| Сторінки (4/354): | « | 1 2 3 4 | » |
45* все имел – да разве ты заметил?!.
Сколько лет под солнцем и луною
Я с тобой, печаль моя, с одною
Разделяю хлеб, вино и женщин, –
Где ж обещанное счастье, кто откроет?..
46* не гневись, Творец, приготовь ларец!..
А небесный Судия хмурится да сердится:
«Не по писанным законам череда дней вертится
Твоего здесь бытия!» – Не взыщи, Всевышний:
Свят ли, грешен – не минует всякий смерти мельницы!
47* что было у всех – то и мне Ты послал?
Я сражался за любовь – забытья добился.
И за правду воевал – только ран добился.
Веры, истины взалкал, очи к небу подымал –
Я стучался в небеса – и чего добился?..
48* я всяким бывал, только с подлостью я не роднился
И пусть прослыл певцом, не ведающим правил,
Хоть притворялся я, что мил, не скандалист,
Но знаю, что меня простят – ведь я оставил
Свой след без подлых слов – пусть и не бел, как лист.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580829
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.05.2015
141* знов побачив молодість у твоїх очах!
Чарами дівочими спокусила «мудрого».
Мов хлопчисько, бігав я і складав пісні!
Ах, вже білий скронями забував про сором я, –
Небо, що сховало в Ній?! – розкажи мені!
142* і складе осінь пісню тобі і любові
Ти – мрія, ти сни чоловічі весняні,
Ти – літа бажання! О, де ж оті грані,
Що їх перейти мушу я, щоб щасливим
Оспівувать дні і осінні, багряні?!.
143* що просив – те й мав?
Ой, у доленьки все виманював то із вечора, то раненько я
То чорнявої, то руденької, то білявочки солоденької!
І було мені щедро вміряно, як жадав – та мав лиш невірнеє,
І тепер мій дім – пустка з холодом. Розгубив своє щастя змолоду…
144* і причастям сповниться душа від добра, що ти їй подаруєш
Не проси ти у жінки любові, а сам подаруй
Всі багатства душі і все те, що назве вона щастям.
Хай відкриється їй добре серце твоє, щедре, навстіж
І відплати не жде, – бо любов йому стане причастям.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2015
41* розкрийте ви очі незрячому серцем!
Так близько від мене!.. – туманами дихають груди,
А я – мов просвітлений із послідовників Будди,
Чекаю нірвани, щоб щастя в астралі пізнати,
А поряд - вона вся в вогні!.. – Чи не дурень я, люди?!.
42* знов земне – і гріховне, й солодке!..
Подихом щастя ввійшла моя осінь в життя,
Вкравши і спокій, і розум – і без каяття
Кинула в вир найсолодших гріхів і жаданих.
– Небо, дай щастя! А потім прийму й побиття…
43* небом обіцяне тут – найсолодше для мене!
Із дарів, що мені обіцяли пророк і Аллах,
Я прийняв лиш роздолля та квіт цей небесний в полях,
День і ніч, і весну, літні зорі, тумани осінні –
І молю небеса: «Не спішіть все сховати в снігах!».
44* образ божий в собі не ганьбив я ні словом, ні ділом
Тож в молитвах свій час, що відведений небом, не трачу:
Не вбивав і не крав, не ганьбив – тільки світ цей незрячий
Ні любові моєї ні серця багатств не питався –
Це від мене краде він мій день, і мій хліб, і удачу.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2015
137* час, – ти мудрість віків, то чому ти питаєш мене?
Ти питаєш мене, ніби я знаю таїну днів:
Чи наситився світ гіркотою сльози сироти?
Чи щасливий недолею тої вдови, що й синів
Вже чекатиме вічно?!. – О, ні! Я не знаю... А ти?..
138* брате мій, по ту сторону ти від любові й добра,
і ненависть твоя убиває два наші світи!
Ти руйнуєш – і цим теж лишаєш свій слід на землі,
Забуваючи істину: «Жито посієш – пожнеш
Тільки жито! добро, якщо сіяв його серед днів».
– Але зло не відпустить тебе із ненависті меж!
139* нова еміграція…
(втікачам-безроднім, що кинули свій край в години скрути
ради втіх і ситої їжі)
Лишив ти Вітчизну – забувши про наші напасті,
В обіймах продажних красунь щоб забутись! – Не вдасться! –
Бо гірше отрути цілунки їх, губи і слово –
Ти отчі могили продав на химерне те «щастя».
140* у юнь безтурботну ведуть всі нещастя мої…
На престолах моїх лиш недоля збира свою дань:
День за днем відбирає відміряне небом скупим,
І беззубим погрожує, згорбленим, бідним, старим
Залишити в самотності. – Ти ж прогуляв свою рань?!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015
133*голосу из пришлого: как быстро проходит весна!..
Запахом дивным жасминовым благоухает апрель,
Манит-дурманит меня: «Помнишь ли чары весны,
Тело ее молодое!.. ночь… соловьиную трель?»
– Сказки из тысяч ночей!.. Быль, или небыль... иль сны?
134* волшебству твоего возвращения
Когда вернешься в мой угрюмый дом,
Где немы сердце, мысли, стены, звуки,
Вдруг волшебство любви проснется в нем,
И жизнь вдохнут глаза твои и руки!
135* я услышал «нет» – и спрятал
гречь за словами…
А под чадру надежд – души шербет я спрячу,
Под смех да под сарказм – ранимость нежных слов.
Ты скажешь «нет» свое – себе совру: «удача!».
… Как будто снова век любви я ждать готов!
136* обещал я вернуться – и как я судьбу обманул!
И как повезло тому, кто синих дождался очей –
Завидую вновь ему, ревнуя, страдая: «Он с ней!..»
Ведь, счастливый, год - как миг! – с очами в цвет неба я плыл!
... Взлетела ты к счастью с ним, а я… – как летать, забыл.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580387
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.05.2015
37* «… у любові гріха не буває!»
Мудрість Ти Мудрості, боже Всевишній,
Не пом'яни мені гріх той колишній,
Де я Тобою клянуся любити
Світ, для кохання сотворений, грішний!
38* розпізнати серцем
Скільки фарб та відтінків ховає кохання земне,
О, в які почуття кольорові вдягалось кохання!
Тільки підлість і зрада півтони не знають; проте
Наряджаються в кращі одежі. – Та марні змагання!
39* зрад твоїх не злічити – а я все ще мрію про тебе!
Так багато невірність оплакана! Вірність осипана квітом,
Де поетів натхненне перо всіх метафор красу ужило.
Та від зрад твоїх, мила, якби
кожен раз гасло сонце над світом,
То нікого, крім сов і тебе на землі вже давно не було б!
40* згадаймо
О мудрий наш Сократ, довершений в науках,
Навчав ти так давно, а ми і досі в муках:
«Будь совісти рабом, господарем для волі,
Безчестям не брудни ім’я своє і руки».
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2015
(адептам «руського мору», що живуть в Україні,
але ні російської, ні мови України так і не вивчили як слід)
«"Гелтахт* мені не покорився,
І ідіш** теж «не по плечу».
О мамо, так чому ж я вчився?!
Дарма на Маклеха бурчу:
Ось він, Шон древній, мудрий, сивий,
Зумів вкраїнську осягнуть.
А я репрезентую Київ –
А мій «язик – то руська муть»,
Де я ослом, – а ні бельмеса:
Правопис, синтаксис мені –
То темний ліс, з якого ніс я
Лиш «”мать…!”, “чьо!”, “блін!..”,
“Налєй, Анісья!”,
“казли всє!”, “путін – всьо!”» – так «ріс» я!.. –
Син з мумби-юмби… з племені,
Що диким посеред народів
постало в злобі і брехні…»
*
Згоріти б в сорому в вогні!"
-----
*Гелтахт – мова старої Ірландії, така ж обвітрена і давня,
як її верескові пагорби… (так стверджує Старий Шон Маклех –
і я вірю йому)
** ідіш - мова, що розвинулася серед габреїв (в останню
тисячу років), які населяли простори східної Європи;
нині її ще називають мовою руських габреїв (є така точка зору)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2015
** І. бавився дід-вітер із весняним квітом…
…то чим же можу звабити цю душу,
котрій пора розкритися прийшла?!
чим я, невмілий, розцвісти примушу,
коли в самого на душі – зола?..
** сповідальне, моє: поспіши, – не чекатиме щастя…
Я сто бід, сто печалей прийму,
Усміхнуся погрозам років –
Лиш би стріти її одному,
Поки ще хтось самотній не стрів!
** И. в вас все оправдано Ее Величеством Любовью
Во мне, кричу, огонь угас, лишь проза серая,
У вас… – сокровища у вас, алмазы чувств!
Меня, угасшего давно, любовью меряя,
Влечете вновь к пожарищу безумств!..
** Л.К. памяти друга, поэта –
Человека чрезвычайно трагической судьбы
Умирает у Поэта только плоть…
Только ей судьба исчезнуть! Но как больно
Той душе, что остается в мире вольной,
Ведь теперь вовек ей боль не побороть!..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2015
33* «то два гострих мечі – очі звабниці-діви!»
Як два ката безжальних і злих – твої очі мені!
Згублять, занапастять вони душу – о немилосердні!
Я скарби всього світу віддам за ці зоряні зерня,
Що засіяли в душу любов – і такі крижані!
34* «легковажна та вітряна, серцем лукава і словом!..»
О, даремно, закоханий, ждав тебе, милу, роки!
Ось не стало давно вод глибоких у тої ріки,
Котра чула зізнання твої, всі обітниці-клятви –
Вже спливли, як слова твої, під недосяжні зірки…
35** «надії безмежні у серця, що любить і жде!»
Тільки серце закохане може так довго чекати,
Чи тримай його в спразі, закрий в підземелля за грати.
Бо закохане серце до сьомого неба закличе
(Хай воно безнадійно глухе!) – і не буде картати!
36* "ти життя мого храм"
Хай пророчить цей світ сто нещасть і сто бід тільки нам –
Я за тебе одну і життя, й свою душу віддам,
Бо чого без коханої варте життя під цим небом?! –
Ти – мій Ра*, моє щастя, мій світ і мій сонячний храм!
------
* Ра – бог сонця, верховний бог в стародавньому Єгипті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2015
1.ЗАЗДРІСТЬ
* Н.К. (в осінь дивну, в дивну днину… – яка ж Ви! яка Ви!..)
Як над Вами розкриває осінь шати пишні!
На вустах – чарівний усміх, вабить кожну мить.
І кружляє вітерець із барвистим листом,
і лоскоче, безсоромний, ніжок оксамит!..
Я намріюсь – досхочу! –
озирнусь, позаздрю:
«Ой, щасливий той, хто ввів,
як дружину, в дім свій,
хто пізнав,
кого зігріла,
розпаливши ватру
з того жару, що в розкішнім
тілі, у душі цій!..»
Яку ціну заплатити?! –
(хоч прийму і Даром!) –
щоб зігріти дім і душу
Оберегом-жаром!
/осінь – раннім падолистом. а Ви – вогнем літа! /
(7.10. - чужій дружині, красуні і розумниці,
яка в шлюбі так і не пізнала щастя кохання...)
2. НОСТАЛЬГІЯ ПО ОСЕНІ...
*
Знов пророчить подих осені розлуку.
Знову вітер гонить літо – душу рве.
Знову осінь після блуду – в небо руки,
мов Марія Магдалина, бога зве, –
Що моління? каяття що?! – Ти – не літо,
що цнотливо одягало віти лип,
ти вбираєшся, щоб звабить, спокусити,
і фліртуєш з вітром : «Золото розсип!» –
Бо не ти його надбала, не тобою
збережЕна перша таїна душі:
під цим віттям давніх лип любились двоє…
– І змивають щем кохання злі дощі…
*
Так розкрилася ця таїна єднань…
Терпкість ́рОзстаней́ ти стелиш за собою, –
Осінь-діва, що ж ти в серце із журбою?!.
За що гасиш на вітрах вогонь бажань?
- Роздягтися – і згубитись до пори
У туманах, серед часу, дум і неба –
Це ти вмієш, тут повчитись в тебе треба,
Як зманити серце
На чужі дари
Тлінним золотом
Спокусливої феї –
І сховатись під фату зими-Ледеї*.
--------
*Ледея – наймення богині зими-студениці у древніх русичів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2015
29* чи щастя то було, чи то печаль твоя?..
В ніч пізнав ти оту, що заманює в сіті лукаві,
А в ній тисяча радостей, мрій, в ній медові забави;
І губами торкаєшся губ, прагнеш миті блаженства… –
День розмив береги!.. До любові нема переправи!
30* від Неї всі радості наші, і щастя, і муки
Закоханій жінці не бути лукавою?! – Небо! –
Та їй це як дихати, як фарбуватися треба,
Як грати у пристрасть, і плакати, і ревнувати,
Штовхать нас у прірву кохання – в найбільшу халепу!
31* нашим хвилям життя – до припливу нового не згаснуть
Сліди на землі помережимо серця любов’ю,
І, зітканий з неї, не вкриється шлях наш журбою;
В надій кольори розфарбуємо мрії нащадкам –
Хай кличе їх щастя тих днів, де були ми з тобою!
32* ще крок один до фінішу мого…
День проминув без тебе
у суєті і печалі.
Сутінки… вечора сум… Знову самотності жало
Буде ятрити думками, спокій забравши: «Намарне
Серця скарби розгубив
і намисто років – так бездарно!»
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2015
17* не журися ти часом коротким на світі, – живи!
І день мине. І буде новий день,
Чи будеш ти, чи ні у ньому жити,
Та хтось прийде у світ, щоб відлюбити
І доспівати всіх твоїх пісень.
18* О.: прохала Жінка, дивлячись у душу:
«Словами ніжність не опишеш,
Не розказать, як мить сплива…
Але який ти слід залишиш
В душі моїй! – кажи слова»
19* там сопрано юності наспівало щастя
(рудоволосій мавці пінських лісів…)
Де ж той голос юності, вогняне волосся? –
Потонути б в вирі літ – наче в щастя знову
Упірнути серцем, тілом, доторкнутись слова –
Як бракує кольорів, лісу, пісні, голосу!
20* впишу у днів своїх свідоцтво
Нехай мені кажуть досвідчені й вправні у Слові,
Що згідно Івана – Воно лиш було на початку.
«Спочатку було непоборне бажання Любові!
А потім постали слова». – І поставлю печатку.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2015
25* все приму, что судьбой уготовано мне и тобою!
Любимая, в сердце твоем есть отрава и мед,
Манящее пламя свечи, обжигающий лед.
И пью я сполна яд и сладость из чаш сокровенных –
Я в воле судьи, что на плахе любви меня ждет!
26* и дразнится снова жеманная, и обещает!
А сердце любимой твердит мне опять: «Не твоё!».
Отравою горькою мне преподносишь питье
Любовных томлений, – а я вновь прошу в бессердечной:
«Пусть яд будет, гнев твой, чем в сердце навек забытье!»
27* ну как без трепета пред ними?!.
Я испытывал страх перед женской душой и умом,
Невозможность понять их меня в жар и холод бросали.
От того я так чтил вас, мои Совершенные, днем!
(А ночами? – Меня они в плен своих тайн забирали!..)
28* вы меня, Мастера, вдохновляете жить и любить!
О, Рудаки, воспел ты дев, вино и землю,
И речь твоя как мед, твоя рука легка.
Вникая в дивный мир Востока тихо внемлю –
И упиваюсь волшебством стиха!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579463
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.05.2015
(про нас, про життя, про любов… замальовки словом,
поглядом і серцем; ескізи до думок із пам'яті й чуттів)
** … \ вже п’ята ранку. вітер із дощем
нашіптують ще світу колискову…
не спалося… і ти… і ніч остання… \
… І ту спрагу чуттів –
із твоїх незцілованих губ –
і жадання тих пестощів,
ті насолоди від тіла
не спіши віддавать… -
я ніколи уже не вернусь –
хай ще трішки в цей ранок
з тобою побудуть… твоїми…
Усміхнися: «Було!..»,
і у ліжку сховайсь від негоди,
і у цім міражі
так не схочеться знов просинатись:
ще послухай свій сон,
доторк мрій і бажань насолоду –
Він вже вийшов, щасливий,
в дорогу,
тебе зустрічати!
/мені ці видіння тепер… а йому, лиш йому! –
твої сни, тепла постіль, і любощі… тіло… і ранки!../
***
** ... «не бентежся, я сама… я доросла тітонька!..»
(чари зрілого літа, щедрість юної осені…)
Пам’ятаєш, як все сталось?.. – з плину літа!..
А якою після літа прийшла осінь?!
Не весна, – то лада-осінь кращі квіти
розсипає нам і в щастя кличе-просить!
/ …– надіялась осінь, сподівалась
на кохання щедрість, на любов... /
***
** Л.М. …і від чого впали бастіони!
чарував я піснею, чарував я серцем,
і які приносив квіти до прекрасних ніг!
а прийшов суперник мій
і… без квіту й герцю
одним порухом брови полонити зміг!
/то й навіщо в герці лицарські забави?!
не поможуть чари, якщо – не твоє… /
***
** (сексапільній Пані, котра ніц не хоче!)
«Всі ви – одинакові! Вам одне лиш в думці!..»
Ви сказали – відрубали! Але я примітив:
таїну бажань, лукавий
і призивний усміх,
невтоленність, цей клич плоті!..
– тої спраги миті!..
/я із жартом – Ви у жарт?/
***
1.** Т. "... якщо прийде, постукає – не переч йому!"
«Я була за крок від поцілунку…»
І від щастя – ледь його торкалась!
Чому ж не судилось, не збулося? –
Довго ти і серце сперечались…
2.** "чи не нам воно судилось? чи ми так хотіли…"
Таким щедрим на кохання було Небо,
і та Осінь обіцяла: «Все нам вдасться!».
Як офіру – бог зіслав Любов до тебе.
Тільки я не зміг її
вдягнути в Щастя…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2015
21* отзвуки речи богов – слово твое, человек
Человек, на земле чей путь сладок, недолог и в тайне, -
Ты явился на свет тростником, но твой миг не случайный:
От Создателя жизни и звезд ты как мост под луною,
Голос твой – то свирель сокровенная божья хрустальна.
22* вначале был творец, потом явилось слово,
и, сущее, нашло дорогу к сердцу
Не явится слово до срока – его час грядет,
Как время луны после солнца во тьме настает:
Вначале устам надлежит появиться и сердцу,
Тогда лишь появится слово – и сердце найдет.
23* излечи себя сам, и излечится мир
Вот живу на земле, но еще не нашел я лекарства
От лукавства, продажности, злобы людей и коварства,
Что сказать? – Я достоин своих и путей, и учений:
Я – вместилище зла, а надеюсь на вышнее царство!
24* искушение ада?
Искушает нас жизнь обещаньем и злата, и власти,
И слабеет душа, и горят очи, в пропасть маня, –
Не от этих ли двух искушений все наши напасти,
Не за них ли мы дух наш ввергаем в пучину огня?!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579233
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.05.2015
13* ... і вже на дорозі до щастя той,
хто стверджує: "Буду щасливий!"
Як формулу вічної юності – формулу щастя
Шукає тут кожен, в цім світі удач і напастей.
І ви, поки є на землі, мої подруги милі,
Кажіть, як молитву: «Сьогодні я буду щаслива!»
14* Н.: «а зелені оченята – мов люстерки щастя!»
Твої очі кольору капризу,
а у серці… – стільки в серці злого!
Прагну… злого! – і лечу, донизу,
в цю бентежну прірву серця твого!
15* …так і впали ангели. а я? – я ж із глини!
І душу заставлю, втону у цій згубі… з тобою,
і раю зречуся, а в свідки я ангела визву,
і він поклянеться і богом, і світом, й любов’ю,
що душу віддав би – за очі у колір капризу!
16* кому іронія, кому полин...
Як часто в жартах ми безпечні, необачні,
Забувши істину: за жартом бродить дурість.
І грань тонка їх розділяє; й «пізня мудрість»
Уже ніщо у безкінечності пробачень.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2015
17* Ты Ее сотворил – и себя превзошел, о Всевышний!
Я ходил по земле, красоте ее зорко внимая,
Все искал совершенство, подобие высшего рая.
Ничего не найдя, я Творцу расскажу после смерти:
«Только Женщина – неба
венец, да цветение юного мая!»
18* … а дева шепчет: «Жизнь – это любовь!»
(а что же бог?)
Он надеждой любви поманил в вечный рай,
Он сказал: «Жизнь твоя – как прекраснейший май!»
Только вот отчего этот май скоротечен?!
Небо, в чем же обман? – Ты ответ сердцу дай…
19* … или я ошибаюсь, ночная комета?!
Вы так ярко сияете вновь на моем небосклоне,
Вы надежды мне дарите в высшее, веру в любовь.
И сомненьям моим приговор ваш: «О, не прекословь:
Ты мальчишка в любви и познании жизни законов!»
20* в лепестки своих слов
спрячу нежность влюбленного сердца…
За лепестками слов я спрячу нежность,
за маской шутки тайну чувств я спрячу,
и под покров мечты – всю безутешность…
– Я не нарушу твой покой слезой горячей!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579024
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.05.2015
13* альфа і омега: любов всьому початок і вінець
Поки тіло моє, і душа, і мій дух у житті
Відчувають цей вітер, і сонце, і запахи квітів,
Я співаю осанну коханню – жадаю любити:
Лише щастя й любов – виправдання в земному бутті.
14* "хворіти" тут життям – нам заповів Хайям
Ще коли серце вірило істинам Книг, а пророк
Був мені поводир і наставник в духовних ділах –
Я життям захворів, я відкинув вчення про злий рок,
І вуста клятву вірних забули навік: «мій Аллах!»
15* ... і хочу бачити мій рай ще на землі!
Серед райський садів після смерті не хочу я жити,
І обітниць не хочу, і гурій, і спокою там –
О Всевишній, прошу, дай прожити і дай відлюбити
Тут, на грішній землі – і за це все на світі віддам.
16* ми вільні люди? – так, та не від часу
А час нам – щастя скарб, дарунок-доля,
І наш суддя, і кара, і покута,
Й допоки ми, безпечні і розкуті,
Його марнуємо – він тане. Незворотньо!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2015
121* после сорока… весеннее: да здравствует юность и жизнь,
будьте вечны, желания сердца!
Сладость предчувствия счастья над майскими днями.
Снова над нами обманные
вешние сны о любви:
Как упиваешься ими, юностью в сердце изранен,
Как загорается молодо пламя желаний в крови!..
122* "… вот и розовость неба нисходит на тело твое!"
Утром небо похоже на тело твое после сна:
Также в неге оно пробуждается, в страсти желанья,
Обещая усладу и счастье! Возлюбленным нам
Вновь дарована щедрость любви от вершин мирозданья!
123* имя Женщина: можно ль словом одним
передать суть души Многоликой?!
Ах Женщина, тебе какое имя,
Из тысячи – одно чтоб о тебе?
Нет, ум наш не родил его, не принял,
Чтобы одним определить в судьбе.
124* поминок о любви не получилось…
Ты с другим!!. Я видел вас двоих –
И опять люблю, опять ревную!
… Не остыли на губах моих
Жар и вкус последних поцелуев…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578790
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.05.2015
(із циклу ""Пустощі Музи")
** К. «... і любові грона – знаком по життю!"
Як все це сталося давно:
кохання звабні грона
переливалися в вино
п’янке, духмяне! Дзвони
вже сповіщали: настає
той день, в якому буде:
і тіло спраглеє твоє,
чарівні диво-груди,
безумства юні, шал чуттів,
і там… – твої долоні!..
і найбентежніші зі снів…
й життя сакральне лоно!..
** N. «... як тобою пах чебрець, що ми так зім’яли!»
А між нами… – Стільки
сталося між нами!
Чому ж, безсердечна, ти велиш мені:
«Не було, не згадуй, не шукай… не думай…
навіть не надійся: не прийду й вві сні!»?
– Та згадай хоч сосни!.. той чебрець зелений!
Це ж останню радість вкрадено у мене!
** N. (а по-правді: все віддав би? - лиш би повторилось!)
невтоленість твоя до поєдинку звала,
в відвертість, в пожадання, в чари тіла!..
п’янкого тіла, котрим так уміло
ти спокушала… й щедро дарувала!
/«хай тебе завжди п’янять її диво-груди!» Пр., Б-я/
** Л.С. "має ж щастя той, хто поряд!"
,,Мені б цю розкіш тіла… днів на три!”
– На день, на мить! – у ній щоб розчинитись!
А потім повеліть: «Стрибни з тої гори!»,
Чи: «В морі утопись!» – і піду я топитись!
* * N. «не забудеш той плід, що хоч раз скуштував, не забудеш!..»
Чи любові це, чи плоті голод? – певна річ,
що від того маю клопіт єден – цю мігрень:
не була ти у моїх обіймах лише день,
а вимріюю – жадану! – всеньку ніч!..
/от би вік таку недугу! – і тебе, як ліки…/
** Н.Т. «в ніч липневу потонути… й загубитись!»
Упірнути з головою в гріх, як в річку,
все закласти – душу й тіло – за любов!..
Розіб’юсь хай! – а стрибну з такою в нічку
без жалю і без вагання, стрімголов!
** В.К. «і весна не кличе свята, й холод не відпустить…»
Був сон мені, де Ви… такі зі мною!..
оголені… відверті… безрозсудні!..
– Холера ясна, звабили весною
в студені ці, в передвесняні будні!
/і ніщо так, як обман, не зігріє серце…/
** О. «була надіями вагітна осінь рання…»
так було поміж нас: очі в очі дивились,
і серця – в унісон!..
і лиш це залишилось:
дві суперниці-долі
та два серця невтолених,
і кохання, одне,
так цнотливо оголене…
** О. «вы восклицали: «так желаю видеть
вас первым из мужчин в моей судьбе!»
Средь желаний вам счастья причиной
Чтобы первым мне стать мужчиной?
– В воскресенья? по вторникам? в среду,
Милейшая, чудная леди?
Но желанье мое… так невинно:
Не хочу я быть первым мужчиной:
Дань воздам я за мудрость древним –
Мне достаточно быть
Последним.
(Вы так строги, но не взыщите, леди,
за язвенность, за ироничность строк –
в меня попроще все:
"Так можно, чтоб последним?..")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2015
(среди юных женских лиц, между желаниями, весной и ветром;
перед кастингом популярного шоу)
Снова радуюсь дню,
И смотрю, и приемлю, как милость:
Нет, не день – ты подарок
От жизни, от солнца, судьбы!
Только ветер нахальный
(и где то бесстыдство таилось?!.)
Был в своем амплуа:
Норовил, весь развратно-красивый,
Всю стыдливость прогнав,
Щекотать бархат губ у толпы.
И зачем ему прятать
Свои похотливые руки,
И что пользы скрывать
Свою суть, коль шальной Дон Жуан?!
Ты касался их всех: и невинных, изведавших муки
Юной плоти, что стала в преддверии мира, где звуки
Сладких грез и желаний!..
И тех, кто изведал обман!
Ты шалил на груди и ловил жар дыханья и тела!..
И, не пряча стремленья забраться под юбочек низ,
Ты касался их бёдер, проказник!. - но нет тебе дела
До блудливых очей, до желаний, пылающих лиц
Этих юных, бесстыжих, как сам, разудалых девиц!
Что ж, ты - вольный, летай!
Ты ведь дразнишься, их распаляя!
(Но завидую я:
Как ты ходишь по самому краю!..)
Здравствуй, день, здравствуй, жизнь
И начало весеннего круга!
Ах, любовь, – ты живи:
Мне, ветрам, юным девам подругой!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578586
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.05.2015
(посмеемся над собой, пока народ не начал?)
*
«Банальны Вы – скажу себе –
И в рифмах, тропах и в сюжетах,
И лавры мастера-поэта
Вам «не светили» по судьбе.
Банальны! Тривиален слог.
– Ах, дамам нравится?! Да, это
Серьезный аргумент «паэту»,
Но бог мой! – каждый бы так смог!
Давайте правду: женский глас,
Тот чуткий, нежный, добрый омут
Вас завлекал: «Милы Вы!.. Тронут!..» –
Но ведь лукавил каждый раз!
А Вы – в гордыню: «Как же, да,
Поэтом числюсь я на сайтах!»
Да слепы Вы, мой друг усатый,
Стихи все Ваши – ерунда.
Нет, удавалось, и не раз
Вам пару-тройку рифм «состряпать»,
Но… не поэт Вы, друг мой, – лапоть.
На том закончим наш рассказ».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578383
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 02.05.2015
** (о, как ты тяжек, выбор мой!)
Ну вот и дожили:
Я в роли
Буриданова
Осла!
Ты заявила:
«Выбирай одно из двух:
Иль по ночам
Ты среди этих потаскух,
Что музами зовешь
И, как за мухами петух,
Гоняешься за рифмой,
К плоти глух, –
Или постель,
Интим!..
– Иль я ушла!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578380
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.05.2015
9* каждому – свое: я искуплю свои грехи любовью девы!
Нет уж: ханжеству из веры-благочестья
Как могу твою любовь не предпочесть я?!
О грехах пускай стенают все святоши,
Мне любовь твоя – спасения предвестье!
10* грешник и святоша: каждому – свое?
(бог для жизни землю нам оставил)
Жизнь моя – вечный грех и соблазн,
а твоя – вечный страх не спастись.
Счастлив я, не страшусь слова «казнь»!
Ты свое назовешь словом «жизнь»?
11* грешник и святоша: а жизнь дана нам для чего?
(ты все ИЩЕШЬ праведность. я ЖИВУ дарованным!)
Ты во власти неба, чист и свят душою? –
я во власти всех земных желаний.
Страха раб ты в жизни и пред смертью злою.
Я – в любви, в страстях весь да в грехов познаньи.
12* владение
И дана небом власть шейху над правоверной душою.
А читающим свитки по жизни лишь мудрость владеет.
Вот обласкан цветок ветром, солнцем, теплом и росою.
Я люблю эту женщину снова – и счастьем владею!
((* вариант интонационный:
Шейх владеет праведной душою.
Мудростью читающий владеет.
Жизнь во власти солнышка весною.
Я люблю – и счастьем я владею!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578208
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.05.2015
5* мы оставили след на земле, потому что любили
Вспомни юность: разве были дни в печали?!
Вспомни тех, кого любили-целовали!
Пусть проходит жизнь, пусть все умчится в небыль –
мы на празднике мечты попировали!
6* … и рая вкус познал я с губ твоих!
Не поцелуи были – нет! – а упоенье,
восточных сладостей медовей и желанней!
Ах, пил я губ твоих шербет, и провиденье
дарило сердцу райской неги обладанье!
7* откровение…
Ты цветок ароматов любви, – неземная, нагая!
Я касаюсь груди, губ твоих – наслажденье без края!
Ты к вершинам любви повела, – о богиня, воскрес я!
И тогда мне открылись заветы сладчайшие рая!..
8* снова губы вспомнятся, ночь, и поцелуи…
Были дни у меня из разлук и потерь – не взлететь!
И казалось, уже никогда мне не спеть «Аллилуйя!»
Но коль время придет лебединую песню пропеть –
Губы вспомню, и ночь!.. и спою о ее поцелуях!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578206
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.05.2015
1* мы сменяем ушедших… за нами придут… и за ними…
Я слагать стану гимны о юности нашей беспечной,
О надеждах на счастье, друзьях, о любви бесконечной,
И пускай дни промчались крылом соколиным над нами –
Был ведь сладостный миг, что дарил нам надежды на вечность!
2* юных дней моих соратник, прочь тоску!
Друг мой добрый, не пускай ты в сердце грусть,
что года уходят вспять, воруя лето, –
были годы нашей юности воспеты.
И во внуках все да повторится пусть!
3* быть юным – быть счастливым, утверждаешь?!
Я воздам хвалу богам – но я нарушу
все заветы: быть счастливым – где пределы?!
Друг мой верный, не пускай тоску ты в душу:
«Юность дивная так быстро отзвенела!..»
4* пусть же все, что не смогли мы, не успели
в новых песнях воспоют потомки наши!
Мы жили здесь, мы были, мы любили –
и вновь придем во внуках наших внуков.
Оставим же наследникам и крылья
надежд несбывшихся, и песен наших звуки!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578058
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.04.2015
(проба слова і теми)
** відчуття тебе
Найчарівнішу з квітів у райському дивнім саду
і незрячий побачу я, серцем відчую, знайду.
Хай закине недоля мене у пустелі Євфрату –
мов краплинку роси я відчую тебе, золоту!
** як мало потрібно для злету душі в синь безкраю!
Поцілунком мені ти закрила вуста. – Небеса!..
Мить, замри! – і лечу я, щасливий, в святі небеса!
Як засвітиться в радості ранок на віщому Сході,
я подяку складу і віддам її вам, небеса!
** жарт? – ніщо під місяцем не вічне…
Я від тебе піду, як легкий вітерець, що в цей вечір
пустував-лоскотав, обнімав, мов коханець, за плечі.
Та втомившись коханням твоїм, Дон Жуан і насмішник
шепотів про любов, цілував… – але думав про втечу!
** колишній моїй «любові»…
Ходить сонце по колу, бо так і провіщено небом.
Той, хто книги читає – дорогами мудрості ходить.
Кожен щастя своє прагне мати – і просить у Геби,
тільки я, безталанний, знаходжу абищо й без проби…
((* кругами бытия, но не кругами счастья…
Ходит солнце по кругу – и так предначертано небом.
А читающий книги дорогами мудрости ходит.
И находит свое всяк молящий о счастье у Гебы* –
Что же я невезуч? Или небо не мне благо-волит?
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015
* N... :
"... не стала я долею, щастям твоїм я не стала"
"Прости: не я тобі дала
Ночей палких, жаги світання
Для двох нас! пристрасті кохання
Вогню, де все згора до тла!..
За миті, крадені у днів,
За ті короткі щастя миті,
Яких ти прагнув так, хотів
У вічність нашу перелити!..
Прости...
За доторк ніжності – не мій! –
Не наших тіл і душ; години,
Коли не разом ми! Дитини
Не нашої почутий сміх!
За сум і холод по ночах...
За крадених цілунків присмак,
Які лиш поспіхом я встигла
Тобі лишити на вустах...
І знов молю: – Прости мені
За втрачені надії снів,
За щастя – та не наших доньок,
Тепло омріяних долоньок,
За ненароджених синів!..
За мрії, що складав собі,
За цю жагу і спрагу лона…
За перший сніг, що ліг на скроні,
За нещасливі дні в журбі,
Які лишала я тобі...
Тобі ж я дякую за все:
Що в днях моїх ти стрівся щастям,
Що ти – лиш ти! – святим причастям
Любові заспівав пісень
Моєму серцю! Ти один
Неоціненні ті дарунки
Поклав до ніг моїх: цілунки,
Турботу, радість тих хвилин,
Що нам від долі випадали,
Що біль по краплі забирав.
Ти щастя миті дарував! –
Так, знаю, як було їх мало
Для тебе, котрий перший раз
Від мене серце моє спас
Ти, рідний, вперше дав відчуть
Мого єства жіночну суть!..
Ти лікував мене коханням,
Омріяним, жаданим, тим,
В якому я тонула з ним… –
Його відчувши в мить єднання!..
Ти був найкращий чоловік
За згублений дівочий вік –
Найперший, рідний, милий,
Мій!..
Прости! І не зникай. Не смій!"
*
Моя любове, перша – і остання,
Ти днів моїх єдинеє кохання".
...
(не чекав я тебе, слів отих і зізнання серпневого…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2015
(в четырнадцать строк . терции)
1.* ГРЁЗЫ...
Вы богинею являлись, – да, богиней!
Преисполненные жизни, чувства, страсти,
Вся желанием пылали!.. Таял иней
На ресницах, где источник всех напастей:
Ведь за ними – очи дивные, как вишни! -
Утонуть бы в них, навечно раствориться,
Просыпаться утром с мыслью: «О Всевышний,
Дай мне радостью очей этих напиться!
Ниспошли Ты милость – видеть над собою
Эти два бездонных омута прекрасных,
Каждый раз, когда по утру я, несчастный,
Снов и грез избавлен буду вновь Тобою».
Но напрасны все иллюзии поэта…
Ночь… зима… и Вы – Неведомая где-то…
2. * ЯВЛЕНИЕ…
В чудных локонах невянущей Аньези
В запахах волшебных Нины Ричи,
Окрыленная – не о такой ли грезил?! –
Искушением явилась, сказкой-притчей,
Не Офелией в слезах, а той, Лаурой,
Не бальзаковской кокеткой – Афродитой!
Моной Лизой, Несравненною из Лувра,
С той улыбкой, что увидит победитель!
(Но ведь я не Тициан и не да Винчи,
Я не Рафаэль, не Боттичелли!)
Где мне красок взять?! а сердца акварели
Смогут облик этот сохранить навечно?!
Я и в слове своем скудном не сумею
Сохранить Ваш дивный образ, Дульсинея!
3.* ПЕЧАЛЬ…
Вот и выдала сюжет мне дивный доля:
«Ты мечтал и грезил? – что ж, возьми да властвуй,
Напиши сценарий счастья вам обоим,
А чтоб жизнь, как рай – проси у радуг краски!»
Я молил судьбу, ходил к цыганке летом,
Приворотного я зелья в дом доставил, –
Как же в баловни судьбы да в принцы метим,
Забывая, что не чтим мы счастья правил!..
Подарила ты мне, доля, радость встречи,
И глаза мне – два граната! – подарила…
Да не зря меня тревожил ветр игривый,
Напевая за плечами эти речи:
«Счастье в дом вошло, а ты не смог приветить, –
Бесталанен… нищий сердцем… тень поэта!..»
# #
(несостоявшееся. видения в ночь января. посвящение N.,– рожденной под звездой Кассиопеи…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577726
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.04.2015
1*. Г. "... не зважали і єднали осінь із весною!"
Ні, не клич мене до себе, не веди до хати,
на побачення під небом не лети, не мчись:
ти – та птаха, що не вміє ще літати,
я ж той птах, що вже забув… вже розучивсь.
*
(від щастя впадемо, хмільні, нерозумні. обоє…)
2*. О. «так мало прошу – так багато значить…»
Мої думки, як те осіннє листя –
не доторкнись, не зачіпай, не воруши…
Ми горобинове повісимо намисто
на диво-цвіті втоми і душі…
*
(прошу, почуй, не омини її – цю осени солодку гіркоту…)
3*. С. «почалося все і все погасло,
як палила осінь свої ватри…»
Ти знаєш: скінчилося все.
(А може, й не було нічого?..)
Чому ж відлуння серця твого
Моєму біль щораз несе…
4*. Т. «прости, що осінь душу оповила…»
Ні, каятись тобі в чомусь нема потреби.
Я ж в часу на краю сповідатись спішу:
в мій дріб’язковий світ я повернусь без тебе,
хоч часточку душі в твоєму залишу.
***
з усіх форм найбільше люблю коротку: в два, три, чотири рядочки.
і читача не втомлюєш, і коли є що сказати - то в цій формі
напевно скажеш. – коли справді вмієш говорити і сам з собою,
і з тим же читачем.
ось з цього почалося навчання моє.
– поки що в першому класі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2015
* епіграфом:
«Лечу тротуаром,
невикохана тобою і
щаслива...
Чую,
як заціловують одна одну
мої збуджені ноги
і скресає лоно
пам'яттю твоїх губ...
О, не доведи господи
тепер зустрітися тобі
на моєму шляху!»
(Антоніна Ц.)
*****
* Сповідь під каштанами
(із підслуханого; жіноче… навіяне)
Як спИси чоловічі в дні квітневі
Стоять ці свічі – зваба доньок Єви!
«… Ах, років – пелена…
А молодість – минає…
Дай, Господи, сповна,
Чим жінка жити має!
Ой, наші юні дні
Короткі, а бажання
Згоряють, як в огні,
Невтоленим коханням!
Зішли ще жменьку літ,
Не поскупися в слові –
Тих юних в щасті літ,
Простивши гріх любові!..»
І я Тобі пишу:
«Якщо Ти є у небі,
Дай кожній, я прошу!
А їм так мало треба…»
* Л.В. "що не сталось у ті ночі – було щастя варте…"
Вже й не вірю, що трава була зелена,
забуваю: пахло квітом чи плодами?
… А Ви спогадом приходите до мене –
і солодка мені ніч! до нестями...
* ... «то не ти – то діва-осінь чарувала,
у розпусту зваблювала нас!..»
… а руки – на тілі моїм!..
і що там пристойність, що статус?!
…і квітка в шаленство впаде,
у хіть, у жагу безсоромну,
вустами покриється вся,
отим цілуванням відвертим,
чекаючи миті злиття
злітаючи в світ насолоди!..
…
і тоне в вечірньому небі
і сонце,
і цей килим степу,
і барви останнього листу,
і осінь кохання,
і ми!.. …
* «…ослепили груди белые
до безумия красивые…!» ( В. Ф-в)
– Так, і губи, і цілунки – незрівнянні!
Але груди! оці перса, – яка розкіш!
спраглим мріям і рукам такі жадані,
як торкнешся – ще мільйон разів захочеш!..
/«хай тебе завжди п’янять її диво-груди!» Пр., Біблія/
* Т. (мелодии; «как ты меня прочувствовать сумела!..»)
… А сердцу места мало так в груди,
и дрожь по телу – совладать бы с ней!..
И отраженьем робости моей
твое немое: «Я – твоя… люби!..»
* ... «як цвіло все в час, як ми любились, –
які квіти розпускались у єднання час!»
то був смак кохання чи гормонів?
пристрасть то була, чи просто хіть?
чи сплітались почуття у любові грона,
чи два тіла цих в’язала
блуду хтива віть?!.
* чекав від долі крихту радості й любові…
Торкаюся до тіла Твого знову
І долі дякую, і знов питаю: «За що?!»:
Я вимріяв Тебе таку чудову,
А Ти з’явилась – незрівнянно краща!
/ благословив той день і щастям, і тобою... /
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2015
(*консонас – муз., від фр-го consonanse – співзвуччя, злагодженість, гармонія – узгоджене поєднання звуків в одночассі)
** Женщине
Ничего не сумел я найти под луной
Среди всей красоты поднебесной,
Что могло бы сравниться с прекрасной Тобой,
Данной свыше, Сладчайшей, Чудесной –
Радость каждого дня, сердца мир и покой –
От Тебя этот дар век пребудет со мной,
Жизни круг, счастья зов, песни сердца –
На аккордах судьбы я, на терциях
Вновь пою Ей, богине земной!
**
Что грех влюбленному? Он – пир живых страстей,
Где чувства ураган, где кровь стучит в висок,
И радугой – вся жизнь! А вера? – для людей
Дырявый, сношенный надежд пустых мешок!
**
Ще у сором… – та думка снує:
Що Адамів той гріх престарий?!
Покажи мені тіло своє,
Як найвищу таїну розкрий!
**
то ли неба ширь, то ль комната,
простыня – как белый парус…
я в плену мгновений огненных –
страсти нежность, жажды ярость!..
и слились, как предначертано,
тела два на ложе праведном.
«Наслаждайся!..» –
слово дадено
небесами, – нам завещано!
(«… и будет в тебе вожделение к телу его!»
«… пусть тебя опьяняют ее груди!»
«… да будет благословен живец твой!»
«… постоянно наслаждайся ее любовью!»)
(Священное Писание, или Библия)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2015
** «Я – повторю!»
О, Женщина! Я поклянусь Творцом:
Блаженств источник ты, ниспосланный Отцом,
Всех радостей земных, услад родник,
Ты свиток из хурмы, миндаля, меда!.. Вник
Я в сущность колдовства, изведав сладость тела,
Познав Тебя в любви, я повторяю смело:
Ты – ведьмовское зелье, тот напиток,
«Что жжет огнем, едва в уста проник!» *
-----
* (В. Брюсов, «Ты – женщина…»)
** первой ночи отраженье…
В эту ночь и вдох – неповторимый!
А луна – свидетельницей-сводней…
Счастлив будь и подари любимой
Счастье: стать ей Женщиной сегодня!
**
Твое платье снимая, шепну невзначай нежно в ушко:
«Не стыдись, взгляд не прячь, счастья не отстраняй!.. помолчи!
Для тебя эта ночь, роз дыханье!.. и я не разрушу
Ожиданья надежд из девИчьей, из первой ночИ!..»
**
Ты приходишь во сне явью сказки, светла и нагая,
И стоишь возле нас - а на ложе не ты, а другая…
Это пытки богов, искушение жаждой любви –
Позови же меня, моей Женщиной вновь позови!
**
Запрокинула голову, чувственна, ждущая, жадная
Ты в преддверии рая, на грани истомного срыва…
Ухожу в тебя, гурия падшая, грешный и жаждущий,
Сладко падаю в пропасть любви – словно птица с обрыва!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577199
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.04.2015
Ні, таки я нап’юсь. Ой, напевно, що треба напитись.
Ось і липи в останнє своє одягли тротуар.
Вже віки без питань, без бажання когось там любити,
І от-от п’ятдесят перегорне мої календар.
Доле, дай і мені жебраком над розбитим коритом
Поканючить – хай солодко стане від слова губам.
Скільки, думав, хорошого мною у землю зарито,
А попробуй копни – тільки прісний і сіренький ямб.
Дай сльозою змочу я рядки під сальце і перцівку
Про недолю-злодійку, про "жизнь", про польоти вві сні,
Про жінок легковажних, про музу, ту вітряну дівку,
Про тягучу й липку, гірку правду в солодкій брехні.
«Ах, примара Олімпу, лаврові вінки, куца слава!» –
То напевне ж комусь так лоскочуть його рудимент.
Я, на жаль, не із тих. Чи на щастя. – І в долі-шалави
Серед втіх цих беру лише вічнозелений абсент.
І який буде слід, що нащадкам залишу потому,
Хто згадає і чим, добавляючи лайку чи мат,
І спіткнеться об лінь мою, пляшку, лукавство і втому,
І заходиться ревно сміття слів пустих прибирать?..
***
(вільні вправи. переспів, С.В.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2015
# Т.К. «Ти й Любов – як сестри, разом.
ось вам і дісталось...»
І він приймав Тебе, цей світ,
в лукавім подиху і слові.
Ах, барви і який же цвіт
стелив до ніг Тобі й Любові,
як обіцяв він, як манив!..
Та все було фальшиве в ньому:
з ударом кожним серця влив
ті краплі зради, зла, обмови,
ще заздрість, злобу в них розвів,
брутальність душ… брутальність слів,
і вимріяне все, барвисте,
і те, що було світле й чисте
в Твоєму серці, – вбив цей світ…
(до особистої трагедії маленької дівчинки Т. з великим і щирим серцем…)
# К.М. «що долю скласти, що зіграти роль?»
– Як ставиш п’єсу: вже сюжет створила,
затвердила сценарій і роздала всім ролі,
і розписала акти, і визначила долі –
і в лицедійствах цих ти всі рекорди била:
по писаному – сміх, і сльози, і печаль,
і як любити, й хто
кого щасливим зробить…
В цій п’єсі і мені затвердила ти роль.
Та серцю і душі вона не до вподоби.
/і грав би. – та пробач: я без таланту /
** І.С. «зав’язуйте мені очі, чи самі – із храму!..»
Приходжу до бога. Молитись.
І думати. – Тільки про бога!
Чолом би додолу схилитись,
та… раптом я бачу ці ноги!
(Ні! – очі бажали дивитись
не в небо… не в душу – на ноги!)
Щоби гріх не множить свій
в цій духовній драмі,
зачиняю тихо двері.
І виходжу. З храму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2015
** В.К.
(вечір. знову поряд ти. й Сигізмунд на пам’яті:
«а погляд що шукав за декольте?»)
«Не відірвати мрій, думок, очей,
Душі і серця – від оцього бюсту!..»
– Помилуйте, про що Ви? – я? в розпусту?!
Куди з такою, у яку «капусту», –
З Богинею?! у прірву цих ночей?!.
– Та я ж за декольте шукав лиш душу!
Оту, жіночу, що пізнати мушу.
(Та й гадки я не мав про адюльтер!..)
** О.
(надіями вагітний був початок…)
так було поміж нас: очі в очі дивились,
і серця – в унісон!.. і лиш це залишилось:
дві суперниці-долі
та два серця невтоленних,
і кохання, одне, -
так цнотливо оголене…
** Н.
(що день один! у дивнім тім коханні…)
Тобі отого дня (зізнайся ж!) так замало –
одного акту
із кохання п’єси,
що ми зіграли!.. – спрагу тамували…
– Хіба ж за один раз
На все життя нап’єшся?!
/яке те щастя крадене… – жадане!
яка у цьому тілі насолода!../
** Ю.
(«і де ж моє?.. коли прийдеш ти, щастя?»)
Як ти вмієш дарувати насолоду!
Так, ти знаєш, що тобі для щастя треба.
То чому ж ти з кожним – як із моста в воду?
І за що ти докір посилаєш в небо?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2015
9* вечернее: «Вы так тонко меня пригласили!..»
Как фарфор китайский, прозрачен и хрупок венок
Изысканных чувств, невесомых, но важных метафор…
– За тонкостью фразы, сударыня, мне невдомек:
Нас ждет адюльтер?.. легкий ужин?.. иль чтение Крафта*?..
10* …ах, этой юности года!..
И вновь "де жа вю": возвращаюсь я в годы шальные,
Где ты – так прекрасна, и луг, и цветы полевые!
Я юн и беспечен, и мир предо мной в ожиданьи,
И, счастливый, груди твои я целую впервые!..
11* «и мои надежды не всегда сбывались,
но я не переставал мечтать и верить»
О, нету опаснее часа, когда настает
Бессилье, отчаянье от ощущенья утраты.
Но что нам давалось – с рожденья? вчера? наперед? –
Чтоб вдруг не потребовать дани своей и оплаты?
12* «не спрашивай, и необманут будешь!»
Среди благовоспитанных мужчин
Не принято у женщин вопрошать:
Что думают? иль врут? из-за каких причин
Бросают нас? иль пакости вершат?..
***
-----
*психиатр и невролог Рихард фон Крафт-Эбинг, 19 век, автор
термина «мазохизм»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576857
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.04.2015
25* то що Ви там про підступ чоловічий?
і що про «натяки», панянко, дорікаєте?..
(непристойнее її: "всі ви одинакові!"з – і… таким слівцем!)
Я, паняночко, Вас запросив до кав’ярні не з б…. ва,
Ви ж на мене з підозрою все поглядали лукаво…
Але най йому шляк! – не було в мне й крихти нахабства!
– Буду чемним кавАлєром… із філіжанкою кави…
26* «не верти ти долею. і не дуже грюкай»
Ти пішла. І так дверима грюкнула, що птиці
З переляку не співають у саду моєму.
– То ще хтозна, кому – фарт, а кому – кислиці!
Ти іди! – а ми з птахами іншу оберемо.
27* про ту, що манить в рай поглядом й словом
– І де вона – мій рай, що щастям квітне:
«З тобою – разом, вічно, аж за край!..» –
Як гріли кров слова ці заповітні,
Як грали серцем! – Ну, так де ж той рай?!.
28* «не ми забули – ти пішла від нас!»
Не дорікай, нічим не дорікай
Мені і серцю, бо ж обох любила!
І нам, і нам була ти рідна й мила,
Коли любов лилася через край!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2015
«звучит высокая тоска,
необъяснимая словами,
я не один, пока я с вами...»
(Л. Завальнюк)
(І., серцю, зітканому з доботи і любові)
*
А ты, душа, как камертон –
Так отзываешься словами.
И строчки вяжутся стихами,
И радость в них, и боль, и стон,
И посетившая любовь,
И заблудившееся лето,
И ты, счастливейшая, где-то –
Пусть не со мной! – у берегов
Земли Любви обетованной,
А между вами – никого!..
Но звуки сердца моего,
Как камертон, к тебе желанной:
Как бы хотелось навести
Мосты надежды между нами,
И пусть старинный клавесин
Звучит: «.. я не один, я с вами!»
Пусть из иллюзий мой маяк
И пусть несбыточностью манит, –
А образ твой пьянит, дурманит!..
– О, как тебя вернуть мне, как?!.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576489
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.04.2015
терції самотнього часу
« … як ти лукавила, як мліла!
та все вже гинуло в огні…»
*
… і що ж лишилося мені,
щоб зігрівати душу й тіло?
– Не зберегла ти, не зуміла
любов залишити мені.
Ти тільки плоть свою даєш,
що не мені цвіла, горіла,
а підкоряєш тим, що вміло –
так вміло плоть свою даєш!
О, пестощів продажних смак, –
неперевершена ти в цьому!
Омана рук… і губ… і лона… –
у тіла Жінки згубний смак!
Вже стільки роздягалась раз
ти перед хтивими очима,
і хай пекло душі, гірчило –
ти віддавалась… стільки раз!
А плоті, плоті звабний хміль
так підкупляє в мить єднання! –
«… Як солодко!» - гірке зізнання, –
та полонить лукавий хміль:
Зі мною ти лиш тілом цим,
що пам’ятає губи й руки, –
було їх скільки!.. (Й біль розпуки
я розділю із тілом цим…);
чужі горіли у вогні
твоєї юності й жадання!..
Тож не лукав: нам не кохання,
а хіть розводила вогні –
те й залишала ти мені:
зими гіркі любові грона...
Ще пустку серця, хтивість лона
та біль залишила мені.
----
(гріхи ночей моїх осінніх...)
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576487
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.04.2015
(із Рапсодій забутого ранку)
*
О, як ти душу розтинати вмієш
Отим бентежно-гострим «Прощавай!..» –
Не відбирай, благаю я, надію,
Але й кохання вже не обіцяй!
Лиш... подаруй ще зустріч, ненароком,
Слів легковажних золоту вуаль,
І надвечірній сквер відлунням кроків
Мою розвіє по тобі печаль:
Розмова тиха, мить лише, хвилину!.. –
І рве струну надій зло-вісник сич…
Невже мені любов цвіла? манила
В надію серце: «Я ж твоя!.. поклич!..»?!
Ні… Вже погасли на каміні свічі.
І жар його не гріє спомин днів,
В які – о, небо! – не ввійти нам двічі…
І марно кличу я в оману снів,
Щоб долюбить, доцілувати губи,
Теплом долонь зігріти щастя мить,
Простить!.. А ніч останні зорі губить,
І щем у серці… І болить, болить
Оте «Прощай!..»
Я зустрічаю день
Тим злодієм, що вкрав в себе самого:
– Як, зрячий, заповітне із знамень –
Тебе, кохання не побачив твого?!.
*
Згаса вогонь в каміні. Я один,
І незавершеним романом – спогад ночі,
У відблиску печалі – рідні очі..
А на губах – слід від твоїх сльозин...
Ще запах Nina Ricci… шелест шовку…
Розлук одвічний смак – гіркий полин,
Там ніч «Прощай!..» твоє останнєє шепоче
У смуток днів, де я – самотнім вовком…
І догорає сніп моїх провин…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576370
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2015
З чуттєвих, спраглих ниток доль
Я воскрешу вогонь розмови –
Зачну в'язати долю нову,
Сховавши давнє в антресоль;
І огортатиме туман
Зі слів-метеликів незримих,
Обніме, безневинно винних,
І розіллється в океан;
І світло душ засяє знов
Теплом і спокоєм в зіницях
Печаль відбілить; а на лицях
Свій знак лишатиме любов –
І легко, солодко думкам,
І тіло ввійде в невагомість,
Любов’ю в серці нову повість
Напише ангел щастя нам.
Згадають душі небеса,
Та щедрість благодаті бога,
І заповітную дорогу,
Де нас чекають чудеса.
А поки цей вогонь не згас
Розмови тихої і вечір
Чаклує нам – цілую плечі,
Вуста і руки – в сотий раз!
*
(відлуння; мотиви січневого вечора. початок розмови від N...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2015
(відгук на вірш-поклик Матері, Жінки, української Берегині,
написаний любов"ю серця її до подій на сході України)
Нестерпно чути з вуст Твоїх,
Жоно предвічна, Берегине:
«Коли закінчиться цей біг
у прірву смерті, до загину
синам моїм, що для життя
я народила тут, під сонцем?!.
Коли відчую у долоньці
твою, дитя мого дитя?!.
Мені б ростити тут синів,
мені б співати колискові
онукам, – квіт плекати новий!
… а серед проклятих цих днів
я чайкою приймаю муки,
над домовинами мій плач!..
О хто ти, долей заклинач,
ти ріки сліз моїх побач,
послухай: смерть віщують круки!..»
Що маю тут сказати я? –
я, чоловік, і син, і тато:
що ворогів у нас багато?
(хоч зло не сіяли в полях!);
що мир наш, дім наш – як більмо
сусіду з півночі на оці?
О Звіре! – Каїна тавро
прийняв коли?! в якому році,
московський Звір, скажи мені,
продав ти душу Сатані,
щоб наших пожирать синів?!.
...
««»»
(на сором свій зізнаюся, не запам"ятав ні назву, ні ім"я авторки,
а вірш той запав у душу темою, настроєм,
і ось таким словом зійшов з мого серця)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576145
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.04.2015
І ти ввійшла – вечірній гість,
Жаданий гість минулих років,
І стіни слухатимуть вість
Із юності святих потоків;
Наллєм вина, заварим чай, –
А слів букет легкий, незримий
Нас понесе в травневий рай,
Де молоді ми і щасливі,
Де сперечались до зорі
Про сенс життя, любов і дружбу,
І так позаздрим тій порі, –
Собі, наївним, заздрить будем!
Знов доля подарує ніч…
І щемно серцю буде, мила,
Що ти зі мною, віч-на-віч,
Що близько так… що часу брили
Розтанули – як не було!
І не побачу я печатей,
Що вже лягли на це чоло!..
Бо ти – така ж, як на початку,
Коли ми стали на поріг
І доля шлях благословляла.
Рука в руці, – а дві зорі
Нам стільки щастя нагадали!
Ми все забудемо із втрат...
Що марно стільки років змили
У вічність швидкоплинні зливи
Із часу, мрій, надій… І так
Той юний щем вкрадеться знов
У нашу бесіду вечірню!
І грітиме розмову й кров
Хмільне вино. А над подвір’ям
Зашелестить молитву сад
Про радість зустрічей нежданих,
А ніч поверне нас назад,
І залікує в душах рани;
І свічі серед мрій нічних
Сховають двох і що між ними –
Не скажуть світові про них,
Освячуючи день незримий.
Ранковим лезом давніх мрій
Вогонь свічок цих загашу я.
Ще ніч… Ховає небо в ній
Чийогось серця «Алилуйя!»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2015
** в сітях її ночі-сповіді…
(з очікування)
«Ніч-самітниця йде, її дихання тисне і мучить,
І вкривається шрамами серце, і мліє поволі…
І щемить ота думка одвічна жіноча пекуча:
– Ох, не дай від самотності знов закохатися, доле!
– А ти гостем нежданим з минулого спрагою входиш –
І де дітись від тебе мені?! – Не втекти, не сховатись!
І магічним закляттям звучить твоє: "Мила!.. Хороша!..",
І так хочеться серцю долоням твоїм відізватись!
Та я знаю, що вкотре його ти вкрадеш – не розкаєшся,
Ще пограєшся раз із любов’ю моєю серпневою…
Ну чому, розкажи мені ти, коли знов повертаєшся,
Я готова на все ради рук твоїх… губ твоїх!.. – Граєшся
Ти зі мною!.. а я… – Вірю я – і стаю королевою!»
…
Сповідь-ніч... Ти… Самотність…
І стільки бажань твоїх в неводах!
-----
** хай буде вам щастя!
(з мого безсоння)
"Знову на берег ріки вийду я в самоті.
Ранок туманами буде стелитись під ноги.
Тіні думок, що цю ніч сповивали мені,
Тихо кружлятимуть, як пелюстки. А дороги
Зійдуться там, де ми вдвох зустрічали зорю,
Де пізнавали кохання і ніжності грані,
Де непорочною в святості серця любов
Тонку межу переходила з радості в рани…"
Тиша ранкова чарує, снує диво-сни,
Що огортають її… і його, і ваш подих...
– Ти розкажи, чом так радісно серцю стає? –
«Я з ним щаслива!.. » – А я не бажав нагороди
Більшої, ніж твоя доля у щастя в вогні:
Мати, дружина, кохана!.. – І хай не мені!
-----
** "не залишай!" – до неба, як молитву...
(з минулого)
«Яка чарівна тиша світанкова!
Як легко під крилом її літати,
Коли душі заманливо і ново
Цей день незвіданий з коханим починати.
Як чистий лист, цнотлива мить зорі,
В ній музика душі, в ній мрій початок,
Де я, кохана, він, що враз прозрів:
"Ну що без вас життя?! Вершини?! Статки?"
Торкнуся снів твоїх я подихом любові –
Хай ранок їх теплом наповнить, щастям!
Не залишай мене – і доля вдасться!
І всі багатства світу – в цьому слові:
Не залишай! - Тут дім твоїх надій,
Твоїх синів! - Живи, кохай, радій!..»
...
І вже закляттями звучать її слова медові!
***
(Терції самотнього часу)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2015
(на вівтарі бажань…)
– Воз’єднатися з чуттєвими стихіями,
Легким бризом – над розквітлими, шаленими
Яблуневими садами! Вітру віялом
Розпустити твої коси та зеленими -
Смарагдовими очима милуватися,
І втопитися у чарах їх сполоханим –
Чи гадання те циганчинеє справдиться:
«Буде ніч!.. І буде щастя вам, закоханим!..»?
Заповітні на тобі вивчати впадинки
Та по горбиках-барханах підніматися,
Цілувати затверділі виноградинки,
Разом пестощами-доторками гратися;
Чарувати ніч словами-павутинками,
Брать в полон – і віддаватися навзаємно,
Потаємними чуттєвими стежинками
Підніматись до вершин, яких не знаємо!..
...
Ще втішатися нектарами духмяними
Із жаги і насолоди тіл непізнаних, –
Захмеліти не вином – з кохання п’яними
В небеса злітати, падать в вир незвіданий!
Впитись щастям від вина твого любовного,
Гавань тиху промінять на бурю пристрастей,
Щоб глибини звідать моря невгамовного, –
І в цунамі почуттів тілам не вистоять!
А жагу твойого лона із благаннями
Безсловесними відчути, як запрошення!..
Розпалити ватру спраги тіл бажаннями,
В насолоду шлях відкрити із хорошою!..
І в пориві воз’єднання тіл вінчальному
Буть офірою на вівтарі жертовному,
Вознестись в коханні шалу – як в останньому!..
І кружлять, кружлять хмільним в танку любовному!..
**
(із циклу «Навіяне. Химери чуттів»)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573504
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.04.2015
117* … а надії мої знов живило тепло твоїх слів
(то пичастям мені – «я люблю тебе!»)
Не бентеж ти мене спогадом, не бентеж!
Тане сум-печаль від щедрості теплоти:
Ось від тебе кілька слів – і без меж
Щастя в серці: «Ти ще любиш! Любиш ти!».
118* Г.: про вас, вітра-діда й весну:
таке запрошення було у ліс весняний!..
Гойдає вітер коси золоті…
Ви заманили (і життя воскресло!)
Його, вже діда, вам служити месу –
Весняні, звабні, милі, молоді!
119* готель; «нізащо!»; і баварські чари…
І я, "переможений мачо" (ну прямо Зайдль Ульріх!),
Благаю очима: «За тебе віддам все на світі!».
Киває вона і шепоче: «Natürlich, natürlich!..».
Зціловую з вуст її пристрасне: «…Oh, das ist richtig!»
120* вже без «нізащо!»: ти, життя, прекрасне!..
«О, mein Herz, meine Liebe und mein Paradies!» –
Заклинаю тебе так, баварська чаклунко!
А серця відбивають шалено і лунко
Ритм кохання!.. ще мить!.. – і злітаємо ввись!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2015
"ТЫ СЕЕШЬ ЗЛО - И ТЫ ЕСТЬ ЗЛО САМА!"
После убийств в Харькове,
проведенных кремлем 22 февраля 2015 года,
и Мариуполе, Волновахе, Одессе и тысячи других, совершенных за 2014 год против народа Украины
Горька судьба поэтов всех времен!
Тяжеле всех судьба – казнить Россию.
В.Кюхельбекер
*
Ну что, Россия, шлюхой назвалась
На мировой панели терроризма?
Каким уродам снова отдалась
И что зачнешь в соитии с фашизмом
Мерзавца Путлера? Еще какую мразь
Преподнесешь ты, сучья слизь, путана –
Кого убить, терзать ты нанялась,
Чтоб ублажить стареющего Хама?!
Что трупоедам дряхлого крем-б-ля
На завтрак подавать, па-Раша, будешь?
Калмыка? Гагауза? Иль хохла?
Убитого грузина? Финна?.. Блудишь
Ты пять веков по подворотням Зла
Немытая, нечесана, зловонна,
И образ свой – смердящего козла
Кацапа-урода, раба несешь законно!
Сама в грязи да в нищете века –
Источник бед и злыдней всех соседей.
Что ты смогла им дать?! Лишь «петуха»
Пустить под крышу, да в мозги те бредни,
Которыми питаешься сама?
– В тебе же нет ни совести, ни чести,
Как и в наемников-подонков, коих тьма.
Но жди:
Грядет
И для тебя час Зла и мести!
*****
на что надеется тот, кто сеет по миру ненависть и смерть? кто взращивает в сознании идею превосходства и жажду убивать? кто всю историю свою держит народ в нищете, завидуя каждому успеху и благосостоянию всего мира? - рано или поздно ин пожрет себя сам, он убьет себя своим же Злом.
так было всегда.
очень хочется, чтобы это произошло и с современным воплощением всемирного Зла, с кремлем пурлера, и как можно быстрее
***
НА УБИЙСТВО НЕМЦОВА БОРИСА
(некоей стране Раше, вскормленной плотью, взросшей на крови
**
Ну что, ПаРаша-матушка, сейчас
Ты скажешь вновь, что нет же, ты – не шлюха?!
- Да поимел тебя крем...лядский вова-ухарь,
Как все они имели, и не раз!
Ты душу подлую пред миром показал,
Бандитский Кремль, пустив Немцову пулю -
Не дрогнула рука и сердце, верен глаз! -
Убил ты честь свою! - так пой же «Аллилуйя!»
– Глаза шакальи честью не болят,
И совестью и волей не слезятся…
Россия-шлюха, сволочь, в кой ты ляд
Пред алтарем с убийцей – лобызаться?!
Дорога ли такая? Порча ли?
Или быть шлюхой –
Небом напророчено?..
(27 февраля. ночь. полчаса после известия...
это - невозможно... или в России только такое и возможно?..)
****
Борис Немцов был человеком. твоим сыном-человеком, Россия...
А ты вновь даже мачехой быть не возжелала тому, кто честь и совесть твою представлял...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567772
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.03.2015
«… и бойся зверя-дурака со всех сторон»
или: «что, гэбэшник, зверь кровавный?..»
(унтеру Пришибееву дней наших - маленькому Путлеру Вове.
речёвки-припевки-приговорки. о ху - .. - ле, России да народце-уродце, - но даже без матерщины)
**
Ты в руки сволочам-ублюдкам «грады» дал
И убивать соседей поднаторил
За то лишь, что свободы захотели!
А мальчики кровавые в глазах
Не сняться, не мелькают, сучий потрох?
**
Дави гашетку, вовчик, пусть увидит
Поганый мир: да, сволочь в Раше – ты!
А холуи твои пущай пускают пену,
Оправдывая кровь,
Вранье и смерть, и злобу:
Знать, зад твой им лизать –
Важней, чем быть ЛЮДЬМИ.
Эх, киселевы-чуркины-лавровы,
да жирики, да всяка сучья рать!..
**
«...ну, сбили «боинг»… были дети?!. ладно!
И взрослых разнесло?.. Так не впервой!
Мы и своих положим у могилы
Десяток-тройку тысяч; так зато
Других пугнем – Европу, США и НАТО.
Ведь зажирели там? – А пусть боятся!»
**
Ну где же мысль свежайшая, тов. Унтер-?
Кому еще мы кровушки попьем?!
**
Что? Ходит в нищете народ рассейский?
- Зато царька-вождя какого зрит:
Весь в подлости, в безумии и лжи.
И в ботексе.
И в шизе…
**
Великий карлик вова! Ты умеешь
Го в на рассеи-матушке подать!
Что ж так не любишь ты ее,
Болезный?!.
Убогое дитя урода КаГэБэ.
**
«Вот это невидаль: хохлы развода хочют!
Свободы, блин, им, воли подавай!
Европы им да блага захотелось!!
– А хренушки, коль все мои – рабы,
То и для вас, укрАинцы, пипец:
Не отменял великий карлик крепость!»
**
Мы – большая страна
и простора у нас – бесконечность,
и несметны сокровища
дадены землям моим.
Кто же нам нагадал
быть безгласыми,
в крепости вечной,
кто пигмеев-правителей да
величайших воров бессердечных –
кто судьбу в нищете нагадал,
напророчил?! – одним нам, одним!!
…
Нет, великим не станет ни раб,
ни холуй, ни безмозглый, ни пьяный…
если он не хозяин в стране,
если он даже не Гражданин.
***
(о моей России, о ее народце...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554247
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 24.01.2015
посвящение Каину новейших времен Путлеру Кремлевскому
*
Фашист озверелый, и подл и лукав,
мясник, завернувший кровавый рукав,
на землю святую, что Русью звалась,
поправ честь и совесть, святое поправ,
пришел без погон и без знаков отличья
и прячет за маской разбойничьи лица,
зловонно вещает: " спасаем своих!",
а братство веков утопить он в крови
готов, новый Гитлер, фашист и захватчик,
и лжет, подлый зверь!
янычар-автоматчик
направил оружие "брату" в лицо! –
не братом он Киеву, а подлецом
навечно останется, не православным –
фашист, подлый зверь,
путлер-шулер поганый!
*
(... и тогда он сказал: "Люблю, до боли сердечной люблю Россию!
Но еще больше чувства этого ненавижу русское государство -
государство вечного раба, раболепствующего хама, вечно
холуйствующего, нищего пушечного мяса, эту державу с престолом Зверя!" С.И.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554243
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 24.01.2015
(костяк «освободителей-ополченцев» на донбассе
составляют головорезы кадырова да профессиональные
убийцы из спецподразделений русской армии.
приспешниками – недоумки-наркоманы, уркаганы, спившееся
отребье с необъятных просторов, оскверненных кровавыми
режимами , терзающими отчизну кои-то веки! - мы тому
очевидцы: шесть дней среди этой наволочи были сущим адом:
ни чести, ни совести, ни милосердия – сущие звери,
недоноски, мразь. – путлеровская!)
Он пигмей-шизофреник, он гоблин, он просто мурло,
Кровожадный убийца, фашист, полуночный бандит,
Он же путлер, рашист или попросту путя-Ху-и-ло,
Он со сворой своей за кремлевской стеною сидит.
Он ворует добро, что рабы-крепостные стяжали,
Да с «братвою» его в заграницы - для собственных чад.
– Что ж мы верим, как стадо, ведь наших детей
обокрали?!
Им канары, швейцарии, нашим – ободранный зад!
Сволочным и завистливым глазом он зрит на чужое,
Ему воля и счастье УкрАины костью во рту,
Бросил клич к бородатым – и стаи шакалов уж воют,
Чуя кровь православную, –
и на шабаш звери прут!
Собирает убийц, наркоманов, скотов непотребных,
Поднял гнусных чечен, мразь, отребье, чтоб крови попить.
Свой народ он враньем киселевых-лавровых болванит,
Дабы братский народ «вразумить, покорить, усмирить».
Только знай, недоносок, ты тать,
Сучий сын ты, бандит!
Час расплаты грядет, твою мать!
(пусть Всевышний простит!)
И проглотит вас ад!
– А народ мой пусть Бог воскресит!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546061
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 24.12.2014
(Киселеву, холуйскому голосу Унтера Пришибеева)
Фашист, мерзавец и скотина
Грозит с бандитского кремля!
Где ж ты, честь-совесть гражданина?
Где правды голос, Русь-земля?!
Не вырастет в зловонной яме
Тот лотос бога, знаю я!..
В тебя за пазухой лишь камень
Да ложь-бесчестье холуя.
**
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546060
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 24.12.2014
который Гитлеру брат
Чтоб холопов своих
Да в узде держать
Ты привык свободу
Других топтать.
Но придет пора –
И сгниешь, тиран!
Только чем лечить
Боль от этих ран,
Что нанес ты им,
На века нанес?!
Подлый смрадный скунс,
Ты фашист и пес!
**
***
Не моральными уродами,
не душевными калеками -
возврати Ты семя адово
вновь на землю человеками.
Не зверями, не убийцами
не наемниками дьявола,
и закрытыми их лицами
не пугай Ты Киев заново.
Птицей хищной называются,
и милы тирану-сволочи,
он их в гражданство пытается
обратить свое; да, Ботексный,
зад вонючий ты, обос...анный
и как все тираны, мечешься,
чуешь, сучий хвост, что посланы
уж гонцы по души вечные,
испоганенные зверствами,
подстрекательством и злобою,
да убийствами!
Известны нам
заповеди божьи ложные:
"не убий, не лжесвидетельствуй,
не желай чужого!"; знаем мы:
тать и бес у храмах крестится
да на парочку с гундяевым
грабит свой народ, соседям же
кровь пускает.
– Слышишь! знаем мы!!
*
Бог! зверье, вампиров, ботексных
забери Ты души смрадные,
сгинут пусть они, незваные,
хоть...
в небеса обетованные!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494255
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 22.04.2014
или Глас вопиющего к глухонемому: русский с русским говорит...
Киселевы, лавровы да жирики – Путлера рать
Сеют ложь и навет, злобу к «брату» – и ненависть зреет!
Небеса! Почему им легко на святое плевать?!
И по "братским" домам только ненависть сеять и сеять?
Вместо правды-любви мы несем Украине лишь зло…
Не славяне и не азиаты, не русские – стадо козлов!
Нам бы в мире-добре с Украиной – ведь ,,братья мы?!” – жить,
А мы триста годков лишь унизить! под гнет! обокрасть!
В крепостные забрать! иль в колхозы загнать! не любить!
Да по лику господнему (братскому ль?) триста лет бить!..
Мы унизили Киев? – Московию-Чудь, лишь, себя!
Потому что стоял Киев-град и стоять еще будет!!
И омоется, вольный, от наших слюней и, скорбя,
Он за Кремль и за злобный народец наш в жертве пребудет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494252
рубрика: Поезія, Поэтические манифесты
дата поступления 22.04.2014