| Сторінки (13/1287): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Розкажи мені, мій милий, де живе стара печаль,
Я ж візьму її на крила й понесу в далеку даль.
Розіб’ю об скелі голі, доторкаючи жалю,
Хай відлунням заколише, я ж кричатиму - Люблю!
Й ти люби - блаженство ночі, шлях чумацький в небесах,
І стежки зірок, молочні, і вітри на парусах.
День люби - в нім ранок сходить, де закохана роса,
Грози пишні, веселкові - в них божественна краса.
Як же можна не любити Божий світ - священний дар,
Напивайся загадково та смакуй немов нектар.
Хай відлуння заколише, я кричатиму - Люблю!
Не впускай у зрілу душу, ні печалі, ні жалю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021
Присвята земляку, Герою Небесної Сотні, Володі Жеребному. Сьогодні йому могло бути 35, та назавжди залишилося - 28. Світла пам‘ять Герою!
Затуманилось небо
Затуманилось небо, зима ще у нім молода,
Птах, в обіймах снігів, заколисує пісню ранкову,
А у райськім саду ожива веснянкова гроза,
Переспівують янголи тиху журу, світанкову.
Позирають на світ... у обіймах цілують матусь,
За плече доторкають давно посивілого батька,
Догорає свіча і стікає сльоза на обрус,
Між світлиною сина і вічним Господнім розп’яттям.
Час невпинно біжить, залишаючи спогад гіркий,
Не загоює ран - в них ятрить самотою розлуки,
Мамин світ відлетів в надвечірок розбитий, сумний,
Від утрати й жалю, де нестерпно розстріляні муки...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2021
І знову дует - Петро Кухарчук, Леся Утриско Воробець
Знову тихо падає сніг, такий, як я, – і водночас він є трохи іншим: у нього погляд твій, мужніший. Вже сльози не зриваються, терпкі…
Зима вже не пояснює такі прості і найдорожчі речі: чому холоне вечір, кого ця ніч пригоне? І сон на різкім обриві самоти не сам, з тобою…
Лиш ніч єдиним тихим словом голубить, аби не
не ніч – мене й тебе не було, і не має вона віку, смутку, сумніву…
Якби було б… і не прийшлося б прожити це…, і ми б з тобою свої стежки не протоптували б у самоті…, і в наших очах не стояла б спрагла сльота, схована від людей, готова будь-якої миті вишмигнути з наших очей й ухопитися в прийдешній день…
Благословенна тиха ніч: бавиться із нами, немовби хоче простелити м’яке покривало переходу для нас, поки ще ми можемо думати, заплющувати очі й укотре не носити відрами замерзле життя…
Ладо Орій
СНІГ І НІЧ
Благословенна тиха ніч, в ній все згорає,
Торкає рани самоти прийдешній сніг,
В розлуку дві стежини загортає
Зима і сміх... її пекельний сміх.
Такий незвичний - паморочить розум,
Сніг забуття, нестерпності й розлук,
В нім ніч напише неповторно тихі прози,
Звільнивши день від помислу та мук.
Хай сніг паде, - бо він, як ми з тобою,
Тобою в нім наповниться зима,
Я ж заберу весь холод із собою,
Де лиш любов, де сліз давно нема.
У вечори холодні із морозів -
Без віку, без обману, без образ,
У все живе, відроджене в тривозі -
Життя зігріте, похапцем для нас...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
ми відроджуємося, повірте… кого ви бачите на світлині?.. кого, питає вас зимонька зима… та невже?.. ні, ви помилися… то є не правда, адже вона завжди в середині нас!..
…а кругом ніжність, яке бере нас в обійми…
… обніми іскристі, дотягнутися до них неможливо…
… і мені не обманути самого себе…
… і вам не дотягнутися рукою до…
… зима боліє вами…
… жалко мине, вона…
…вкотре намагаєшся що-небудь виправити…
17.01.2021, Богунія, м. Житомир
#фото-телефон#©Петро Кухарчук
Ненасмілюйся щось змінити,
Не торкай божевільний сон,
Лиш подумай, як в нім прожити,
Щоб не ставити все на кон.
У зимі, що осіла в душу...
До тепла - все пройде, мине,
Ніжність квітне - торкнути мушу,
Так, як холод торкає мене.
Віднайду себе в зіллі ранковім,
У промінні вечірніх мрій,
Не обманюйся віщим словом,
Зиму ранити, - чуєш? Не смій.
Збережу, затамую свій погляд,
Хай зомлію... й зима - у двох,
Заіскриться, в обіймах, спогад,
В нім відродиться все на двох...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
пройдеш… не станеш…
… мереживо із думок зима в попіл…
… не змогла зупинити осінь…
… повір, то мені наснилось…
… і весна розтопить кригу…
… і літо задушить пам'ять…
… забудеш все, що сказано…
… позвеш загублене забуття…
… їди, не заманюй кохатися…
… зимонька зима зове…
… один без одного…
…жити…
17.01.2021, Богунія, м. Житомир
#фото-телефон#©Петро Кухарчук
Не варті зимові зливи
Ні відчаю, а ні любові,
Завіяні, так, примхливо,
Загублені у розмові.
Спали їх у пишний попіл,
Пройдися по них весною,
Хай гомін розсипле клопіт,
Хай літо візьме з водою.
А я призупиню осінь -
Наснися, аби кохатись,
Зимову зігрію просинь,
Щоб удвох забуття віддати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Петро Кухарчук, Леся Утриско - Воробець
Метелики
Люди, як метелики, - летять у
вогнище почуттів, очікуючи
теплого, світлого, чистого, ніжного,
вічного, і майже всі згоряють.
Випивають свою весну лише ті,
які не дали піймати обставинам
долю, трощити їй кістки і
підминати під себе дні, роки,
життя...
Petro Kukharchuk
Такі вже різні у буденності кольорах,
У гамах світла, вічності й примар,
Загублені у всесвіту обновах,
Метелики, що виплетені з хмар.
Горять буттям, закохані у спрагу,
В очікуванні світлих почуттів,
Вдихають нерозгадану наснагу,
Пройшовши ніби тисячі життів.
Одні згорають вогнищем смирення,
В нім інші напиваються весни,
На спалах сонця - голоду щодення,
Жаринками сполохують десь сни...
Де дні й роки, де відчай та блаженство,
Де сміх і плач, де доля та весна,
Любов палка та випите шаленство,
Й метеликом омріяна струна...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Нема давно старенької хатини
І стріху вже забули горобці
Роки життя приспали всі стежини
Сплило усе, мов хвиля по ріці.
Лиш спогади залишили зітхання
І лиш душа у дні ці ожива
Молитва, коляда - святе зізнання
І вся родина в купці так, жива.
Запахло сіно літом загадковим
Дідух одЯг сорочку із зірок
Згадалось враз усе, таке, казкове
І спогади - розв’язаний мішок.
Усе в них жило, пахло- світ п‘янило
Сніги стелили стежку у Різдво
І перша зірка всім світила мило
Пробуджувалось все живе єство.
Христос Родився! - загриміли дзвони
Славім Його! - злітала коляда
Там сніг вкривав деревам голі крони
Іх місяць із за хмарки споглядав.
Знов блимала очицями солома
Під стріхою вложився вітрюган
Де я та ніч, - побули знову дома
Там спогади розвіяв ураган...
(С) Леся Утриско Воробець
Картина художника Анатолія Марчука
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Давно Мадрид не бачив снігу
Давно Мадрид не бачив снігу
Та принесло моє Різдво
Враз у душі відчула втіху
В ній ясні зорі й божество.
Торкають холодом сніжинки
В думках несуть у рідний Край
І у очах горять іскринки
Бо там мій дім, і там мій рай.
Вдивляюсь в небо сіро - біле
Цілує холодом зима
Здалося - все обледеніло
Та ради цьому вже нема.
Так нині снігом забіліло
Мадрид немов мій рідний Львів
Кольнуло в серці - заболіло
Вдихаю зиму, що без слів...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
НІХТО...
Квітують липи. Початок червня, а вони уже квітують... Вони вже давно сприймають все так, як є, а їхні ідеали залишились у минулому... Квітують не для літніх вітрів — для перехожих, і це завдає нестерпного болю їм, і їхні серця знову навпіл.
— Чому це земне тління не позбавляє кольорових снів?
— І скільки іще носити тягар незвіданих поцілунків вітру?
Перехожі часто зупиняються біля їхнього духмяного, оманливого, густого, некоронованого Всесвіту: хто просто помилуватись, а хто наламати квітучих віт, і Всесвіт сипле додолу мовчазним цвітом надії.
Вони мріяли зустріти літні вітри, які покохають їх так, як ніби вони зустріли самих себе, не зовсім
розуміючи, чи так буває, — лип самих, схованих від усіх, а, мабуть, перш за все, від самих себе. Вітрів: ранкових, теплих, вільних, божевільних, — таких, як вони самі, — і з якими майже нічого не пам’ятаєш, і які навчають серце слухати їхню не зігріту присутність і, вдихаючи ласкавий духмяний хміль, гублячись, втрачали самотність дня й ночі.
Спершу нечуйвітри були ледь помітні, омаяні не спраглим літом, не зім’ятою рано-вранішньою росою очей маргариток, неначе простелені стежини щастя, і довкола їх оплелася таємниця, — мовчки. Їм виділись безмовні губи і зірки, спалахуючі в їхніх очах, і щось знайоме входило глибше й глибше в їхню неприборкану сутність... Забуте... невловиме... тіло чомусь ставало схоже на душу...
Недовірливе впізнання просипалось на життєвих дорогах дитячо-весняно-сонячним містком, ставлячись до нього, як до подарунку, який про- буджував незрозуміле почуття ностальгії, яке жило глибоко в печерах душі. Здригалось непояснюване, хоча і не було причин для суму... І чому ж воно живе всередині нас? Безмовно... І коли нечаєм недовірливе впізнання випурхує і, руйнуючи всі попередні світогляди й переконання, й спротиви, гупаючи, прориває їхню свідомість, заполонюючи її повними чашами густого меду чарів, витісняючи із середини все, ревучі почуттєві гармати вимагають повернути природне — кохати й бути коханими...
Вони стояли, дивились розгублено на все, приголомшені й почавлені силою потреби, дотискаючою потребою нечуйвітрів незбагненних. І з цієї миті уже були не в змозі забути цей політ... Вони уже були не в змозі противитись, у них прокинулося кохання... Лише з часом вони побачать самих себе, всю свою чарівність і непередбачуваність, свою велич і нікчемність, всю свою силу і свій біль. Вони побачать, наскільки вони чарівні, й пізнають, наскільки глибокі їхні страждання.
Невже справа в тому, що зустрінутий вітер покохає їх такими, якими вони є всередині самих себе, такими, якими вони є насправді для себе, і, одночасно вимагаючи бути, бути собою. Липи зустрінуть вітер, який буде кохати їх сильніше, ніж вони кохають себе...
Але чомусь прийдешнє літо нічого не промовляє про природне — кохати й бути коханими. Невже це все лише ідеал — нещирий? А нещирість Всесвіт сприймає як брудність, нікчемність, чи не так?
Та поки ніхто цього не знає, липи воскресаючо чекають на вітер. Їм невідомий час і навіть невідома тривалість стежини без нього, та і сповідь не потрібна їм потрібен вітер. Вітер, який зворушливо зацілує їхнє молоде листя, який позабирає їхній нектар повернень до себе, який би мовчки дивився на них, не відчуваючи часу. І ніхто їм уже не потрібен, просто щоби був вітер, а не просто ніхто...
Хоча прийдешнє літо нічого не винне цим липам і нам, перехожим...
І коли ми впиватимемося медовим цвітом, дослухаємось: чи вітер цілує липи такими, якими вони є всередині самих себе, такими€; за;, якими вони є насправді...
У кольорових дивних снах зомліли липи
Гойдає вітер їх минуле - так земне
Де ніч налиє в келих - день їх вип’є
Та й все мине... хай вірять - все мине.
Їм би любові - вірної до млості
Їм би кохання - вічне та гучне
Щоб не вдихати зраду, мати простір
Де все до щему миле та чудне.
Їм літа б без страждань і без тривоги
Тепла людського без вітрів пекучих
Де теплі сутінки падуть у чар - дороги
Веселок спів у дзвонах так, жагучих.
Їм би воскреснути у часі невідомім
Розлити душі - в них омити хоругви
Забути біль - кохати несвідомо
У чашу спеки наливати молитви.
Хай світ нап’ється простору медів
Торкнеться вітру в хитрому загоні
Невже такими бачить їх хотів?
Самих у собі... в дикому законі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2021
І знову дует - Петро Кухарчук ,Леся Утриско Воробець
не люблю прощатися з тобою ніколи не знаю чи надовго і хай ненадовго бо ніколи не знаю точно зустріну тебе іще знову намагаюсь від всіх приховати свій істинний стан не хочу щоби ніхто не знав що зі мною може бути лише може бути а це лише другий вечір і я намагатимусь дивитися сни нехай і в дзеркалі місячної ночі і щоби ніхто не побачив пейзажі моєї зажури і щоби ти .... Ладо Орій
Ранок, Кам’янка, 23.12.2020, м. Житомир.
#фото#©Петро Кухарчук
НАСНИСЬ
Наснись мені у дзеркалі нічному,
Щоб не печаль бриніла у душі,
Забуду все, та не віддам нікому
А ні вуста, ні очі - спориші.
У них весь задум, все земне творіння,
Моя загадка, мій цілющий біль,
Знайти в тобі приховане терпіння,
Де сон і ніч - людська, так вічна, ціль.
Тебе впізнаю серед сотні інших...
Заглянь у душу, в ній мій скритий стан,
Серед пустель, промовистих та грішних,
Із сотні інших, незагоєних, ще ран.
Воскреснуть спогади у мрій, таких розкішних...
А чи знайду у них іще себе?
В думках моїх, закованих, невтішних,
Дай віднайти закохано тебе...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2021
Сніги мої - хоругви з оксамиту
Сніги мої - хоругви з оксамиту
Мої думки - з морозів пишний квіт
Загляну в душу, зливами омиту
Розпишу, розмалюю дивний світ.
Різдво мені співатиме світанком
Молитву на вустах приспить зима
Торкнуся дзвонів у солодкім ранку
Мов пісні, що октавами луна.
Солодкий спів - обвінчані заграви
Святкова мить - нічний коловорот
Пробуджу день, облишу вічні справи
Зібравши в жменю сонечка ковток...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021
Сонячний, по особливому чудний, зимовий день, ніби й нічим не різниться від інших днів року, та все ж інший. Інший тим, що вже останній у цьому нелегкому 2020 році. Минає рік - рік тривог та переживань, рік надії та великих сподівань, рік і злетів і напевно падінь. Кожен його підсумовує по свому - особисто.
Напевно кожен бажає його швидкого закінчення через корона - вірус, який забрав не одне людське життя, розбив не одну людську надію.
Незакінчена війна - а в ній теж велика людська жертовність. Та все ж хочеться вірити в краще, в щось світле та радісне - сповнене добра та ласки, розуміння та щирого співчуття.
В переддень Нового року хочу щиро привітати всіх друзів - далеких та близьких, знайомих та віртуальних. Дякую, мої любі, за любов до поезії, за спілкування, сотні відгуків та добрих, ніжних слів. Дякую за чудові пісні на мої віршів, за конкурси та фестивалі, та просто за те, що мала велику нагоду бути з вами. А це дуже велично, будучи в чужині. Хочеться вірити в те, що в найближчий час ми зможемо повернутися в рідні домівки, на рідну землю, до своїх родин, до вас, усіх.
Хай рік новий буде кращим, щасливішим у всіх задумах.
Люблю вас усіх, ціную та поважаю.
З повагою - ваша Леся Утриско
Щось недописане - допишу
Щось недоказане - скажу
Щось недомріяне - притишу
Щось загадкове - розкажу.
Щось романтичне - намалюю
Щось залюбоване - прощу
Душевне щось собі схвилюю
А щось осіннє - очищу.
В весняних пестощах зомлію
У літній рай впущу жагу
Зимовим холодом засію
Щоб з серця вирвати нудьгу.
Хай буде так, як воно просить -
Не заперечу... промовчу
Чудним метеликом злоскочу -
У світ висот із ним злечу.
Щоб жити, мріяти, любити
Горіти світлом почуттів
Добро спішити там творити
Де хтось, так просто, не зумів...
А я зумію... все ж зумію
Закрити морок на замок
Велить душа - так тихо мліє
Зробивши, злету, дивний крок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
Полину знову у дитинство -
У зим, засніжені стежки,
Життя матусі - материнство
І батька руки... ох, думки!
Летять, мов коні - не спинити,
У теплий дім, де все було -
І сміх, і радість - мить пожити,
Єдину мить... щоб ожило.
Зимове свято - Миколая...
Чаклунка ніч у світлі зір,
Де вся малеча знов чекає
Чудес господніх з дивних гір.
Не спиться - блимає ялинка,
На ній горішки та грушки,
І пишне ябко - соковинка,
В цукерках світяться гілки.
На чубку янгол щось шепоче -
Здається молить молитви,
Пташа скляне співати хоче,
Де тулять зайці голівки.
І пахне в хаті так, Різдвяно,
Матуся спати всіх вклада,
І перша зірка ось загляне,
І перша віхола гуля.
У шибку стукають сніжинки,
Немов голосять: - Засинай,
Ведуть свої, смішні обжинки,
Їх заколише Миколай.
І лиш над ранок все минеться,
Смаком наповниться душа,
Світ подарунками вдягнеться,
Нап’ється радості з ковша.
Ковша дитинства - дивний подих,
Із зим засніжених - терпких...
Присяду нині знов на сходах
І сніг обніме так, липкий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
Калина
Ось уже й не плаче за мною калина… У далеких світах я її залишив, залишив, неначе якусь провину свою… Я любив її червоні спомини на світанні, неначе росинку в засіяному лані бажання, неначе ген життя, там, під небесами, там, під небесами, – де веселка причащала медовими устами, немов тая панночка, що пантрувалася моїми осиротілими кроками в забуття. Забуття увійшло в мою душу, наче спалах зорі на світанні – полином і чебрецем. Але тоді я ще не знав, що її червоні китиці, що так грайливо зваблювали усе птаство, зможуть пережитися. Пережитися часом, переказуватися вустами, перекидатися вітром, перекорюватися долею, перековуватися волею, перемагатися життям, переливатися щастям, переліковуватися надією, переломлюватися бажанням, перекопуватися споминами, перенаповнятися хвилюваннями, перенапружуватися чеканнями, перепалюватися мріями, пересвідчуватися зорями… Чому ж ми соромимося нашого забуття, ховаємося від нього, не признаємося у своїх переживаннях? Ми уже не віримо в радість небесну і навіть не сумуємо за небом, але радість земна, калинова, все ще залишається з нами… Народження і смерть мають одне походження, у них одна мати – природа. Забуття і пам’ять мають також одне походження, у них одна мати – людина. Жінка і чоловік також мають одне походження, у них одна мати – кохання. Ще поки можете, ще поки хочете, ще поки мрієте, ще поки пам’ятаєте, – посадіть калину… Чому уже не плаче калина за мною?…
Ладо Орій Мова душі [Текст]: проза укр. та англ. мовами / Ладо Орій. – Житомир: Вид. О.О. Євенок, 2019. – 100 с. : іл. ISBN 978-966-995-050-5
ph: Ivan Kankin
Причасти мене божа веселко так, раннім дощем
Квіт калини притулю до серця, зігрію розлуку
Вже не плаче за мною - в душі затамовує щем
Одинока, зітхає, прийнявши незвідану муку.
Полином, забуття, увірвалось у місячний рай
Чебрецем й гіркотою налите у сонячних вінцях
Озовуся у снах, віщих снах... пам‘ятай, пам’ятай
На хмаринках прилину до тебе - скуйовджених вівцях.
Притулюся у часі, де словом змалюю думки
Перепишу казки, в них дитям доторкатиму віття
Над тобою, калино, розлию пахучі струмки
Насолоду зіп’ю, обійнявши розхристане віття.
В нім вся віра й любов та людська замаЄна надія
Всі бажання вітрів на вустах світлих, зболених доль
Поцілунком нап’юсь, в забуття не впущу твоі мрії
Не одну ще з тобою, калино, зіграємо роль.
Ти живи, я ж повернусь до тебе в магічних світанках
В дивних снах й наяву обійматиму паростків крик
Хай заквітнуть у тобі далекі заплакані ранки
Я ж до серця пригорну всі грона - калиновий лик...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
Так трішки залишилось до Різдва,
Вляглася осінь в закутки спочити,
Стежки до хати вистелить мольба -
Як хочеться у ній іще пожити.
У біле сніг вдягає світ думок,
Проймає холодом, лягає в спогад,
А в нім село - над хатою димок,
Торкає неба сивий його погляд.
Там пахне хліб, що мама напекла -
До смерті не забути його смаку,
Враз захотілось ласки та тепла,
І тої струцлі, що у косах й маку.
І жмені сіна - пахощів життя,
Обруса, що замаєний дощами.
Торкнутися б устами вишиття -
Матусиними пахне світ - ночами.
Лизнути б, як в дитинстві, макогін,
І кутю смакувати на припічку,
Летять думки до хати... навздогін,
Із ними помандрую в світлу нічку.
Там, де життя закрили всі замки,
Приспали світ дитинства на порозі,
Лиш спогади листають сторінки,
В снігах, гучних, на різдвяній дорозі...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2020
ЛАДО
Чому інколи людина входить липнем у дні не зігріті іншої людини, адже липень їм нічого не винен?
Але щем без причин розтерзує сум всередині, рухає всі сумніви й супротиви, вимагає повернутись до гаю із кусючими нестерпними комарами, до гаю, наповненого липовим цвітом, де бойківське рафаело із манки, родзинок, абрикосу й маку цілувало її губи, а я, намагаючись стриматися, прагнув заховати свої чуттєві мотиви...
Є усе, тільки тебе бракує, Ладо!
Це її літо за правом народження, і тепер вона, силою Сварога скована, любить давно все таким, як є...
А я, ніби прибулець, якому вона снами кошлатить думу, і вони чомусь сняться мені щасливі: ні- би вона ж ходить по небу чумацьким шляхом, дарує білим силам перемогу, і грай птахів, і старе місто, і шевченківський гай — все її тут.
А мені бракує ласки її дотику, шалено, нестерпно, мої особисті мотиви ревуть поміж небом і землею, поміж літом й осінню, поміж громом й блискавкою!
Слава, Ладо! Бо ти — джерело й початок Всесвіту, початок мого шляху без тебе, в якому я себе або загублю, або воскресну, не питаючи у долі корективи.
А хіба людині під силу кохати богів?
Знаю, що нині вона знову була на природі. Хотіла зустріти світанок, але сонце з’явилося під обід, та все одно вона чудово проводить час перед роботою...
А я:
ношу тягар невідданих ще поцілунків ношу кайдани обіймів непережитих ніжність здаля росте кришталево і лунко поки вчимося в розлуці безшумно любити ще цим губам не було так гаряче й щемко ще цим очам не так радісно й слізно
зріють під серцем мрій ніби трав оберемки і проростають тобою в мені — наскрізно...
(Вірш Юлії Марищук)
І тоді чомусь так хочеться літати, хоча і крил не маю, я маю більше — мрію! І я літаю!
Петро Кухарчук
————————————————-
Пекучим липнем вип‘ю твою душу,
Летітиму з тобою в унісон,
О, Ладо! Приспати щем твій мушу...
І хай це тільки сон - невинний сон.
Солодкі губи липою обтрушу,
Очиці всесвіту омию джерелом,
В них клятву твого літа не порушу,
Чумацький шлях напою молоком.
Кайдани поцілунків та обіймів,
Прийму за щастя серцем дивних мрій,
Думки живуть у тобі херувимів -
Ти каяття коханням розігрій...
Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2020
КОЛИ ТЕБЕ НЕМА...
Мрія сполохано хмарить по нетоптаних дорогах весни і, почувши голос розлуки, струсить моє тіло металева лихоманка. Невже вона не знає, що моя пісня, коли дивлюсь в її обличчя, тремтить...
І ти цей порив не називай долею, хіба він для мене?
До тебе я на лапках м’якеньких, немовби котики пухнасті верболозу, прихилю небо, яке осипле тебе добром і теплом. А на вечір наллю у келих твій мою мрію.
Ти завжди думала, що зможеш розірвати неприємне знайомство, не спілкуватись із підлими, не кохати одруженого. Але не змогла... Хіба можливо усвідомити наперед, що це уроки життя для тебе? Усвідомлення чомусь приходить боляче. Урок? Обставини?
Біль — це також відчуття. Розумієш, я не фальшивий. Інтуїтивно віриш мені. Чомусь. А мрія все життя виглядає людину, яка побачить не тільки нову зачіску, відмінний “прикид”, чудесну фігуру, а і зазирне у твої очі. І побачить там те, що тобі до- роге і важливе...
І звиклий до цинізму і жорсткої реальності ти на хвильку завмреш і не повіриш почутому. І зрозумієш одну важливу річ: не все іще втрачено поки є той, хто бачить у тобі не тільки гарну упаковку, а і біль у твоїх очах...
З часом ти навчишся не ставити в образу пересуди друзів і зрозумієш, і відпустиш минуле, і жаліти за минулим не будеш...
І станеш ти теплим травнем і чарівністю його весни. Ти і раніше була трішки несучасною і смішною, але сама собою, та про це ніхто не знає та і навряд чи коли узнає, чого вартував тобі невидимий бій — стати неприступною, трішки дивакуватою, тримати удари і мовчати...
Та потім вітру підставляти серцеві й життєві рани або просто не зважати на них. Дивитись з усмішкою в чужі вікна, шукаючи з надією його відображення...
І чомусь в ночі подушка промокне від недобачених кольорових снів, коли доля єхидно буде щулитись із-під вій...
Хіба важливо, де ти? Ні! Найважливіше це те, про кого ти думаєш, коли закриваєш очі вночі. І ти будеш щаслива від того, що маєш такі думки...
Ти тепло усміхаєшся, адже твоя мрія сильніша за життєві обставини, ти навчаєшся літати і скучати за мною. Розумієш, час навчає, але не лікує... І що робити із такими думками? Що?
Відпускай себе в обійми весни!!! Відчуй запах її вітру, не плач в середині самої себе, літай в зоряні крамниці, літай полем і небом, літай тілом і душею, усміхайся, бо ти і є весна!!!
Щастя не має минулого і майбутнього, воно завжди у теперішньому часі!!! Щастя — це стан душі, відпускай себе і його в обійми весни!
Петро Кухарчук
НІХТО...
Мріє моя, сполохана,
Де ти? Вернись у весну,
Тіло моє так, непрохано,
Пісню несе голосну.
Тільки б любов’ю торкнути,
Змити розлуки росу,
Нікчемне минуле забути,
Вдягнути б весну у красу.
Чом неприступною стала?
Дивною... це ж не мені,
Вчора ти ще бажала
Вірності - в ній вогні.
Нині ж сльоза та спогад,
Сон недопитих мрій,
Знову шукаєш погляд...
Нічка... і ти у ній.
Відпусти себе в мої весни,
В них відчуєш стрімкий політ
І душі, де солодке плесо,
Й щастя вічного - дивосвіт...
Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2020
Є УСЕ...
«...є усе
тільки тебе бракує»
Юлія Марищук
Хіба бувають жовті хмари? Невже? То, мабуть, лиш із пилку, пригадуєш, коли квітують сосни? Випадково доторкнешся до їхніх віт і на тебе па- дають жовті хмари, ти стаєш, неначе цвіт кульба- би, пилковожовтим, і невідомо, що гарячіше: твої бажання чи, може, час без тебе, ти намагаєшся ві- дігнати тугу он за той обрій...
Є усе, тільки тебе бракує, а є лише обрій... Ли- шень обрій і жовті хмари залишились у червні, а скоро липень і більш набуте...
Холодять теплі ночі жагу і щем, а за вікном до- співує самотній птах, без пари...
Безсоння котру ніч, і мовчазний протест душі навчає жити із думками — не перейти межу...
Я чую: літо за вікном, і жовті хмари зморщи- лись тугою, ні, не тугою, а голосом, посмішкою, жестом, луною котяться тобою сказані слова осанни...
Ти квітами дивилася на мене, в яких тебе уже не було, — востаннє, і я тепер шукаю серед трав ро- машку, щоби хоч трішки мереживо зі снів і жов- тих хмар зацвіло, коли є усе, а тебе немає...
Петро Кухарчук
Є усе, лиш тебе немає -
Зацвіте жовтим цвітом нудьга,
Жовто в ній і хмарки обіймають -
Кличуть в небо, де бродить зима.
У протесті німіє безсоння,
Мліє ніч у осінній осанні,
Завмирає чиєсь відлуння,
А здається подих останній.
Є усе, та тебе так бракує,
Мила, ніжна моя кульбабко,
Вже за обрій наш час мандрує,
Ніби в літо... гукає звабко.
Плаче птах одиноким болем,
Не торкнути б межі розлуки,
Де цвіте ромашкове поле -
Мліє розум без тебе... муки...
Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2020
Мені б осінь надпити твою у нектарах буденних,
Смакувати б у стиглих медах так відміряний щем,
В надвечірок упасти - кумедний, засмаглий, щоденний,
Навзаєм обійматись із пишним вчорашнім дощем.
Ти живи в ній... не смій залишати
квітучу приблуду,
Так цвіте лиш вона - листопадом замріяних площ,
Відгукнися... у закутки глянь, би розлуку забути,
Щоб пройтися й торкнути запалених, холодом, прощ.
Мліє вечір, солодко - смарагдовим відпаром зілля,
Зарумянилась осінь п’янка у солодкім вині,
Насолоду прийму - в ній твоє загадкове похмілля,
Недописані в нім так, холодні осінні вогні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
Поцілунок
Дощить сьогодні, але вона цілує весняне небо...
І від її поцілунку відголосок розлітався луною по вашому тілу найчистішим дитячо-жіночо-вес- няно-сонячним звуком, який залітав у наші пече- ри спокою теплотою маминих рук...
І від її поцілунку лущилися пережиті роки даль- ше — далі, на майбутні незасіяні сподівання, їм ставало тісно на життєвих дорогах, і вони летіли й летіли далі, не переймаючись, не розбиваючись на скалки об неорані поля байдужості. Навпаки, вони міцніли від сили вічного кохання, яке силь- ніше за смерть; відлітаючи на крилах спогадів ти- ші, виривалися назовні дня і ночі, злітали до неба бджолиним роєм.
Цей поцілунок важко зрозуміти тому, хто не страждав, тому, хто не кохав...
А він вже був десь далеко, далі, ніж вітер мрій, полишив на спомин час, де не буває “сама” і “сам”. Він змалку мав сильну вдачу: співав, коли на серці сум, і за тим, що втрачено, не плакав... При цьому залишаючись тендітним, як весняні квіти. Нещи- ре слово, бездушність сьогодні, завтра та позавтра — і зламали...
Він був і є весняним птахом у гнізді, його споло- хати не важко, зухвалий окрик — і біда, — схололі пташенята майбутнього співочого солов’я, зорян- ки, жайворона, дрозда...
Це є неправда, що чоловікам не дарують поці- лунки жінки весняного неба, і вони їх не люблять, і вони їх не чують...
Разом зі скромними буденними днями він при- носить їм частинку життя, що кипить там, за сті- нами заплющених очей і міцно стиснутих зубів до вічного болю сподівання, захованого гонитвою за кар’єрою, грошима, статусом, стрімким часом жо- рен глобалізації. Але він — краще від будь-яких ліків. Він широко розкриває в подиві стомлені очі, пробуджує красою і ніжністю відтінки червоного й чорного, дбайливо вкладає у їхні долоні турбо- ту і квіти.
Можливо, останнє, що ви чутимете у своєму житті, — буде саме відголосок найчистішого ди- тячо-жіночо-весняно-сонячного поцілунку. І ко- ли ви будете проходити повз жінку, яка цілує вес- няне небо, нехай і мрячного дня, не викидайте йо- го відгомін у смітник нещирих слів, зухвалих ок- риків, — залиште мені. Я буду приходити щодня, забирати його, не давати перехожим розтоптува- ти ногами, буду ставити у склянку з водою його зламані й підсохлі стебельця і листочки і дарувати нерозкриті бутони відголоску очей весни...
Петро Кухарчук
——————————————————
Не ламай пишні крила у зрілого синього неба
Залиши йому світлі цілунки - весняно чудні
Дай же дозвіл любові так, ніжно, торкнутись до тебе
Бо у цьому вся суть - суть життя, хоч у нім будні дні.
Дні в червонім і чорнім - як важко збагнути реальність
І зухвалість і страх недоторканих приспаних мрій
Забери всі цілунки із нет - з павутиння печалі
Загубися у сині небес і зомлій знову в ній.
Там зосталось минуле - бо нині нема вже розлуки
Хай дощить... доторкнися устами до миті небес
Відголоссям цілунку притиш непробуджені муки
Обійми її тіло, де промінь ранковий воскрес.
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2020
Хочу знову у літо, бо нині уже засніжило,
На зеленому листі вляглася дрімливо зима,
В ній, здалося, все втихло, зомліло... а може віджило,
І нема в тім розради... та й ніби печалі нема.
А я хочу знов злив серпанкових, веселок багряних,
Квіту стиглих вишень, пишних трав - їх дзвінких косовиць,
І вітрів незбагненних - у снах заколишуть... нагрянуть,
Впасти хочу у диво пшениць і лежать горілиць.
Бо за щастя ось так - задивлятися в небо мрійливе,
Дивуватись зіркам, де виблискує задум зіниць,
І вмиватись із жмень кучерявої панночки - зливи,
І ховатись за обрій нічних мерегтінь - таємниць.
Та сьогодні вдягнулося небо у відчай холодний,
Все затихло, віджило - відспівані жваво пісні,
Тільки сніг витанцьовує в перший свій вечір - голодний,
Тче полотна білющі на диво і літу й мені...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2020
Ніхто не знає, що чекає на нас у майбутньому. Момихіть сиплються на папір рядки з літер наших доль. Що вони віщують після крапок?.. Хочу жити з тобою зараз, а не потім. Не писати щось про щось, а розповідати. Відчувати тепло від тебе і твого серця. Нехай і буває у житті найгарніша самотність, але це не моє. Не хочу її навіть близько підпускати. Рядки моєї прози, ніби рівчаки, які я вже не в силах зупинити, вони течуть нестримно вдень і вночі, проціджуючись крізь вуаль днів і ночей…
Цей світ залишає мені так багато і так мало! Я не знаю, що можу зробити для тебе без повторень. Ув тобі живе моя ніжність й оживає моє серце. З тобою тюльпани квітують у пристрасті оголеній, і я п’ю вуста твої шалено. Ти називаєш кохання неіснуючим, вигаданим словом, бо, либонь, боїшся його, тож захищаєшся від нього, як тільки можеш.
Сьогодні бродить мряка мокрим містом,
і паморозь кида до ніг вуаль.
З’єднатись мріями, зростись серцями
із однокрилих душ в єдину пару крил…
Графіка: А. Кухарчук
Пам'ять душі, С.74-75
Кухарчук Петро
Агапе [Teкст] : проза / Петро Кухарчук. – Житомир: Вид. О.О. Євенок, 2018. – 92 с.: іл.
——————————————————-
ОЖИВИТИ ЛЮБОВ
На біленькім папері розлого малюються долі,
В них минуле й майбутнє тривожать наш спалах думок,
Що віщують обом? Взлет удвох чи
самотність на волі -
До і після... написаний вимір у зболений крок.
Не напишу листи - в них багато поставлених крапок,
Доторкнути б в обіймах сьогодні.. і зараз, - хоч мить,
Поцілунком палким обійняти б холодних двокрапок,
Хай кохання, між двох, божевіллям людським защемить.
Найгарнішу самотність не хочу впускати у душу,
Що зі мною? В майбутнє полинуть грайливо думки,
Крик ночей і буденні струмки не зупиню... а мушу,
Течія божевіль, мов холодна вода у ріки.
Що зробити для тебе, скажи? Щоб не було повторень,
Як же болісно мліють гарячі, до щему, вуста,
Ти закрила кохання в страху - а чи інші зуміють,
Відімкнути його, де холодна туманна листва?..
Дивним містом снує у надії осіння вуаль,
У туманах густих, в крику птаха - обрізує крила,
Я з собою візьму у далеку дорогу печаль -
Оживити б любов... щоб на двох, щоб реально ожила...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2020
НОВИЙ РІК
Холодно, з ким би не йшла до сну... Океан Ельзи
Люди, як метелики, — летять у вогнище почут- тів, очікуючи теплого, світлого, чистого, ніжно- го, вічного, і майже всі згоряють. Випивають свою весну лише ті, які не дали піймати обставинам до- лю, трощити їй кістки і підминати під себе дні, ро- ки, життя...
А що робити тим, які уже не вірять? Що роби- ти таким?
Є усвідомлення, яке приходить боляче, в якому не заснути, в якому неможливо розірвати минуле, в якому ми шукали людину, яка подивилась би на- шими очима й розділила б з нами майбутнє. І по- бачила б у нас іще одну весну. А ми зі своїм сиріт- ським цинізмом і черствою буденністю на хвильку
зупинилисьбий,неповірившисвоєму“минулому”, помріяли сховатися від дощу, але то було тоді...
Бездоглядні мрії блукають безпорадними пече- рами панібратства ночі. І як же багато папарацці паморочать пекло пафосу віри?! Пенальті у нашу віру, знов і знов полозом наступають на наш по- ріг. Що це? Примха долі? Невже слабодухість сво- єю стужею знову вночі навчає удаватися царицею серед цвинтаря думок?
Розуміючи, що як світ складається з людей, а люди — із мрій, страждань, щастя, з кохання, так і кохання складається зі слів, почуттів, відносин. І що кожне своє почуття має й своє окреме жит- тя: як про людину можна розповідати довгу іс- торію, так само й про кохання розказати цікаве віршування. Кохання зароджується, віки росте, множиться й потроху зникає. Як і все, що нав- круги нас.
От, скажімо, було колись у Ліни Костенко:
Нічого такого не сталось,
Бо хто ти для мене? Сторонній. Життя соталось, соталось гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось. Лишився клубочок болю. Нічого такого не сталось. Ти просто схожий на Долю.
Чому ж біль — це щастя, правда? Кохати — це щастя! Воно ж було, невже ми не усміхаємося на- шому “було”? Адже це ми! Чи, скажімо, у Тетяни Щавінської:
Пишу листи без сподівання щось повернути.
Листи — даремне намагання себе збагнути.
Пишу листи, не відсилаю — згорають грішні.
Не згоряють, ми знаємо, не згоряють, не згоря- ють, а народжуються у наших дітях, онуках, на- ших веснах! А у Тетяни Пишнюк:
Хто ми, заблукані в літах — На стежках загублені тернини, Молитва несмілива до Христа, Чи свіжа рана пізньої калини?
Нам озирнутися б, куди ідем...
В диму пожеж гарячого світання. Палає пеклом кожен новий день. Де сповідь? Одні лиш запитання...
Не палає, а сяє й усміхається теплом і мовить: “Здрастуй”. І радо входить на поріг, він нас осипає теплом надії!
Марія Матіос:
Тайне нашестя, Солодке дання — Крові спалена втома. Несамовито цвітеш, Навмання.
...Перший жіночий промах.
Ох, же ж відомий і пізнаний крій... Та не наб’ють оскоми
Сльози,
Прокльони,
Благання: “Ти мій?!”
... Другий жіночий промах.
Рветься на вітрі прозора фата — Серця огненний омах.
...Тільки до зойку закусиш уста...
...Де він, останній промах...
Останнього ніколи не буде, допоки буде жити у нас душа. Ймовірно, Бог хоче, щоб ми зустрічали “не тих” доти, доки не зустрінемо “того єдиного”. Навіщо? Для того, щоб, коли це нарешті станеть- ся, ми були вдячні. А ми йому промовимо!
А ти не повіриш у щастя, що буде,
І вранці, проснувшись, відчиниш вікно. Відпустиш на волю болюче минуле —
І що з нами буде? Щасливе майбутнє?
А ти не повіриш — колюче минуле,
В сльозах наших болів — щасливе майбутнє Не те, що минуло, а те, що зустріло Самотність під вечір різдвяний...
І годинник 12 проб’є, і все в цьому році буде від серця для нас, і щастям наповниться келих наш, і новою зіркою сповниться небесний шлях!
А далі: Христос рождається!!! Славімо його!!!
І це свято принесе у нашу оселю добробут і мир, радісний настрій на все життя, додасть сил, насна- ги та впевненості у завтрашньому дні.
І завжди буде над нами Боже благословення, а в очах буде переважать радість за день сьогодніш- ній і прийдешній
Петро Кухарчук
ЛЮДИ
Весь світ з людей... ті ж люди - дивні мрії,
У кімсь любов - у кімсь гірка печаль,
Згораючи, не бачать протидії....
А жаль... нестерпний, дикий жаль.
Комусь весна загоює всі рани,
Інші метеликом згорають у борні,
Всі інші загортаються в нірвани -
В нірвани свого смутку та броні.
Їм ніч снує дощі за панібрата,
Їм біль - за щастя... хоч кохання теж,
І подіум печальний - в нім розплата,
У пафосі якої все без меж.
Усе так просто - ніби щось звершилось,
Де переплетене кохання та печаль,
Де ми - там все в листах, моїх лишилось,
А жаль... о Господи! Який ж то жаль.
А завтра все по іншому... бо завтра
У келиху не випите вино,
В дванадцять ночі, любий, все минеться,
Де біль і жаль - незвершене кіно...
Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2020
Я покладу в твоі долоні
таку, маленьку, жменьку вітру,
Нехай думки летять мов коні
У вітровіяння палітру.
Печаль осіння - це не втіха... сльози краплину витираю,
Присплю її весняним сміхом,
У волошках - довічнім раю.
У кольорах гучних веселок,
У фарбах дивного розмаю,
Зірок магічних закапелок,
У серця щем - життя кохаю.
Де погляд вірний, променистий -
Впущу у душу чисті води,
Струмків дзвінких, зірок намисто -
Кохання, любий, ранні сходи.
Відкинь сьогодні дивний смуток,
Впусти в долоні жменьку вітру,
Збери тепло з чудних закуток,
У вітровіяння палітру...
(С)# Леся Утриско Воробець
Фото з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
Людське життя - одвічна гра...
У ній розписані всім ролі,
У ній, нас, двох, дзвінка пора,
Де дві душі - зболілі, кволі.
У глибині дзеркальних рік
Не бачу щастя - не знаходжу,
У пересудах вічний крик,
У порятунку щем прохожий,
Де світлий лик... Господній лик.
Осіння фальш, магічний сміх -
Мольба зусиль, обман надії,
Лишень удвох здолати б гріх
Й зібрати мрії - наші мрії.
У крик розлук - холодний крик,
Минулі ролі - тільки твої
І, островів, пекучий рик -
Гірка оскомина в двобої.
Нема повернень - гра тривка...
Моя порадо одинока,
Чом заморозь снує, гливка
Осінні кроки - мої кроки?
Скажи! Чому на двох ріка?
Розбитий берег не зліпити,
Де течія гірчить стрімка -
Нам ролі наші не змінити...
(С) Леся Утриско Воробець
——————————————————-
Не твоя опіка…
І ти мовчиш –
у тобі сто доріг,
сто берегів… і сто світів незримих…
Ще зараз ти помилувати б міг
мене на цій
слизькій арені Риму…
Лише юрба
так жадібно кричить
в незборному покликанні – Убити!
…і осінь – так безпомічно гірчить.
І ти…
…і вже нічого не змінити
Наталія Баницька
Поміж літами літ не помічав, тебе із глибин ріки стрічав.
Половинками на острови намиті пересудами осені ходили, просили благословення у порятунку.
Проте ріка – не роки, надією вінчала і, її течія не рідко заступницею ставала.
Намагалися перебороти напасть фальші, звідусюди долати перешкоди й осуд листопада.
А порятунок був лише один, один на двох, удвох.
На відстані дотику очей осені, був, не дивлячись на крики фанатів розлуки!
І чому ти вирішила заховався за своїми озлобленими, осиротілими, фальшивими минулими ролями.
Хіба, для тебе ріка-життя – одвічно гра, де лише ти визначаєш ролі?
На островах, Всевишнього просив допомогти позбавитись від мавпованих ролей, вони косою розпанахали мою осінь болем.
Непроханий смуток, гірка оскомина, прийшли й омивають дощем незіграні ролі, з невипитим імбирний чаєм.
Сухий очерет, по двох берегах, та ніхто не присяде не дорогу без повернень.
Половинки розійшлися, заморозь нова старий обрій переорює – одній, моїй…
І на прощання, одна половинка промовила іншій, - нічого уже не змінити, я не твоя опіка.
І уже нічого не змінити – гірчить опіка одна на двох.
01.10.2020
Петро Кухарчук
#фото#©Петро Кухарчук, 01.10.2020, Пулини, Житомирська обл. Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2020
В пам‘ять рідним батькам.
День осінній
Сьогодні осінь нагадала
Стареньку хату край села,
Здається вчора в ній була
І по щоці поплили сльози,
Лягли на душу всі морози.
Нема нікого, тільки пустка
Вдягла стару, з віночком, хустку
Обняла темрява удвірки
І пес не гавка коло хвіртки.
Розлога груша похилилась,
Неначе всім святим вклонилась,
Дрімали вікна - дихав ладан,
Та час вже їм не був підвладен.
Там вицвів пліт - зчорнів убогий,
А я стояла знов за рогом,
Тулила спогади дитинства
І все тепло від материнства
Твойого, мамо! Щем у душу,
Вклонитись тобі, тату, мушу
За все, що дали у житті,
А нині квітнуть спориші.
І на могилі цвіт осінній,
І від свічок лишились тіні,
Там тихо лине в небеса
Молитва світла та свята
І ви у ній - клин журавлиний,
У синь небесну, так, невинну.
Летять слова, де вічна пустка
І у руках старенька хустка,
Котру притулю до грудей,
В ній скрию спогад від людей -
Присплю... десь вітром заколишу,
В думках своїх поспати лишу:
- Дрімай, убогий та невинний,
Бо вже жевріє день, осінній...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2020
Вона всміхалася дощам,
Їх цілувала тут і там,
Вдягала із туману квіти,
Щоб літо бабине зігріти.
Чарівна панна - одинока,
Вітрами ткана - кароока,
Обнята пригорщами смутку,
Втирала сльози хутко, хутко.
Віталась з млостями краси,
Їх ткала з ранньої роси,
Із пишних лоз - благословіння,
Із віщих снів - чудне спасіння.
Наступний день знов малювати
У світ краси та пишні шати,
Із ним на подіум зійти,
Щоб чари світлі віднайти.
У бурштиновім квіт - намисті,
В весільній сукні - пишнім листі,
З вітрів музИки заказати,
У танці всю себе віддати.
Всміхатись змореним дощам -
Їх обіймати тут і там...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2020
Не торкай поцілунку осіннього,
Не впускай в юну душу дощі,
У побачення - ніби останнього,
Хай цвітуть загадково плющі.
Відчайдушність нічної чаклунки,
Гріх вина й недопитих небес,
Падолистом закохані трунки,
Дивний доторк... і чудо з чудес.
Світанково колишеться осінь,
Босонога жевріє любов,
І засвідчені очі - в них просинь,
Де цілунок ласкавих обнов...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2020
Дожени його - прОшу! Людське недовершене щастя,
Досхочу вже напилось осінніх холодних дощів,
В них одна насолода для нього - магічне причастя,
Дожени його... прОшу! Ти ж цього так, завше, хотів.
І зігрій в нім любов, хоч холодна мелодія дише,
Віднайди всі стежки, що ведуть у чудесні світи,
В них осіння мелодія слід веселковий залише,
Ти на нього ступи, аби в весни із щастям прийти...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Надихалась фламенко досхочу,
Забулась в нім - у магії та ночі,
Всміхнулася... знов птахою лечу,
У танці, що цілує мило очі.
Заснути, щоб горіти у любові,
Вдихнути сили вірності й зізнань,
І мліти в чарах ночі... у обнові,
У танці - у розбещенні вагань.
Зомліле тіло вихором у ночі,
Забуте неповторне відчуття,
І музика і ритм - такі пророчі,
В них спалах зір, де криком почуття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020
Ця осінь - недопита жменя раю:
Холодний квіт, незвідана печаль,
Твоє тепло у ній чомусь шукаю -
І дивний світ, і зрілу нашу даль.
Минулість літ осіннім падолистом
Вдягну на скроні вицвілих ночей,
Твій смуток загорну в чарівне листя
І сльози втру із проліску очей.
Ну й що, що осінь - плакати не треба,
Не все ж дощі... в ній стільки он тепла,
Що птах у співі піднесе до неба,
Де мить блаженства вітром проплива.
Торкнись його - він ще тебе зігріє,
У зрілості всміхнеться водопад,
Осіннє все нехай в тобі зомліє -
У юність хай поверне листопад...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020
Читаю осінь у розлогих диких вербах,
Їх коси хилять смутком до води,
Мов у художника, застигла в диво фарбах -
Залишся! Просить вітер - ще не йди.
Ще не допиті роси світанкові
У стиглих винах зрілої ріллі,
Не зібрані тумани так, ранкові,
Де літо бабине заснуло на гіллі.
Зомліло в травах - пишному барвистку,
Черпнувши меду в ранньої зорі,
У чарах, ще нестиглого, любистку,
У крику птаха, що загублений в горі.
Розкрита книга світлими рядками,
Посеред верб - розкішний дивний світ,
Присіла осінь, вдягнена хмарками -
Удвох читаємо холодний заповіт.
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020
Знов осінь плакала дощем,
Просила холод зупинити,
Вмостилась під земним плащем,
У падолисті хтіла жити.
Губила світлі кольори,
В них убиралась в парасольки,
І застеляла цвіт - ковдри,
Де танцювала пишні «польки».
А десь тихенько, манівцем,
У такт кружляла дивним вальсом,
І малювалась олівцем,
Землі торкнувшись, ніби пульсом.
В ній все казково, так, цвіло,
Маілось холодом туманів,
І їй так радісно було,
Що все її... що без обману.
Та тільки плакала дощем,
Що скоро радість ця минеться,
Де білим снігом ляже щем,
І в білий колір все вдягнеться...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020
Пам’яті Героя, пам‘яті земляка.
З днем народження,синочку,
щастя моє і радість,
розпач і біль...
Вже вкотре шлю вітання Тобі
в далечінь- небеса, в вічність до зірок...
Сумно.... болить...любимо.
сумуємо, Володінька...
,,Не забудьте мене, пригадайте мене '' і в молитві
згадайте - ,,Я правду любив,
Я жити хотів...''
Мама Героя Небесної Сотні - Володі Жеребного , Марія Жеребна
Мамин біль
Лягає спогад у терпкий людський пробіг,
У леті журавлинім вічна просинь,
Знов мамин біль присяде на поріг -
Запалить, у сльозі, ранкову осінь.
За сином... десь у небі журавлем,
Дощем торкне весь біль, що сивиною,
Залишить, невгамовно, дикий щем,
Візьме любов та віру за собою.
Озвись! Єдину мить в сузір’ї злив,
В молитві, що на божому престолі,
Знов відчай чашу холоду надпив -
Відібрана, і юність, й мрії долі.
Відспівує он осінь снів політ -
Політ, у барвах смутку, журавлиний...
І материнський біль на сотню літ -
Сльоза і дощ вже стали так, єдині...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020
Поведи мене знову у сни...
Сни юначі - замріяні далі,
Заколисує день ясени,
Присипляючи, в кронах, печалі.
Поведи у розкішний розмай,
Хай любов’ю притихне розлука,
Не впусти холод снів - не віддай
Божевільне кохання на муки.
По осінньому дихає ніч,
Ще жевріє в ній згарище млості,
Поведи, щоб сльозу стерти з віч,
Доторкнути веселок невинності.
За плечима весняні струмки,
Літні грози розкішного маю,
У осінніх стежинах вже наші роки,
Та в душі подих юного раю...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020
Ця жінка і осінь - замріяно падають зорі,
У серці краси промениться палітра думок,
Ця жінка і осінь - відтінки життя так, прозорі,
Магічність душі - в них, ще літом, залишений крок.
Ця жінка і осінь - обійми солодкого хмелю,
У серці, палітрою злив, так ще гріє вогонь,
Ця жінка і осінь - заплетена жменя кужелю,
В ній, відліком літ, сивина доторкатиме скронь.
Хіба це роки? Це жіноча краса й пишна осінь,
Їм впаде до ніг божевілля розхристаних гроз,
Зустріне весною, зомліла веселкою, просинь...
Ця жінка і осінь - думки недописаних проз...
(С) Леся Утриско Воробець
З Олександра Бонал
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
Не спопеляй жертовний камінь очманіло,
Поглянь, як ще палає переддень,
Вдихни життя миттєвості так, сміло,
По закутках не смій ховати день.
Чом бачиш й чуєш інших... не мене,
Пірнаєш в грішність холоду й тривоги,
Оглянься! Й вечір холоду мине -
Собою будь... В собі й знайди дороги.
Оголені, і жалість, і кохання,
У них твій вибір - бути, щоб горіти,
У вересневу ніч неси зізнання -
В людське кохання падай, щоб зомліти.
Хай тільки місяць відповідь шукає,
В його уяві вірність лиш на двох,
Любов стели у пишному розмаї -
В кохання не впусти чортополох.
(С) Леся Утриско Воробець
Палає переддень! А завтра спопелятимеш жертовний камінь в порох очманіння?
Співай! Встигай надихатися хмелем! Не намагайся каструвати осінь, ховаючи по закутках жалю своє осердя!
Поради легко роздають он ті, що лише біля тебе, а не з тобою! Проте не видиш ти тепер обабіч себе…
І вкотре оп’янілий вечір спрагло п’є холодні роси разом з тобою, без прагнення змінити себе в собі…
Повір! У нього, як і в кожного із нас йде боротьба між тим ким бути й з ким? А нині місяць оголює у нас жалість і кохання…
– Місяцю! А як у людей? Що в житті перемагає? Жалість чи кохання? – запитав вечір вересневий…
Серпастий усміхнувся і відповів, – перемагають завжди ті емоції, які людина вирощує в собі удвох, розумієш?..
Удвох…
16.09.2020
Петро Кухарчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
Хай пісня в тобі відізветься, де вечір осінній,
У росах пахучих... холодних й мінливих примар,
Побач його! Прошу! В зрадливих дощів, голосінні,
Єдиний на двох, що загублений в пестощах барв.
Знов змінить його, ще не зовсім пробуджений, ранок,
Прости, лиш прошу, у чеканні так світлих зірниць,
Їх холод не смій доторкати - замкнись у світанок,
Розлуку в собі пересиль... шепіт зір горілиць.
Знов осінь відкриє у безвість обпалені двері,
Розшарпаним світлом кохання твоє причастить,
Дощем доторкаючи вірності, ляже у сквери,
У клятві розлуки, змарніла любов, защемить.
Прошу! Не заходь там, де біль - в ньому вічнії прози,
Вдягнися в любов - у ній спалах зове босоніж,
Неси її так, як ця ніч пронесеться у грози,
Будь завше собою, хоча у душі гострий ніж.
У ранках вдягни сяйво зір, де заквітчані далі,
В них тільки вперед... не підвладна ти більше жалю,
Надпий поцілунком вина, хоч і келих з печалі,
Там птахою серце кричатиме вічне - ЛЮБЛЮ...
(С) Леся Утриско Воробець
Хай вечір в тобі піснею озветься і як у самісінькому чарівному бажанні, молю тебе, благаю тебе, побач його засіяні в’їдливі й холодні роси…
Побач його…
У кожного із нас свій багат-вечір, живемо поруч ти і я, а він із крилами лелек відлітає у далечінь туди, де каяттям ранки сходять…
Для нас?...
Вкотре твоє чекання миттєвостей кохання освітять лише зорі, від них тепла немає але ти щоразу свою виснагу і втому прагнеш пересилити, бо мусиш углядіти – його не буде більше з тобою…
Пробач його…
Розхристані двері осені розшарпують твою клятву вірності й його пошук ложі в розлуці догорає вранці…
А ти?...
Не стань просто звичкою до болю знайомою, доволі бути голою й босою, годі розважатися чужим спалахом, ставай собою в цей вечір …
Мусиш іти вперед!..
Не звинувачуй у зрадливості, бо маєш увібрати сяйво зорі, надихатися чарами хмелю й сміятися до сліз наперекір жалю…
Келих печалі твоєї нікому не випити, і свій…
Панічний острах самоти…
Серце…
Прагне…
П……ти?..
15.09.2020
Петро Кухарчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Світла вам пам‘ять, синочки, Янголи світла.
Нема ключів від болю
Нема ключів від болю,
Аби його заперти,
Не дати йому волю,
Не дати хлопцям вмерти.
Нема ключів від смерті -
Управ на ню немає,
Дороги в рай відперті -
Знов янголи злітають.
У юності орлиній
Стежки, слізьми омиті,
У просинь синю, синю
Летять солодкі миті.
Одні, єдині миті
Між раєм та землею,
Дощами душі вмиті,
Запалені зорею.
Повінчані у небі,
Оплакані ріднею,
Прийняв Господь до себе -
У райську Одіссею...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
Зібрати б щастя у мішок...
У осені - жоржини квіту,
У нім приспати сум думок,
Його розсипати по світу.
Роздати бідним залюбки,
В нім веселити сиротину,
Нехай насняться їй казки -
Живі батьки та рай- хатина.
Затамувати біль образ,
Любов розлити, щоб річками
Торкала серця... і нераз
Вливалась в душі потічками.
Та де ж ти, щастячко, живеш?
Бо на землі одні тривоги...
Чи прийдеш, любе, чи вернеш?
В людські тернистії дороги...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
Скажи мені... Чому не так?
Коли цілує буйний вітер,
І бій сердець у дивний такт,
Де загубився подих в літі.
Коли в душі нема зими,
Цвітуть замислено тумани,
Коли заманюють крильми
У гавань дикі океани.
Коли жевріє небокрай,
У нім падуть до ніг жарини,
У зорепадах загадай
Подих набухлоі жоржини.
Коли замре чаклунка ніч,
І вмить зароджується днина,
Коли сльоза стіка із віч,
Де два серця - їх половина...
Частинка млості, почуттів
І жменька ніжності в долоні,
Де подих крику защемів,
Згубившись у цілунку скроні.
Коли на кронах - у межі,
Діставшись відліку нічного,
Б’ються об скелю міражі -
Їм не залишиться нічого.
Лише мовчазність в дивний такт -
У ній загравами моменти,
Закривши недопитий факт,
Напише світлі компліменти...
Ну все ж скажи, чому не так?..
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
Он іпомея зацвіла, хоча осіння днина,
Замріяна, собі, така, до сонця тулить крила,
І манить світ у неба синь - лишень аби хвилину,
Зігріти променями цвіт, що вже наполовину
Ховає пестощі руді за пень старого дуба,
Де всілись роси голубі - така примхлива згуба.
Що закидає млосно день сумним гірким туманом,
А в ніч, розхристаних пісень, розсипле із дурманом,
Руками вітру, сміхом хмар - насуплені відерця,
В ранковім сум’ятті примар - у іпомеї серці...
(С) Леся Утриско Воробець
Світлина - Анісія Лагоцька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
А знаєш - Осінь у житті, то ще не гріх,
У ній дозволено прощати та любити,
Ти скажеш - сміх, а це не сміх... таки не сміх,
Вона прекрасна - тож не смій у ній тужити.
Ти мрій у ній, згубися... захмелій,
Аби забути пройдені тривоги,
До болю у розлук сумний двобій,
Та все ж любов - чудні перестороги.
Не гріх кохання вічне вберегти,
Хоч за плечима осінь падолистом,
Призначено удвох цей гріх пройти,
Осінній гріх, увібраний намистом.
На скронях млосним дивом бухне сніг,
Та в Осені ще визнано любити,
Кохання - це не гріх... а може й гріх -
Багаттям уст весь холод розтопити.
А знаєш - Осінь у душі, ще пишний цвіт,
Навчися в ній прощати й жити, жити,
І хай роки лишають дивний слід -
Чарівна Осінь! Нам у тобі ще любити...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2020
Чуттєво сонце заплітається в красу,
У квіти польові - магічні барви,
Неосуди його обрізану косу,
Вдихни життя - в нім запашні отави.
Там босоніж пройду миттєвості спокус -
Спокус й жаги дозрілого вже літа.
Метелик й цвіт - отав пахучий вус
І подих запашілого вже жита.
І я у нім - віночок з пишних трав,
Вдихаю світ - живу у нім блаженно,
Співає жайвір літніх ще октав -
Їх насолоду питиму щоденно...
(С) Леся Утриско (Воробець)
Світлина моє землячки Надія Ліщинська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020
Знову осінь торкає ріллі,
Задихається день буденно,
Ранить тишу десь птах на гіллі,
Заколисує сум знамено.
Вітер марить в обіймах снів -
На могилах вляглось розп’яття,
Де у поглядах, щирих, синів,
Розквіта молоде латаття.
Вічні зорі шепочуть щем,
Замаілись слова в тривозі,
Очі матері, миті дощем
На дорозі... сирітській дорозі.
Загубилось життя в ріллі,
Похилилось над ним знамено,
Диким птахом, що на гіллі,
Вічність молиться так, буденно...
(С) Леся Утриско (Воробець)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2020
Напийся осені з земних терпких долонь -
Такої, свіжої, ще зовсім молодої
І хай не гріх... в душі горить вогонь,
У зреченої втіхи - польової.
Засмаглої знесиленим дощем,
Забутої розбещеним серпанком,
Крижана повінь - прототипом щем,
Смарагдовим сонливим тихим ранком.
Напийся осені, хай диво защемить,
Забуті втіхи милозвучних дивних вражень,
В сувої одягнеться вся блакить -
На мить торкне магічних відображень.
Напийся осені з земних терпких долонь...
(С) Леся Утриско (Воробець)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2020
Сонце всміхалось - за обрій сідало,
Ніч сповідалась - причастя приймала,
Пила водицю із сині небес -
В ній засинала у милості плес.
Спати! - співали коралові зорі,
Руде проміння гойдалось на морі,
Блідо руде... ну а може червлене,
Впало на пальмове листя, зелене.
Тихо всміхались забуті вітрила -
Їм вітерець облюбовував крила,
Віяв піщинки на ситі земному -
Вів пишну нічку, за руку, додому...
(С) Леся Утриско (Воробець)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2020
Колишу море в своїй долоні -
Чарівна мить,
Торкаю сльози його солоні,
Нехай шумить.
Біжить за обрій чарівність далі -
В ній міражі,
Малює сонце вітрила неба -
В них вітражі.
Містичність вітру гойдає хвилі -
Малює штиль,
Розлиє колір морськоі гладі на сотню миль.
Манить у далі, у світ чудес - у блиск вітрів,
Там день дзвенів, співала ніч - в них штиль зомлів.
Враз заколишу в своїй долоні чарівну мить,
Відбиток сонця, вітрила неба - гладь мерегтить.
В них нескінченність - злились в єдине, і мить, і сон,
Чарівність моря... в нім колискова - все в унісон...
(С) Леся Утриско (Воробець)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2020
Ходить чорний, чорний ворон пшеницями,
Там, де доленька присіла між хрестами,
Прилягла та задрімала на могилах,
Смерть колише пишне зілля тут на крилах.
То не зілля, то невинні людські роки,
В них небесна тиха просинь лічить кроки,
Засипає нескінченними снігами,
Напивається землиця свіч -сльозами.
Що ж ти, смерте божевільна, наробила?
Не спитавши, молоді відняла крила,
Шлях сирітський застелила диким терням,
Сколосилось нині поле чорним зерням.
Чорним зерням, пшеницями, де вороння,
Доля криком у молитві п’є смирення,
Знову дзвони боживоліють від муки,
Молода вдова до Бога зносить руки.
Не топчи, чорнезний вороне, пшеницю,
Гірка доленько, розрадь сумну вдовицю,
Обійми дітей - сиріток... вже без тата,
Замаілась в чорний терен нині хата.
Там, де ходить чорний ворон пшеницями,
Знову доленька зомліла між хрестами,
Розложила пишне зілля на могилі -
Пробудитися від смерті вже не в силі...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020
Якась сьогодні дивна була ніч:
Торкався хтось теплом душі щемливо,
Сльозини вітерцем сушив із віч -
Мій серпень повернувся в світ, щасливим.
Чумацький шлях запалював в зірках,
Вкладався на нічних п’янких вітрилах,
В нім місяць похилився... засмагав,
Гойдався на хмарках, немов на крилах.
В обіймах божевільного тепла
Просилась зливи... марила громами,
Очицями горіла десь ріка -
Здалося, бігла похапцем за нами.
Ховаючись в обіймах зрілих лоз,
Каміння цілувала в дні, засмаглім,
В нім падав серпень у косиці верболоз,
Обнявши небо синьо, синьо спрагле...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020
Не плач, моя доле, що літа зосталася жменя,
І день вже не той - у бистрині ховається тінь,
Ще мрія жива - в ній витає жага та натхнення,
Де подих притих у спокусі чудних мерегтінь.
На диво журбі, напивайся життєвим нектаром,
Присівши, ще мить, у обіймах дзвінких верболоз,
Добром не скупись - все минеться у втісі - задаром,
Задаром торкнися сльози у липневих ще гроз.
Де хміль не згорів, не доцвів у громах посивілих,
В нім мружиться день, що журливо з тобою пробіг...
Не плач, моя доле - забудься в садах здичавілих,
Де літечка жменя присіла на сивий поріг...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2020
Так хочу в соняхи, що мама насадила -
У соняхи, де в гніздах горобці,
З дощами я колись до них ходила
І бігла в них, мов зорі по ріці.
Де очі їх - так стиглі пишні грона,
Кохаються з промінням -навпростець,
І пелюстки - божественна корона,
І світ життя - замріяний вінець.
Так пишні - оксамитове блаженство,
І так смішні... та й дивні водночас,
До неба випромінюють шаленство,
Красуються у профіль та анфас.
Сьогодні так всміхаються нитками
У кольорах, на білім полотні,
У спогаді, залишенім від мами,
У чистоті - у божім милім дні...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020
Світла пам`ять загиблим синам України, небесним Янголам, котрі тримають наше небо.
Де смерть круговертю
Сховалась за цифрою 200 безжалісно смерть -
Там крик побратима і розпач від дикого болю,
І поле у вічнім вогні, і життя - лише чверть,
І тіло у крові, й душа, що вже рветься на волю.
- Помовч, рідний брате, лиш дихай... минеться усе,
Ще будеш кохати і мати зустріне в обіймах,
Та смерть юну душу, обнявши, до неба несе,
У вічному крику, у прірві, у сні божевільнім.
Одягнену в ризи... у янгольські ризи небес,
В солдатський мундир, так новий, неспітнілий від бою,
Дзвінок в небуття, похоронка, прибита на хрест,
Остання цигарка в комбата горить із сльозою.
Далека дорога додому... далека й німа,
Остання з останніх... пороги - в них крик божевілля,
Світлина та стрічка - О Господи! Сина нема!
Лиш жменька землиці та в гробі освячене зілля.
За цифрою 200 зосталися доля й життя,
Такі - недожиті, обняті підступною смертю,
Колише в дубовій колисці матуся дитя,
Небачачи в розпачі світу, де смерть круговертю...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020
Світла пам`ять Герою! Тарас Матвіів.
Босонога душа.
Сину... кричать дороги,
Рідний... ридають пороги,
Доле... застигли тумани,
Зорі... свічки для Осанни.
Небо... душа босонога,
Вічність... думки і тривога,
Молодість... серце на плаху,
Крик... крила спалені птаху.
Сльози... згорьовані ріки,
Роки... обірвані втіхи,
Квіти... віночок із терня,
Смерть... світом згублене зерня.
Війна... божевілля прокляте,
Сину... життя відняте,
Рідний... прірва та пустка,
Мати... чорнезна хустка...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
Гибель героя
Це Тарас Матвіїв. Командир взводу 24-ої механізованої бригади. Журналіст, учасник Революції Гідності, у 2015 пішов добровольцем на фронт. Пройшов шлях від солдата до офіцера.
Вчора позицію, якою командував Тарас, в районі Троїцького, - атакували окупанти. Били зі 120 мм мінометів. Одна з мін потрапила в бліндаж, де було двоє вояків. Бліндаж загорівся і частково обвалився. Тарас першим кинувся на допомогу побратимам й витягнув двох своїх бійців назовні і відніс в безпечне місце. В цей час ще одна міна впала на позицію і осколками смертельно поранила Тараса.
З інтернету
Хто придумав це слово - війна?
Хто придумав, скажіть, воювати?
Так не час, та, проклята, вона
Відбирає життя у солдата.
Відбирає життя у сина,
Залишивши глибоку рану,
Не цвістиме вже більш калина -
Чорний цвіт у душі зібраний.
Застеляє стежки до хати -
Куля тіло кропила кров’ю,
Мліє з горя рідненька мати -
Світ застиг у гіркому болю.
Син єдиний! - клекочуть лелеки
У гнізді, де згорйована хата,
Замаілась в розмай далекий,
Де сьогодні гостей багато.
Вся родина - близька й далека,
Та кохана, уся, у чорнім,
Посивіла чудна смерека
В крику птаха... такім, потворнім.
В крику птаха - у крику дзвонів,
У відібраній, смертю, долі,
Де не знає війна законів -
Мить і куля... душа на волі...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
Ці мальви, Господи, садила ще матуся,
Обабіч плоту - зрілої землі,
До їх краси, мов до святих усіх молюся,
Хмелію ними, мов у літечку джмелі.
Цвіли б іще... магічно, загадково,
В них мамин рай, в них мамині роки
І мрії днів, і спогади казкові,
І доторк, щемний, рідної руки.
Що у дитинстві гладила голівку,
Любов плела у коси, всю - до дна,
А нині мальва обійма стару домівку -
Сльоза на росах, в листі буйнім сивина.
Цей цвіт життя - у ньому вічна злива,
У нім повір’я, гомін косовиць,
У нім матуся, Господи, вже сива,
Де зріло мальви зирять горілиць...
Торкаюсь їх - шепочуть щось не сміло,
Цілую цвіт - тепло від рідних рук,
Так перетнутись із дитинством захотіла...
Та тільки спогад доторка солодких мук...
(С) Леся Утриско
Художник - Анатолій Марчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020
Маніть мене, маніть, чудні троянди ,
Заманюйте у спалах вічних див,
Я поспішу із вами в літні мандри -
У мандри безтурботних світлих злив.
Із ранку з вами викупаюсь в росах,
Вас заколишу у веселках молодих,
І пелюстки причасть промінням босим,
Переплетуться з вами в тінях золотих.
І заніміє все у відблиску казковім,
Де пишеться незіграний сонет,
Змалює росами цілунок, так ранковий,
Заманить вами до замріяних тенет.
Маніть мене, маніть, чудні троянди,
Заманюйте у спалах вічних див,
Я поспішу із вами в літні мандри -
У мандри безтурботних світлих злив...
(С) Леся Утриско
Дякую пані Ніна Кісь за чудові світлини
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2020
О, як це млосно, викупатись в маках,
У літніх, так незайманих дощах,
Вдихнуть веселок, вплетених у злаки,
Та смакувати липу на вустах.
Манити у тенета спів пташиний,
Липневий день в покоси одягти,
Зігріти небом клин, так журавлиний,
Пахучим літом геть занемогти.
Де ліком стануть млості очерету,
Тернисті очі стиглої стерні,
І літня мить, і маки із букету,
Й нічні, недогорілі ще вогні.
О, як це млосно, викупатись в маках...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020
Свічко, воском лита,
Скапуєш сльозами,
Де землиця вкрита
Чорними снігами.
Мамині й вдовині
Впали, наче грози -
В чому ж їх провина,
Що в душі морози?
Застелили вічність,
Смерть любов
Приспала,
Де не долюбила,
Та й не докохала...
Не прийдеш до мами,
Щоб її обняти,
Вже густі тумани,
Де стежки до хати.
Де пороги рідні
Застеляє відчай,
Плач свічок погідний
І спочинок вічний...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020
Мої щирі вітання, рідна Україно, з днем Конституції. Дай нам Боже сили, перемоги, злагоди, благополуччя.
У білім віночку з ромашок,
Садами заквітчаний, Краю!
У співі ранковому пташок,
У подиху вітру - мій раю.
У сині Дніпрових просторів,
У зелені гір дивовижних -
Молитво свята на престолі,
Життя твоє в болю, тривожне.
Як можуть тебе полюбити
Кати, що розп‘яли й Ісуса?
Деруть тебе злі єзуїти...
Ти ж блудному світу - спокуса.
Розриті козацькі могили,
Над мовою глумляться блазні,
Та Ти воскресаєш щосили,
В обіймах кровавих... образних.
Минеться усе, знов зародять
Густі пшениці, Богом дані,
Де паростки віри вже сходять
В Твоїй, милий Боже, Осанні...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020
Ще трішки ніжності й тепла,
Візьму від тебе - захмелію,
Аби любов між нас цвіла,
В якій живу, в якій зомлію -
Аби любов між нас цвіла.
Теплом замріяних надій,
Зігрію щастя - перетнеться
Заграва снів і доля мрій,
Де нам кохання відізветься,
Теплом замріяних надій.
Цвістиме доторком оаза,
Де буревієм пелюстки,
В дощах загубляться образи,
Їх вкриють, осені, листки,
Де буревієм пелюстки...
Ще трішки ніжності й тепла
Візьму від тебе... захмелію.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2020
В чудних веселках десь відспівані громи,
Загублені, розхристані хмаринки,
Пахуче зілля, мов серед зими
На біле полотно вклада ожинки.
Малиновий нектар пянить уста,
Хмеліє в блискавках чаклунка вишня,
Он, у покосах, зрілість трав густа
І ніч напрочуд зоряно колишня.
Лелека завмирає у гнізді,
Німіють ластівки в старенькій стрісі,
Малини світ розлігся в борозді -
Там літня мить притихла на обрусі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2020
Ця ніч і дощ... магічно - загадкові,
В них почуття надпитого вина,
І млин зірок і подих, так казкові,
Забутість мрій - в них світла дивина.
Ця ніч і сон - оазису зітхання,
І ця любов, розділена на двох,
І поміж слів - мереживом зізнання,
Де мить торка чужий чортополох.
Ця ніч і ти - в ній сміх загубить ранок,
Веселок рай жеврітиме в мені,
Чаклунка мить і сумнів у світанок
Розсипле час і зморені вогні...
Ця ніч...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020
З бабусиної скрині рушники:
У полинах жевріючі світанки...
І запах руж, і зморені знов ранки,
І хміль п’янкий, і милі нагідки.
Вустами доторкає маків цвіт,
Та вицвілі старенькі небокраї,
Там волошки вплетуться з Божим раєм,
В бабусин незабутній дивний світ.
Всміхаються дощам, барвінку, очі,
Розсипані у хрестиках зірки,
Ляне життя - а в нім рясні стібки,
Й бабусині старенькі, сиві ночі.
В них хміль п’янкий та милі нагідки,
І запах руж і світлі, тихі ранки,
Вдихаю ніжно вицвілі світанки -
З бабусиної скрині рушники...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2020
Я без Тебе ніхто, милий Боже!
Як краплина роси у дощах,
Крихта хліба в жнивах погожих,
Жменька світла в сумних ночах.
Я без Тебе ніхто, Всевишній!
Так... мурашка на грішній землі,
Стиглий цвіт у староі вишні,
Грім й оазис у сивій імлі.
Я без Тебе ніхто, Владико!
Лиш Осанна в мені щемить,
В ній у небо вдивляюсь дико,
Де дарунком життя на мить...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2020
Сиві коси
О, сива ненько! - сорочка гладдю,
Сива голубко - шмат полотна,
Вплітає вітер життя із п`яддю,
Де твоя доля та далина.
Рушник й дороги, стежки й обора,
Пшенична стріха... туманний гріх,
Колиска Божа із осокора,
Рядно на лаві - твій оберіг.
Цілую хрестик - там твоі руки,
За гладдю - сиві твоі роки,
У маках сповідь, в барвінку - мука,
Торкають болем та й до щоки.
Громи цілують старечу душу,
Дощі згрібають із серця щем.
З веселок пишних цілунків струшу,
Де вишиванки - життя ключем.
О сива ненько! Сива голубко!
Вуста торкають цвіт-нагідки,
Так серцю мило, так мені любко,
Ті сиві коси та рушники...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020
Мій день
Моі роки - так пишні трави,
В них небокраєм дощ шумить,
Дзвінкі, заквітчані заграви,
Де цвіт життя - солодка мить.
В них - переспівані світанки,
В них і кохання, і жура,
Погожі дні та світлі ранки,
Та жменька смутку зазира.
Ховає вітер сонця лезо,
Позолотилась сивина,
Думки замріяні тверезо,
Немов лелека й далина.
Мої роки - невтомність літа,
Жнива засіяних доріг
І осінь пишна... розмаїта,
Та ще заквітчаний поріг...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020
Весна моя в блаженнім надвечір’ї,
Мої стежки, а в них дзвінкий розмай,
Мої думки - повір’я у повір’ї
І дивний сон - у нім квітучий гай.
У тім гаю - ромашок оберемки,
В розмаї тім - дурманом мандрівкИ,
Падіння та ув вись стрімкі сходинки,
Весняно ще непройдені стежки.
В стежках - життя, дароване Всевишнім,
Пройти не гріх - не гріх у нім світить,
Відродиться в мені така, колишня,
Єдина, неповторна, дивна мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020
Чекання, молитва, страх -
У солдатських матусь в очах,
Не втихає війна гірчити,
Як же хочуть сини їх жити...
У вільному світі - в коханні,
В обіймах матусь - не риданні,
У подиху світлої битви,
В дзвінких хоругвах молитви.
Згине ворог - з душі важкий камінь,
Вічні миті - молитви у храмах.
Вам би жити й цвісти в онуках,
Хай пропадуть всі біди і муки.
Матусі! - Святі Берегині,
Мироносиці, світлі Княгині...
Сила ваша - міцна пеленА,
Хай навіки пропаде війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020
Зі святом вас, любі матусі
Мати украінка
Мати украінка - сила та краса,
Мати українка - світлі небеса,
Мати украінка - в лузі буйний цвіт,
Мати украінка - неповторний світ.
Мати украінка - оберіг життя,
Мати украінка - дивне вишиття,
Мати украінка - і осанна й гріх,
Мати украінка - в дітях милий сміх.
Мати украінка - берегиня днів,
Мати украінка - колискова снів,
Мати украінка - пісня солов’їв,
Мати украінка - віра за синів.
Мати украінка - сльози й молитви,
Мати украінка - стріли й булави,
Мати украінка - вічність на мості,
Мати украінка - страсті на хресті.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020
Доторкаю півоній, ще тих, що матуся садила,
У вишневім саду, де голубить їх синь із небес,
І вдивляюсь у слід, що весна мені в спогад лишила,
В дивний цвіт на руках, що в пелюстках так свято воскрес.
Знов цілую, матусю, твоі, так натруджені руки,
Як колись пригортаюсь до них -відчуваю тепло,
Чи реальність то, Боже, чи сон? О які ж бо то муки,
Коли в спогадах, мамо, торкаєш устами чоло.
Світ тепла відчуваю тепер у пелюстках півоній,
Тих, матусю, що буйно цвітуть у вишневім саду,
І вслухаюсь в відлуння магічних, забутих симфоній -
На відлуння півоній у сон дивовижний іду...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020
Хочу моря лиш жменьку, що пташка у синьому небі,
Жменю хвиль дивовижних, щоб з ними дихнуть в унісон,
Задивляючись вдаль, розбиватись об скелю їм треба,
Хочу, моря, жаги... і реальність його, ніби сон.
Дивний сон пишних хвиль, дивний крик білосніжної чайки,
Дика пристань колише у днях кольори кораблів,
Хочу моря прилив, де сміються закохані зграйки
Хвиль, задуманих майстром, у серці чудноі землі...
Хочу штиль, щоб занурити задум розкішного сонця,
І гойдати заграву, обвінчану з небом, щоб жить,
Загубитись в гарячих пісках, розтопившись у схронці -
Хочу моря і вітру, і хвиль, що на відстані в мить...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020
Облий, Боже, землицю,
Хай нап’ється водиці,
Вимий чисто їй ноги,
Освяти всі дороги.
Лий дощами свяченими,
Де громи - змолоченими
У веселках воскреснуть,
Блискавки знову креснуть.
Пшениці хай зародяться,
Твоі люди хай моляться,
Хай лихе нині згине -
Поєднай всі родини.
Доторкни щиро ласкою,
Одягни цвіто - маскою
Всі поля, смертю згорені,
Всі серця, болем орані.
Лий же Боже водицю,
Хай земля молодиться,
Блискавиця хай кресне -
Світ й життя знов воскресне...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2020
Торкнутися б устами Твого болю
І рани цілувати кожен день,
Де смерть закрила в пастку людську волю,
Де доторкає смуток день у день.
Де страсть за гріх, де хрест і дикі терни,
Де день журби і сльози - людський біль,
Воскрес сьогодні, би спасти від скверни,
Змінивши світ... нову задавши ціль.
Усе мине - відродиться сумління,
У вірі знов жеврітиме любов,
У світлі, Господи, вестимеш покоління,
Бо не даремно все ж пролита Твоя кров.
Воскрес за нас - так грішних, непокірних,
За нелюбов і душі, так пусті,
За божевільний світ і лицемірний -
Дай Боже світла в темені густій.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2020
Принеси мені, птахо, вербового зілля від Бога,
Освяти в водах неба, веселкою втри до вітрів,
У дороги людські тільки сонце...
відкинь всі тривоги,
Де молитви святі знов розтоплять серця у снігів.
Не кричи: - Розіпни! Бо Осанна сильніша за злобу,
Проведіння змішає гріхи над Господнім чолом,
Зацвіте знов Голгофа, розвіявши вічну жалобу,
І родина свята обійметься за Божим столом.
Принеси мені, птахо, Господнього зілля - святого,
До вікна притули - в нім засвітиться радість земна,
І воскресне любов, де Господь нас захистить від злого,
І розтопить серця, де пропаде година сумна...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2020
Згубились рими
Писати б щось, та десь згубились рими,
Розсіялися маком всі думки,
Душа торкає щем, і разом з ними
Приспана в осені, хоч весняні струмки.
Жевріє день, ожили незабудки,
Фіалкою запахло навпростець,
Лишень душа, мов чорна, чорна грудка,
Де ніби світ торкнув сумний кінець.
Усе змішалось - війни, фарисейство,
Корону смерті вдяг нам дикий світ,
Не бачачи Господнього мистецтва,
Коронавірус пише нині звіт.
Де хочеться сміятися у небо,
Веселку малювати на вікні,
І Бога величати у потребах,
Й пісні співати, світло - неземні.
Писати б щось, та плачуть нині рими,
Ридає світ смертельно злим дощем,
Душа торкає крик - приспить із ними
І сум і біль - й, в смаку полину, щем...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2020
***
Боже, сховати б душу у закапелки любові,
Господи! Навіщо мушу серце рвати до крові?
Птахою битись у крику між фарисейством та словом -
Світ би чогось навчити, вкрити святим покровом...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2020
Дивлюсь на тебе, Україно, -
Святая земленько моя,
Забута Богом... ким проклята?
Зло оповило, мов змія.
Сини в могилу, пустка в хаті,
Село німе - пропав десь люд,
А ти колись була багата,
Як не було сатанських слуг.
Вмирає люд від бід, хвороби...
Інші подались у світи,
А десь тріщать по швах офшори...
У пекло хочеться піти.
А може в рай... та хто ж там хоче
Прокляту душу й світ слизький,
Лиш тліє біль - думки лоскоче,
Де задум підлий та гидкий...
Вдихає дико фарисейство
Весь Божий ладан у хресті,
Землиці шмат - гірке блаженство
І горб від злиднів на хребті.
Дивлюсь на тебе, Україно
І мліє серце... як болить,
Забута Богом... де руїна,
Де віра грішною горить...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2020
Прихилю небо, щоб дістати нині зорі,
Розсипати татусю, вам до ніг,
Пташиною присісти на оборі,
Із чужини враз повернутись на поріг.
У ласці цілувати ваші руки,
Малим дитям припасти до чола,
Щоб не відчути гіркоти розлуки,
Я б все на світі нині віддала.
Усе найкраще хочу побажати,
Любов’ю наділити та добром,
Що не змогла... сьогодні все сказати,
В сімейнім колі сісти за столом.
Читати книгу вашим правнучатам,
В якій описане, татусю, все життя
І доторкати... ніжно доторкати,
Старенькі руки, роки та буття.
Сьогодні день, в якому ви родились,
В нім весни ваші в співі солов’я,
І літній цвіт... лишень би не журились
І сповідь, тату, з чужини моя.
Живіть на радість дітям та онукам,
Хай Господь силу і здоров`я посила,
Простіть за смуток та гірку розлуку -
Із чужини вас донька обійма...
Ще прийде день - зустрінемося, тату
І як колись цвістимуть нам жита,
Думками знов лечу у рідну хату -
Живіть на многі й благіі літа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2020
Генерал (гумореска)
Пише кумонька моя лист до Валентина:
- Хочу шубу із песця, в гаражи машину,
Хлопа хочу, аби красень - волосі та вуса,
Кажу: - Зосько, ладний хлоп, велика спокуса.
Відізвав сі на листа один з інтернета,
Заманив кумасю мою в любовні тенета.
Не показує лиш знимку... шось видно хитрує,
Але пише жи не лише - білети купує.
Приіхало... Боже милий! Чистий «Валентин»,
Би не встрашити село, сховав сі за тин.
Несло квітів оберемок, думала- живі,
Дуже ними юш махало, бо були криві.
Положило оберемок Зосьці, як у злобі,
Кумо! Чуєш, штучні квіти лиш кладут на гробі.
Би го Боже не врікти закладаю дулі,
В вухах дзвони як в дзвіниці...а може в зозулі.
Зосьці вочи дуже перло, вилізли бульками,
Прошу: - Кумо відішли го до рідної мами.
Повилазили наверха, та й сі закотили,
Стала сина, як той пупець, волосі, як вили.
Ноги мало як дві тички, фасолю тичити,
А шо тоді між ногами?.. З чим ти, Зосько, жити?
Кумі мову відніло, стала заікати,
Всі молитви голосила та й втікла до хати.
Звідки ти сі такий взяв? - хлопа сі питаю,
Таке чорне як небожчик, жи лине до раю.
Каже, було генералом... тепер у відставці,
То тому ти сі лишили, хлопе, голі яйці.
Як вас пане генерале тепер величати?
Він сі вилупив на мене і став промовляти:
Валентін я, Івановіч- шось таке почула,
Ну а потім було стілько, жи юш їм забула.
Шо казало, щебетало, - то я юш не скажу,
Бо м я Зоську рятувала з любовного сказу.
Чи ти, кумо, пороблЕно, чи з зіла не свіже?
А кума так завиває, ніби хтось ї ріже.
Не вий кумо, генералів, як бліх у тім світі -
Як не вийшло у зимі, то прийде у літі...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2020
Це так непросто - запізніла ця любов
І відчуття кохання так величне
І те юначе, світле, вічне, звичне
Торка душі пісенно знов і знов.
Життя мине, розвіються тумани
Та не минуть величні почуття
Думки летять в прекрасне відчуття
Так вічне, так живе і так жадане.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2020
Ця жінка неповторної краси,
Як розпач збожеволілого раю,
Немає меж у погляді без краю,
Й уста п’янкі, зароджені з роси.
Ця жінка так розкішна, мов гроза,
Як пишна лань замріяного ранку,
Зірви з душі печаль... нічну фіранку,
В ній дихає нескорено лоза.
Ця жінка - божество з усіх божеств,
Де холод витинає стиглі плечі.
Любовниця і жриця - різні речі,
Єдина із закоханих торжеств.
Ця жінка - неповторність почуттів,
Оспівана, вселенною обнята,
У ніг її розхристана й розп’ята
Любов, котроі вічність ти хотів...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2020
"Усіма залишена". Український художник Володимир Микита.
ЗАЛИШЕНА
Так час злетів, здається, що не жила,
Здається вчора вишнею цвіла,
Душі весна торкала ніжно, мило -
Коханою у світі цім була.
Де діточок насіяла маківям -
Подвір’я у захмеленім ціпку,
Лягло життя на скроні сивим зіллям -
Не чути дітвору, так гомінку.
Самотність дико хусткою обняла,
В ній старість одиноко добіга.
Чекала, Боже милий, як чекала,
Що радість в хату хлине, мов ріка.
Цвіте знов сад в осінньому намисті,
Душа холоне - дихає зима,
Надії замісила в старій мисці -
Світ доживає в старості сама.
Залишена, забута, одинока...
Засмагла від розлуки, від біди.
А на вустах молитва від пророка,
І під вікном заметені сліди...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2020
Посивіла старенька хата
Чи від літ, а чи від снігів,
Обвінчала іі загата,
У колисці минулих снів.
Спала нишком, співав щось вітер -
У засніжених шибках млів,
Заплітав дивні звуки з літер,
В комин дмухав, у нім жеврів.
Заморозив, стареньку, раєм,
Загорнув у чудний кожух,
Марив день за співучим гаєм -
В нім згасав вже віджитий дух...
І сорока плела молебен,
Цекотіла вразливий дзвін,
Он одвірок... лиш місяць повен
Доторкався стареньких стін.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2020
Присвята світлій пам`яті Галини Кравець
Донечко моя!
Сьогодні три місяці, як ти пішла від мене.
Для мене ти жива, просто я не бачу тебе.
Хай Господь промінням свого тепла гріє твою душу, дарує їй вічне блаженство!
Любимо, пам'ятаємо, молимося.
Анна Кравець - Галина Кравець
ВІДПУСТІТЬ
Відпустіть мене, мамцю, білою, білою птахою
Над верхів’ям смерек, понад грозами світлих долин,
Прилечу я у сон ваш дзвінкою, дзвінкою розрадою,
Відпустіть, загубившись у світі блаженних провин.
Відпусти мене, Боже, в блаватах небесного раю,
У зірках засвічуся, у маках згорю, мов гроза,
Недописана пісня... непройдений шлях відшукаю,
Мною тихо, весною, нап’ється набухла лоза.
Відпусти мене світе! - любов’ю співає веселка,
Поспішу свою душу роздати в обвітрених снах,
Промінь сонця зачешу в снігах до сумного люстерка, -
Бачиш, мамцю, в смереках заснув білий змучений птах...
То не птах - то душа замаілася пишним туманом,
Одягнула віночок заплутаних райських доріг,
Завтра вишня зцвіте, поцілунком торкаючи ранок -
Відпустіть мене, мамцю, - мій любий святий оберіг...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2020
Пройшли святки -Різдвяний Святвечір,Різдво,Новий рік...але дива не сталося-ти не повернувся....
Сьогодні рік і 10 місяців.... Рік і 10 місяців, сину, як у тебе жорстоко було відібрано життя... Сину, любий, єдиний, як нам жити без тебе, для чого...Ти ж моє серце, душа,життя....Яке я маю право бути, коли тебе немає...
Люда Свінціцька
Білий Янгол
Відцвіло у снігах Різдво,
Колядонька лягла спочити,
Дивний сон - в нім усе цвіло,
В нім хотілося вічно жити.
В нім був янгол... в обіймах крил,
В нім горіло життя юначе.
І не було сумних могил,
Ворон стих, що і сум не плаче.
То був рай, сину мій, - твій рай,
Твоі крила, так сніжно білі,
Білим цвітом там жив розмай,
Вічний подих й життя, змарнілі.
Знову плаче мій дивний сон,
Щось шепоче в дощах болючих.
Чом так скоро життя на кон?
Замаілось в снігах пекучих...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2020
Ми ніколи не примиримось з цим,а на дива будемо надіятись до кінця своїх днів.
Нереальні наші бажання будуть приводити наших синів у наші сни. Двічі у сні я відчувала живу плоть свого сина.
Мабуть це через шалене бажання бачити його живим.
Кріпості і сили щоб хоть якось триматися тут.
Вічна пам'ять нашим синочкам! Попереду наша зустріч з ними на небесах. Я цим живу.
Ольга Скаковська - мати Героя України.
НАСНИСЬ
Надіюсь, Боже, на Твоі чудні дива:
На казку, що ніколи не читала,
На спалах неба - в нім тепер жива,
На вічність, що у синові діждала.
Живу у ній, забутися не смію,
Не смію розірвати дивний сон.
Леліятиму, синку, вічну мрію,
Де дихаю з тобою в унісон...
Тепло твоє б відчути на хвилинку,
Лишень на мить торкнутися чола,
І радості напитися, дитинко,
З тобою сісти разом до стола.
Де нині пустка душу огортає,
І сльози з віч згорають у вікні,
Де світ пустий і радості немає -
Прийди у сні... наснися знов мені...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2020
Світи мені, моя єдина зоре,
Світи з небес, омий рясним дощем,
Хоч небо - нескінченне синє море:
- Знайду тебе - кричить душевний щем.
Світи мені, життя моє, зомліле,
Життя розлук, нездійснених надій.
Молитву з болем мати шепотіла,
Думки вели розгублено свій бій.
Світи мені, не смієш знов згасати,
Лишень полинь у засвітки чудні,
А я в колисці буду колисати,
Святую душу й дні, такі сумні.
Світи мені, мій квіте, моя зоре,
Це все, що маю, чим тепер живу.
Вдивляюсь в тебе... небо, синє море -
І світ сльози торкає тятиву...
(С) Леся Утриско
В пам`ять Герою України - Роману Сех — con Лариса Сех
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2020
Звелись хрестом
Світла пам`ять загиблим українцям у авіакатастрофі в Ірані. Біль, смуток.
Пахне у хаті сіном,
Пахне святим Різдвом,
Ранок зустрів руїну -
Душі звелись хрестом.
Тихо жевріє злоба,
Вітром колише світ,
Свіжі життя до гробу -
Мить... і сумний заповіт.
Мамо! Різдво без мене...
Кохана! Усе прости...
І небо уже безіменне -
Згоріли усі мости.
Мости, що несли надію,
Зближали людське єство,
Там смерть обірвала мрію...
Там біль у святе Різдво...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020
Їх покликало небо
Їх покликало небо відродитись в мільйонах думок,
Їх покликала синь, заманивши у спалах зірок,
В них заграви зцвітуть, аби рідних у росах омити,
В них воскресне розмай, щоб по справжньому світ цей любити...
Їх покликав Господь залишитись у вічному рАю,
Їх покликав Господь, щоб пташками у вічному гАю,
Їх оплаче земля, залишивши розбуджені муки,
Їх обніме любов - у причасті торкаючи руки...
Нескінченна сльота - в ній розбиті надії й чекання,
Нескінченна сльоза - загорнуте у відчай кохання,
Холод свіч, що згорять, доторкне недоспівану юність,
Сльози з віч... тиха ніч - в ній болюча, болюча безжальність...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020
Ні, не однаково мені
Ні, не однаково мені:
Бо в моїй хаті зліі люди
І хай же світ мене осудить,
Що не однаково мені...
Чужинець топче мою землю,
А я люблю її до щему,
До болю в грудях -
В рідних людях,
Тож не однаково мені...
Де рідна мова - кров рікою,
І смерть болюча... знов до бою
Йде світ юначий,
Тихо плачу...
Бо не однаково мені...
Мене шматують... одягають
Важкі кайдани -
Божі рани...
Бо не однаково мені...
І інша мить, і інший подих -
Хай пшениці земля зародить,
Де кров рікою, де молитва,
Де рай та пекло - вічна битва,
Де протидія -
Дике зілля...
Бо не однаково мені...
Ні, не однаково мені,
Що сотні літ живу в борні
За чисте слово, рідну мову,
За пісню мами - колискову,
За шмат землі, де народилась,
За рідну церкву, де хрестилась,
За цвіт калини, журавля...
Це ж, враже, земленька моя!
І подих вітру, за молитву...
Дай Боже витримати битву,
Скінчи наругу -
Вічну тугу...
Бо не однаково мені...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2020
Сьогодні поховали 25 літнього воїна Ігоря Булду з с. Олександрівка, Чорнухинського району, який в переддень Нового року загинув під Марїнкою. Вічний спокій воїну. Смерть московським окупантам! Слава Україні!
І знову хрест, холодне тіло -
Життя у небо відлетіло,
І знов ридання... сива мати,
Й смертельна пустка коло хати.
Знялись від болю враз сніги,
В них розридались хоругви,
Горіло все в пекучім смутку,
Лупали хлопці свіжу грудку.
І виростала знов могила,
Як по весні - у квітах жила,
Не жило тільки в ній життя,
Співали хори каяття.
Осиротіла чорна днина -
Ховала мати свого сина...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2020
Спішу роздробити думки на дрібненькі осколки,
Залити любов’ю розчинену душу й згоріть,
Забитись у всі неземні, так дзвінкі закапелки,
Листочком осіннім у них лиш бентежно горіть.
Хай смуток розвіється димом у запаху згірклім,
Як ладан Господній - згорить вся печаль та нудьга,
Розтану туманом у світі новім та привітнім,
У світлій молитві, що серцю завжди дорога.
Спокушено подих торкає заквітчані мрії,
Цвіте, загорілий від ночі та дня, білий сон.
І розум від болю лиш стогне та криком дуріє,
І птахом, так вільним, із світом кричить в унісон.
Спішу роздробити думки на дрібненькі осколки,
Хай смуток розвіється ладаном в зоряний лик,
Життя - дивна річ... різнобарвні
дзвінкі закапелки,
Тумани і світ... і терпкий у любовності крик.
(С) Леся Утриско
Фото з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019
Так неприродньо дика ця печаль,
Шалений біль, розхристаний до щему,
А за плечима лиш життя - в нім певна даль...
Дивлюсь на світ й розгадую дилему.
Дилему болю, гордості, та мук,
Чи так, чи ні - плете печаль клубок,
Дилему слів, що вразили на звук -
Де важко дихати обіймами думок.
Чом надприродньо дика ця печаль?
В дилемі болю - зверхності едему?
І даль... так невимовно зріла даль,
І звук життя, розхристаний до щему...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2019
Закрию душу хай на тисячу замків -
Так буде краще... так вона в безпеці,
Та розум супротив собі розвів-
У відчаї стогнав... хмелів в люстерці.
Життя люстерці - біль, нещирість, зрада,
В облесності - в підступнім, хитрім злі,
Засиплю словом - божевільним градом,
І попелом розвію по землі...
Хай миють грози чисту, свіжу душу,
Що птахом із пітьми злетить на волю,
Хай так... пройти усе це мушу -
Я милосердям заквітчаю долю...
Закрию душу знов на тисячу замків...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2019
Подаруй мені, мамо, на згадку ту, білу хустину,
Із віночком кульбаб й волошок на туманному тлі,
Я ж пов’яжу з любов’ю, на щастя, всю нашу родину,
І життя твоє, мамо, і слід доброти на землі.
Подаруй мені, люба, сорочку, що маки в барвінку
У піснях зацвіли, серед зим та пекучих снігів,
І ту крайку стару, і запАску - в кольорах, так згірклих,
І ту вічну тугУ із твоїх, так святих берегів.
Подаруй свій віночок, рідненька, із стиглого жита,
В нім румянок і м’ята, чебрець і освячений квіт,
Всі дороги пройду по життю так, як вчила ти жити,
Щоб лиш пісня, молитва, твій образ - а в нім цілий світ.
Нині скриню стару відіпру, щоб дістати хустину -
Як же пахне нудьга, тихий спомин, мінлива журба.
Притулю до грудей біло- чорну маленьку світлину...
І полину думками у час, де родина була.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858439
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2019
Ці маки на вустах малюють зорі,
І волошки у косах мерегтять,
І відчуття - кораблики у морі,
І всі слова... несказані, болять.
Ця мить життя - єдина й одкровенна,
І це кохання - в небі вільний птах,
І ці стежки у сповіді буденній,
І світлі очі - небо у сльозах.
І все мине - життя одвічний потяг,
І все згорить - за обрієм печаль,
І лиш любов одягне чудний одяг,
І вітер понесе у світлу даль.
Де всі слова, несказані, зболіли,
Де світлі очі - небо у сльозах,
Де мить життя - птахи, що відлетіли,
Лишень кохання - маки на вустах...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2019
Усміхнувся знову день,
Сів за стіл попити кави,
Із пташками вів пісень,
Веселив свої забави.
Кидав снігом у діток,
Малював усе так, біло,
Вітром дихав у димок,
Що пихтів собі вже сміло.
Моркву тикав - бабин ніс,
Що зі снігу народилась,
Чорні ґудзики приніс,
Шаль в’язав, аби зігрілась.
Сани весело шкварчать,
Червоніють пишно щічки
І синички щось бурчать,
Для Іванка та Марічки.
Скільки радості вже нині -
Дітвора чекає свята,
Миколай не за горами -
Подарунків повна хата...
Ой ти, зимонько, красуне,
Не морозь оленям ніжки,
Старі сани хай присунуть,
В них дарунків повні мішки...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2019
Роману Безпалому присвячується.
Закатований бойовиками😢😢😢
Тебе, як Господа розпяли -
Із Ним пройшов дорогу Хресну,
Вінець тернистий... наповняли
Жадобу Юди, так облесну.
Цілунком смерті почорніло
Убоге тіло - дике пекло,
Холодна кров... усе горіло,
Де мить одна... і сонце змеркло.
Дуріло зілля, що Іуда
Розсіяв Божими стежками,
Холодний піт, землиці груда -
Янгол людський між небесами.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2019
Присвята нашим Героям, що віддали своє життя за нас, усіх...
Крик душі
Положи мені люба пахучого зілля юнацтва,
Холод смерті коханням зігрій, щоб здригнулась земля,
Хустку білу не чорну неси у життєве богатство,
Міцно так поцілуй, як матуся своє немовля.
Одягни мені тату сорочку, що вишила мама,
Голубими нитками - як небо, як цвіт волошок,
На лянім полотні, запорошенім нині снігами,
Бо душа моя, лелю, зліта до Господніх зірок.
І на хрест зав’яжіть мій весільний рушник, що у маках,
Тих, що, люба, збирав у полях, де густі пшениці,
Хай весною душа моя квітом розквітне у злаках,
У лелечій дорозі, далекій - у ключі журавлів.
Замітають сніги, дико ворон кричить, одинокий,
Я ж у вічність іду по сходинах... печалі сльоза,
Хрест до неба торкнувся велично високий, високий -
Закатована, болем у муках, невинна гроза...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2019