Леся Утриско

Не йди

Самбірщина  сьогодні  плаче…  
 6  травня,  у  шпиталі  Дніпра  помер  старший  сержант  137-го  окремого  батальйону  морської  піхоти  ВМС  ЗСУ  24-річний  Іван  Сакаль...
 Хлопець  родом  із  Турківського  району  (с.  Завадівка),  навчався  у  Самбірському  технікумі  економіки  та  інформатики(Львівщина).
Україна  ніколи  не  забуде  тих,  хто  ціною  власного  життя  зупинив  озвірілого  ворога,  захистив  своїх  рідних  і  близьких,  свій  рідний  край.
Миру  всім  і  нехай  ім’я  Івана    Володимировича  Сакаля  залишиться  в  людській  пам’яті  як  ім’я  ГЕРОЯ  !…  
Герої  не  вмирають!
Слава  Україні  !
Вічна  пам'ять  земляче…

Їх  ніколи  уже  не  вернути  на  рідний  поріг,
Не  цвістиме  їх  сад,  як  колись  зацвітав  у  дитинстві,
Ніби  мить,  їхній  сон  -  сон  життя  так  сльозовано  збіг
І  зостався  у  вічнім  -  у  вічнім  небеснім  блаженстві.

Їх  весна  зацвіла  у  свічках  і  у  світлій  мольбі,
Їх  душа  затремтіла  й  притихла  в  обіймах  матусі,
Там  сльозини  небесні  падуть  голубі,  голубі
І  вінець  на  хресті,  і  обручка  на  білім  обрусі.

Заквітчає  могилу  холодна,  холодна  весна,
Що,  до  болю  омита  росою  смертельного  трунку,
І  родина  сумна  й  материнська  сльоза  -  не  одна,
І  холодні  вуста  у  останнім  дівочім  цілунку.

Поцілуй,  притули!  Як  колись  цілував  під  вербою,
Коли  місяць  тремтів,  загоралися  диво  -  зірки,
Залишися!  Не  йди!  -  Завмирає  кохання  з  журбою,
Небо  плаче  в  мольбі,  застигають  у  болю  свічки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2019

Відшукай

Відшукай  мене  серед  весен  -
Моїх  весен,  у  чуднім  вінку,
Доторкнися  так  ніжно  плесом  -
Дивним  плесом  у  білім  сніжку.  

Відзовися  мені  серед  літа,
В  лебединій  вірності  днів,
Простелися  духмяним  квітом  -
У  розмаї  солодких  снів.  

Не  буди  її,  стиглу  осінь,
Хай  ще  спить  хоч  мить  одну,
Лебедину  сцілую  просинь  -
Крила  вірності  розгорну.  

Намалюй  у  зимі  її  ночі,
Із  метеликів  заметіль,
Я  ж  вдивлятимусь  в  їхні  очі,
Хай  у  веснах  живуть  поспіль...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2019

Літнє

Наскиглили  хмари  рожевого,  в  айстри,  дощу,
Злітали  очиці  метеликом  в  просинь  ранкову,
З  веселок  чарівно  варили  у  літі  борщу,
В  птахах  заплітали  душевну,  душевну  розмову.

Їх  вітер  поїв  із  відра  кудлуватим  загаром,
У  глечик  ховав,  аби  вдерти  зухвалі  нотки,
Туманом  густим  оживали  собі,  наче  паром
І  ніжили,  ніжили  голі,  до  болю,  бруньки.  

Бухтів  буревій,  обійнявши  у  айстри  стебло,
Замішував  в  ній  смак  земного  п’янкого  мигдалю,
Це  все  відбувалось  із  нею  -  усе  в  ній  цвіло,
У  світлій  красі  -  у  намисті,  малюючи  кралю...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2019

Промінці

Натерло  сонце  промінців  на  терці  -
Просіяних,  провіяних  на  ситі,
Вляглися  на  віконці...  враз  в  люстерці,
Причесані  -  думками  тихо  вмиті.

Завурзані,  гойдалися  в  намисті,
Вдягали  тінь  розкішного  вина,
Заховані  в  старій,  зацвілій  свиті,
Душевність  випивали  ген  додна.

Мережив  день  стежки  у  дивних  травах,
Води  ковтав,  із  спрагою  хмелів
І  пильно  стежив  у  земних  забавах,
Торкнувши  кіш,  промінням  шепотів.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2019

Шнурки (Гумореска)

Яка  файна  тепер  мода,  юш  вам  скажу  люди:
Штири  шнурки  межи  ноги  а  п’ятий  під  груди.  
Так  сітки  колись  плели  -  звали  сі  «авоськи»,
В  таких  сподньох  привалила  вонука  до  Зоськи.    
Ноги  штивно  -    патиками,  не  могла  зігнути,
Зняти  -  зняла,  а  вдігти  -  не  могла  пірнути.
Бо  туті,  сумні  дзюрки  зачипали  пальці...
Добре  жи  хлопи  не  носіт,  бо  згубили  б  яйці.
Повилазило  би  певно  то,  усьо  начині,
Та  дівки  страху  не  мают-  сучасні  газдині.
Йду  до  Зоськи  -  знєла  м  з  жердки  джінсові  спідниці,
Дівці  сподні  полатати  бодай  на  гузиці.
Би  прикрити  латочками  ту  грішну  дорогу...
Кличу  Ганку,  жи  за  греблев,  також  на  підмогу.
Поки  дівка  сі  купала,  ми  сподні  вбиртали,
Видно  пси  їх  добре  дерли,  тай  за  нев  сі  гнали.  
Ніц  мо  вшити  не  змогли,  бо  то  самі  шнурки,
Десь  зішили,  а  десь  знов  лізли  нові  дзюрки.
Ніц  сі  сподні  не  згинали,  були  дерев’яні,
Так  з  мо  з  Ганков  юш  потіли  -  були  з  мо  румяні.
Як  вно  вилізло  із  ванни,  зачало  пищати,
Сподні  скоро  відибрало  й  зачало  знов  рвати.
Купу  грошей  заплатило  за  туті  урванці,
Вило,  плакало,  кричало,  як  ті  пси  уранці.  
Як  би  м  я  тобі  влатала  -  з  голови  до  сраки,
Посиніла  би  с  Марусю,  як  в  окропі  раки.
То  така  тепер  настала  мода,  добрі  люди:
Штири  шнурки  межи  ноги  а  п’ятий  під  груди...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2019

Писанки ( Гумореска)

Стефко  мій  великий  майстер  писанки  писати,
У  четвер  вже  великодний  мусів  рано  встати.
Повний  кіш  яєць  зварилам,  втиснула  миж  ноги,
Стефко  так  сі  знервував-  чуть  не  ставив  роги.
Малюй,  хлопе,  писанки  у  всякі  кольори,
А  я  йду  паски  пекти-  наложила  м  гори.  
Всьо  кипіло,  булькотіло  -  пахло  холодцями,
Та  чось  Стефко  з  писанками  полетів  до  мами.
Приволік  сі  аж  під  вечер  з  нашими  й  чужими,
Шось  під  квочков  ворожив...  Шось  було  між  ними.
Так  сі  тламив  в  нашій  стайни,  жи  спудив  корову  -  
Із  ланца  сі  обірвала,  влетіла  до  рову.
Гуси  скажено  кричали,  кури  з  бантів  лізли,
Свині  тоже  не  мовчали,  голосили  грізно.
Як  влетіла  я  до  стайні  мало  м  го  не  вбила,  
Наша  ***  коло  буди  дуже  сумно  вила.
Намішало  так  яєць,  збурило  всі  квочки,
Жи  м  зи  злости  чуть  не  пхнула  до  старої  бочки.  
Правду  кажут,  жи  на  старість  моча  б’є  у  груди
І  у  мозок...  у  все  тіло-  кажут  старі  люди.
Свєта  моцно  свєткували  -  горівки  сі  лєли,  
Баби  з  розуму  сходили  -  моцно  хлопів  клєли.
Кум  наш  спали  під  загатов,  Гринько  в  старій  бочці,
Вуйко  Місько  у  стодолі,  Володька  на  дошці.
На  тій  дошці,  жи  учора  хлопи  шліфували,
Вмерла  Зоська,  жи  на  горбі-  трумно  рихтували.
Всьо  минуло,  слава  Богу  -  свєта  сі  скінчили,
А  за  тижнів  три  по  тім  куріта  лупили.
Шось  таке  цікаве  лізло,  жи  ми  дух  заперло...
Такі  були  кольорові,  ні  їдно  не  вмерло.
Кличу  Стефка  -  шляк  го  трафит  -  шо  вно  наробило,
Писанки  під  стару  квочку  по  п’яній  вложило.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2019

Це мій Великдень

Це  мій  Великдень!  Чуєш?  Мій!
І  мій  солдат  ось  там  -  в  окопі,
Ти  убивать  його  не  смій  -
Цілую  нині  його  кроки.
Господні  кроки  та  Голгофу
Обійму  в  ранішній  зорі,
Де  вічні,  світлі  линуть  строфи  
Із  Богом  -  линуть  у  горі.  
Де  мій  солдат,  де  мій  народ...
Де  віра  й  правда  -  непохитні,
Лиш  твоі  наміри  безстидні
Зламати,  вирвати  з  душі
Мою  свободу,  мою  думку,
Мою  розвіяну  печаль.
Полину  нині  в  мою  даль  -
У  світ  широкий,  степ  безкрайній,
У  кожен  кут  -  і  ближній  й  дальній,
Аби  сьогодні  величати
Святий  Великдень  -  Божий  перст  -
Господь  Воістину  Воскрес...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2019

Настя. ( Проза)

Настя

Скоро  Великдень.  Так  скоро,  що  стара  Настя  десь  у  душі  молила  Господа  про  силу,  котру  забрали  роки  у  далеку  далеч.  Гуділо  село,  пахло  копченим,  пахло  вишнею  -  тою  вишнею,  котра  тріщала  у  виндзарнях,  застеляючи  світ  клубастим  димом,  мов  туманом.  Світлий  четвер  приніс  трохи  сонця  і  трохи  смутку  у  сірих  хмарках  над  хатою,  а  навіть  просльозився.
Настя  била  поклони,  як  маленька  тендітна  дитина,  з  великою  силою  стояла  на  колінах  під  образами  -  образами,  котрим  вже  забула  відлік  часу.  Та  святі,  все  ж  тими  щирими  очима  дивилися  на  неї,  котрій  було  за  вісімдесять.  Хворіла  стара,  та  не  жалілася  ні  дітям  ,  а  ні  онукам.  Їм  було  не  до  неї.  
Старенька  хата  під  стріхою  та  навколо  обложена  загатою  жила,  пахла  добром  та  ласкою,  пахла  хлібом.  
На  старім  дерев’янім  бамбетлю  лежали  до  блиску  напрасовані  такі  ж  старі  рушники,  накрохмалені  та  підсинені  синькою,  чекаючи  тої  години,  коли  Настя  зав’яже  кожен  на  ґудз  і  повісить  на  образ,  бо  то  було  її  свято.  
Її  святі  чекали  на  красу  маків  та  волошок,  що  за  стільки  літ  вицвіли  від  сонця.  Та  то  було  найдорожче  ,  що  залишилося  в  її  житті.  
Тісто  підійшло  на  лаві  у  старих  дубових  ночвах,  котрі  лишень  і  бачили  хліб  та  раз  в  рік  паски.  Весна  заглядала  у  старе  порапане  від  вітру  вікно,  сміялась  сонцем  і  мружилася,  як  дівка  на  виданню.  
Настя  зібралась  силою,  аби  довершити  всі  святочні  роботи,  бо  завтра  п’ятниця  -  Великодна  п‘ятниця,  з  гробом  Господнім  та  молитвами.  Щось  їй  було  не  так,  роілися  тривожні  думки,  у  грудях  чогось  боліло,  а  навіть  пекло.  Та  ніц-  старість  є  старість.  Минеться.  
Великдень  прийшов,  як  той  лелека,  що  чекаєш,  аби  вернувся  завше,  обняв  крильми  та  торкнув  теплом.  Дзвонили  церковні  дзвони,  ринув  нарід  до  церкви,  несучи  святкові  кошики,  такі  пахучі,  що  світ  йшов  обертом,  прибрані  зеленню  та  вишивками.  
Несла  свій  кошичок  і  Настя.  Раділа  ще  одному  року  життя,  ще  одному  Великодню.  
Процесія  ринула  на  церковне  подвір’я,  та  Настя  лишилася  в  церкві,  сидіти  в  лавці.  
-  Христос  Воскрес!  Воскрес  із  мертвих!  Смертію  смерть  подолав  і  тим  ,  що  в  гробах  -  життя  дарував.  І  нам  дарував  живот  вічний!  Лунала  святкова  молитва  хором  та  всім  людом.  
Слухала  стара  та  вдумувалася  в  кожне  слово.  
По  службі,  як  завше  пошкандибала  на  цвинтар  до  свого  Миколи,  понесла  свячену  писанку  та  найліпшу  паску.  Несла  свому  коханому,  котрий  через  шість  місяців  по  Чернобилю  лишив  її  молодою  вдовою  з  чотирма  малими  дітьми.  
Він,  єдиний,  її  чекав  там  ,  де  був  вічний  спокій,  де  вона  могла  йому  в  тишині  все  розказати,  поплакати.  
Сусід  Гринько  гнав  по  при  цвинтар  на  пасовисько  свою  гніду  кобилу,  спутану  на  передні  ноги,  аби  хто  не  сполошив,  бо  була  на  часі.  
-  Христос  Воскрес,  Насцю!  Та  лишай  вже  свого  Миколу,  там  діти  твоі  збилися  з  ніг  шукати  тебе.  Весело  нині  на  твоїм  подвір’ю.  Всі  приїхали.  Йди,  стара  ,  приймай  гості.  
Настя  закам’яніла,  не  вірила,  що  то  правда.  В  грудях  пекло  та  кололо.  
Не  йшла,  не  бігла...  птахою  летіла  до  хати.  Там  діти  ,  онуки,  правнук.  
Ожила  хата  сміхом,  шумом,  гостиною.  Давно  такого  не  було.  Господи!  Як  давно  такого  не  було.  
Раділа  кожному  слову,  кожній  секунді  з  найріднішими,  бо  стілько  літ  не  бачилися,  тілько  по  телефоні  хвилями  розмовляли.  
Минуло  пів  дня,  а  старенька  замучена,  попросилася  прилягти,  відпочити  хоч  мить.  Хай  діти  наговоряться  до  схочу.  За  стілько  часу  є  про  що  гомоніти.
Кинула  їсти  квочці,  що  порпалася  з  маленькими  курятами  на  кретовиню,  влила  молока  старому  псові,  що  лестився  до  її  ніг  і  пішла  лягти  на  старий  бамбетель,  де  любила  полежати  якусь  годину.  
Зажеврівся  вже  вечір,  коли  діти  оговталися,  що  мати  не  з  ними.  А  вона,  як  маленька  дитина,  лежала  на  своїм  бамбетлю.  Її  губи  зацвіли  філітовим  бузком,  а  очі,  западені  та  закриті  смертю,  десь  у  глибині  споглядали  інший  вже  світ.
Били  церковні  дзвони,  Гринько  йшов  селом  і  сповіщав,  що  вмерла  стара  Настя.  Плакали  діти,  ридало  небо.  Боже  Великодне  небо,  відкрите  навіть  для  грішника,  прийняло  її  душу.  Поховали  стару  на  третій  день  по  Великодню.  Між  вінців  та  купок  братчиків  чепурилася  подзьобана  горобцями  паска  та  писанка.  Настя  нарешті  була  зі  своїм  Миколою  разом  -  у  одній  могилі.  
Христос  Воскрес,  Микольцю.  Воістину  Воскрес!  Моя  Настуню.  Дві  зірки,  дві  душі  вінчували  одна  одну  на  нічному  небі,  де  воскресали  разом  з  Богом...
Їх  обіймала  їхня  вічність...

(С)  Леся  Утриско

Не  судіть  строго,  ось  така  розповідь  написалася  мені  сьогодні,  у  переддень  Великодня.  Перша  моя  проза.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833668
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.04.2019

Донечко, доне

У  колисочці  долю  
Дарувала  матуся  -
Моя,  донечко  доне,
Я  тобою  горжуся,
Пролетіли  роки,
Мов  за  обрій  лелеки,
День  весілля  твого  
Заквітчали  смереки.

             Приспів:
Донечко  моя  красна,
Зірочко  моя  ясна,
Сонечко-  рідне  диво,
Будь  ти  завше  щаслива.


Нині  донечко  йдеш  
Під  вінець,  під  хустину,
Вже  дорослою  стала,
Моя  рідна  дитино,
Стала  жінкою  нині,
Завтра  будеш  матуся,
Будь  щасливою,  доню,
Я  тобою  горжуся.

         Приспів:
Донечко  моя  красна,
Зірочко  моя  ясна,
Сонечко-  рідне  диво,
Будь  ти  завше  щаслива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2019

До нестями

До  нестями  люблю  свій  Край,
До  нестями  люблю  все  у  ньому,
Це  єдиний  земний  мій  рай,
Всі  шляхи,  що  ведуть  додому.
Біла  вишня  в  моім  саду,
Пшениців,  ще  не  стиглий  колос,
Босоніж  у  дитинство  йду,
Колискової  чую  голос.
У  сніги  завиваю  щем,
У  веселках  купаю  відчай,
Перемелю  усе  з  дощем
І  замішу  погожих  свідчень.
Там  бурлить  божество  джерел,
У  птахів  особлива  пісня,
У  медових  кронах  дерев
Особлива  і  осінь  пізня.  
Все  не  так,  бо  це  мій  світ  -
Богом  дана,  моя  Україна!
До  нестями  торкає  квіт
Там,  де  мова  моя,  солов‘іна...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2019

Тут здається закінчився світ

Боляче...  Це  не  коли  твій  син  не  хоче  робити  уроки,  а  коли  він  віддає  життя  за  Україну.  Андрій  Кривич,19  років.  Андрій  Добровольський,19  років.  Олександр  Сівко,19  років.  Степан  Стефурак,19  років.  Вічна  пам"ять  Героям!..🇺🇦    #War  #війна  #Ukraine  #Україна  #ЗСУ

Тут  здається  закінчився  світ:
Світ  дитинства,  бо  юність  згоріла,
Дев’ятнадцять  всього,  синку,  літ  -
Незаквітчана  вишня  дозріла.

Тут  здається  закінчився  рай,
На  престолі  так  слізно  розп’ятий,
Не  цілований  хилить  розмай,
Біль  пронизаний,  смуток  проклятий.

Тут  закінчене  все,  Боже  мій!
Непочате  кохання  в  грозах,
Літній  смуток  торкає  стрій,
Затамований  в  вічних  прозах.

Тут  закінчені  мрії  й  сни,
Тут  розлого  лягли  тумани.
Ясени  -  молоді  ясени!
Синє  небо  в  сльозах  над  вами.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2019

Двадцять літ

Сьогодні  відійшов  в  кращий  світ  друг  Смурфік,помер  в  шпиталі  від  кульового  поранення  в  голову....Вічна  пам"ять  Тобі,Колю..Ти  був  справжнім  українцем  і  парамедиком  від  Бога....Вічний  спокій..

За  спиною  лиш  двадцять  літ,
А  ти  линеш  у  кращий  світ,
Не  для  тебе  ще  небеса...
Душу  миє  з  сльози  роса.

Душу  миє,  торкає  віч,
Сотні  дзвонів  і  сотні  свіч,
Тихий  холод  -  сумні  вуста
І  молитва,  і  пустота.

Небеса,  небеса,  небеса  -  
Помарніла  ж  бо  хлопче  краса.
За  спиною  лиш  двадцять  літ  -
Чом  душа  лине  в  кращий  світ?..

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2019

ПІДСНІЖНИКИ

…щоночі  п’ятий  день  морози,  нехай  і  не  великі,  але  вода  перетворюється  на  льодяну  душу,  зовні  ніби  й  приваблива,  а  насправді  холодна,  як  ця  ніч  застуджена  самітністю…  і  весна  її  не  обіймає,  лише  квіти  й  люди  своїм  теплом  зігрівають  ранки…
…  яка  ж  то  витримка  й  мужність  підсніжників,  посаджених  весною,  ніби  на  мить,  але  яку?!..  вони  подають  падаючій  свої  неповторні  світогляди  сьогодення,  навчають  людей  дарувати  весну  іншій  людині,  в  якої  крижане  минуле  в  перейми  забуття  відсторонює  від  подиху…  подиху  народження…  народження  весни…  народження  весняних  квітів  душі  для  тебе,  душі  моєї  для  підсніжників  весни…  посаджених  весною…
©  Петро  Кухарчук
©  Петро  Кухарчук,  фото,  24.02.2018

ПІДСНІЖНИКИ

Навіщо  ці,  слабкі,  слабкі  морози?
Захолодити  душу  кожну  ніч?
Весна  не  гріє...  студжені  в  ній  грози,  
Як  люди  й  квіти  -  блиск  воскових  свіч.

Лиш  люди  й  квіти  і  весняний  холод
Серед  пелюсток  ніжних,  крижаних,  
Торкають  душ,  вдихнувши  вічний  голод,
У  квітах  перших-  ніжно  весняних.  

Загорнуться  в  народження  весняне,
В  найперше  із  усіх  земних  прозрінь,
Зігріють  душі  -  подих  не  зівяне,
У  мужності  квітковій  світ  терпіть...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2019

Наш вічний розкішний розмай

Вип’ю  з  вами  пахучої  кави,
мов  меду  у  сотах
І  збагну,  що  життя  божевіллям  
напилось  мене,
Затамую  свій  подих  у  диких,  солодких  чеснотах,
Так,  напевно,  задумане  стрімко  й  зухвало  мине.

Буду  дихати  вільно,  а  може  і  ні  -  хай  зомліє  світанок,
Мені  байдуже  знати,  що  скажуть,  за  двох  нас,  зірки,
Трунок  кави  і  ви  -  і  розмаєм  заквітчаний  ґанок,
Наші  долі,  мов  сон  -  де  і  злет,  і  де  смак  гіркоти.

Засмакую  цей  світ  -  вмию  душу  у  нашому  ранку
І  нехай  диким  звіром  урветься  між  нас  вічний  рай,
Тільки  ми  -  й  смак  кавовий,  і  вільна  спокуса  на  ґанку  
І  розмай,  Боже  милий,  наш  вічний  розкішний  розмай...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2019

Задивляюсь у світ

Задивляюсь  у  світ:
Де  ж  прозріння  -  
Людськеє  прозріння?
Догорить  вічний  гніт
І  за  пазуху  вляже  каміння.
Біль  не  втихне...  як  жаль,
Що  у  мороку  б’ються  десь  душі,
Гіркотою  печаль,
У  життєвій  стерні
Критись  мусять.
За  роками  роки,
В  них  предвічні  віки  за  віками,
За  «Богами»  -  «Боги»,
Що  лиш  терням  
Лягають  над  нами.
Не  розгаданий  світ,
Не  загоєна  вічная  рано.
Коли  ж  морок  нічний
Змінить  сонячний...
Сонячний  ранок?

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2019

Матір малюють весни

Матір  малюють  весни...
Хилять  пахучий  квіт,
В  пісні  моїй  воскрести  -
З  твоїх,  матусю,  літ.

Матір  колише  осінь...
Руки  цілує  лист,
Просинь,  небесна  просинь,
Дихає  в  падолист.

Матір  вдягнули  зими...
Білим  по  білім  -  в  снах,
Ти  залишилась  з  ними  -  
Спогадом  в  небесах.

Вічність  зухвало  мітить  -  
Веснами...  й  до  зими,
Зіркою  ясно  світить,
Мить  щоб  побуть  з  дітьми.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2019

Танго

Станцюєм  танго  -  танго  о  пів  ночі,
Між  двох  вогнів  кохання  защемить,
Заглянеш  в  очі  -  волошкові  чудні  очі,
Згорить  мелодія  -  замріяно  згорить.  

Нестомлена,  обвітрена,  жагуча  -  
Душі  бальзам,  любові  оксамит,
Печаль  розвіє  у  снігах  гучних,  пекучих,
Теплом  жаги  в  ній  танго  зазвучить.

Станцюй  його  так  пристрасно  та  вірно,
Станцюй  невинно  -  в  збуджених  ночах,
В  очах  твоїх  відбиток  плес  покірних,
Помірний  жар  вуаллю  на  плечах...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019

Де ти, мамо

Крижаними  крильми  доторкнулося  небо  душі,
Стогне  вітер  у  пустку  пташиних  молитв,  захололих,
Зацвітуть  дивним  цвітом  в  окопах  дзвінкі  спориші,
В  них  прощання  зомліє  в  сльозах-  у  краплинах,  так  голих.

Загорілося  небо  дитячим  засмаглим  життям,
Між  бажанням,  чеканням  -  навіки  відібрана  ласко,
Тільки  в  пам`яті  дзвони  церковні  -    засмучений  храм,
Мамо,  де  ти?  Сирітська  незчитана,  втрачена  казко.

Недочитаний  світ,  недоспівана  пісня  вечірня,
Недопита  любов,  незціловані  Божі  вуста,
В  них  синівська  журба,  в  них  кровина  святая  -  дочірня
І  розпука  болюча  у  небі,  де  вічність  стрімка...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831580
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.04.2019

Дай розуму

День  тиші  перед  бурею  настав,  
Перед  питанням  -  жити  чи  померти?  
Про  це,  вкраінцю,  Бог  тебе  спитав,  
Аби  не  марні  були  твоі  жертви.  

Подумай  нині...  є  останній  шанс,
Завжди  є  вихід...  бо  безвихідь  -  вмерти,  
Зіграє  підлий  світ  у  долі  фарс,  
Залишиться  боротись  -  би  воскрести.

А  чи  дадуть  воскреснути  тобі?
Твоя  Голгофа  -  вічна  та  незмінна,
Невже  ось  так,  в  смертельній  боротьбі,
Твій  розум,  люде,  згине  сумно  й  тлінно.

Аби  немарні  були  твоі  жертви,
Твоя  Голгофа  квітом  зацвіла,  
Не  дай  ти  Україні  завтра  вмерти!
Дай  тобі,  Люде,  розуму  сповна...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019

Напитися ласки

Хочу,  мамо,  напитися  ласки  твоєї  до  дна,
Тільки  нині,  бо  завтра  вже  пізно  -  бо  завтра  вже  осінь,
На  дорозі  чекатимеш  сина  самотньо...  одна,
Змерзнуть  сльози,  пролиті  в  небесну  засмучену  просинь.  

Міцно,  мамо,  мене  обійми  -  не  пускай,  не  пускай...
Сивина  чом  покрила,  ще  вчора,  чорнезніі  коси?
Обійми!  Птахом  линуть  слова  у  Господній  вже  Рай,  
І  залита  стежина  до  хати  сльозами,  що  роси.  

Не  торкнуся  матусю  вже  більше  твойого  лиця,
Смерть  -  війна  розпустила  і  крила,  і  жало  осине,  
Так  коротке  життя  вже  добігло  до  свого  кінця  -  
Я  ж  так  жити  хотів,  та  життя  нині  в  вічності  лине.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019

Ота весна

Ота  весна...  де  дітися  у  ній?  -  
Пахучий  квіт  торка  душі  щемливо,
Цілунком  серце  стомлене  зігрій,
Мінливо  дихай  -  дихай  нині  мливо.
Смак  кави  навіть  інший  в  пору  цю  
І  світ  не  той...  живий,  чудний  -  так  вічний,
Нема  їй  рівних  -  іншого  взірцю
В  ній  сміх  туману  чисто  -  іронічний.
А  глянеш  -  не  туман,  лишень  димок,
Димок  від  сплесу  берегів  у  річки,
Пелюстка  кожна  -  тисячі  думок,
Вербиця  кожна  -  розмаїті  стрічки.
Бухтява  брунька  -  груди  з  молоком,
Загублений...  надпий  -  зомлій,  зомлій,  
Чарує  світ  Богиня  за  вікном  -  
Така  весна  -  де  дітися  у  ній?..

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2019

Вже квітень дихає у спину

Вже  квітень  дихає  у  спину,  
А  в  небі  сніг  -  пухкенький  хліб,
Пекучий  весь,  кричить  у  днину,
Нема  рятунку  його  стіб.
Вкладає  гладь  рясним  наметом,
Знов  хрестик  білий  -  дивний  знак,
Забився  в  кут  своїм  секретом,
А  завтра  зійде  свіжий  злак.
Зародить  поле  -  заколосить,
В  нім  жайвір  музику  зігра,
Кричить  ще  зимонька  -  голосить,
І  снігом  виткана  вся  гра.
Десь  хрестик  шиє,  десь  мережить,
В  тумані  вишитий  димок,
А  гляне  сонце...  перекрижить  -  
В  нім  завтра  зацвіте  бузок...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019

Останній сніг

Ще  снігом  кинуло  у  душу,
Хоч  вишні  вчора  одцвіли,
Скотився  місяць  -  сів  на  грушу,
Тумани  стигло  зацвіли.
Гойдавсь  у  листяній  колисці,
У  колисковій  мандрував,
Допоки  промінь  бляк  на  листі  -
Пелюстки  з  снігом  заплітав.
Зірчасті  очі  -  волошкові,
Небесне  вкрили  полотно,
Смішні,  чудні  -  такі  казкові,
Впивались  в  росяне  вино.
Молочним  шляхом  шкандибали,
Спочить  лягали  на  хмарки,
В  них  танцювали...  танцювали,
Та  цілувались  залюбки.
А  вранці  сонце  напивалось
Свіженьким  подихом  кульбаб
І  млосно  з  снігом  обіймалось  -
У  тім  пронизливо  він  слаб.
По  білім,  білим  цілувався,
У  вишні  дихав  залюбки,
Зомлілий...  нишком  залицявся,
Тікав  у  річки  та  ставки.
Його  здогнав  весняний  вітер  -
Сміявся  з  ним...  картав  та  біг,
Румяне  личко  світу  витер,  
Що  цілував  останній  сніг...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019

Вітання поетам

Щиро  вітаю  усіх  поетів  з  міжнародним  днем  Поезії  .  Хай  пишеться  і  твориться  на  славу.  Натхнення  вам,  добра  та  успіху.  Будьте  щасливі.

Відпочинуть  заморені  крила  у  мого  лелеки,
Де  весна  потайки  забереться  у  білу  фату,
Серцем  нині  полину  до  краю  мойого,  здалека...
З  днем  Поета  вітання  вам  щиро  від  серця  сплету.

Пробіжуся  словами  по  чистому  полі  із  вами,
В  нім  засію  всі  рими,  думки  у  дощах  освячу,
Рідні  мої  Поети!  Немає  розлуки  між  нами,
Лебединою  вірністю  нині  до  вас  прилечу.

Усміхнеться  нам  день...  день  весняного  свята  -  Поета,
Відімкну  щире  серце,  пробуджу  в  нім  вірні  слова,
Заспіває  душа  і  загубиться  в  світі  сонета,
Де  предвічні  слова,  де  поезія  вічно  жива...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019

Як болить мені, Боже

Як  болить  мені,  Боже,  мій  Край,
Як  болить  мені,  Боже,  Вкраїна,
Чом  розтоптаний,  Боже,мій  рай?
Чом  Україна  -  страшенна  руїна?

Продалися  за  гречку,  за  чай,
За  кусок  недоїдків  убогих,
Жменя  солі  вартує  наш  рай?-  
Море  крові  омило  пороги.

Положились  в  могили  сини,
Стогне  небо  та  рідная  мати,
Пустка  там,  де  росли  ясени,
Пустка,  Боже,  -  вже  нічого  мати...

Ні  лісів,  ні  озер,  ні  річок,
Ні  життя  -  а  ні  слова,  ні  волі,
Не  дістати  вам,  люди,  зірок,
Лишень  вітер  торкнеться  вас  в  полі.

Як  болить  мене,  Боже,  -  болить,
Як  кричати...  як,  Боже,  кричати?
Стогне  біль  у  душі...  як  щемить  -  
Душу  іроду  згодні  продати.

Вже  продали?  Чумою  лягла
Ваша  правда  та  віра,  і  слава.
Що  ж  ти  рідна  сьогодні  вдягла?  -  
В  горі  втоплена  рідна  держава...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019

Вже сліз нема

Вже  ні  слів,  ні  сліз  не  вистачає...  Вчора,  20-го  березня,  відбувся  похорон  38-річного  Руслана  Слісаренка  з  міста  Деражні  Хмельницької  області,  який  16-го  березня  загинув  під  час  виконання  бойового  завдання  о  12.40  у  місті  Попасна,  Луганської  області.  Поховали  бійця  у  селі  Іванівці  Барського  району,  Вінницька  область.  ВІЧНА  ПАМ'ЯТЬ  ГЕРОЮ!..🇺🇦
#War  #війна  #Ukraine  #Україна  #ЗСУ  #ООС

Вже  сліз  нема,  пропали  всі  слова,
Лиш  смуток  душу  рве  пекучим  шквалом,
Проклята  будь,  розв’язана  війна,
Де  зоране  життя  смертельним  ралом.

І  зоране,  і  вирване...  зомліле,
Розміряне  на  відстані  меча,
Прийме  земля  убоге  тіло  -  тліле,
Шматоване  рукою  палача.

Змарноване,  украдене  у  долі,  
Змарніле  -  в  диві  сліз  нічних  свічок.
Душа  летіла  вороном  на  волі  -
Воскресла  поміж  тисячі  зірок...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830181
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.03.2019

І знову бій

Знову  гинуть  Герої...

21  березня  у  бою  з  російськими  окупантами  загинув  солдат  Максим  Сирін  на  псевдо  «Шалений»...
 Трагедія  сталась  вчора  ввечері.  Між  холодноярцями  та  московитськими    окупантами  зав’язався  стрілецький  бій,  у  якому  Максима  і  дістала  ворожа  куля...
 Наскрізне  поранення  голови  не  лишило  Шаленому  жодних  шансів,  життя  воїна  обірвалось  на  полі  бою...

Максимові  було  36  років,  він  народився  у  Станиці  Луганській.  

У  загиблого  залишилися  батьки,  дружина  Юлія  і  двоє  дітей...

Холодноярці  висловлюють  щирі  співчуття  родичам,  коханим  та  друзям  полеглих  воїнів.  Ваша  втрата  для  нас  є  такою  ж  болісною  та  непоправною.

Смерті  побратимів  не  залишаться  без  відповіді,  і  ми  змусимо  окупантів  на  довго  запам’ятати  наших  полеглих  хлопців.

#Холодний_Яр  #93ОМБр  #загиблі  #герої

І  знову  бій  -  запеклий  знову  бій,
І  знову  втрати,  Боже,  -  знову  втрати,
І  знову  біль,  мій  Боже,  знову  біль,
І  знову  ангелом  ув  вись  солдати.

І  знову  плач,  ридання,  домовина,
І  небо  знову  -  чорний  оксамит,
І  птах  кричить...  і  мати  -  вся  родина:
Болить,  мій  Боже,  як  мене  болить.

Життя...  і  сон  -  чом  вічний,  неземний,
А  жити  б  ще  -  життя  великий  статок,
Німий,  мій  Боже,  світ  зостав  німий  -  
Чого  закінчений  лише  початок?..

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019

Герої не вмирають

У  неділю,  17  березня,  сотні  людей  прийшли  попрощатися  з  воїном  України  Володимиром  Герою  у  селі  Чернилява,  Яворівський  району.Львівщина.

Гера  Володимир  народився  01  квітня  1979  року  у  селі  Чернилява.
 З  початку  війни  мобілізований  та  воював  під  Зеленопіллям,  був  на  передовій.
Після  демобілізації  підписав  контракт  з  24  бригадою  ім.  короля  Данила  і  брав  участь  в  обороні  Кримського.  Також  обіймав  посаду  командира  бойової  машини  батареї  протитанкових  керованих  ракет  артилерійського  дивізіону.
Помер  через  захворювання,  захищаючи  Батьківщину.  
Без  чоловіка  та  батька  залишились  дружина  та  донька.
Вічна  Тобі  пам'ять,земляче…

Несли  забиту  домовину,
У  слід  кричала  мати  сину:
-  Куди  ж,  синочку,  нині  йдеш?
Чого  всім  смутку  так  несеш?
Осиротилася  дитина,
До  тебе  горнеться  кровина,
Востаннє  татка  обійме  -
Кричало  горе  там  німе.
Вдова  сивіє...  біла,  біла-  
Чого  ж  ти  смерте  нині  сіла?
В  гніздо  лелече,  на  подвір’ї?
Де  чорні  ворони  на  гіллі?
Здригають  хмари,  дощ  рікою,
Ридає  небо  за  тобою,
Чорнезна  хустка  землю  вкрила,
В  молитві  виросла  могила.
І  люд  знов  тихо  промовляє:  
-  Слава  Герою!  Герої  не  вмирають!

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829740
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.03.2019

Іуди

Між  нами,  брате,  теж  живуть  іуди,
Калічать  долі  кровцю  п’ють  сповна,
А  глянеш  зверху...  тож  Господні  люди,
Лишень  у  душах  скиглить  сатана.

Між  нами,  брате,  -  ох  живуть  іуди,
Звершають  суд,  що  правду  убива,
Цвіте  та  пахне  ненависть  повсюди,
Зміюкою  невинність  обвива.

Між  нами,  брате,  все  ж  живуть  іуди...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2019

Стрясаю весну

Стрясаю  весну,  наче  стиглу  грушу,
Купаюсь  в  ній  ранковим  молоком...
У  пелюстах  паде  зомліло  в  душу  -
О  світе  мій!  Блаженний  за  вікном.  

Здіймають  крила  помисли  до  висі,
А  в  них  розмай  мережить  сон  зіркам,
Падуть  у  трави,  мов  молочні  рисі,
Підлещуючись  всім,  земним    стежкам.

Чарівним,  божевільним  -  білим,  білим,  
Утопленим  в  веселих  пелюстках,
Цілунком  застигають  спілим,  спілим,
У  смаку  груші  -  трунком  на  вустах...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2019

Прости, мій Боже

Прости,  мій  Боже  (Переклад  поезії  А.  Іванов)

Прости  мене,  мій  Боже...  знову  каюсь,
Правдивих  слів  ніяк  я  не  знайду,
Де  кожен  раз  все  більше  я  страждаю,  
Коли  в  чужеє  серце  забреду.  

Буває  біль  -  а  може  Боже  муки,
Природа  -  мати  все  ж  бере  своє,
Та  годі  вже...  достатньо  запоруки,
Обірветься  терпіння  все  ж  моє.

Життя  нового,  Боже,  не  бажаю
І  в  цім  нічого  також  не  знайду,
Хто  винен  щось,  його  я  все  ж  прощаю  
І  в  світ  смирення  Господи  прийду.

І  кожен  раз  себе  таки  питаю,  
Коли  в  чужеє  серце  забреду,  
В  душі,  мій  Боже,  все  ж  тобі  покаюсь,
І  слів  потрібних  знову  не  знайду.  

(С)  Леся  Утриско

О  Боже  мой,  прости,  я  снова  каюсь
И  нужных  слов  опять  не  нахожу,
Но  с  каждым  разом  я  сильней  терзаюсь,  
Когда  в  чужое  сердце  захожу.
 
Бывает,  так  мучительно  и  больно,  
И  мать  Природа  требует  своё,  
Но  хватит,  точка.Всё!  С  меня  довольно,  
Урвалось,  вдруг,  терпение  моё.
 
Я  новой  Жизни,  точно  не  желаю
И  в  этой,  ничего  не  нахожу.
Кто  должен  мне  остался,  их  прощаю  
И  в  мир  покоя,  тихо  ухожу.
 
Я  каждый  раз  сильнее  всё  терзаюсь,  
Когда  в  чужое  сердце  захожу.
В  душе  и  перед  Богом  так  же  каюсь
И  нужных  слов,  я  вновь,  ненахожу...
A.  Ivanov.  @  А.  Іванов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2019

Залишся

Так  чисто,  так  палко  кохати  -
Піддатись  гармонії  тлінь,
Замріяно,  вільно  сказати:
-«Залишся  у  днях  сновидінь».

Де  квітнуть  ромашки  й  любисток,
Барвінок  устелить  життя,
Нам  зорі  розсиплють  намисто,  
До  ложа...  немов  вівтаря.  

Ти  приймеш  спокусу  за  щастя  -
У  нім  всі  відмолиш  гріхи,
Цілунком  торкнешся  зап’ястя  -
Слова  знов  злетять,  мов  птахи.  

У  вирій  летіти  б  із  ними  -  
У  наш  неземний  виднокрай,  
Співати  б  словами  німими
І  пити  дзвінкий  водограй.

Омити  замріяні  мрії,  
Піддатись  гармонії  тлінь,
Вдихати  весь  смак  алегорії:
-«Залишся  у  днях  сновидінь»...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019

Прощення

Якби  таки  навчитися  прощати  -
Забути  зло,  образИ  всі  забуть,
Навчитись  світ  Господній  покохати  -
У  Його  ласці  всю  здолати  путь.

Якби  таки  навчитися  любити  -
Вона  прекрасна  -  віддана  любов
І  пам’ятати,  Боже,  пам’ятати
Невинну  за  гріхи,  пролиту  кров.

Якби  таки  навчитися  цінити,  
Все  те,  що  нам  дароване  щодня,  
У  правді,  Боже,  в  правді  Твоій  жити,
Де  в  душу  впялась  нелюдська  брехня.

Якби  таки  навчитися  літати,
Щоб  крила  янгольські  Господні,  неземні,
Навчитись,  Боже,  хочу  все  прощати,
Аби  були  прощенні  людські  дні.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2019

Що ж ти, квітко

Що  ж  ти,  дівчинко?  Так  не  можна!
Плачуть  зорі,  топлять  в  грозі,
Вже  весна,  де  стежина  кожна,
Мерзне  квітом  в  людській  сльозі.

Так  не  можна!  Ти  чуєш?  Квітко!?-
Поєднала  душа  блакить,
Цілив  снайпер  у  цвіт  так,  мітко,
Де,  у  вічність  летіла  мить.

Ткало  небо  свої  щедроти,
Полохливо  горів  десь  час,
Покидало  життя  всі  цноти  -
Святий  день  у  журбі  погас...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2019

Проліски

Таких,  як  ти,  ніхто  не  дарував  -  
Ранкових  пролісків  у  стиглих  наших  веснах,
Де  в  поцілунку  тихо  завмирав  -
У  світлих  днях,  життєвих  перевеслах.

І  так,  як  ти  ніхто  не  цілував  -
Засніжені,  обвітрені  тумани,
І  так,  як  ти  ніхто  вже  не  кохав,
Тих  літ  палких,  тих  весен,  що  за  нами.

Лиш  тільки  ти  зумів  сніги  зібрати
І  пелюстки  примарами  згребсти,
Лиш  тільки  ти  навчив  життя  кохати,
У  наших  пролісках  любов’ю  зацвісти...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2019

Все мине

Все  мине

Все  минеться,  докупи  згребуться  і  болі,  і  страсті,
На  полицях  розляжуться  спомин,  деінде  думки
І  минатимуть  дні,  і  вмиратимуть  ночі  взірчасті,
Завмиратиме  час,  випиваючи  долі  струмки.  

Все  минеться  -  залишиться  десь  неземна  гіркота,
Десь  льодинкою  в  безвість  полине  пекуча  сльозина,
А  натомість  повернеться  райська  дзвінка  доброта,
Де,  до  млості,  зародиться  щира  та  вірна  людина...

(С)  Леся  Утриско

Світлина  з  інтернету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019

Тиша

Забути  хочу  гамір  цей,
Згубитись  в  райськім  закаулку,
Щоб  тільки  тиша,  щоб  без  звуку  -
Подальше  Боже  від  страстей.

Подальше  Боже  від  спокус,
Аби  у  тишу,  де  мовчання,
Лишень  молитва  спозарання  -
Чого  терпіти  злобу  мус?

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019

Бийте дзвони в набат

Не  мовчіть  нині  дзвони,
Бийте  знову  в  набат,  
Хай  здригаються  крони,
За  синів,  за  солдат.

Бийте  так,  аби  розум,
Пам'ять  в  вічну  весну,
Підкорилися  грозам  -
Розбудились  із  сну.

Хіба  можна  простити
Недомріяні  сни?  
Так  хотілося  жити,  
Де  кохали  вони.

У  небесну  блакить  
Сотня  враз  піднялась,  
А  би  хтось  міг  любить,  
Воля  щоб  зайнялась.

Бийте  нині  в  набат
Дзвони  Божих  дзвіниць,  
За  синів,  за  солдат  -
Люде!  Нині  збудись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2019

Де душа божевільна, мов рись

Серед  тисячі  свіч  божеволіє  людське  ридання,  
Серед  тисяч  доріг  -  лиш  одна,  що  до  Бога  вела,
Непрожите  життя,  недоспівана  пісня  кохання,
Запах  згорених  шин  і  запечена  вічна  зола.  

Вічна  пам`ять  в  душі,  вічний  спомин  в  думках  одиноких,
Дзвони  світлих  дзвіниць,  крик  пташиний  молебнем  ув  вись,
Затамований  подих  й  цілунок    останніх  вже  кроків...
І  приціл  у  життя,  де  душа  божевільна,  мов  рись.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019

Застигли сніги на бруківці (Присвята Небесній Сотні)

Затуманилось  небо,  застигли  сніги  на  бруківці,
Чорний  ворон  крильми  доторка  молодече  чоло,
Плаче  день  у  мольбах,  сум  приліг  на  розлогій  верхівці,
По  над  тисячі  свіч,  по  над  тисячі  сліз  джерело.

Я  б  летіла  до  тебе  -  у  вирій,  де  Божі  блаженства,
Я  б  віддала  життя,  аби  мить  лиш  побачить  тебе,
Я  б  вернула  той  день  твого,  сину,  земного  рожденства
Й  доторкнулась  душі  там,  де  небо  твоє  голубе.

Колихала  б  весь  світ  у  обіймах  своїх,  материнських,
Лиш  би  сон  не  скінчився,  де  ти  в  нім  такий,  молодий,
Обірвала  життя  -  світлу  пісню  там  куля  чужинська...
Синку  мій!  Ти  для  мене  так  вічно,  так  сумно  живий...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019

Старе село

Закуталося  в  дим  старе  село,
Порапане  й  обвітрене  роками,
А  ніби  вчора  в  нім  усе  жило
І  жайвір  танцював  по  над  полями.

Рясні  дощі  викУпували  поле,
Шуміли  одиноко  пшениці,
Згубився  вітер  в  них,  пекучим  болем,
У  тих  садах,  що  пам`ять  по  ріці.

Ні  сміху,  ні  розваг...  лишень  десь  відчай,
Притуплено  розлігся  між  загат...
Самотній  птах,  як  сповідь...  сотні  свідчень,
Роздмухує  в  них  згарисько  багать.

Багать  життя,  що  дзвінко  вирувало,
В  народженні  -  свідомо  й  навмання,
А  нині  в  нім  безжалісно  вмирало
Старе  село,  в  туманах  сивих  дня...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825658
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2019

Диво

Зима  весні  встелила  рушники:
По  білім  -  білим  ніжно  вишивала,
Топтала  десь  загублені  стежки,
Із  хлібом  й  сіллю  подругу  чекала.

Мережила  чарівні  хоругви,
Вкладала  зорі  у  чудні  віночки
І  марила,  і  гнала  з  голови
Сумні  думки  -  останні  свої  дочки.

Ой  світе,  світе!  -  Скоро  зацвітеш
В  кольорах  недопитої  веселки,
Усе  нове  в  розмаю  віднайдеш,
У  музиці,  де  зріють  закапелки.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2019

Білі ґудзики

Нашила  білих  ґудзиків  зима,
Гіллям  казково  холод  прикривала
І  марила,  і  світ  свій  доживала,
Така  чудна  -  що  іншої  нема.

Спіймала  тінь  старого  горобця  -
В  ній  оживала,  марила,  сміялась,
У  білій  свиті  гордо  милувалась-
Здавалось  світ  вдягнула  до  вінця.

І  забавлялась  променем  на  тілі,
Той  по  весняному  їй  душу  лоскотав,
Мінливим  днем  їй  весело  співав,
Де  ґудзики  казково  білі,  білі...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2019

Теліфон (Гумореска)

Теліфон  (Гумореска)

Взєла  м  в  руки  теліфон  -  засмучена  ноче,
Шо  м  торкнула?  Юш  не  знаю,  світит  світло  в  вочи.
Обертала  то  пудевча,  кнопки  натискала,
Як  то  світло  маю  зняти,  то  ніяк  не  знала.
Буджу  Стефка...  шляк  го  трафит  з  техніков  тутешньов,
Таке  мудре  всьо  довкола  і  таке  всьо  гречне.  
Стефко  тоже  мордував  сі  -  ніц  з  того  не  вийшло,
Так  телєфон  моцно  світе,  як  в  пса  світіт  єйці.  
Дзвоню  синови  в  пів  ночи:  -  Шо  юш  з  тим  робити?
Така  техніка  пішла,  жи  не  мож  юш  жити.
Каже  син:  -  Візьміт  пальцьом  зверху  тай  донизу,
Палець  моцно  витирала,  би  не  було  слизу.
Світло  лупит  межи  вочи,  гаснути  не  хоче,
Певно  трісну  до  підлоги-  в  грудях  ми  лоскоче.
Так  їм  пальцьом  виправляла  аж  ми  руки  стерпли,
В  вочах  зорі  сі  світили,  всі  світи  сі  змеркли.
Знов  до  сина  задзвонила,  жи  не  мож  згасити,
Каже:  -  То  візьміт  отвьортку,  дайте  ми  юш  жити.  
Притігнула  цілу  паку  всього  інструменту...
Де  отвьортку  маю  пхати?  Теліфон  з  цементу?
А  ні  дзюрки,  а  ні  дрота...  шо  маю  крутити?
Світло  вочи  випікає,  де  го  положити.  
До  пів  ночи  мій  синоцьо  голову  морочив,
Так  сі  з  мене  реготав,  аж  му  спухли  вочи.
Потім  каже:  -  Проведіть  пальцьом  по  пантаї,
Шо  телєфон  має  спільне  до  твоєї  Галі?
Чого  маю  по  тій  Галці  я  пальцьом  водити?  
А  би  в  глупім  теліфоні  світло  загасити.  
Ніч  зійшла  в  страшенних  муках...  Син  сі  реготав,
Рано  -  вранці  до  села  ледво  сі  дістав.
Пояснити  дурній  бабі  світло  як  гасити...
Би  вправляти  теліфоном,  тре  курси  скінчити...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019

Моя зима

Снігами  замело  стежки  до  хати,
Примарою,  зима  торкає  день,
Виспівують  вітри  свої  сонети,
Знов  у  душі  виспівують  пісень.
І  вже  поріг.  А  снігу!  Скільки  снігу!?
Паду  у  нім  -  дитинство  навпростець,
Родитися  весні  й  рясному  хлібу
І  казці  цій  не  бачити  кінець.
Тихенько  відмикаю  старі  двері:
Торкає  сум  колишнього  життя,
Розписаного  Богом  на  папері  -
Душа  враз  розбудила  почуття.
Все  ті  ж  ікони,  вкриті  рушниками,
Дубовий  стіл  застелений  рядном,
Стареньке  ліжко  ніжить  подушками
І  промінь  сонця  влігся  під  вікном.
Живе  тут  вічність  спогадів  старезних,
В  них  задихаюсь...  Боже!  Це  мій  гріх...
В  нім  хочу  жити,  Боже!  Хай  не  щезне
Мого  дитинства  вічний  щирий  сміх.
Іду  на  ґанок...  жменями  повітря,
Вдихаю  холод,  разом  з  ним  журу,
Кружляє  наді  мною  запах  віття  -
Смородини  смакую  зажуру.
Дубова  бочка  від  років  зчорніла
І  деньця  он  сумують  в  самоті...
А  був  той  час,  в  ній  яблука  шуміли,
Так  викупані  в  осені  сльоті.
Тулюсь  чолом  чорнезного  одвірка,
Стара  фіранка  квітом  зацвіла
І  день  десь  збіг,  зійшла  яскрава  зірка,
 У  тій  зимі,  в  котрій  я  знов  була...

(С)Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2019

Вишити щастя

Так  хочеться  вишити  щастя
З  очицями  синіми,  синіми
З  устами  -  стиглими  вишнями
Дзвінкими  снігами  -  колишніми.

Щоб  жити  у  нім  лиш  мріями
Щоб  тільки  смішними  зорями
А  може  думками  хворими
Світити  у  нім  завіями.

Так  хочеться,  щоб  не  смутками
Пташиними,  щоб  польотами
У  вирій  гучними  нотами
У  сяйві  -  світлими  цнотами.

Щоб  радістю  -  в  ній  покосами
Шовковими  травами  -  босими
І  росами...  стиглими  росами
У  щасті  лягти  покосами...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2019

Казкова ніч

Казкова  ніч  в  обіймах  заметілі,
Цілунок  недопитого  вина
І  доторк  уст,  залишений  на  тілі,
Й  кохання,  нерозгадана  струна.

У  стогоні  та  вічнім  поєдинку,
В  свавіллі  почуттів  -  наперекір,
П’янка  любов,  закутана  в  обжинки,
Свого  падіння  у  блаженних  гір.

Своїх  октав...  сонет  у  Вавилоні,
Струмком  вина  розорана  рілля
І  стогін  мрій,  заложений  у  лоні,
У  висоті  розквітлого  гілля.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019

Звіт (Гумореска) друга частина сексового закону

Звіт  (Гумореска)  продовження  до  гуморески-  Сексовий  закон.

Заключили  нині  з  хлопом  ту,  брачну  угоду,
Пиши,  Стефку,  хто  ти  є?  Та  з  якого  роду?
Де  ти  пупець  сі  юш  різав,  де  ті  повивали?
Як  у  двайціть  штири  з  гаком  тай  мені  віддали?
Трийціть  літ  юш  живемо  і  хлопа  юш  знаю,
Каждий  день  юш  з  ним  до  ліжка  спатоньки  лігаю.
А  тепер  пішли  закони,  мусит  сі  признати,
Як  на  сповіди  святій,  всьо  мусит  сказати.
Чи  но  жінку  їдну  має,  а  може  й  коханку?
Скілько  сексу  з  нею  має  з  вечора  до  ранку?
Чи  гумки  також  вдігає,  як  туті  кальоші?
Де  на  всі,  туті  причуди  заробляє  гроші?
Кожен  квартал  до  сільради  звіт  треба  носити,
В  клубі  курси  всім  відкрили,  як  то  всьо  робити.
То  всьо  вчити,  туті  схеми-  не  мітлов  махати,
А  як  ні,  то  може  жінка  запхати  за  грати...
Кожен  квартал  треба  здати  звіти  до  кантОри  -  
Жи  юш  рідко  лазит  щур  до  тої  комори...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2019

Сексовий закон (Гумореска)

Прийшли  з  церкви  разом  з  Стефцьом,  смачно  з  мо  поїли  
І  з  обіда  сі  дивити,  телевізор  сіли  .
Стілько  всього  в  тім  пудевку  -  вочи  розбігают,
ПанІ  файні  всі,  такі,  щиро  повідают.
Раптом  чую  -  вочи  дибки...  закон  знов  прийняли,
Аби  хлопи  із  бабами  юш  разом  не  спали.
Стефко  луписі  на  мене,  а  я  вся  збіліла,
Так  мнов  трясло  добру  хвилю,  як  бим  зле  шось  зіла.
Чуєш,  Стефку,  шо  за  шляк?  Як  то  має  бути?
Мусим  кожен  раз  писати,  як  схочеш  пірнути?
Треба  йти  до  Сіліради,  най  дадут  папери:
-Де  є  правда  у  тім  світі?  Ото  ненажери.  
Тай  ше  свідків  треба  брати  -  би  свідчили  зрана,  
Жи  то  всьо  є  добровільно,  жи  не  згвалтувана.
-Йди,  клич  Кума-  він  родина,  хоч  не  буде  стидно
І  робити  будеш  так,  би  не  було  видно.
Слухай  добре  той  закон  -  скілько  раз  на  тиждень?
Є  дозволено  той  секс-  аби  хлоп  юш  вижив?
Ну  а  може  раз  на  місяць  -  шо  кажут?  Холєра...
Кажут,  Касю,  замість  сексу  крутити  ровера.
Де  сі  возьмут  тудий  діти?  Який  толк  з  жиліза  -
Враз  у  пам`яті  моїй  повисла  завіса.
Стук  у  двері  мі  збудив  -  то  Кум  вліз  до  хати,
Повідати  ніц  не  міг  і  но  став  махати.
І  руками,  і  ногами,  і  усьов  утробов,
Але  моцно  сі  тримав  -  кадило  над  гробом.
Також  чув  за  той  закон...  Кума  аш  зомліла,
Так  сі  моцно  приладила  -  майтки  з  гумков  вділа.
Плаче  Кум,  ридає  Стефко,  ми  з  Кумов  -  небожки,
Мусим  жити  тепер  разом  і  сексу  юш  трошки.
А  чи  трошки,  чи  не  трошки  -  то  дурні  закони,
Шось  у  Раді  пороблЕно...  якісь  забобони.  
Порадили  Кум  із  Стефком-  буде  секс  юш  зрідка,
Бо  як  кажут  старі  люди:  -  Свідка  бют  як  дідька...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2019

Щоб у світ не вернулась війна

Я  писала  би  вічно  про  те,  що  так  сильно  болить,
Я  б  кричала  у  небо  -  чого  так  підрізані  крила?
Запитала  б  у  світу  -  для  чого  так  боляче  жить?
Лиш  би  кожен  народ  і  держави  у  розквіті  жили.

Не  змирюся  ніколи  із  тим,  що  панує  війна,
Не  підвладні  мені  а  ні  голод,  розруха,  знущання.
Розкажіть!  Хто  придумав?  Навіщо  народу  вона?
Ну  для  чого  ці  біди,  та  вічні  нелюдські  страждання?

Ми  прийшли  у  цей  світ,  щоб  любити,  радіти,  кохати,
Шанувати  себе  та  творити  достойні  діла,
Підкажи,  милий  Боже,  як  можна  змінити,  щоб  знати?  
Як  розвіяти  все,  щоб  у  світ  не  вернулась  війна...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822847
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 26.01.2019

На моім серці.

"...Ти  ж  на  моєму  серці  лЕжав..."
Мама  загиблого  "кіборга"

Ти  лежав  на  моїм  серці,
Під  грудьми  тебе  носила,
Ой  як  жити,  любий  синку?
Опускає  мене  сила.  

Світ  не  милий,  біль  у  грудях,
Час  не  лічить-  свічки,  стогін.
Горе  всілося  на  людях
Квіт  зівяв  -  зостався  спомин.

Чого  спомин  раннім  криком,
Доторкає  час  у  герці,
Біль  пронизує  знов  риком:
-  Ти  ж  лежав  на  моім  серці...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822624
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.01.2019

Силікона ( Гумореска)

Слава  Богу  сі  скінчили  туті,  пишні  свєта,
Так  юш  всі  з  хатів  вилазіт,  як  з  якогось  гєта.
А  в  селі,  як  у  тій  казці  -  всі  всьо  хочут  знати,
Аби  потім  мали  з  чого  моцно  сі  сміяти.  
Стефко  мій  із  нашим  Кумом  -  то  перші  герої,
ПовідАли  по  селі  тай  за  єйці  свої.  
Решта  -  хто  як  струцлю  спік,  тай  дриглі  як  стигли,
Кобаса  як  сі  вдала  -  коляду  як  вили.  
І  но  Гані  чось  мовчала  -  шось  погане  зіла,
Трохи  блідо  виглідала  і  злетіла  з  тіла.  
Мала  цицьки  дуже  моцні...  а  нині  присохли:
-  Шо  сі,  дівко,  з  тобов  стало?  Наче  пси  всі  здохли?
Той  Йордань  і  тута  купель  дуже  наробила,
Так  юш  Гані  сі  купала  -  Гринькова  кобила.  
Тута  лізе  до  полонки  -  не  дивно...  скотина,
А  ти,  Ганю?  Шо  з  тобов?  Ти  шо?  Не  людина?
Як  влетіла  в  ополонку...  цицьки  моцно  сплили,
Ну  а  потім  так  стріляли,  як  би  хто  впхав  вили.
Булькотіло  всьо  довкола,  як  туті  вулкани,
Желатина  сплила  моцно  надовкола  Ганни.
Нині  дівки  зварювали...  всьо  із  силікону:
Цицьки,  дупа,  навіть  писок  -  
Квітуют  до  скону...
Всьо  не  так,  як  було  раньше:
Майтки  із  гумками,  
Завивали  сі  дівки  в  кожухи  від  мами.
Ну  а  нині  -  чи  жара,  чи  моцні  морози,
Шнурок  в  дупі,  голі  ноги...  як  весняні  грози.
Штучні  ябка,  штучна  бульба  -  всьо  із  силікону  -
Ой,  спустіть  сі  люди  з  неба  до  рідного  дому...
Колись  було  всьо  просте-  дуже  вже  реальне,
Ну  а  нині  штучне  всьо  і  дуже  печальне...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019

Ополонка ( Гумореска)

Скочив  Стефко  мій  із  Кумом  нині  в  ополонку...
Та  ше,  хлопе,  не  Йордань,  шо  маєш  за  гонку?
Каже  -  мусять  сі  до  завтра  моцно  тринувати,
Аби  зрані  за  отцьом  в  полонку  скакати.  
-  Боже,  Стефку,  та  отець  вдігнут  купу  райток,
А  ти  з  кумом  -  два  герої,  скочите  без  майток.  
Отець,  Стефку,  вдігнут  ризи  -  то  юш  не  замерзне,
А  ти  з  кумом  -  два  без  майток,  то  вам  сі  ю  змеркне.  
Так  юш  довго  тренували,  жи  застала  нічка,
Добре  жим  махнула  дров,  ше  горича  пічка.
Ми  з  Кумов  усьо  зладили  -  стів  світий  із  свічков,  
Тай  пішли  хлопів  шукати  тов,  святковов  нічков.
Розшукали  коло  стайні  -  страху  повні  руки,
-  Ту  то  треба  так  терпіти  нелюдськіі  муки?
Стефко  мій  ногами  тер  і  стогнав  за  бочков,  
В  кума  єйці  калатали  -  запортки  під  квочков.
Стефко  рачки  ліз  до  хати  -  стогнали  пороги,
А  у  Кума  всьо  стояло,  як  у  дітька  роги.
Кума  наші  так  пищала,  як  би  мала  «білку»,  
Бо  я  Кумови  всадила  мижи  ноги  грілку.
Стефко  клав  то  всьо  на  бляти  та  стогнав  блаженно,
Я  махала  кочергов  -  ніяк  не  віджену.  
Боже,  Стефку,  та  не  хочу  у  хаті  каліку,
Хочу  сексу  із  тобов  до  скінчення  віку.
Правду  кажут  старі  люди:  Голова  сивіє,  
А  в  мозгах,  як  у  тій  бочці,  моцно  вітер  віє.
Відигріли  сі  хлопи  -  сині,  як  венгерка,
Розглідали  то  начині  в  куті  до  люстерка.  
Спіртом  терли,  бо  всьо  було  -  єйці  Великодні,  
Всі  кольори  цвіли  моцно  жи  стерти  негодні.

Прошу,  хлопці!  -    Би  с  те  завтра  всьо  не  морозили,  
Би  здоров’я  добре  мали,  та  нам  довго  жили.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2019

Смакую Йорданську кутю

Смакую  Йорданську  кутю,
Розбавлену  знов  сльозою,
В  уяві  моє  покуття
Й  Господній  лик  наді  мною.
Розділю  святу  молитву
Між  домом  та  чужиною,
Мій  світ  прийму  за  битву,
В  ній  спогад  присплю  собою.
Мій  спогад  -  і  нічий,  інший,  
Моя  чудна  щедрівка,
Змінити  б  усе,  так  грішне,
Хай  квітне  життя  мандрівка.
Щедрує  моя  чужина,
Зі  мною  мандрує  гаєм,
У  тих  часах,  де  родина,
Була  земним  моїм  раєм.
Христос  мені  Хрестився  -
Усім,  що  також  в  чужині:
-  Аби  наш  Край  відродився,
Усі  зійшлись  у  родині...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2019

Старий блокнот

Люблю  старі  блокноти  -  в  них  дива:
Пожовклі  сторінки  -  опале  листя,
Де,  по  між  строк,  вся  пам`ять  ожива  -  
Вся  пам`ять,  так  далека  і  так  близька.  

Гортаєш  -  посміхається  життя,
Біжать  десь  цифри,  імена  знайомі
І  так  вже  легко,  квітнуть  почуття,
І  подих  зупинився  в  кожній  комі.

Передихне,  всміхнеться,  промовчить,
Розвіє  сумнів,  вкриє  зорепадом,
Холодним  вітром  в  душу  забіжить,
Злоскоче  серце,  наче  листопадом.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2019

Життя

Життя  -  за  плином  течії:
Колись  у  злетах,  десь  в  падінні,
В  Господнім  задумі  й  творінні,
В  руках  його  -  у  його  вирії.
Усі  його...  десь  нічиї  ми,
Ну  хтось  живе,  а  хтось  замріяно
І  як  зерно  святе  просіяно,
Ідем  свій  час  його  дорогами.
Десь  океаном,  а  десь  ріками,
Хтось  у  покутті,  хтось  розвагами,
Життя  ховаючи  за  ґратами  -
Свою  дорогу  все  ж  обрали  ми.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019

Дякую

Сьогодні  всесвітній  день  «Дякую».  

Дякую  любі  мої  друзі,  що  ви  є  у  моєму  житті.  

ДЯКУЮ

Дякую,  мамо,  за  те,  що  зродила,
Батьку  уклін,  що  зростити  зумів,
Дякую,  Боже,  що  дав  мені  крила,
Янголу  мому,  що  зі  мною  летів.

Дякую  ранку  -  моє  воскресіння,
Дякую  ночі  -  в  ній  тиха  жура,
Дякую,  Боже,  за  твоє  терпіння,
Дякую  світе  -  у  тобі  жива.

Дякую  недругу  -  то  не  страждання,
Друзям  вклонюся  -  родина  свята,
Дякую  щиро  за  світле  кохання,
Дякую,  Боже,  за  мої  літа.

За  хліб  на  столі  -  жертовне  причастя,
За  радість  та  біль,  за  мить  каяття,
Прожите  життя  -  відміряне  щастя,
Дякую  теж  за  усі  почуття.

Дякую  мріям,  у  них  розквітаю,
Спогадом  щирим  лечу  в  небеса,
Дякую,  Боже,  за  життя,  що  кохаю,
Дякую  світе,  за  твої  чудеса...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2019

Іменини в Стефка ( Гумореска)

Ну  юш  нині  буде  день  -  в  Стефця  іменини,
Кум  вже  тиждень,  як  ночує  -  писок,  як  в  скотини.
Встав  запухлий,  ніби  бомки  кровцю  ніч  смоктали,
Ну  а  потім,  як  від  яду,  тихо  поздихали.
Снігом  вочи  си  протер  -  затекли  пухлинов,
Не  могла  м  го  порівняти  ні  з  однов  скотинов.
Кума  тоже  ночувала  -  та  сі  вела  гречно,
Писок  кремом  помастила-  так  було  безпечно.
Нема  гіршого,  вам  скажу  -  як  із  діда  пана,
То  всьо  мушу  юш  терпіти  до  самого  Йвана.
Я  м  худобу  спорядила,  свиням  їсти  дала,
Стефка  щиро  так  вітала...  навіть  цілувала.
Той  сі  вилупив  на  мене...  думав  жи  я  глупа,
Посилав  мі  до  дохтора...  жи  ми  фальта  група.
-Боже,  Стефку,  туту  групу  інваліди  мают,
А  не  жінки,  як  ось  я,  жи  хлопів  кохают.
Так  си  з  Стефцьом  воркотали...  чуєм  якісь  крики,
Ніби  хтось  десь  колідує,  а  може  музики.
Влетів  кум  до  мої  кухні,  як  вапно  збілілий,  
І  чось  руки  чорні  мав,  ніби  обгорілий.  
Ніц  не  каже,  но  на  мігах*,  як  німий  махає  
І  мене  разом  із  Стефком  до  хати  впихає.
Ми  зайшли...  Кума  на  ліжку,  писок  як  у  чорта,
Вся  у  сажи,  Боже  милий,  здає  сі  жи  з  торта.
Вочи  були  в  вогірках,  а  на  варгах*  слоїк,
Так  Кума  юш  виглід  мала,  ніби  алкоголік.
Лижит  тихо  на  дивані,  здає  сі  -небожка,
Брови  штопором  стирчат  -  з  студинини  ложка.  
Я  сі  всцяла,  ікав  Стефко,  Кум  молитву  мовив,
А  кума  собі  балділа  із  животом  голим.
Бачиш,  Стефку,  кого  треба  вести  до  дохтора,
Най  ї  вставит  у  мозги  іншого  мотора.  
Зачали  з  мо  то  всьо  терти,  в  соли  всьо  мочити,
Кум  сі  хрестив,  як  той  варят,  і  не  хтів  юш  жити.  
Кума  вила,  як  на  зорі,  писок  став  драпачков,
Ну  а  Кум  туту  всю  справу  враз  закінчив  срачков.
Якось  трохи  то  з  мо  стерли,  бо  прийде  родина:
-То  юш  маєш,  Стефцю  любий,  нині  іменини...

Міги-  розмовні  знаки  руками  у  німих,    варги  -  губи,  дохтор  -  лікар.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019

Ну от і все

Мати  не  перенесла  смерті  сина.
Щиро  співчуваємо  рідним  і  близьким  з  приводу  смерті  Ганни  Олексіївни  Дарій,  матері  загиблого  на  Сході  Героя  Дмитра  Дарія,  який  загинув  від  кулі  снайпера  на  прикінці  жовтня.  Ні    слова  розради,  ні  посмертні  нагороди  синові  не  втримали  її  на  цьому  світі.  Уже  перший  серцевий  напад    підкосив  її.  Клята  війна,  яка  забирає  в  матерів  їхніх  дітей,  їхні  життя...

Вічна  і  світла  пам'ять  матері  Героя!  Хай  земля  буде  Вам  пухом!

НУ  ОТ  І  ВСЕ

Ну  от  і  все,  матусю,  ви  зімною  -
Зустрілись  в  небі  тихо  дві  душі,  
Обнявшись  вдвох  розлукою  гіркою,
Присіли  разом  в  райські  спориші.

Тулила  мати  сина  у  обіймах,
Лилися  сльози  радісно  в  обох,
Земне  життя  їх  віншувалось  хлібно
І  імена  губились  серед  строк.

Їх  поминали...  линув  світ  псалмами,
Сніги  у  смутку  холодили  дивно  квіт
А  там,  у  небі,  син  туливсь  до  мами  -  
Звершився  врешті  Божий  заповіт.

Так,  мамо,  любо,  мило  притулюся-  
Притихли  душеньки  на  райських  парусах,  
-  Христос  Рождається!  Ріднесенька  матусю,
Ми  знову  разом  -  лиш  на  небесах...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2019

І сон - не сон

В  думках  тулилась  до  одвірка,
Вслухалась  нишком  в  темноту,
Лишень  вгорі  світила  зірка,
В  святковий  вечір  -  в  пору  ту.
Ступаю  ніби  на  пороги:  
І  сон  -  не  сон...  все  наяву  -
Чистенька  стежка  до  дороги  -  
Торкає  пам‘ять  тятиву.
Ось  вийде  батько,  рипнуть  двері,
Мені  всміхнеться,  як  колись
І  все  готове  до  вечері:
-  Клякни,  дитинко,  й  помолись.
І  я  клякаю  у  куточку,  
Під  образ  Божий  -  жар  в  душі,
Знов  бачу  вишиту  сорочку:  
Калини  грона  й  спориші.
Здригаюсь  дивно  -  голос  мами,
Лунає  з  кухні  коляда.
Вона  знов  тут,  разом  із  нами,
Така  весела  й  молода.
На  кухні  порає  вечерю  -
Святу  вечерю  для  сім`ї...
А  я,  тим  сном,  живу  та  марю,  
В  душі  співають  солов‘ї.
Я  б  все  віддала,  лиш  би  нині
Вернути  ті,  чудні  часи,
Збіжить  мій  сон  -  вклонюся  днині,
Святковій  днині,  що  з  роси.
Із  снів  моїх  -  моїх  фантазій,
Моїх  загублених  думок:
-  Христос  Родився!  Рветься  фраза
На  білий  світ,  немов  димок...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2019

Веселка ( На прозу Петра Кухарчука)

Якби  не  було  тебе,  я  вигадав  би

«Якби  не  було  тебе,  я  вигадав  би»,  —  збираючись
до  храму,  думав  я.  І  потім,  коли  прошкував  людними  вулицями  міста,  перехожі,  вочевидь,  подивовано  зиркали
на  мене,  бо  здавалося,  ніби  я  трохи  божевільний.  У  ці
миті  голубоока  синь  голубила  надію,  у  якій  тонула  буденність,
поміж  кошлатих  копиць  хмар  стелилося  волошкове
поле,  зодягнуте  у  нові  плаття  прийдешнього  дня,
де  мені  було  байдуже:  загублю  себе  там  чи  ні.  І  зайвих
слів  мені  не  потрібно  казати,  хай  інші  простуджуються
ними,  бо  ти  сама  є  і  небом,  і  тим  волошковим  полем!
Хай  вітер  теплим  дотиком  долонь  не  хоче,  як  і  я,  знати
ні  правил,  ні  правди.  Моє  серце  захлинається  миттєвостями
щастя,  коли  веселка  п’є  із  моїх  очей  кольорові
сни,  що  духмяніють  усіма  барвами  цвіту,  і  запрошують
у  танок  Петрові  батоги,  синьо-сині,  які  струшує  літо  з
моїх  рамен.  Хіба  ми  перші  потерпаємо  від  спраги  і  жаги
щастя,  що  скрапує  не  так  часто  у  цьому  багатоликому
світі?  Чому  у  нашому  житті  все,  що  нам  дороге,  —  миттєве?
Невже  близькість  твого  неба  значить,  що  серце
відкрите,  —  залишається  лише  постукати  й  увійти,  аби
стати  твоїм  днем?
Вона  знає,  що  це  можливе  лише  тоді,  коли  моє  серце
не  приховує  задавленої  втіхи,  не  вирує  неправдами,
воно  природнє.  Природнє,  як  липовий  квіт,  як  дитячий
сміх,  як  немовля,  котре  не  лякається  передвістя  буревію
у  закапелках  душі  іншої  людини.
 —  Чому  ти  шукаєш  її  крила?  —  Запитує  у  мене
першого  дня  робочого  тижня  понеділок.
 —  Не  знаю.  Можливо,  аби  спокійно  й  тихо  гріти  її
думи  у  своїх  обіймах,  —  кажу  в  одвіт.
 —  Так,  але  ж  зараз  немає  дощу,  хмари  деінде,  і
сонце  он  як  припікає!  Де  ж  ти  відшукаєш  веселку  у  місті?
—  Насміхається  вівторок.
 —  Ти  що,  не  знаєш?  Вона  з’являється  лишень  під
час  сонячного  дощу  із-за  обрію  серед  лану  або  понад  рікою
бажань,  —  промовляли  інші  дні  тижня.  —  Давай
допоможемо  тобі  її  відшукати!
 —  Це  вас  мало  стосується,  —  одказував  я.  Вони
лише  дивувалися:  «Ти  божевільний!  Де  у  розпеченому
сонячному  місті  хочеш  знайти  райдугу?».
 —  Гаразд,  —  заспокоював  їх.
 —  Я  її  уже  знайшов,
тому  що  у  моїй  душі  іще  донедавна  шепталися  дощі,  а
тепер  розпогодилося  і  виринула  веселка.  Нізащо  я  не
зміг  би  зустріти  її,  не  промокнувши  перед  тим  до  ниток.
Як  ви  цього  не  помітили?
Тим  часом  десь  там,  за  овидом,  ледь  чутно  погримувало:
насувалася  гроза.  А  тут,  у  задушливому  місті  спека
досі  щосили  морила  липи  і  чорний  асфальт.  Здавалося,
лишень  один  я  перебував  у  передчутті  народження  прийдешнього  дива  —  кольорової  веселки,  яку  вигойдувала
у  небесній  люльці  дощова  хмара.  

Петро  Кухарчук

Малюнок  А.  П.  Кухарчук

ВЕСЕЛКА

Якби  не  було  тебе,  я  губився  б  у  сині  небесній,
У  буденності  днів  віднайшов  би  молитви  слова,
Всі  думки  розгублю  у  веселці  моїй,  так  чудесній,
Почуття,  наче  грім  -  моя  казко  дзвінка,  лісова.  

Я  блукатиму  там,  де  ні  правил  нема,  ні  законів,
Де  лиш  ти  -  і  хмаринка,  і  неба,  невинна  блакить,
Де  буденність  всіх  днів  все  ж  зберу  до  священних  загонів,
Ти  -  веселко  моя,  зачарована  й  любляча  мить.

Я  зігрію  думки  -  твоі  чисті  думки  у  коханні,
Що,  мов  птаха  летять  понад  обрієм  щирих  бажань,
Не  дозволю,  не  дам  -  забороню  пекучі  страждання,  
Не  під  силу  нікому  розтоптати  моїх  уповань.

Лиш  у  моїй  душі  стиглі  грози,  розкішні  веселки,
Хоч  жагою  наповнює  сонце  всі  тайни  мої,
Знову  стигне  гроза,  закрадаючись  в  зморене  серце,
Лиш  доступно  мені  те  народження  в  віщому  дні.  

У  народженні  див  -  неземної  красуні  веселки,
Що  гойдає  у  небі  насуплена  хмара  дощу,
Ми  пірнемо  удвох  у  небесні  дзвінкі  закапелки,
Лиш  кохання  й  жагу  я  у  закутки  щастя  впущу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2019

Впало в землю стигле жито

Сьогодні  у  нас  знову  втрати!1.01.2019  в  зоні  ООС,загинув  Солом'яний  Іван  Іванович  1985    року  народження.Приносимо  глибокі  співчуття  батькам,рідним  та  близьким  загиблого  захисника  України!

Впало  в  землю  стигле  жито  -
Та  тобі  б,  солдате,  жити.
Палить  сніг  сумні  покоси  -  
Кров  пролита,  наче  роси.

Ох,  не  білі  а  червоні...
Смерть  всідлала  чорні  коні,
Степ  широкий  -  людські  долі,
Лине  душенька  на  волю.

Ой  так  рано,  чом  так  рано?
Вдерлась  смерть  у  світ  неждано?
Вдерлась  знов  в  життя  юначе  -
Україна  стогне  й  плаче...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2019

Пробач

Пам’яті  Героя!  Микола  Олегович  Голубєв.  20  років.  м.Волочиськ  Хмельницької  області.    Боєць  10-ої  окремої  гірсько-штурмової  бригади  ЗСУ.  Загинув  1  січня  2019  року.

Шуміло  в  бокалі  шампанське,
А  в  жилах  холола  кров,
Підкралась  біда  зненацька  -
Смерть  болем  озвалась  знов.

Стікали  краплини  крові,
Мережив  мороз  стібки,
Калина  впліталась  в  зорі,
Під  тіло  плела  снопки.

Вкладала  червоне  з  чорним  -
Змішались  і  біль,  і  сум,
Де  відчай  вінчався  з  горем  -
Жевріння  холодних  дум.

І  подих  останній  ночі  -
Святкової  ночі  плач,
Ті  очі  -  юначі  очі...
І  тихий  стогін...  пробач.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019

Стефкові пригоди (Гумореска)

Боже  милий  туті  свєта,  то  одні  видатки,  
Залишив  їм  на  базарі  усі  річні  статки.
Цілий  рік  складав  докупи  туту  копійчину,
Ну  а  нині  всьо  м  лишив  за  ідну  годину.  
Моя  Касі,  як  той  вітер,  всьо  мете  до  торби,
А  мені  вилазіт  кили,  а  також  і  горби.
Як  но  свято  -  навіть  майтки  треба  прикупити,
Полатай  ше  ті  жи  маєш,  ше  можна  носити.
Нє,  не  хоче...  дай  нові,  внизу  з  фальбанками,
Добре,  Касю,  йду  ти  куплю,  бо  не  хочу  драми.
Сніги  метут  -  кінець  світа,  ніц  юш  сі  не  баче,
Касі  «Ладу»  так  пакує,  жи  мало  не  плаче.  
Зєть  за  руль,  а  донька  збоку,  Касі  сіла  ззаду,
А  мені  нема  юш  місця  -  ото  маю  зраду.  
Залишили  ми  торби...  йду  ,  беру  маршрутку,
Так  мі  втисли  в  середину,  як  ту  сирну  грудку.  
Ні  дихнути,  ні  перднУти,  а  ні  втерти  носа,
Збоку  пані  сі  товкла,  як  би  була  боса.
Пахло  хлібом,  кобасов,  також  оселедцьом,
З  того  всього  ми  пекло  навіть  коло  серця.
Шофер  тихо  гальмував  до  каждого  стопа,
Моцно  єйці  я  тримав,  бо  ми  буде  ж...
Касі  пляцків  не  спече,  і  струцлі  не  буде,
Буду  потім  вінчував  до  псячоі  буди.
Залишилосі  юш  трохи  до  моєї  хати,
Чую  ззаду,  за  плечима,  прозвучали  «мати».
Я  сі  тихо  розвернув...  Боже!  Мої  єйці...
Так  стікали  по  тій  пани,  як  вода  на  скельці.
І  відразу  мерзли  круто,  бо  мороз  тріскучий,  
Ото  маю  нині  кару...  стою,  як  над  кручев.
Пані  зблідла,  рот  скривило,  така  -  вся  у  гримі,
Від  білку  ї  писок  стєгло,  як  корові  вимя.
Галька  хлюпала  воливов,  Місько  тер  газетов,
Пані  стала  чось  чорніти,  як  той  перед  смертев.
Я  тихонько  сі  молив,  бим  сі  лишив  жити,
Хоч  би  м  свєта  перебув,  ше  не  хочу  гнити.  
Що  я  Каси  юш  повім,  де  сі  діли  єйці,
Вна  ми  нині  розипне,  повісит  на  жердці.  
Дзвоню  Куму:  -  Виручай,  най  десь  заночую,
Бо  як  верну  сі  додому...  бідоньку  юш  чую.  
Нічку  в  Кума  ночував...  приплів  сі  до  хати,  
Мої  всі  в  дверьох  стояли,  як  туті  солдати.  
Касі  плакала  всю  нічку,  діти  сі  молили,
Так  мі  моцно  цілували  і  всьо  ми  простили.
Я  позичив  в  Кума  грошей,  знов  їду  по  єйці,
Зєть  везе  мі  юш  машинов,  зачиняє  дверці.  

Як  би  тих  не  було  свят,  було  би  нам  скучно-  
Тож  святкуйте  на  здоров`я,  почувайтесь  зручно.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2019

Вітаю

Вітаю

Кажут  люди  -  невгамовна...
Шо  маю  робити?
Дав  ми  Бог  ту  писанину,
То  юш  мушу  жити.  
І  писати,  і  читати  -
Друзям  догодити,
Кожде  слово  на  папері,
Як  у  борщ  кришити.  
Біль  та  втому,  гіркі  сльози,
Сміх  й  кохання  днину,
Так  юш  роджу  кожен  день,
Як  малу  дитину...
Маю  друзів  повний  міх  -
П`ять  тисяч  і  з  гаком,
То  не  жарти  і  не  сміх,
Бо  усі  зі  смаком.
Всіх  вас  люблю,  поважаю,
Як  свою  родину:
Дай  вам  Боже  щастя  й  долі
У  святкову  днину.

Ось  і  підійшов  до  кінця  ще  один  рік.  Плідний  та  багатий  рік  на  нагороди  та  написану  від  душі  поезію,  рік  здобутків  та  можливо  і  втрат.  Рік  радості  та  болю,  сліз  та  розчарувань,  рік  добра  та  кохання,  людський  прожитий  рік.  Без  цього  ми  б  не  існували.  Та  все  ж  хочеться  більше  добра  та  радості  а  ніж  смутку  та  сліз.  
   Вітаю  вас  усіх,  мої  найкращі,  наймиліші  друзі,  як  в  Україні,  так  і  в  усьому  світі.  З  прийдешнім  новим  роком  та  Різдвом  Христовим.  Напевно  всі  погодяться  зі  мною  -  хочу  побажати  нам  миру  та  злагоди,  любові  та  взаєморозуміння,  доброї  долі  та  достатку,  змін  у  житті  на  краще.  Обіймаю  та  шлю  найкращі  вітання  з  далекої  Іспанії.  
   Будьмо!  Шануймося,  бо  ми  того  варті.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819395
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.12.2018

Сивуха ( Гумореска)

Залишив  сі  нам  від  діда  апарат  гуральний,
Як  сі  зийде  Стефко  з  кумом,  то  юш  день  печальний.  
Вліз  мій  Стефцьо  до  півниці  -  варені  шукати,
То,  жи  має  купу  літ,  би  не  викидати.
Працював  усю  суботу...  слоіки  порожні,
Я  молокА  зрихтувала  у  сумки  дорожні.
Кум  прийшли,  рецепт  принесли,  як  брагу  зробити,
Аби  скоро  то  всьо  кисло,  первачку  гонити.  
Вколотили  якихсь  чарів  -  цукор  і  варені,
Кум  таблєток  накидав,  жи  мав  у  кишені.
Дріжджів  кільо  впакували...  зачало  кипіти,
Кум  за  градусник  сі  взєв...  зачало  бухтіти.
Стефко  був,  як  та  лисиці,  облизував  губи,
Ну  а  кум  такий  щасливий-  вишкірював  зуби.
Поти  бидвох  обливали,  виварку  носили
І  нарешті  коло  пєца*  з  мУков  умостили.
Кисло  то  не  знаю  скілько,  бухтіло  вулканом,
Стефко  всьо  то  пильнував,  будив  сі  надранок.
Знов  пакує  кум  до  хати-  апарат  вмостили,
Цілий  день  -  чудна  субота  -  первачок  гонили.
А  надвечір  хлоп  мій  вкляк  та  дістав  рожицю,  
Кум  сі  трєс,  як  у  горичці,  шось  пекло  в  гузицю.
Було  мало  їм  бидвом  градусів  в  горівці,
Стефко  перець  приволік,  жи  висів  
на  хвіртці.
Замочили  тутой  струк  у  свою  сивуху,
Всьо  пекло  у  мого  Стефка,  чухав  сі  за  вухом.
Як  за  тиждень,  на  Різдво,    два  сі  умостили,
Пили  так,  жи  кобасу  тикали  на  вила.
Кум  клєк  перший,  умостив  сі  під  столом  на  сіні,
Вочи  Стефко  мій  косив  -  китаєць  із  хріном.  
Щисті  було  повні  майтки  у  тепленькій  хаті,
Так  перділи  юш  обидва,  як  тутой  рогатий.
То  всьо  перець  наробив  той,  червоний  з  струку,
Несут  хлопці  на  Різдво  ту,  страшную  муку.  
Завтра  будут  сі  просили  вогірка,  капусти,
Будут  знов  юш  зачинали  по  новій  запусти.  
Запустіть  сі  мої  хлопці  -  ялова  корова,
А  як  ні,  то  та  сивуха  піде  вся  до  рова...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2018

Ох, світе

Стомлено  дихає  ранок
В  застиглих  руках  старця,
Літа  за  плечима  -  уламок,
Торкає  образ  Творця.
Запечені  рани  в  серці,
У  зморшках  вилитий  лик,
Убоге  життя  в  люстерці  -
Лишився  жорстокий  крик.
Де  день  у  день  -  лиш  злидні
І  день  у  день  -  пітьма,
Усе  це  шалено  звикле,
Та  ради  тому  нема.
Як  бути,  зарадити  тому?
Старечі  роки  -  стіна...
Ну  як  їм  жити?  Бо  втому
Обняла  безвихідь  тісна.  
Обвила  шляхи  тернисті  -
Ні  смерті,  а  ні  життя,
Миттєві  мрії  барвисті,
Майнули  в  роках  забуття.
Змінитися  б  світу  -  ожити,
Заглянути  в  роки  старця,
Йому  б  хоч  мить  не  тужити:
Ох,  світе!  Де  ж  воля  Творця?..

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819305
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.12.2018

Болить

Я  не  кричатиму  від  болю,
А  тихо  Богу  помолюсь
І  подих  відпущу  на  волю,
Пекучій  зраді  не  скорюсь.

Вінчати  буду  дні  життєві,
Сміятись  буду  -  хоч  болить,
Це  все  мине  -  це  все  миттєве,
Душа  хай  інших  защемить.

А  я  піду  тернистим  шляхом  -  
Він  мій...  від  Бога  -  моя  мить,
Впаде  і  ворог  своїм  прахом,
Де  промовчу,  хоча  болить...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2018

Не відпускай

Вдивіться  у  їх  щастя...  сьогодні  воно  розбилося  на  мільйони  осколків...  назавжди!!!  
Сьогодні  не  стало  Євгена.  Він  отримав  поранення  в  голову  у  Кримському.  Ще  намагався  боротися  за  життя,  втім,  Господь  вирішив  взяти  Євгена  у  цей  святковий  день  до  Себе  в  небо....
Їхнє  дитя  ніколи  не  побачить  свого  татуся,  не  обніме  і  не  пригорне.  Боляче,  дуже  боляче...

НЕ  ВІДПУСКАЙ

Не  відпускай,  прошу  -  тримай  сильніше,
Кричить  душа,  благає  біль  навзрид,
Коханням  доторкнись  мене  тихіше,
Застигла  куля  мріями  навзрив.

Не  відпускай  -  чи  холод,  чи  морози,
Чи  смерть,  чи  гріх,  чи  віра  в  чудеса,
Тримай  в  руках,  мов  птаху,  наші  грози,
Моя  душа  летить  на  небеса.

Прости  кохана  -  тут  згубився  ранок,
Завмерлий  подих  холодом  ятрить,
Тут  ми  залишим  наш  сумний  світанок  -  
Згоріла  мить,  остання  наша  мить.

Синочку  скажеш  -  батько,  сокіл  в  небі,
А  якщо  донечка  -  то  Янгол  угорі,
Прости  любове...  плакати  не  треба  -  
Моє  кохання  зріє  у  тобі...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818972
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.12.2018

Завмирає душа від муки

Стигли  сльози,  німіли  руки,
Завмирала  душа  від  муки,
Гасли  зорі,  чорніло  небо:
-Де  ж  ти,  синку,  пішов?..  Не  треба.
Рушниками  стелились  зерна,
Йшли  матусі  -  вінчалась  скверна,
Світ  горів,  залишалось  терня  -
У  свічках  тишина  вечірня.
Сивина  -  в  ній  лиш  крик  до  неба:
-Скільки,  кате,  тобі  ще  треба?
Крові  сина,  могил  та  зрубів?
Божевілля  людського,  згубів?
Все  минуло  -  десь  відлетіло,
Тільки  пам`ять  -  холодне  тіло,
Тільки  спогад  -  сумний  цілунок
І  рушник,  і  лик  сина  в  дарунок.
Все  зосталось  між  «до»  і  «після»
І  лунає  сумною  пісня,
Стигнуть  сльози,  німіють  руки,
Завмирає  душа  від  муки...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818963
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2018

Ромашкове сонце

Розквітло  сонце  буйним  квітом  
Серед  зими,
Проміння  вплело  в  густі  ялиці  -
Вело  із  тьми,
Так  чудно  мружить  булькаті  очі
Сумним  снігам,
Лягло  на  стежку,  вмочило  пензлик
В  кольори  гам.

Рвало  пелЮстки  з  синього  неба,  
Виплело  день,
Тихо  писало  в  чубку  смереки  збірку  пісень,
Нота  до  ноти  -  сольні  октави...
Дзвінкі  пташки,
У  ранок  світлий  смішно  вплітало  
Всі  ромашкИ.  

Світлі  й  голодні,  із  снігом  згідні,
Такі  -  льодяні,
Мов  королеви  з  серцем  холодним  
Вже  неземні,
Сонце  зігріє,  знову  зомліє  -
Враз  защемить,
Не  смій  розбити,  сон  їх  змінити  -
Залиш  ще  мить...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2018

Як боліло

Несли  хрест  -  за  ним  і  тіло:
Ох  боліло...  як  боліло,
Сніг  лягав  в  холодну  яму  -
Вибач  Мамо!  Люба  Мамо...
Квіти  падали  розмаєм  -
Білим  маєм,  стиглим  раєм,
Там  гостей  було  багато...
Й  сивий  тато,  сивий  тато.
Хоругви  сльозу  пускали,
Коли  тіло  опускали,
Почорніла  з  горя  днина,
Посивіла  враз  дружина.
Стали  діточки  ридати:
-Де  ідеш,  наш  любий  тату?
Не  засвітить  сонце  днині,
Сліз  не  висушить  дитині.
Що  ж  ти  робиш,  клятий  враже?
Всі  питають  -  кожен  скаже:
-Не  вбивай  ти  мого  сина  -
Гірко  плаче  Україна...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818374
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.12.2018

Лиш опера вічно жива

В  цей  день  20-го  грудня  1974  року  народився  Василь  Сліпак  «Міф»,  український  оперний  співак,  соліст  Паризької  національної  опери,  волонтер,  учасник  бойових  дій  на  Сході  України.
Загинув  у  бою  від  кулі  російського  снайпера  2016  року.

В  руках  автомат,  а  в  душі
Вічна  битва  повстанця,
В  руках  автомат,  а  у  думці
Лунають  пісні,
В  руках  автомат,  а  у  серці
Молитва  вкраінця,
В  руках  автомат,  а  у  небі  
Десь  сльози  гіркі.
Уста  все  ж  співають  -
Відлунюють  оперний  міф,
Уста  все  ж  співають
Магічні  нестиглі  октави,
Уста  все  ж  співають,
Тамуючи  біль  -  вічний  гріх,
Уста  все  ж  співають  -
Пахучі  торкають  отави.
Застигло  життя  -  
Затуманилась  вічність  з  журбою,
Застигло  життя  -
Світлий  бій  все  ж  провадить  душа,
Застигло  життя  -  
Десь  забравши  молитви  з  собою,
Застигло  життя  -  
Лиш  опера  вічно  жива...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818341
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.12.2018

Зимово - казкове

Сіє  снігом  через  сито
Зимонька  завзято,
Двері  весело  відкрила  -  
Завітало  свято.
Миколай  заходить  щиро  -
Всім  несе  пакунки,
Світ  жевріє...  диво  з  дива,  
Розкидає  клунки.
Під  подушки,  у  ногах
І  навіть  під  ліжко,
Залишив  усім  на  фіртках
Оберіг  із  сніжку.  
Білі  коні  протоптали
Всі  стежки  до  хати,
Ніч  накрила  пеленою,
Всіх  вкладала  спати.
А  на  ранок  промінь  сонця
Всівся  на  ялині,
Зажеврівся  в  кожній  хаті,
У  кожній  дитині.  
Чудне  свято,  дивне  свято...
Зимово  -  казкове,
Кожен  раз  несе  щось  світле,
Радісне  та  нове.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818193
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.12.2018

Подарунки роздай, Миколаю

Через  поле  та  гай  йде  святий  Миколай,
Подарунки  несе  в  кожну  хату,
А  я  прошу  його:  -  Принеси  мені  рай,
Відверни  ту  війноньку,  прокляту.
Кожен  батько  нехай  буде  нині  з  дітьми,
Брат  обійме  сестричку  в  любові  -
І  панує  добро  за  всіма  ворітьми,
Хай  всі  будуть  щасливі  й  здорові.
Хай  старенькі  батьки  доживають  свій  вік,
Як  належить  дожити  людині,
Аби  було  їм  вдосталь  на  життя  та  на  лік,
Дай  їм  бути  в  добрі  та  родині.
Пам‘ятай  про  сиріт  -  задаруй  їм  весь  світ,  
Хай  зростають  у  ласці  Господній,
Їх  сердечка  сумні  -  у  зими  білий  квіт,
Їх  молитва  -  в  душі  благородній.
Закурили  сніги,  загубились  сліди,
Дивна  казка  святково  ступає...
До  оселі  скоріш  завітай,  заходи  -
Подарунки  роздай,  Миколаю...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818115
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.12.2018

Світлі Янголи

Скажи,  милий  Боже,  де  Янголи  світлі  живуть?
Зберу  всіх  до  купи  -  на  землю  в  домівки  вернути,
Їх,  Господи,  матір  та  дітки  у  розпачі  ждуть,
Аби  на  Різдво  у  любові  святковій  обняти.

Скажи,  милий  Боже,  де  селяться  нині  птахи,
Чудні  журавлі,  що  синами  Вкраіни  зовуться?
Чи  мають  їх  душі  домівки  та  теплі  дахи?
Сади  їм  цвітуть,  та  чи  дітки  так  само  сміються?

Бо  тут  -  на  землі,  сніг  не  білий  а  гірко  червоний
І  стигнуть  дощами  захмарені  очі  у  вдів,  
Де  світ  так  страшний,  так  болюче  нікчемний,  потворний,  
Розхристано  дихає  горем  обірваних  снів.

Скажи,  милий  Боже,  де  Янголи  світлі  живуть?
Де  тиха  оселя  -  нема  в  ній  ні  смутку,  ні  болю?!
Стежиною  терня  у  небо  невинно  ідуть  -
У  небо  життя,  відпускаючи  душу  на  волю...

(С)  Леся  Утриско  

Картина  Олег  Шупляк

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818037
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.12.2018

У холодних снігах замело

У  холодних  снігах  замело

У  НЕБЕСНОМУ  ЛЕГІОНІ  -  ТРИ    ЯНГОЛИ...  
13.12.2018  
ВЛАДИСЛАВ  ПРОСТЯКОВ,  22  роки,  з  Дніпра.  
ВІКТОР  КУРОП'ЯТНИК,  45  років,  з  Кропивницького.  Залишилася  вдовою  дружина,  а  троє  дітей  -  сиротами...
В'ЯЧЕСЛАВ  МОРОЗ,  50  років,  зупинилося  серце...  
Бійці  79-ї  ОДШБр.  ГЕРОЯМ  -  СЛАВА...

Снилась  матері  тиха  зимова  холодна  заграва,  
Колисала  дружина  в  колисці  маленьке  дитя,  
А  війна  не  питала...  творила  трагічну  вже  справу  -  
Йшли  соколи  у  бій,  завмирало  від  смерті  життя.

Зупинився  знов  час...  хто  розрадить  матусю  у  горі?
Хто  сиріт  обійме,  хто  до  серця  пригорне  дитя?
Молоденька  вдова  у  сльозах  споглядає  на  зорі,  
Де  коханий  її,  птахом  тихо  пішов  в  небуття.  

Люба  доню,  не  плач,  не  вернути  вже  батька  із  бою,  
Ти,  дівчино,  сльозу  до  могили,  коханням  вложи,  
Нині  впала  в  ваш  дім  смерть  навіки  гіркою  бідою,  
Пам`ять  світлу,  дівча,  у  любові  своїй  збережи.  

Куля  міряла  шлях,  не  питала  ні  років,  ні  віку,
Зупинялося  серце,  у  грудях  від  болю  пекло,
Світ  здригався  від  сліз  -  материнського  дикого  крику  -
Їхні  мрії  й  життя,  у  холодних  снігах  замело...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817752
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.12.2018

Сльози над дитиною

Де  ж  ти,  правдо-  правдонько?
Де  ж  Ти,  Боже  -  Боженько?
Впало  стигле  яблуко...
В  Україні  горенько.
Дав  ти,  Боже,  віроньку,
Вільну,  вільну  церковцю,
Та  забрав  нам  зіроньку  -
Ворог  сіє  смертовцю.
Сиротами  дітоньки,
Сивиною  жіночка,
Ой  сини  -  синоченьки!
Мліє  в  горі  матінка.
Небо  вкрили  хмароньки,
Стежку  топчуть  янголи,
ОбпалЕні  крилоньки  -
Землю  боронили  ви.
Зацвітуть  знов  квітоньки
На  землі  засніженій,
Ой  роки  ж  ви  роченьки!  
Одлетіли  зніжені...
Зупинилась  ніченька,
День  застиг  морозами,
У  голіві  свічечка  -  
Молитви,  тай  грозами.
Холод  впав  в  земличеньку,
Кров  стіка  краплиною,
Побіліло  личенько  -
Сльози  над  дитиною...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817751
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.12.2018

Ох, як то весело було

Шумить,  снігами  завиває,
А  я  в  домівку  повертаю
У  чуднім  сні,  не  наяву,
Снігами  білими  знов  йду
В  свою  оселю,  де  батьки.
Де  баба  з  дідом  вже  старенькі,
А  ми  ще  діти-  так  маленькі:
І  огортає  враз  тепло,
І  час,  де  весело  було  -
Дід  колотив  із  моркви  юшку,
А  баба  різала  нам  грушку.
Варила  борщ  на  кухні  мама
І  веселилась  разом  з  нами,
І  батько  сніг  повідгортав,
А  він  все  падав,  тай  лягав
На  чисту  душу,  що  в  дитини.
Шукаю  нині  тої  днини
І  того  снігу,  тих  морозів,
І  щастя  того  -  наче  грози,
Минуло...  наче  й  не  було
І  десь  життя  вже  відцвіло.
Біжить  за  обрій...  не  огляне
Лише  у  сни  мої  загляне  -  
І  я  щаслива...  хай  це  сон,
Хай  незакінчена  година,
А  в  ній  уся,  свята  родина,
І  тепла  хата,  і  добро  -
Ох!  Як  то  весело  було...

(С)  Леся  Утриско

Картина  Олег  Шупляк

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2018

Маруська ( Гумореска)

Обіймає  нині  Стефко  ввостаннє  Марусю,
Сльози  котіт  сі  ріков,  а  я  лиш  сміюсі.
Сів  си  в  кучи,  коло  неї-  заглідає  в  вочи,
А  свиня,  як  та  дурна,  чуть  з  шкіри  не  скоче.  
Натігнув  ї  дивний  чепчик,  червоний,  як  комин,
І  так  виє,  ніби  встік,  селом  лине  гомін.
-  Боже,  Стефку,  подиви  сі  шо  вна  бульби  зіла,  
А  він  каже:  -  Цілий  рік  вна  ми  душу  гріла.  
Але,  Стефку,  солонину*  різав  би  с  шматками,
Пирогів  пісних  не  хочеш,  і  но  зи  шкварками.  
Кобасу,  туту  жи  в  смальцю,  метеш  аж  до  гику,
Кожен  вечір  так  смакуєш,  жи  маю  музику.
Кажду  ніч  ми  так  весело,  як  би  зів  їс  бобу,
Або  то  від  кобаси...  чи  маєш  хоробу?  
Таке  враження,  жи  єйці  затухли  в  коморі,
А  бо  хтось  сі  моцно  всрав  на  нашій  оборі.    
Шинка,  смалець,  цибулині,  часник  з  огірками
Або  ріжеш  свиню  нині,  або  йди  до  мами...
Кум  прийшли,  ножі  принесли,  усьо  причандалля,
А  Маруська  з  моім  Стефком  в  кучи,  як  та  краля.
Так  бидвоє  заводили,  як  вовки  на  зорі,
Всі  коти  сі  поховали  у  старій  коморі.  
Випив  кум  із  горя  чвертку,  ліг  си  у  солому,
Три  дні  різали  Маруську,  не  ішов  додому.
І  коптили  і  варили,  шинки  розбирали,
Так  си  бидва  догодили,  мало  не  сконали.
Дух  свинячий  пах  селом,  патики  шкварчали,
Всі  виндзарні  вже  пихтіли,  бо  Різдва  чекали.
Треба  Стефку  спорядити  свинячі  букети  
Діти  тоже  їсти  хочут,  нема  чо  тужити.  

Солонина  -  сало.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817389
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 13.12.2018

Ялиця (Гумореска)

Вже  м  давно  не  повідала  вам  за  свого  Стефка,
Така  люта,  як  сокира,  як  терко,  як  жердка.
Свєта  скоро  юш  прийдут,  треба  сі  скупити,
А  як  нє,  то  є  ганьба,  чим  гостей  гостити.
Вмив  мій  Стефцьо  то  корито,  жи  сі  зве  машина,
Бо  до  Львова  добрий  кусь,  тай  добра  година.
Фіров  треба  цілий  день  би  зашкандибати,
Ну  і  конєм  також  треба  добре  їсти  дати.  
Спакувала  всі  торби,  гроші  вже  за  цицьков,
Дуже  люблю  справу  ту,  тримати  їх  близько.
Приїхали  на  Південний  -  загубила  м  вочи,
Та  тут  мало  буде  дня  і  напевно  ночи.
Стефка  вислала  м  купити  до  хати  ялицю,
А  сама  пішла  між  лахи...  бо  м  ше  молодиця.
Прикупила  трохи  шматі,  Стефкови    кальоші,  
Калісони  му  купила,  ті,  жи  мают  кльоші.
Йду  шукати  наше  авто  -  позіхаю  терпко,
Враз  сі  дивлю,  коло  нього  сіяє  мій  Стефко.
Зачарований  такий,  румянець  квітує,
Я  го  кличу,  мов  не  трісну,  а  він  мі  не  чує.
І  ялиці  я  не  бачу...  загубило  гроші?
Скаженію  наперед,  вилуплюю  вочи.
Де  ялиці?  -  Сі  питаю.  Моя  копійчина?
А  мій  Стефко  вочи  мружит  і  рже,  як  конина.  
Подивисі,  моя  Касю,  на  заднє  сідзенє:
І  ялицю  маєш  там  і  навіть  варенє.
Я  сі  дивлю!  Там  горов  виложене  сало...
Шляк  ті  трафит,  Стефцю  мій,  кажи  де  с  то  вкрало?  
Я  не  вкрало,  а  купив  їм  у  їдного  пана,
Ліпше  сало,  ніж  ялиці,  якась  там,  засрана.
То,  Касуню,    є  їда  кожного  вкраінця-    
Хліб  та  Сало,  ше  й  часник  -
І  первак  по  вінця.

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817319
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 12.12.2018

Ну а може то зима

Збожеволів  нині  вітер  -
Так  мете,  що  слів  нема,
Насадив  біленьких  квіток...
Ну  а  може  то  зима?

Разом  з  ним  танцює  в  танці,
Розсипає  пелюстки,
Всіх  збере  докупи  вранці,
Та  нанизає  нитки.

Оксамити  із  бурштином  
І  корали  снігові,
Шити  буде  із  сатину
Сорочки  собі  дзвінкі.

Вишивай  красуне  землю,
Тай  по  білому  біли,
Доторкни  намиста  щемно,
Намистини  кинь  згори.

Бісерини  сій  по  полю,
Хай  весною  цвіт  зійде,
Відпусти  себе  на  волю
І  зомлій  хоч  де-  не-  де.

У  лісах,  в  садах  казкових,
У  суцвітті  матіол,
Сни  насни  такі,  чудові,
У  багатті  дивних  зол...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817238
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.12.2018

Ой ти , зимонько

Замело  дивами  стежку,
Підбілило  тин  у  час,
Вишиває  світ  мережку  -
Чудо-  казка  йде  до  нас.
Вишиває  пишні  грона,
Заколисує  ставки,
Загортає  в  свої  лона
Тихий  шепіт  у  ріки.
Спи  ставочку,  хай  насниться
Пишний  ряст  та  ковила,
Аби  згодом  пробудиться
Там,  де  зимонька  була.
Де  сміялась,  веселилась,
Одягалась  у  шубки,
Щиро  з  вітром  цілувалась
І  чесалась  до  ріки.
Заплітала  пишні  коси...
Білі,  білі  -  дивний  льон,
На  вустах  лишала  роси,
Завивалась  в  балахон.
У  хурделицю  колючу,
Та  у  греблі...  дивина,
В  свист  та  пісню,  так  жагучу  -
Ой  ти,  зимонько,  зима...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2018

Відпусти

Відпусти  мене,  коханий,  
Ніжний  мій  -  морський  прибій,
Відпусти-  сніги  вже  тануть,
Хай  душа  притишить  бій.
Не  сумуй!  Благає  вічність,
Янгол  кличе  в  небеса,
Знаю,  любий,  сумно  й  гірко  -
Не  сотвориш  чудеса...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2018

Кохай, немов востаннє

Кохай  її,  кохай,  немов  востаннє
Кохай  цю  мить  у  згариську  вогнів
Кохай,  мов  перше  божевілля  раннє
Кохай,  щоб  світ  увесь  утім  зомлів.  

Поклич  у  ніч  -  у  ніч  зітхань  юначих,
Поклич  удаль,  де  мрії  стиглий  смак,
Поклич  смиренням  уст,  таких  гарячих,
Поклич  ув  вись,  збагни,  що  все  це  знак.  

Зомлій  в  обіймах,  в  пригорщах  цілунків,
Зомлій  у  дні,  воскреснути  не  дай,
Зомлій  у  трунку,  божевільнім  трунку,
Зомлій  у  лоні,  що  відчує  рай.  

Кохай  її,  кохай,  немов  востаннє...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2018

Цей Мадрид

Цей  нічний  неповторний  Мадрид
У  вогнях,  перехресних  з  туманом,
Листопадом,  жагучим  навзрид,
Цілуватиме  п’янко  румяном.

Цілуватиме?  Ні  -  вже  цілує,
Обіймає,  хмеліє,  мовчить,
Запашілий,  вітрами  мандрує,
Поцілунком  жагучим  болить.

Так  замріяно  дихає  ранок,
У  вогнях  листопадних  корид,
Знов  жевріє  пахучий  світанок,
Смаком  кави  ранковий  Мадрид...

(С)  Леся  Утриско

Фото  Iryna  Martynovska  Kotselko

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816893
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.12.2018

Святогірська Лавра

Відбиток  божества,  дзеркальний
Із  сотень  літ,  із  тисяч  свіч,
Із  молитов  твій  світ  реальний  -
І  щем  і  спів,  і  сльози  з  віч.

Туман  п’янкий  медово-  сизий
Торкнеться  ніжно  куполів
І  зодягне  в  чарівні  ризи  -
У  спів  вітрів,  як  ти  хотів.

Заляжуть  гордо  у  дзвіниці  -
Пробитий  шлях  твоїх  віків,
Розплющить  рай  свої  зіниці,
У  сяйві  свіч  та  корогвів.  

Твій  день  святий,  такий,  шовковий:
І  ніч  і  зорі  -  й  плескіт  трав.
О  Лавро  Божа!  Загадковість
Із  сотень  літ  -  чудних  заграв...

(С)    Леся  Утриско

                     Фото  Vira  Yavnik.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816892
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2018

І сич у лузі тишу нарушив

І  знову  дзвони,  і  знову  сльози,
У  небі  ворон  і  чорні  грози,
І  знову  смуток  уп‘явся  в  душу,
Де  сич  у  лузі  тишу  нарушив.
Смертельну  тишу,  війни  прокляття,
Лягають  в  землю  сини  та  браття,
Летять  у  небо  соколи  сизі  -
Червоне  зілля  на  білій  кризі.
Та  то  не  зілля  -  кровиця  сина,
Там  плаче  гірко  твоя  Вкраїна.
За  тебе,  сину,  зомліла  мати,
Не  прийдеш  більше  до  свої  хати.
Не  посміхнешся,  та  й  не  обнімеш,
Сльози  вдовиці  не  втреш,  не  знімеш,
Не  приголубиш  більше  дівчину  -
Чом  смутку,  смутку,  прийшов  в  хатину?
В  садку  вишневім  зісохли  вишні:
Чом  на  тім  світі  ви  стали  лишні?
Чом  смерть  пекуча  вп‘ялася  в  душу?
Чом  сич  у  лузі  тишу  нарушив?..

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816302
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.12.2018

Ти мене віднайди

Ти  мене  віднайди.  

Не  дивлячись  на  сивину  осіннього  захмареного  неба,  залишитися  хотілося  дощем  у  твоїх  очах,  щоби  крізь  задушливі  тенета  ночей  тобі  не  боліло  щоразу,  коли  читатимеш  мою  прозу,  яка  знає,  що  діється  з  нами  тепер,  але  не  знає,  що  буде  завтра.  Адже  ми  не  хочемо  жити,  як  карта  ляже.  Мимоволі  торкаючись  тебе,  десь  у  глибинах  зболілого  серця  найбільшою  перлиною  вважатиму  тебе,  і  не  шукатиму  щастя  деінде.
Хочу  чути  твоє  дихання,  іноді  важке,  іноді  легке,  як  павутинка  світанку,  відчувати  у  твоєму  волоссі  іще  теплий  легіт  цієї  осені.  Погляд  мій  марить  твоїм  ангельським  ликом,  блуканням  бездоріжжям  твоїх  очікувань.  Мрію  здолати  пустелю  розлуки,  пустку  самотніх  ночей,  віднайти  стежину  до  тебе,  непроторену  і  тернисту.  Ти  маєш  прийняти  мене  серцем  або  залишити  під  осінніми  дощами  моїх  літ  і  приректи  довіку  блукати  бездоріжжями  долі.

Тенета  ночей
Петро  Кухарчук
АГАПЕ

Затягнувся  мій  день  сивиною  зомлілого  неба,
Залишуся  дощем  у  твоїх,  так  чарівних  очах,
Ти  вичитуй  мене...  сумувати  кохана  не  треба,
Тільки  нині  знов  день  відродився  так  дивно  для  нас.  

Нерозгадані  карти  лягають  у  поле  страждання,
Не  чіпай,  хай  для  інших  пророчать    -  лишень  би  не  нам,
Збережу  -  й  не  шукатиму  інде  те,  світле  кохання,
Лиш  піддамся  пророчим  та  віщим  замріяним  снам.

Віднайди  мене  в  них,  моя  вірна  кохана  перлино,
Так,  щоб  дихати  нам  у  стрімкий  та    благий  унісон,
Будь  моєю  жагою,  або  вічно  осінньою  дниною,
Дай  стежину  знайти,  що  веде  у  тернистий  твій  сон.

Ти  прийми  мене  нині  в  пустелю  болючих  розлук,
Усім  серцем  прийми,  непроторену  змучену  волю,
Ну  а  може  залиш  під  осіннім  дощем  вічних  мук,
На  моїм  бездоріжжі  кохання  -  в  приреченій  долі...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2018

Біла мальва

Зійшла  сьогодні  мальва  під  вікном  -
Під  маминим  вікном  розквітла  біло,
Зігріла,  синку,  душу  вічним  сном  -
Серед  зими  заквітла  спіло,  спіло.

Чого  ж  ти  мальво  в  смутку  так  цвітеш?
Навіщо  смерть  зірвала  всі  пелюстки?
Ой  сину,  сину!  Та  куди  ж  ти  йдеш?
Серед  зими  так  буйно  квітнуть  грушки.

І  вишня,  синку,  наша  зацвіла,  
Їй  не  страшні  ні  сніг  а  ні  морози,  
Твоя  стежина,  шлюбна  пролягла
У  Рай  небесний,  там,  де  тихі  грози.

Де  все  весна,  де  квітне  сад  дивами,
Де  не  болить  і  рана  зажива,
Ти  хоч  ще  мить  вернись  у  сад  до  мами!
У  сад  зимовий,  там,  де  мальва  зацвіла...  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815809
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2018

Цей день

Цей  день  в  історії.

Рибак  Володимир  Іванович  (народився  30  листопада  1971  року  в  Горлівці,  Донецька  область,  Україна  -  був  убитий  17  (18)  квітня  2014  року)  -  український  політик,  депутат  Горлівської  міськради,  убитий  сепаратистами  після  багатогодинних  тортур  і  побиття  17-18  квітня  2014  року  за  спробу  зірвати  прапор  самопроголошеної  ДНР  і  замінити  його  українським  стягом.  Бойовики,  не  домігшись  від  Рибака  "каяття  за  вчинок",  вбили  його  і  скинули  тіло  у  річку.  Герой  України.

За  що  ж  тебе  вбито,  сину?
За  віру  твою  в  Україну,
За  небо,  за  стиглий  злак,
За  жовто-  блакитний  стяг.

Замучений  ти  катами,
Десь  небо  тримаєш  над  нами,
Душа  твоя,  сину,  на  волі,
Лиш  свічка  горить  на  престолі.  

Могила  та  свіжі  квіти,
У  небі  пташки,  мов  діти,
Співають  тобі  Осанну,
Про  волю  таку  жадану.

Чого  ж  тебе  вбито,  сину?
Любив  ти  свою  Україну,
Її  боронив  ти  стяг  -
Хай  згине  і  кат,  і  враг...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815808
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2018

Шлях

Йдемо  із  Богом  хресний  шлях,
Позначені  для  віри  та  любові
І  кожен  з  нас  окремий  птах,
І  в  кожного  свої  стежки  тернові.

Та  нині  шлях  проліг  лише  один  -
У  нім  би  нашу  віру  відродити,
У  нім  би  правду,  Боже,  віднайти,
У  нім  би,  Отче,  душу  не  згубити.

Бо  стільки  зла  посіялось  в  землі,
А  що  зійде?  Зійшло  якесь  прокляття,
Дай,  Господи,  промінчик  у  імлі,
Хай  душі  сцілить,  Господи,  багаття.

Твоє  багаття  віри  та  любові,
Твій  хресний  шлях  -  небесний  та  земний.
Здійми,  народе,  вінці  всі  тернові!
Іди  свій  шлях  щасливий  та  чудний...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815707
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2018

Та він іще дитина

Чого  ж  ти,  смутку,  душу  рвеш?
Зомліла  цвіт-  калина.
Ох,  де  ж  ти,  радосте,  живеш?
Ридає  ніч  та  днина.

І  десь  ридає  криком  птах,
А  десь  вмліває  мати,
Гуляє  недруг,  клятий  враг
І  смерть  несе  до  хати.

Твій  син,  Вкраїно,  у  землі  -  
А  інший  у  полоні.
Розтоптана...  в  чорнезній  млі,
Та  ще  жива  у  лоні.

Ще  дихаєш...  вогнем  й  мечем,
Шматована  катами.
З  душі,  мій  Боже,  вирви  щем  -
Дай  радості  для  мами.  

Що  нині  мліє  в  молитвах  -
Врятуй  її  Ти  сина,
Слова  застигли  на  вустах:
-  Та  він  іще  дитина...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815706
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2018

Хліб та смерть

Постав  хлібину  свіжу  на  престолі,
Воскову  свічку  на  алтар  неси,
Зійдуться  нині  душі  предків-  кволі,  
Яких  роздерли  московитські  пси.  

Забрали  хліб  у  славних  хліборобів-  
Млини  смертельні  віяли  хрести,
Ви  годували  всіх  отих  неробів,  
Би  в  подарунок  смерть  вам  принести.

Мільйонну...  за  добро  та  вічну  працю,
Народу,  що  у  гаю  солові  
І  пили  наче  воду  кровцю  вашу,
Отрутою  осіли  на  землі.

Ви  в  землю  йшли  -  невинні,  безборонні,
Вас  лапоть  потихеньку  убивав
І  шкірив  зуби  голод  в  охороні:  
А  ти,  народе,  доленьки  не  знав...

До  нині  топче,  душу  вириває:
Хрести  й  могили,  синьо  -  жовтий  стяг,
Прийде  той  час  і  ворог  твій  сконає,
Настане  день,  де  згине  клятий  враг...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815122
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2018

Гриби (Гумореска)

Поки  сонце  ше  цвіте,  ми  з  кумов  до  ліса,
Так  набридли  баніки*,  та  ну  їх  до  біса.
Ніц  не  робиш  но  вариш,  ладиш  на  всю  челідь*,
Хустков  коси  завізала,  така  м,  як  той  лебідь.
Зоська  тоже  сі  зібрала,  кошик  підвізала,
Канапки  я  помастила,  накраяла  сала.
Кума  взєла  четверчину*-  би  з  мо  не  померзли
І  обидві  коло  ліса  в  одну  мить  вокресли.  
Так  грибів  сі  юш  вродило  -збираєм  -  нівроку,
Буде  знов  в  зимі  шо  їсти  ,  як  тамтого  року.
Так  літали  з  мо  по  лісі,  по  всіх  корчах  рили,
Жи  в  кінци,  не  знаю  як,  та  з  мо  сі  згубили.
Загубиласі  кума,  тай  десь  юш  пропала,
Кричу:  -  Зоська!  Де  ти  є?  Мало  м  сі  не  всрала.
Кличу  Зоську,  Бога  молю  -  би  сі  шо  не  стало,
В  лісі  диків  ходит  повно,  би  і  не  здогнали.
Юш  не  знаю  скілько  часу  я  куму  шукала,
Зачала  м  тікати  з  ліса,  би  ніч  не  застала.
Виджу  трасу...  іномарки,  пакуют  із  Польщи...
Йой!  Кума  сидит  над  ровом,  розминає  кости.
У  руках  тримає  картку,  грубо  написАно:
Жи  юш  дуже  сильно  плаче  за  своїм  Іваном.
Років  має  трийціть  п`ять  ...  а  має  всіх  сорок,
Пише  -  трижди*  жи  вдова,  аж  сі  курит  порох.
Зосько!  Шляк  би  тебе  трафив,  де  Йвана  подінеш?
Та  хлопи  таких  не  хочут,  а  ти  сі  не  зміниш.
Коли  с  встигла  повдовіти,  аж  три,  Зосько,  рази?  
Мухоморів  сі  наїла,  чи  може  зарази?
Зачарована  сидит  і  мене  не  чує  
До  священника  подзвоню,  най  ї  розчарує.
Повідомила  м  і  Стефка,  най  фіру  прижЕне,
А  як  ні,  то  юш  кума  сі  повторно  вжЕне*.
Йвану  вислала  менсахи  най  рихтує  грілку,
Зосьці  склинило  мозги,  не  влізає  в  фіртку.
Так  мо  кумов  волочили,  та  її  грибами,  
Жи  м  в  кінци  із  тутих*  нервів  післала  до  мами.  
І  до  мами,  і  до  тата,  Івана  -  родини,
Ніби  м  нині  юш  дожила  востатноі  днини.
Не  міняй  ти,  моя  кумо,  незмінної  теми  -
Маєш  Зосько  свого  Йвана,  нашо  ти  проблеми...

Баніки-  каструлі,  челідь-  сім’я  ,  четверчина-  250  грам,  трижди-  три  рази,  вжене-  вийде  заміж,  тутих-  тих.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815015
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 23.11.2018

Роки вирішують за нас

Запахло  в  хаті  знов  Різдвом  -
Різдвом  із  снігом  -  вічним  снігом,
Була  мені  святим  гніздом  -
Моім  життям  -  дитячим  сміхом.  
Все  ніби  вчора...  та  куди
Поділись  ті  роки  блаженства?
За  обрій  всілись  назавжди  -
В  нім  подались  у  вирій  серця.
У  вирій  раю,  та  у  нім
Знов  двері  рипнули  до  хати,
У  моїм  задумі  німім,
Дитям  в  колисці  ляжу  спати.
Відчую  ласку  та  тепло...
Матусі  руки  на  голівці:
-  Ох,  як  давно  це  все  було!
Думки  заплутались,  мов  вівці.
На  лаву  сяду  у  кутку:
Все  ж  та  ряднина  -  купа  років,
На  повні  груди  зачерпну
Знов  рідний  запах...  тишу  кроків.
Виймає  мама  хліб  з  печі  -
До  смерті  буду  пам’ятати,
Той  смак  його,  та  калачі  -
Вернути  б  все  на  мить  до  хати.
Ту  дивну  струцлю*  на  столі,
На  світлім  вишитім  обрусі  -
Мій  вічний  рай  на  цій  землі
І  я  у  нім  -  в  святій  спокусі.
Стара  макітра  й  макогін  
Благають  меду  й  жменю  маку  -
В  душі  відчула  знову  дзвін
І  смак  кутІ  і  запах  злаку.  
Та  все  розплило,  мов  міраж:
Роки  приспали  у  хатині.
Життя  вирішує  за  нас,
Лишивши  спогад,  світлий,  нині...

Струцля  -  плетений  солодкий  хліб,  посипаний  маком  ,  який  все  Різдво  лежав  на  столі.  Після  свят  його  розмочували  в  парному  молоці  і  смакували.  

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2018

Любов та гріх

Я  шукатиму  в  закутках  Божі  наперстки  любові,
Дивуватиму  світ  неземним  божевіллям  молитв
І  вмиратиму  в  них  -  у  предвічнім  написанім  слові,
Лиш  би  душу  хрестити  на  крилах  псалмів  -  вічних  битв.

Заректися  стражданням,  боліти  розп’яттям  Христовим,
Напиватися  з  чаші  мільйонних  небесних  зірок,
І  відчути  тепло,  і  священний,  
той  доторк  любові,
І  згубитись  між  рим,  та  словесних  загадок  книжок.  

Віднайти  в  собі  гріх,  бо  безгрішшя  розп’яте  віками,
Серед  тисячі  слів  погасити  ненависть  людську,
Притупити  б  весь  біль,  схоронити  святими  руками,
Із  наперстків  любові  хрестити  жагу  нелюдську.

Дивуватиму  світ  неземним  божевіллям  молитв
І  вмиратиму  в  них  -  у  предвічнім  написанім  слові,
Лиш  би  душу  хрестити  на  крилах  псалмів  -  вічних  битв:
Я  шукатиму  в  закутках  Божі  наперстки  любові...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814315
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2018

Перший сніг

Перший  сніг,  мов  перша  любов:
Доторкне,  обпече,  нагряне.
Сонця  промінь  лишень  зійшов  -
Десь  стече  -  ну  а  все  ж  зостане.

Хризантему  візьме  в  обійми,
Бо  ж  кохає  свою  кохану,
Вступить  з  вітром  в  пекучі  війни,
Присипаючи  квіт  над  ранок.

Тихим  холодом  зачарує:
-  Спи  кохана,  хай  сниться  зустріч  -  
-  Тепла  зустріч  добро  віншує,
-  А  я  піду  йому  на  зустріч...

Перший  сніг...  дивовижні  чари:
Зорепади,  цілунки,  мрії.
Пеленою  зірвались  хмари:
-  Спи  кохана  -  то  наші  мрії...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2018

У чім твій гріх

Вдивляюсь  в  очі:  -  Мамо,  мамо
Чужа...  та  жалю  повний  міх,
Чого  життя  у  тебе  вкрали?
У  чім,  рідненька,  маєш  гріх?  
Тебе  б  сьогодні  милувати,
Аби  відчула  смак  життя
І  колисати...  колисати,
Як  те,  маленьке  немовля.
Віджито  стільки,  скільки  праці,
Та  скільки  смутку  на  лиці,
Життя  твоє  пройшло  на  грядці,
Та  тихо  сплило  по  ріці.
Це  все  матусю,  що  зосталось:
Шматок  ряднини  та  часник,
Коли  ж  такого  дочекалась,  
Нехай  би  світ  фальшивий  зник.
О,  Боже,  скільки  їх,  таких,
Без  кусня  хліба,  без  води...
Спивають  чашу  днів  гірких  -
Охорони  їх  від  біди.  
У  чім,  скажи,  їх,  Боже,  гріх?  
За  що  ж  бо  їм  така  провина?
Дай  же  на  старості  потіх  -
Дай,  Боже,  їм  погожу  днину...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2018

Ой де ж ви, мамо

Живе,  ще  все,  у  тій  хатині,
Що  вчора  мріями  цвіла,
А  нині,  Господи!  А  нині!
Лиш  пам`ять  зрідка  ожива.
Все  так,  як  мама  залишила,  
Не  поміняли  ні  роки,
Іх  ніби  нічка  притишила
І  вишивала  рушники.
По  білім  чорне  мережила,
В  ляне  вдягалась  полотно,
В  старім  куферку  вічність  жила,
Складала  спогади  на  дно.
А  я  сьогодні  доторкнула:
Їх  віяв  вітер,  день  сушив,
Ім  пам`ять  легко  підморгнула
І  спогад  вічністю  віджив.
Ой  де  ж  ви,  мамо?  Чом  роки
Так  тихо  душеньку  приспали?
Зостались  ваші  рушники
І  ви  у  них  зостали.  
Така,  як  завше  -  молода,
З  наперстком  у  долоні,
В  ляному  світі  полотна,
Та  вже  в  земному  лоні...

(С)  Леся  Утриско

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2018