками! І не зробив би й пів кроку
Щоб познайомитись! – … Вибачте, милі дівчатка!»
**
Про один вчинок і різні результати:
Ні, світ божевільний! секретів – як на шахівниці:
Покликав у парку собачку, за вушком погладив –
Як хвостиком дружньо махала, щаслива і рада!
В трамваї погладив блондинку. Отримав по пиці…
**
Про бевзів і залежність пива від шампанського:
Поважна мадонно, сьогодні
просвітлення маю від Будди:
Якщо ви не станете інколи бевзя свого відпускати
На зустрічі з бевзями іншими, з пивом помедитувати,
То знайте: таємно з жінками шампанське він дудлити буде.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685285
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 23.08.2016
(про те, що поділяє на касти, раси і всяке інше)
Все частіше й зі страхом
звертаю увагу на це:
у одних –
лиш любов на вустах,
в інших –
в злобі лице,
і кричать скрізь про поділ
на партії, касти і раси –
та не діляться люди
по національностях,
класах!
І релігії
не розділяють їх! –
лише слівце,
що антонімом "людям":
[b]сволота[/b];
ось в підлій цій масі
[i]сволоту [/i]
і ділять
на:
партії, раси і класи,
і на національні ознаки.
Тож: Люди – й [b]сволота[/b].
Лиш – це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685217
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.08.2016
Про німфу і сатира:
– Сознаюсь вам, Мойша, що Фаєчка вчора співала
І так романтічно у ліжку: «Себе почуваю
Я німфою, котру розпусник сатир спокушає!».
– Дааа… ловко і грамотно жінка козлом обізвала.
***
Про погрози і обрізи:
– Ви слухайте, Хая, сюди, шо я буду казати:
Ваш Моня погрожував знаєтє мнє чем? – обрезом!
– О Соня, я вас умоляю: мій Моня?! протезом? –
Він до обрізання не мав чим жінкам угрожати!
***
Про урологію і пам'ять:
Глупа ніч. Всі у снах. Тільки Ізя у нервах, тре очі –
Простатит вам не жарти! – тож йде в туалет і бурмоче:
«Ти таки вже знущаєшся! Знову підняв так брутально,
А попісать не хочеш! – Мочися, відросток нахальний!»
Раптом чує із спальні, як сонно запитує Фая:
– Ізя, з ким разговор? – Та його ти вже не пам’ятаєш…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685148
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.08.2016
Про фантазії в сексі – чоловічі і жіночі:
Займається пристрасно юне подружжя любов’ю:
«Фантазії всі сексуальні я втілив з тобою!!
Давай до твоїх вже перейдемо!» – просить дружину.
«Манто горностаєве. Перстень з рубіном. Машина».
***
Про «хто звідки взявся»:
В садочку дискусія: – Петрику, у магазині
Купили Марусю! Дениска знайшли у капусті!
Славка і Іванка лелеки принесли здалека.
– А ми небагаті, то все в домі робить наш тато…
***
Про прощення і 97 років життя:
Пресвітер у Божому Домі за прощення мову тримає.
І просить підняти всіх руку, хто ворога зможе простити.
Зам’явся народ, неохоче, та все ж догори піднімає,
Числом майже всі, – бо з гріхами
кому ж це з нас хочеться жити?
Одна тільки пані старенька сумирно стоїть край амвону,
І праведно, щиро та сміло пресвітеру дивиться в очі.
У жарт духівник переводить раптову оцю перепону:
«Сестра наша, певно, пробачити має кому, та не хоче?
Чи якось змогли ви, шановна, прожити до ста на планеті
І недругів щоб не нажити?! – Навчіть-но, розкрийте секрети!»
«Та що тут навчати? Не маю отих ворогів, що тужити?
Я всіх їх, собак навіжених, змогла на землі пережити».
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684862
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.08.2016
Про холод і «тямущого»:
– Ой, як в Арктиці, холодно киці твоїй в цій постелі!
– То ввімкни наш камін, стане тепло, що аж замуркочеш.
– Ну й «тямущий»! – та це ж тонкий натяк був, ти, Ботічеллі*!..
– Зрозумів, не дурко! – зараз, мила, ввімкну я охоче!
----
*Сандро Ботічеллі – італійський портретист і автор прекрасних алегорій
(не мені рівня: я в одній метафорі загубився…)
***
Про силу СМС, обов’язки і приз:
Додому з роботи на крилах лечу – муж і тато,
Вдивляючись у еСеМеСку шикарну від жінки:
«Вечерю зготуєш, вкладеш всіх оболтусів спати –
І приз буде в ліжко: і губки, і груди, і ніжки!..»
***
Про двері і Месію:
Надвечір’я. Розслаблений, добрий, сумирний і ситий
Відкриваю на стук і дивуюсь: о, місіонери,
Із питанням до мене: «А хочете в дім свій впустити
Ви Ісуса Христа? Ось він в радості стукає в двері!».
«Що ж, Христа пропустіть, най ввійде;
Але я посередників знаю:
Ні Йому говорить не дадуть, ні мені, тож нехай за дверима чекають».
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684859
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.08.2016
«вам ще цвісти й цвісти, а я вже в осені…»
97* поки що «ні». але ж надію маю?..
(до «повноліття» – напередодні твоїх тридцяти)
А подих юності, і чарів силу в квіти
Бузку пахучого сховали: «Стій, не смій!..».
– Коли досягнете свого ви повноліття,
То не забудьте, прошу, дати номер свій!
98* ще не вийшли з весни ви, а я – обійняв свою осінь…
Що? вам вже тридцять птаха накувала?!
Ну, так! – і «ой», і «ах», яка ж ви вже «стара»!
(А що ж мені? – так доля насміялась:
Відмірявши пів ста, застрегла: «Пора!»…)
99* ... щемом юності зіійшла на пороги осені
Ти питаєш себе, і мене ти питаєш наївно:
Як це сталося в нас, і коли ж завітала любов?
– Я кохав тебе ще до появи твоєї, царівно,
У моєму житті! (… Та років своїх не поборов).
100* як ти трапилось, кохання, лише доля знає…
Я вдивляюсь у ваше обличчя, у очі печаллю:
«І чому ти так, доле, розвести зуміла в роках?!
Їй всього лише тридцять один! А твої?.. – Вже за даллю
Юних весен, і суму, і втрат
мрій і днів, що не втримав в руках!»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2016
125* цю хворобу ні ти, ані ліки, ні час не лікує…
Твої очі й вуста знов і знову питають мене:
«Чим наповнюєш дні? З [i]нею[/i] радість їх п’єш? Ти – щасливий?
Не хворієш на сум?» – Втішиш давнім: «Що біль? – він мине!»
Відповім: «Я до тебе любов’ю хворію, зрадлива!»
126* чому: і любиш ти - і раниш ти, у серце?..
«Ви поводитесь дивно, синьйор, та чи є в тому сенс?»
– А я знаю, як втішити жінку, засмучену іншим,
Та не знаю лише, як розрадити вас (що найгірше!),
Котру сам засмутив, оспівавши як той Джо Дассен.
127* кристалам двом безцінним синьйорити!
А богині що співати міг одвічний менестрель? –
Що без тебе стільки літ я не прожив би, не зумів би
Без вогню, що в серці, рук цих, губ, очей. – О ні, не зміг би
Без очей бездонно-звабних темних – кольору шпінель!*
-----
*шпінель – кристал, дорогоцінний камінь, після огранки
прирівнюється до алмазів
128* прикметникове. (смуглявою втішений…)
Зачарований, щасливий, зацілований
До нестями, нічко-звабнице, закоханий
Тою пристрасно-покірною, хмільною,
Ой, ще квіткою розпусниці медовою!..
… …
(ні, не рими нічка дарувала,
в прірву щастя зваблюючи нас!..)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2016
Про їжу і ...
– Не навчилася ще готувати, щоб смачно і гарно.
Ти ж щодня, мила, дивишся шоу свої кулінарні!
Повелася дружина на мову коханого: «Слухай,
Так і ти кожен вечір по тєліку смотріш порнуху...»
***
Про гарантію на послуги
Читаю в газеті об’яву бадьору, перчену:
«Найду вам дружину! Гарантія свахи, залізна!
Якщо ж за неділю я вам не знайду наречену,
Сама вийду заміж за вас!» – Очі вгору полізли!
***
Про тлумачення Святих Книг
Пресвітеру N. атеїст «під шофе» йшов назустріч,
Й ні з того, ні з сього – святенника ляснув так браво,
Сказавши: «Коли б’ють по лівій – підстав свою праву.
Тож як по Писанню: десную давай, Заратустра!».
Нічтоже сумяшеся, пастир дав відповідь хуком
Із правої, так коментуючи: «Сказано Словом,
Що мірою тою відміряють знову і знову,
Якою і ви відміряли, лукавства онуки!».
Зібрався навколо народ, бо ж цікаво й потішно:
Святого Письма «толкованіє» чують і бачать.
Прибіг поліцейський: «Ну що тут за бійка, не грішно?!»
«Та нє, бо Євангеліє
вони славно тлумачать».
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683734
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.08.2016
129* было утро жизни, а надежды
счастье и любовь мне обещали
Странником томился среди дней,
Своего пути искал начало.
Только горечь мира острым жалом
Жгла надежды юности моей…
130* можем быть счастливыми на свете
все мы, Евы и Адама дети?
От истоков дней до нашей тризны
Ищем тот благословенный край,
Где нас ждет земного счастья рай:
Милые, любовь, блаженства жизни.
131* ветру поклонюсь я и спрошу:
«где счастливых города и страны?»
Перед ветром сердце я открою:
«Вольным ты летаешь по столицам, –
Так поведай: где счастливых лица,
Видел ты? – Возьми туда с собою!»
132* усталость… – не нами поднятая гнусь томит и ноет
Я уже солдатом не тяну.
Ну а волонтером? – Это можно.
Хоть признаюсь: больно, тяжко, сложно.
– Но кому-то надо на войну.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683587
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.08.2016
321* жениться на молоденькой…
– Ну как это, жить рядом с женщиной юной? Что значит?
– Скажу по секрету: почти как на аукционе.
Дрожишь каждый миг и боишься: «Тебя одурачат!»
И: «Чьё предложенье разрушит твои бастионы?!.»
322* меня изящно так не поносили!
(на рецензию, весьма занятную, к моим опусам «эротическим»)
ОНА: «может, глупо с моей стороны, но… не взыщите
за откровенность и не примите за оскорбление,
только очень мало вы… разглядели
и в любви, и в жизни, и в женщине»;
от имени ее:
«Должна признать – увы и ах! –
(Простите слог мой «нестерильный»):
Вы в эротических стихах
еще слабы. Неэректильны…»
323* от моего:
«Как расписали Вы в момент
Чудесным слогом… близорукость.
Ах, я сочту за комплимент
Вязь Ваших слов и эту “глупость”!»
324* из перепалки на поэтическом(!!) сайте:
«… что, бабы?! да все они – …, … их мать!
так и вертятся возле б…ва!»
– Что вы все по матушке женщин так поносите?
Дать бы… по головушке, урод из Засосья*:
«Нетуть настоящих! Ой, все с б…вом близкие!»
– Нету женщин падших! Есть мужчины низкие.
----
* есть такое поселение в Лен-й обл. россии
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683218
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.08.2016
5* про душу поета
(не торкайся душі – доля ткала там з болю й любові…)
Що душа у поета? – Мереживо слів і любові,
І ті ж самі нитки із надій, сподівань і печалей,
Лише тонші вони, лише більше заплетено болю,
Більше ран і страждань, а їх ліки – за далями далей!
6* про туман, і обман, і любов…
А щоб розвіяти туман – лиш сонця треба.
А серця болісний обман? – лише любов!
Лише крило потрібне нам злітати в небо,
Лише одне чиєсь до нашого крило.
7* про досвід
не питай – і тебе не обмануть ніколи.
не люби – і ніколи не зрадять.
не впадеш із вершин, якщо ходиш по колу.
хочеш сварки? – давай всім поради.
8* про незмінність: згадуючи Голгофу
«… а все же жаль распятого Христа» (В.В-й.)
Там, за пропащий, за грішний цей світ,
За світ недостойний Стражденний помер –
А гніт залишився, і давить цей гніт:
Гріхом. Нелюбов’ю. І Злом. – Дотепер...
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2016
Про її розум – як про своє щастя
(зізнання мимохіть)
Красується в новому платті дружина й питає:
«Ах, милий, як сукня? А як тобі я? А фігура?».
Від книги себе «половиночка» не відриває:
«Ну, трішки набридла. Та дякувать небу – не дура».
***
Про справедливість – як про міру ваги.
послухай, народе, ну як же це можна назвати:
Якщо на лиці у дружини сто грам макіяжу –
«А шо тут такого?!» – здивовано «сонечко» скаже.
Та буде вам Армагедон лиш за грамчик помади,
Який на щоці вашій подруга трішки розмаже…
***
Про блондинку, кохання і тата
Питає білявка у хлопця, котрий ненароком
В коханні освідчився: – Маєш ти «мерса»? А віллу
В два поверхи? – Ні. – Значить, марні старання, мой мілий,
Шукай собі ровню! Не шастай в блондінки під боком!
Приходить нещасний додому: – Ось, тату, задача,
І як мені бути? – Ну що, продаси ти свій «бентлі»
І купиш три «мерса». Та знести два поверхи з дачі
І все через дівку-блондинку?! – Не будь же, мов пентюх!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682264
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 07.08.2016
(повторюючи за Конфуцієм)
153* в іронії: на срібло не купився хто? хто звечора помер?
А мудрістю Сходу китаєць нас вводить в обман:
«Багатство своє ти у серце сховай, не в гаман;
Пізнай вранці істину – ввечері можеш померти».
– О, добрий Конфуцій! О слова солодкий дурман!..
154* в повчанні: шлях і людина
Ти йдеш дорогами життя свій довгий вік,
Ти – мудрість, сила і любов, ти – чоловік!
Та не шукай шляхів, що возвеличать долю, –
Людина ширшим робить шлях – Кун Цю прорік.
155* в подиві:
хто поряд – той робить тебе і твій світ повноцінним
Якою би мудрістю ти не втішався в житті
Закоханий в себе, – самотній, відкинь марноту!
Бо тільки хтось інший тобі може дать повноту
Самого себе – і наповнити час в самоті.
156* в надії: а безсмертя існує!
Вже тисячі літ ми шукаємо правди сліди,
Що небо сховало у істині мудрих китайців:
Безсмертя отримати хочеш? – рахуй-но на пальцях:
Роби лиш добро. І люби. І СИНІВ народи!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681648
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2016
(коллаборационистам и провокаторам,
стонущим и каркающим, сеющим вражду и раздоры)
Я Украины гражданин. Не олигарх.
Трудом и потом каждый «кусень» хлеба
Я заработал. Знайте: манны с неба
Ни разу не послал мне Машиах*.
Я не хохол. И слезы лить не стану
О том, «що все так тяжко, все погано»,
Все дорого, что «уряд» плох и власть –
Стерплю я все. Мне лишь бы не упасть
В борьбе за долю Украины-мамы,
А значит, за судьбу своих детей,
Мне главное – чтобы издох злодей
В Кремле сидящий! Мне противны «драмы»,
Которые вы здесь
Вдруг кинулись писать!
– И мне, и детям, и друзьям, соседям
Бог ниспослал одни и те же беды:
Безденежье, войну, увечья...
Бесов рать
На части «РІДНУ рве МОЮ ВКРАЇНУ!»,
И я готов в бою сейчас «загинуть»,
Сражаться с бесами, терпеть, «ось тільки б скинуть»
В кромешный ад «братів», что бьют нам в спину!
– Я буду спати на бруківці чи під плотом,
Я буду камінь гризти, лід – і не заплачу,
Не дам Кремлю радіти привід, а дам здачу:
«Здобудь все боротьбою, кров’ю, потом!»
Не буду сліз я лить та шмарклі мазать.
І хай заткнеться скигляча зараза!
***
* Машіах - з габрейської, справжня вимова імені «Христос».
----
Українці, громадяни і патріоти України борються за її землю, за волю і долю,
волонтерами в тилу і на фронті, воїнами на передовій, добровольцями,
не жаліючи життя свого, а провокатори-хохли, зрадники і всяка нечисть розпустили соплі
і паніку та злобу серед народу сіють, натравлюють в години лихоліття
один на одного, допомагаючи сучому Путлєру: тільки згуртований народ
може одержати перемогу над будь-яким ворогом!
«Ех, Народе мій малий!..»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681488
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 02.08.2016
* із кодексу синівського
Від народження нам небеса приписали права,
І обов’язків теж не уникнути з юні доби:
Бути вдячним батькам, ще землі, де шовкова трава;
І якщо чоловік ти – жінок поважай і люби.
* «люблю тебе!»
Є в світі таке, що сильніше за нашу любов?
– Найвища спорідненість душ між двома – від кохання.
«Люби мене!» – О, сокровенна молитва-благання,
Всіх радостей світу і щастя найперша з умов!
* якщо кохав – ти був щасливий!
Лише раз ти кохав? – Не журися, бо щастя пізнав,
Був король найціннішого скарбу життя – серця жінки!
(А якщо ти бажав мати радість – незмінно шукав,
Щоби всі у стократ повторити кохання відтінки!..)
* егоїзм як основа душі чоловіка, – це правда?
Парадокси душі чоловічої: пристрасті знак –
«До нестями кохати, віддати скарби всі за Неї!».
Та які б не були чари жінки, сердець наших феї,
Ми… себе все ж сильніше цінуємо й любимо, так?..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2016