Леся Утриско

Мамині мальви.

Посіяв  хтось  мальви  під  нашим  вікном,
Червоні  та  чорні-  реальність  чи  сон?
В  них  сльози  та  біль,  любов  та  розлука,
В  них  сина  життя,  в  них  мамина  мука.  

Їх  місяць  леліяв,  їх  дощ  поливав,  
Їх  зорі  манили  та  й  вітер  гойдав,
Їх  рідная  ненька  сльозами  росила,
Вернути  синочка,  до  Бога  молила.  

Життя  не  прожите-   обірвана  стежка,
В  душі,  Боже,  біль-  на  грудях  мережка,  
Що  мати  ночами,  колишучи  сина,
Йому  гафтувала-   прикрила  могила.  

Ой  любий  синочку!-   Обпалені  крила,
У  мальвах  цвіте  юнача  могила,  
У  мальвах  синочку-  і  сльози,  і  біль,
Та  вічна  розлука  посіяла  сіль.  

Гірку  та  болючу-   роз'ятрена  рана:  
У  мальвах  цвіте  любов'ю  Осанна.
О  любий  синочку-  на  грудях  мережка,
До  Бога-  у  рай,  лягла  твоя  стежка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754281
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.10.2017

Вандал.

Не  дихає  час  Майдану,  
Завмер  у  осіннім  дощі.  
Як  глянути  в  очі,  мамо?
Вросли  ув  душі  кущі?!

Чом  світом  лягла  безбожність?
Бездушність-  без  молитов?
І  відчай,  і  біль-    лиш  схожість,  
У  хреснім  розпятті  оков.  

Слід  крові  роки  не  змили,
Їх  знищує  скал-  шакал,
Де  світло  і  пам'ять  жили,  
Торкнувся  диявол-  вандал.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753969
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.10.2017

Двадцять вісім.

Плаче  тихо  зажурена  осінь:
Двадцять  вісім  у  твоїх  очах,
Над  могилою  падає  просинь,  
А  у  ній  щось  викрикує  птах.  

Що  він  каже?  Що  світу  голосить?
Чи  то  птах?  А  чи  твоя  душа?
До  матусі  у  смутку  приносить,  
Свій  віночок  і  спів  спориша.

Тишину  розриває  молебен:
Твої  роки-  так  в  грудях  болить,
Куля  в  серце-  в  свідомості  бубен,
Куля  в  душу  -  обірвана  мить.  

Двадцять  вісім-  засмучені  весни,
Двадцять  вісім-  розбиті  мости,
Двадцять  вісім-  Небесна  Сотня!
Двадцять  вісім-  Матусю!  Прости!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753656
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.10.2017

Вітер

Вітер  чепурився  в  мене  на  плечі,
Терся  в  парасольку,  мокру  на  дощі:
-  Ой  ти,  хитрий  легеню,  я  он  мокра  вся,  
Обіймаєш  локони  з  мойого  плеча.
Не  цілуй  так  боляче,  прошу-  не  цілуй,
Осені  краплиночки  висуши  та  здуй,
Келихом  барвистого,  пригощу  вина:
-  Пий  нектар  божественний,  
Скоро  вже  зима.
Я  ж  прийду  до  хати-   кави  заварю,  
Дров  вишневих-  пахощів,  
У  камин  вложу,
З  вогником  воркуючи,  вечір  проведу:
-  Так  не  хочу  зимоньки-  літечком  живу.  
Вітругане-  вітрику,  в  локони  весни,  
Квітом  розтопися-  лязь  у  мої  сни,
Де  дощі  холодні  ув  відлунні  дня,  
Осідлають  холодом  рудого  коня.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753626
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.10.2017

Твої очі.

Очі  твої  ясні,  волошкові,
Твоя  усмішка-  маків  цвіт,  
Людські  сльози-  дощі  та  болі,
Свічка  в  церкві-  застиглий  світ.

В  нім  далека  сумна  дорога,  
В  нім  молитва  ув  небеса,
Стигла  розпач  і  крик  до  Бога,  
Вже  без  віри  ув  чудеса.  

Не  розкажуть  уже  про  юність,
Ні  про  зустрічі,  мрії-  любов,  
А  ні  теплу  юначу  вірність,  
Ні,  про  ніжне  кохання  знов.  

Осінь  сумно  малює  квіти,  
Хризантем  принесе  букет:  
-  Ох,  як  боляче  в  серці,  діти,
Де  співає  війна  сонет.

Душу  ріжуть  гучні  гармати,  
Землю  рвуть  на  дрібні  шматки.  
Над  могилою  сива  мати-  
В  небо  білі  летять  голубки.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753325
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.10.2017

Вітання в день уродин.

Ти-  сонце  та  зорі,  ти-  квіти  та  гай,
Ти-  мати  та  донька,  ти-  світлий  розмай,
Добро  у  душі,  а  на  серці-  тривога,  
Хай  квітами  стелиться  твоя  дорога.
Хай  щастя  рікою...  та  ні-  океаном  
На  тебе  впаде...Так!  Так!-  хай  нагряне,
А  ми  будем  тільки  за  тебе  радіти,  
Щоб  знову  зустрітись-  погомоніти.  
Почути  думки-  десь  кави  попити,
Та  й  разом  з  тобою  життя  розділити:
У  будні  та  свята-   будь  завше  багата,
Без  бід  та  образ,  хай  повниться  хата,  
Квітують  трояндами  сонячні  кроки-
У  ласці  Господній  живуть  твої  роки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753271
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.10.2017

О, Осене- панно.

Розбавлені  фарби  лягли  оксамитом  на  душу,
Хтось  їх  обдурив,  посміхаючись  мило  ув  слід,  
Я  приспані  очі  цілунком  осіннім  зворушу,  
Смаком  горобини  розбавлю  засмучений  глід.  

Хай  світ  зажевріє,  зіп'є  раннє  сонце  в  зеніті,
У  бабинім  літі  намисто  зодягнуть  зірки,  
Ляні  волошки  ув  осінньому  стиглому  житі,  
В  розбовтаних  фарбах  шукають  гучні  вітряки.  

Одіті  дощами,  зомліло  напоєні  хмелем,
Зітхають  у  відчаї-  жити  б  іще  одну  мить.
Їх  вітер  минув,  доторкаючи  скроні  ув  кленів,
Упав  на  тополі-  приліг,  на  хвилину,  спочить.  

Поспи,  вітругане-  змарніло  розоране  поле,
Засіяний  смак  тополиної,  десь  гіркоти.
О,  Осене-  панно!  Скуштовані  холодом-  кволі,
У  фарбах  розбавлених  стигнуть  ті,  літні  стежки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753263
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.10.2017

Покайся світе.

Так  хочу  в  Господа  просить:  
-  О,  милий  Боже!  Не  зрікайся!  
Прости  народу-  ще  хоч  мить,
Покайся,  світе!  -  Так,  покайся!

Почуй,  що  каже  тобі  Бог:
Любити,  вірити,  прощати,  
В  законах  праведних  свій  крок,
Тобі  призначено  ступати.  

Чого  зійшов  із  шляху  віри?
Чого  розбитий  шлях  прощання?
Нема  твоїм  бажанням  міри,
В  душі  нема  вже  покаяння.  

Господній  світ  розбитий  болем,  
Душа  Господня  розтоптана,
Де  блудний  син  степами,  полем,
Кричить  у  слід  Йому-   Осанна!

Осанна  нині-   завтра  камінь,  
Забиті  цвяхи  в  Твої  руки.
Господня  кров-  священна  знамень,
Гріхи  людські-  Господні  муки.  

Так  хочу  в  Господа  просить:  
-  О,  милий  Боже!  Не  зрікайся!  
Прости  народу-  ще  хоч  мить,
Покайся,  світе!  -  Так,  покайся!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752823
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.09.2017

Твій хрест.

Ти  ніс  свій  хрест-  що  бачив  Ти  тоді?
Напоєний  гріхами  всього  людства,  
Не  думали  що  роблять,  а  Тобі  
Хотілось  знищити  страшні  облудства.  

Ти  хрест  свій  ніс-  що  думав  Ти  Тоді?-
До  віри  навернути,  врятувати,
Сльозами  Мати  кланялась  Тобі,
Та  люд  кричав  навіки  розіп'яти.

Ти  ніс  свій  хрест-   прощав  усі  гріхи,  
Помер  за  світ  неправий  та  жорстокий,  
У  болю,  Ти  просив,  з  Тобою  йти  
Той  люд,  що  став  глухий  та  одинокий.  

Ти  ніс  свій  хрест-  віками  в  поколіннях,
Несеш  і  нині,  зречений  юрбою,  
Забули,  Господи,  що  ти  живий,  нетлінний-  
Забули,  Отче,  йти  у  слід  з  Тобою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752486
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.09.2017

Краснуха. (Гумореска) .

Така  слічна  нині  восінь-  то  сонце,  то  хмари,  
Так  юш  людям  Бог  дає,  би  з  мо  всьо  зибрали.  
Зночи  міхи  спорядили,  плуги  юш  на  возі  
І  сусіди  посходились,  стоят  на  дорозі.  
У  селі  так  заведено-  вчора  були  в  Каськи,
А  день  скорше  з  мо  копали  у  свахи  Параськи.
Позавчора  у  куми-  нашої  Олени,
Нині  сі  знов  позбирали-  йдут  усі  до  мене.
Всьо  зладила,  навіть  їсти-  в  полю  так  смакує,
Тілько  бульби  на  вогни  Стефко  нам  зладує.  
Взув  сі  Стефко  мій  в  кальоші,  жи  вислала  донька,
Такі-  мают  дзюрочки  і  дуже  мігонькі.  
Шлапав  цілий  день  за  кіньми,  аж  сі  порох  курит,
Як  скінчив  усьо  робити,  капці  ті  з  ніг  шпурив.  
Я  сі  дивлю,  його  ноги  стали  чось  п'ятнисті:
-Йди  но  Стефку,  сполочи,  дам  ти  я  водиці.  
Стефко  ноги  сполокав-  плями  сі  лишили,  
-Шо  сі  стало  із  тобов,  плями  сі  не  змили?
-Боже  милий  шо  то  буде?  Дістав  їс  краснуху,  
Зів  їс  певно  с  тутов  бульбов  якусь  дурну  муху.  
Ті  м  просила-  руки  мий,  вон  вода  в  гарафі,
А  ти  казав,  жи  то  ніц,  жи  ті  шляк  не  трафе.
Ям  чепила  теліфон-  шукаю  нумери...
До  священника,  на  цвинтар-  до  тих  гардінерів.
Кінський  дохтор  ми  повів,  би  лігав  на  возі,  
Положити  мокру  шмату  на  писок  в  дорозі.
Та  шо  мают  ноги  з  писком?  Чось  ми  стало  дивно?  
Та  най  буде-  може  ноги,  тре  би  було  видно.  
Сіла  м,  плачу-  світ  не  милий,  кума  мі  втирає,
А  мій  Стефко  сі  регоче,  мало  не  вмирає.  
Каже  мені:-  Глупа  бабо,  то  загар  від  сонця,
На  кальошах  ті  дзюрки,  як  в  хаті  віконця.  
Не  плач  Касю-  я  живучий,  як  той  "Змій  Горинич",
Ні  колом  ми  не  доб'єш,  ні  від  мухи  згину.  
Муха,  бабо,  то  є  м'ясо,  а  може  і  сало:  
-  Ми  від  сміху,  моя  Касю,  живіт  злоскотало.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752028
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 24.09.2017

Роверисти. (Гумореска) .

Якісь  цуда  нині  в  світі-  так  сі  хлопи  мучат,  
Так  за  гроші  сі  перут*,  їздити  сі  учат.
Стефко  мій  мені  казав,  жи  за  сильні  гроші,
Кілометрів  дуже  їздят-   всі  такі  хороші.  
Каже:-  Нині  по  селі,  дорогов  під  лісом,
Будут  їхати  такі-  тре  витати  "бісом."
Треба  плескати  шо  сили,  квіточки  кидати,
Би  з  мо  славу  заробили,  би  їх  памітати.  
Встала  м  зрані,  йду  в  городец*,  рихтую  букети,
Би  вже  скоро  так  кидати,  як  туті  ракети.  
Всьо  з  мо  в  хаті  спорядили,  вижену  ше  КрАсу,
То  теличка  молоденька,  то  наша  прекраса.  
Вимила  м  ї  чисто  вим'є,  хвіст  їм  зачесала,  
Би  вна  тоже  роверистів  на  стежці  чекала.
Поки  Стефко  гнав  ї  пасти,  я  сі  перебрала:  
Вуста  трохи  малювала,  бабету*  вкладала.  
Чую  труби  трублєт  близько,  то  вже  певно  їдут,
Я  зизаду   доганяю...  не  дожену  бідна.  
Та  сі  дивлю,  їдна  група  трохи  відступила-
То  за  ними  сі  тріпаю,  бо  нема  вже  сили.  
Бачу-  моя  люба  КрАса,  пасе  на  горбочку,
Недалеко  стоїт  Стефко,  вдігає  сорочку.  
Бачу-  їдно  з  тої  групи  чогось  стормозило,  
Навіть  з  ровера  не  злазит,  до  КрАси  вмостило,  
Якусь  фляшку  приліпило,  зачало  доїти,  
Видно  спрагу  таку  мало-  треба  напоїти.  
Я  кричала,  аж  захрипла-   Відпусти  корову!
Як  ті  чипну  я  з  ровера,  то  кину  до  рову.  
А  вно  доїт  і  не  чує,  чи  не  розуміє,  
Але  гроші  рахувати  певно  добре  вміє.
Шось  мичало,  шось  бурчало-  ніц  не  розумію,
Та  з  такими  воювати  я  юш  добре  вмію.
Таке  худе,  як  глиста-  сподні*  обтігнули,  
Видно  довго  юш  не  їло  і  пити  забуло.  
Видно  гроші  не  платєт-  то  тепер  нормально,  
То  всмоктало  сі  до  КрАси,  би  му  було  файно.
Я  му  кажу:  -  Кинь  той  ровер,  ходи  но  до  хати,
Дам  ти  їсти,  дам  ти  пити,  ляжеш  трохи  спати.  
Як  сі  пхнеш  між  пирини  моєї  прабаби,  
Будеш  сину,  як  в  раю,   як  би  с  ліг  на  хмари.  
Вно  як  вздріло  жи  я  близько-  у  руках  мотика,  
Так  втікало,  як  мій  Стефко,  у  лісі,   від  дика*.  
Перегнало  усю  групу,  приїхало  перше:  
-То  був  лемко,  бо  співало-  "Верше  ти  мій  верше".
Коло  клубу  заложив  Голова  гостину:
Їли,  пили,  танцювали-  забули  годину.  
А  в  кінци  кричав  мій  Стефко-   БУДЬМО!  хлопці,  БУДЬМО!
Шануймосі,  хлопаки,  тай  пішов  до  студні*.
Я  сі  злєкла*,  бо  си  випив-   би  сі  не  втопити,
А  він  тєгне  оковиту*,  би  усіх  гостити.  
Тепер  знаю,   де  мій  Стефко  горівку  ховає:  
-  Хлоп  є  хлоп-  ну  шо  поробиш?  Най  здоров'я  має.  


Перут-  змагаються,  городец-  квітник,  бабета-   волосся  підвязане  до  гори  і  закручене,  сподні-  штани,  дик-  лісовий  кабан  ,  студня-   криниця,   злєкла-   настрашилася,   оковита-   горілка.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751883
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 23.09.2017

О Матінко Божа.

О  Матінко  Божа-  Небесний  мій  Раю,
До  Тебе  молюся,  для  Тебе  співаю,  
Зішли,  рідна  ненько,Ти  мир  в  Україну,  
Врятуй  її  сина  і  цілу  родину.  

О  Матінко  Божа-  Небесна  Богине,
Зішли  людям  радість  і  щастя  в  родини,  
Зішли  люба  миру  ув  мій  рідний  Край,  
Подай  людям  милість  та  ласку  подай.  

О  Матінко  Божа-  Небесна  Царице,  
Почуй  молитви  та  з  народом  молися,
Де  син  Твій  рожденний-  гріхами  розп'ятий,
У  душах  воскресне,  в  серця  буде  взятий.  

О  Матінко  Божа-   мій  квіте  чудесний,
Леліє  з  лелій!-  візьму  шлях  Твій  я  хресний,
Разом  із  Тобою  оплачу  дитину-
Молись  за  народ,  за  мою  Україну.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751657
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.09.2017

Різдво Богородиці.

Освічена  сонцем,  осипана  зорями,  
У  квіті  осіннім  зійдеш  на  престол  
Заступнице  світу!-  піклуєшся  хворими  
І  дітьми-  сирітками-  янгольський  хор.  

В  молитві  оспівана,  в  ризи  зодягнена,
Святим  омофором  освітлюєш  путь,
О  Мати  Господня!  Гріхами  розправлена,
Молюся  до  Тебе,  щоб  шлях  не  минуть.  

До  Сина  Твойого-  Небесного  Раю,
До  серця  святого  хай  впадуть  світи,
У  квітах  сьогодні  стежину  вкладаю,
В  покуті  рідненька  до  Тебе  прийти.  

Різдво  Твоє  нині  в  молитвах  оспіване-
Моя  матіоло,  мій  квіте  земний.
Де  розум  людський  Тобі  вірний  та  відданий-
Молюся  до  Тебе  за  шлях  наш,  людський

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751516
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.09.2017

Маршрутка. (Гумореска) .

Нині  вам,  шановне  паньство,  історію  в'яжу,
Шо  той  світ  з  народом  робит  напевно  розкажу.  
Бульбу  з  полі  спорядили,  всі  грідки  скопані,
Бурак  правда  сі  лишив  й  кукурудза-  пані.  
Нинька  й  дощ  такий  юш  лєє-  ввірвала  сі  хмара,
-  То  си  можна  відпочити!-  ми  каже  Варвара.  
То  моя  з  кіньцє  городу  четверта  сусідка,  
Та  всьо  знає,  в  цілім  світі-  напевно  й  про  дітька.  
Я  зладила  штири  торби-  поїду  до  Львова,  
Бо  сі  файно  доїт  ше  старенька  корова.  
На  годинник  зазирнула-  можу  сі  збирати,
Ще  забігла  м  я  до  кухні  яєць  повтирати.  
На  зупинку  то  всьо  тєгну-   саплю,  як  ті  міхи,  
Жи  в  ковалє  на  ковадлі-  то  вже  є  потіхи.  
Я  сі  дивлю-   стоїт  Зоська  зи  своїм  дівчиськом,  
Так  го  чось  розперло  сильно,  не  підходжу  близько.  
Приїхало  тамтой  тиждень  з  тутої  Канади,
Шось  таке  юш  сотворило,  жи  нема  ю  ради.  
Як  заходило  в  маршрутку-  застрягло  у  дверях,
Цицьки  має  як  ті  відра,  як  туті  тарелі.  
Стефко  Ганчин  взєв  за  руки,  Місько  ззаду  пхає-
Голова  в  маршрутку  влазит,  а  вим'є  втікає.
Якось  хлопи  то  вложили  на  заднє  сидінє,
Так  упріли,  до  холєри,  як  в  грозу  на  сіні.
Як  рушали  зи  зупинки-  маршрутка  заглохла:
-  То  ті  в  світі  годували-  двисі,  як  "засохла".
По  дорозі  цуда  були-  люди  сі  здивляли,
Як  Марусині  цицьки  в  маршрутці  гуляли.  
Їдна  впала  на  коліна  старому  Андруху,  
Друга  вуйкови  Стефану  притиснула  вухо.
Як  машина  повертала  де  круті  дороги,  
Цицьки  падали  обидві  Гриньку  межи  ноги.  
То  сі  Зоська  юш  наїла  стиду  по  дорозі:
-  Ліпше  була  би  с  у  хаті,  як  ведмідь  в  берлозі.  
Їдь  Марусю  до  Канади,  най  ті  зремонтуют,
Бо  маршрутки,  як  у  нас-  в  світі  не  рихтуют.  
Би  з  юш  більше  Марусуню  цуда  не  робила,
Будь  таков,  як  тебе  мати  на  світ  народила.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751472
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 20.09.2017

Кролі. (Гумореска) .

Їхала  м  зі  Львова  нині-  спізнила  маршрутку,
Через  свою  коліжанку,  любиму  Марушку.  
Вна  живе  у  самім  Львові,  а  я  в  Бориславі,
Як  сі  бидві  юш  зійдемо,то  справи  цікаві.  
Посиділи  у  кав'ярні,  рогальків  поїли,  
Так  мо  душу  юш  відвели,  як  тілько  но  хтіли.  
Могла  м  в  неї  ночувати,  та  у  хаті  діти,  
Тре  до  школи  спорядити,  зрихтувати  квіти.  
Завтра  перший  день  науки-  ми  чисто  забули,
А  як  тілько  здогадали-  урагани  здули.  
Взіла  м  таксі-  шо  робити,  тре  вихід  шукати,  
Наперед  їм  заплатила-  хлоп  не  мусит  знати.  
Вийду  скорше,  коло  Млина-  то  наша  пекарні,
За  їдно  шось  куплю  дітьом-  булочки  шикарні.  
Юш  минули  Трускавець,  в'їхали  до  ліса,  
Каже  шофер:-  Як  вас  звати?  Бо  я  звуся  Гріша.
Я  сі  тихо  розбудила-  не  зі  сну,  з  думочок,
Гріша  зняв  свою  кошулю*,  запнув  на  гачочок.  
Посміхає  сі  до  мене-  шось  напевно  хоче,  
Мені  всьо  чось  стало  дибки-  волосі  і  вочи.
Чую...  глохне  юш  мотор-  мені  не  дихнути...
Шо  то  буде,  милий  Боже,  нема  де  шмигнУти?
Вийшов  Гріша,  вийняв  плахту,  тихо  простеляє,
А  я  вкопана  стою-  фраз  го  взяти  має.  
Том  си  нині  наробила  біди  у  тім  Львові-
І  відразу  уявила,  жи  ми  з  Грішом  голі.  
Хочу  шось  іше  сказати,  та  слова  не  лізут,  
Чую  музика  вже  грає,  аж  мі  вуха  ріжут.  
Кажу:  -  Грицю,  я  заміжня,  чоловік  і  діти,
А  сама  шукаю  місця-  де  то  сі  подіти.  
Грицю,  чуєш?  І  свекруху-   звати  її  Олі,
Він  регоче,  як  коняка,  на  руках  мозолі.  
Слухав  Гріша  мою  сповідь-  плахта  на  камені,
А  мені  вже  серце  лізе  і  певно  легені.  
Певно  довго  слухав  бідний  мої  забобони-
Так  їм  плела,  шо  могла-  про  поля  та  коні.
Потім  каже:-  З  твоїм  хлопом  нічого  не  маю,   
То,  шо  пані  діти  має,  то  я  поважаю.  
Відвезу  тебе,  панунцю,  до  свекрухи  Олі,
-  А  тепер  йди,  рви  траву,  бо  я  маю  КРОЛІ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751418
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 20.09.2017

Свєто, туто з Гамерики. (Гумореска) .

Як  я  люблю  туту  восінь-  всьо  з  полів  збирати,
Ябка  трістИ,  груші-  дички,  на  сушку  складати.  
Гриби  з  лісу  Стефко  носит,  а  я  мариную,
Як  сі  свєта  зачинают,  то  гості  частую.  
Того  року!-  каже  Стефко-   гарбузи  вродили,
То  юш  свині  будут  їли-  будут  поросили  .
Диньки  миєм,  ладно  сушим-  аж  сі  сміют   кури,
Через  зиму  так  смакуєм,  би  глисти  не  були.
Бо  сі  бою,  би  ті  хроби  завчасно  не  зіли,  
Шкода  Стефка  і  мене-   жити  дуже  хтіли.  
Звіз  із  полі  гарбузи-  сокиров  лиж  тєти,
Так  рубає,   як  ті  дрова,   на  Різдвєні  свєта.  
Трохи  менчі  відложив-   до  півниці  носит,
А  сусід  сі  тілько  крутит  і  го  сильно  просит.  
-Дай  ми,  Стефку,  туті  чуда,   гроші  ти  заплачУ,
Так  сі  двоє  юш  регочут,   жи  мало  не  плачут.  
Взяв  у  плахту  кілька  штук  і  поніс  до  хати,
Стефко  всьо  то  закінчив-   полігали  спати.  
Я  встаю  із  рані  перша-   снідані  зладити,
Господарку  обійти,  та  хліба  вмісити.  
Встала  м  тихо,  сі  вдігнула,   молитву  змолила,   
Аж  сі  дивлю-  хлоп  в  вікні...   кров  застигла  в  жилах.  
Вочи,  писок-   однакові,   коло  вуха  свічка,  
Я  збіліла,  як  вапно-   бо,  ще  темна  нічка.  
В  нас  недавно  вуйко  вмер-   то  прийшов  напевно  ,
Зи  страху  не  розпізнаю-  до  холєри  темно.
Клякла  тихо  під  вікном,  аби  мі  не  видів:
-  Шо  ви,  вуйку,  хтіли  ше?  Іване  Сверидів?  
Вно  мовчит,  а  я  тим  часом  поносу  дістала,
Поки  з  хати  вибігала,  всіх  світих  згадала.  
Сіла  тихо  межи  корчі,  вилупила  вочи,  
Вуйко  виджу  коло  мене  тихо  сі  регоче.  
Шо  за  кара  мі  спіткала,  чи  я  зварювала?  
Всюди  вуйко-   Милий  Боже,  я  го  поховала!?
На  вікні,  зи  мнов  у  корчах-   по  усім  подвіру-  
Мені  мову  відняло,  вже  сі  не  підніму.  
Так  їм  довго  просиділа,  аж  сі  збудив  Стефко,
Як  мі  вздрів  у  наших  корчах,  у  вочох  сі  змеркло.  
Рух  зробив,  сусіда  кличе-   той  ми  віск  зливає,
Стефко  кругом  мене  гонит-  ми  вроки  здоймає.  
Сусід  каже,  жи  то  маски  він  зробив  для  сина,   
А  я  клацаю  зубами,  як  небожка-  сина.  
Каже:-  Скоро  буде  свєто,  туто  з  Гамерики,  
Мені  в  вухах  "Вічну  паміть"співают  музики.  
Відійшла...  зібрала  хлопів  на  сімейну  раду,
Всьо,  шо  хтіла,  то  сказала  і  дала  пораду:  
Тепер  Стефку,   будеш  ти  всіх  чортів  гонити,  
В  я  їду  на  курорт,  мушу  си  спочити.
-  Не  лишай  мі  моя  Касю,   я  без  тебе  згину!?
-  Та  коханку  си  заклич-   сусідку  Марину...

ТІ   ПРОЩАЮ,   ЯК  КСЬОНДЗ   В  ЦЕРКВІ-   ВСЮ  ТВОЮ  ПРОВИНУ-
ТО  Ж  ШАНУЙТЕ,   КОЗАЧЕНЬКИ,  СВОЮ  ПОЛОВИНУ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751241
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 19.09.2017

Осінній блюз.

Та  що  для  мене  осінь  ця:  
У  ній  малюєш  пекторалі  
І  ми  у  двох,  у  тому  залі,
Де  лине  музика  пянка.
Пянка  і  я,  в  твоїх  обіймах,
В  очах  твоїх,  твоїх  руках  
І  поцілунок  на  вустах,
Паде  і  губиться  у  прірвах.  
Та  що  нам  дощ,  зітхання  вітру,
У  двох  малюємо  палітру:
Осіннє  небо,  в  нім  кохання,
Осіннє  щастя,  в  нім  зізнання,  
Не  відпущу  ув  зими  люті  
Наш  шал  і  блюз-
Зірки  обуті.
Свічки  ув  сяйві,  грона  сині,
Де  в  блюзі  два  серця  невинні,
Та  що  для  нас  оті  дощі?
Та  стигла  осінь  у  душі?  
Де  блюз  і  джаз-  в  них  наші  долі,
У  вічній  ніжності  любові,
У  спалаху  нічних  вогнів
Притихне  той,  осінній  гнів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2017

Квітне, леле, осінь.

Мушу  відпустити  смарагдОве  літо,  
Ще  б  за  ним,  мій  лелю,  птахою  успіть,  
Бо  в  душі  осіннє  сколосилось  жито,
Сивина  на  скронях  піснею  дзвенить.

Заганяє  роки,  що  хмарки  в  кошару,  
Чом  так  скоро  леле  літній  дощ  минув?
Ой  ви  дні-  примари-  лічені  отари...  
Подихом  осіннім  вітерець  моргнув.  

Бути  б  ще  весною,  цілуватись  з  літом  
І  сміятись  в  очі  осені  німій,
Сивина  на  скронях  квітне  буйним  квітом,
Квітне,  леле,  осінь-  вже  гублюся  в  ній.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750634
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.09.2017

Розкажи, як у тім раю.

Сон  наснився  тобі,  мамо-
По  життю  йдеш  на  Голгофу,
Соловейко  змовк  твій  рано,
Вже  не  чути  його  тьохку.  

Двадцять  вісім  накувала
Зозуленька  в  нашім  садУ,
Сумно,  сумно  клекотала,  
Лелеченька  в  крайнім  ряду.  

Зажурилися  обидві,
Затужили,  заридали,
Сина  твого,  рідна  ненько,
Колихали  та  приспали.  

Чом  так  рано,  зозуленько,
Перестала  рахувати?
Чом  дозволила  ти  смерті  
Життя  в  сина  відібрати?

Чом  лелеко-  божий  птаху  
Обійняла  смерть  дитину?
Роки  юні  йшли  на  плаху-
Двадцять  вісім  любий  сину.  

Час  застиг-  у  нім  ті  роки,
В  них  життя  приспала  туга,
В  кожнім  шороху  лиш  кроки,
Та  в  душі  гірка  наруга.

На  Голгофу,  любий  синку,
Я  готова  йти  без  бою,
Ти  лиш  снися,  квіт-  дитинко,
В  сні  побуду  я  з  тобою.  

Розкажи,  як  у  тім  раю?  
Доторкни  ти  мою  душу,  
Образ  твій  у  серці  маю,  
Хрест  болючий  нести  мушу.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750593
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.09.2017

Наснилась хата.

Наснилась  нині  рідна  хата,  
Де  я  у  ній-   мале  дитя.
До  церкви  йду,  за  руку,  з  татом-
Враз  пробігає  все  життя.  

Де  мама  хліб  пече  румяний,
Де  світло  б'є,  мов  у  раю,
Рушник  простенький,  вишиваний,
Молитва...  образ  на  краю.

Всідаюсь  нишком  у  бабусі  
На  ліжку-  гори  подушок,
Цілую  знову  кволі  руці,
Несу  в  дарунок  споришок.  

Той,  що  стелився  коло  хати,  
Вінком  хрестився  з  її  рук.
Там  їсти  несла  тихо  мати,  
Із  уст  наспівувався  звук.  

І  я  вдихала  мамин  запах,
В  нім  смакувала  радість  й  сум,
Мов  цілувала  цвіт  на  липах  
І  відчувала  серця  шум.  

У  нім  світились  очі  тата-
Його  слова,  його  душа,  
Свячена  ним  в  Йордані  хата  
І  я  у  ній-  його  пташа.  

І  так  мені  вже  мило  стало,
Таких  побільше  снити  снів,  
Де  сонце  тихо  б  лоскотало  
На  перехресті  моїх  днів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750283
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.09.2017

Лиш у сні.

Лиш  у  сні  повернусь  
На  батьківські  квітучі  пороги,
В  нім  до  Бога  молюсь,  
В  нім  лелеки  покличуть  в  дороги.

В  нім  на  крилах  свій  сум  
Понесу  до  спустілої  хати,  
Там,  де  тиша  німа,  
Де  не  вийде  зустріти  вже  мати.  

Голос  батьків  у  сні:
Тихе  слово  привітне,  пророче,  
Так  вслухався  мені,  
Цілував  сонні  сплющені  очі.  

В  нім  сльоза,  мов  роса,
В  нім  зима  та  засмучена  осінь
І  весняна  гроза,
Вогник  свіч  відлітає  ув  просинь.  

Все  минає,  лиш  сон  
Залишається  миттю  нетління,
Доторкає  вікон  
У  душі,  наче  докір  сумління.  

Про  залишений  дім:  
В  нім  приспана  любов,  вічна  туга,  
 Вічний  спогад  у  нім-  
В  нім  далека,   далека  дорога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750130
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.09.2017

Від тепла у холод.

Цілувався  холод  із  дощем  осіннім,  
У  обіймах  вітер,  жменькою  хмарки,  
Затулилась  просинь  сонячним  промінням,
Аби  жменьку  літа  хвильку  вберегти.

Ту  маленьку  відстань-  від  тепла  у  холод,
Ту  краплину  сміху,  ту  жагучу  мить,  
Затамує  осінь  у  палітрі  голод,  
Пишна,  затанцює-  серце  защемить.  

Все  кругом-  примари,  тихий  спогад  літа,  
У  обіймах  вітер,  жменькою  хмарки,  
Пишна  панна  світу  в  кольори  зодіта,
Вишиває  холод,  тче  свої  нитки.  

Різнокольорові-  фарби  по  тканині:
У  смарагдах  очі,  в  бурштині  жага,  
Шати  зодягає  стигла  осінь  нині,  
У  дощах  холодних  згублена  жара.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749923
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.09.2017

Стиглі волошки.

Яка  примхлива  дівка-  рання  осінь:
Чудна  така,  уся  собі  в  сльозах,  
Стернею  бігла  боса  в  неба  просинь,
Румянилося  личко  на  вітрах.  

У  стиглім  злаку,  у  пузатім  ябку,  
В  рубінах  виноградної  лози,
У  стиглій  груші  з  осами  на  ганку,
У  поцілунках  теплої  грози.  

Ще  тої,  літом  тканої  з  веселок,
Смішної,  в  каруселях  неземних,
Напоєної  хмелем,  стиглим  хмелем,
Напрочуд  у  сльозах  таких,  рясних.  

Яка  прекрасна  жінка-  осінь  стигла:
У  пекторалях  прибрані  стежки.
Така  мінлива,  сильна,  серцю  мила-
В  ній  неба  очі-   стиглі  волошки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749167
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.09.2017

У горнятку із запахом кави.

Ти  поклич  мене  в  дощ-
У  холодну  навіжену  осінь,
Світло  міст,  гомін  площ  
І  падіння  у  виткану  просинь.
Вип'єм  кави  удвох,
Де  надвоє,  і  сміх,  і  порада,
Доторкнеться  обох
Спогад-
Наша  з  тобою  розрада.
Посмакуєм  димок-  
Насолоду  осіннього  ранку,
Впаде  сон  межи  строк-
В  нім  залишиться  спогад
На  ганку,
Смак  тепла  твоїх  рук
І  сонети  нічної  заграви,
Переспіваний  звук,
У  горнятку  із  запахом  кави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2017

Подих осені.

Цілувала  осінь  очі  чорнобривцям,  
У  жоржини  впала  подихом  дощу,  
Піснею  чудною,  сміхом  на  обжинках,
Спогадом  лелечим,  косами  плющу.

Колисала  літо  у  туманах  сивих,  
Снилися  примари-  блискавки  з  небес.
Синіми  степами  зорі  колосили,  
У  світах  далеких  журавлиний  плес.

Малювала  коси  травам  у  долині,
Виноградні  грона-  ночі  оксамит,
Загубилась  сонцем  у  густій  ожині,
Дарувала  світу  дощовий  букет.

В  нім  палітра  айстри,  очі  чорнобривців,
Подих  хризантеми,  спів  у  ковили.
Зустрічалась  осінь  з  літом-  наодинці,  
Колискову  ткала  з  холоду  й  журби.  

Чарувала  листям-  що  зерно  у  клунях,
Мигдалеві  соти  у  струмках  дощу,
На  лелечих  крилах  літечка  відлуння,
У  вінку  осіннім  коси  із  плющу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748982
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.09.2017

Наш світ.

Я  б  світ  коханням  підмела
Із  щастя,  радості,  любові  
І  душі  людські  завела  
В  сади  квітучі,  загадкові.  

Я  б  вишивала  рушники
Із  миру,  віри,  покаяння
Вкладала  б  радісно  нитки  
Зірками  в  серці,  на  світанні.

Я  б  запалила  всі  свічки  
Із  воску  виткала   молитву   
Несли  б  її  усі  річки  
Де  б  вгамувала  вічну  битву.  

Я  б  біль  загнала  у  кошари  
Із  суму  виткала  стежки  
Щоб  тільки  сині,  сині  хмари  
Дощами  дихали  в  степи.  

Вдихали  сміх,  життя  у  Бозі  
Та  й  колосили  молитви  
А  я  присяду  на  дорозі  
Тій,  де  воркують  голуби.  

На  тій  дорозі,  де  лиш  радість  
На  роздоріжжі,  що  з  добра.
Де  не  панує  людська  заздрість  
Де  горя  людського  нема.  

Нема  ні  сліз,  а  ні  печалі  
Нема  ні  смутку,  ні  образ
Там,  де  квітучі  магістралі  
Там,  де  любов  співа  для  нас.  

Де  світ  знайти-  такий,  казковий?
На  цій  знедоленій  землі?
Хоча  і  цей  такий  чудовий,
Та  чогось  губим  у  імлі.  

Не  ціним  те,  що  Богом  дане-  
Не  бережемо  заповіт  
Живем  життя  у  болю  гнане  
Мільйони  наших  людських  літ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748553
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2017

Заробітчанське.

Заробітчанко!  Хто  ти?  Чи  людина?
Ти  там  чужа,  та  й  вдома  не  своя,
Погнала  в  світ  життя  тяжка  година,
Розлука  в  душу  вп'ялась,  мов  змія.

Чужинський  світ  прийняв  занадто  строго,
Чужа  земля  та  мова  в  нім  чужа,  
Вертаєшся  чужою  на  пороги,
Лягла  ув  смутку  болісна  межа.

Змінився  світ,  лиш  ти  у  нім  незмінна,
Та  вже  не  так  тобі  у  нім  чомусь:  
У  нім  душа  болить  твоя  нетлінна,
Пекучий  біль,  не  сказаний  комусь.  

Кому  він  треба?  Лиш  тобі-  єдиній,
Несеш  його-  до  Бога  каяття,  
Думки,  мов  птахи  в  небі  синім,  синім-
Заробітчанко,  як  твоє  життя?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748381
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.08.2017

Батьківські пороги.

Ніби  вчора  зустріли  здалеку  батьківські  пороги  
Посміхалась  калина  очицями  гордо  в  саду  
Час  злетів,  заманивши  відверто  в  далекі   дороги  
У  дороги  життя,  споглядаючи  тиху  ходу.

Тихий  щем,  тихий  спогад,  ті  вічні  людські  почуття  
Ніжний  подих  у  грудях-   пташині  розправлені  крила  
Тихо  впаде  сльоза-  в  ній  батьківське  прожите  життя
І  світлина  на  згадку,  і  усмішка  вірна  та  щира.  

Щирі  очі  без  дна,  що  в  криниці  водиця  свячена  
І  вуста,  наче  мід,  мов  блаженство  запалених  свіч  
І  молитва  свята  і  дорога  далека,  хрещена  
Тихі  роздуми  вічності  зорями  падали  з  віч.  

Ніби  вчора  зустріли  здалеку  батьківські  пороги  
Посміхалась  калина  очицями  гордо  в  саду  
Час  злетів,  заманивши  відверто  в  далекі   дороги  
У  дороги  життя,  споглядаючи  тиху  ходу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748094
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.08.2017

Казкове кіно.

Затамований  подих  зостанся  у  стиглого  літа,
Теплу  усмішку  лагідно  пестить  ранкова  роса,
Перший  крок  прохолоди  торкає  окраєчком  світу,
Де,  у  літніх  дощах,  бешкетує  остання  гроза.  

Наче  час  не  іти,  не  летіти  з  лелекою  в  далеч:  
У  незнані  краї,  в  загадкові  Господні  світи,  
Переповнене  смаком  життя...  насолода   всупереч  
У  віночку  з  ожини  пов'язує  літо  снопи.  

Над  полями  димок  у  густому  тумані  зітхає,
Вимальовує  спогад,  мов  сон,  до  небес  горілиць,
Мати  всіх  врожаїв-  пишна  осінь  своєї  співає,
Зодягнувшись  у  шати  своїх  зоряних  мандрівниць.  

Хризантем  та  жоржин...  зачарований  світ  чорнобривців,  
Акварельні  пейзажі...  чарівне  панно-   божество,
Світ,  одягнений  в  соти  солодкі,  осінні,  мов  вінці,
Неземної  краси...  у  пастелі  казкових  кіно.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747961
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.08.2017

Славна Україна.

Вдивляюсь  тихо  в  небокрай,
В  думках  запитую:-  Де  рай,
Ще  більший  є?  Цвіте  калина,
До  сонця  стигне  горобина,
Цвіркун  вітає  спозарання,
Пташки  виспівують  кохання.
Де  зранку  промені  розбудять,
А,  через  мить,  дощі  загублять  
Тебе  у  травах  запашних,
Таких  ласкавих  та  смішних,
В  житах  розлогих-  пшеницях,
Де  мова  рідна  на  вустах.
Де  соловей  у  чистім  полі,
Краси  впивається  доволі,
Де  все,  до  болю  серця,  рідне:
І  дороге,  близьке,  помірне,
Що  Богом  дане-  неосяжне,
В  небесну  синь  молитва  ляже,
Моя  Земля-   свята,  нетлінна...  
На  ймення-   Славна  Україна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747608
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2017

Знамено.

Крісь  життя  пронесу  диво  синіх  небес,  
Смак  жовтявих  снопів  і  хлібів  життєдайних,  
Стяг  моєї  землі  з  попелища  воскрес,  
У  людських  молитвах  і  у  дзвонах  пасхальних.  

Я  пройду  крізь  віки  всіх  історій  ряди:
Рідний  Край,  рідний  герб  та  знамено.
З  ним  до  бою  ішли  наші  браття  й  діди-
Ти  мій  скарб,  ти  вся  пам'ять  для  мене.  

Майориш  на  весь  світ,  залишаючи  квіт,
Неба  тиха  блакить,  там,  де  хліба  окраєць.
На  тобі  напишу  свій,  людський  заповіт-  
Для  народу  мого  найсвятіший  обранець.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747537
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2017

Образа.

Так  часто  помиляємось  у  друзях,
Чи  в  літнім  віці,  зовсім  молоді,
Охопить  біль,  затисне  в  грудях-
Лиш  раз  живемо  на  землі.

Лиш  раз  живемо,  де  образ  мільйони,
Мільйони  слів  непрошених  звучить,
І  запорука,  і  прості  закони,
Мечем  у  грудях  нам  щемить.  

Щемить  неправда,  зависть,  сміх,
Щемить  зухвальство  та  підступність,
Та  все  ж  записується  гріх,
Не  роздається  людська  гідність.  

Нам  сліпота  вкриває  совість,
Затьмарить  світ  людська  гординя,
А  ми  ніхто-   ми  порох  й  попіл...  
То  ж  будьмо  кожен,  як  людина.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747385
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2017

Ослиця ( Гумореска) .

Так  сі  скоро  вже  змеркає,  як  глибока  восінь:
Холод  тисне  трохи  з  ночи,  зрані  зимні  роси.  
Люди  в  полю,  як  мурахИ-   косіт,  жнут,  молотіт,  
Всьо  скиртуют,  возіт,   носят-  півниці  золотіт.  
Взяла  м  фляшку  молока,  сіла  на  свій  ровер-  
Їду  тихо  в  пів  села,  як  той  старий  жовнір.  
Коліжанці,  каждий  вечір,  везу,  би  свіженьке,
Так  юш  хлопу  догоджає-  то  юш  третий...  Женька.  
Як  їм  їхала  селом,  коло  пасовиська,
То  ми   стримала  на  хвилю  сусідка  Мариська.  
Розказала  всі  новини,  жи  в  селі  за  тиждень:
Хто  з  ким  спит,  хто  сі  розвів,  а  хто  вмер-  не  вижив.  
Стоїмо  ми,  розмовляєм,  чуєм,  шось  у  корчах  
Так  сі  тламит,  як  у  лісі,  вовки  серед  ночи.  
Страх  ми  взяв,  Мариська  змовкла,  мову  ї  відняло,
А  вно  в  корчах  то  іржало,  то  назад  втікало.  
Стала  м  ціла  кам'яна,  ногами  не  рушу,
А  ше  їхати  кусок  і  вертати  мушу.  
Стала...  мовлю  молитви,  Мариська  сі  хрестит,
Вно  си  моцно  румигає,  та  галузя  пестит.  
Всьо  тріщало,  як  в  тім  пеклі,  вочи  му  горіли,
Ми  з  Мариськов  сі  хрестили  і  жити  не  хтіли.  
Вочи  м  вперла,   руки  ломлю-  то  нечиста  сила,
За  всі  пльотки  нині  буде  нас  двох  молотила.  
Морду  виперло  з  кущів-  мало  певно  роги,
Я  м  сі  стала  сповідати...  впала  до  дороги.  
Як  лежала  на  дорозі,  то  ми  облизало,  
Так  храпіло  на  ди  мнов,  шось  видно  казало.
Но  м  чекала,  би  скінчило  ті  чортівські  чари,
Би  не  взєло  у  казан,  на  й  ми  лише  нари.  
Як,  їм  юш  прийшла  до  себе-  як  риба  з  водиці:
Шляк  би  трафив  тую  Стефку-   то  її  ослиці.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747343
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 22.08.2017

Інтернет ( Гумореска) .

Шо  за  світ  такий  настав-  нема  в  нім  газети,
Всьо  в  комп'ютерах  сидит,  в  тутих  інтернетах.
Моя  Каська  зварювала,  не  можу  юш  жити,
Як  відключу  туті  дроти,  зачинає  вити.
Виє  так,  як  пес  на  звізди,  коло  магазину,
То  вже  кару  провели  в  тую  злу  годину.
Не  лігає  вночи  спати,  рано  мі  шлякує,
А  як  шось  ї  не  по  носі,  їсти  не  рихтує.  
Жару  єйці,  кобасу,  вріжу  кусок  сала-  
Моя  баба  в  тім  пудевку  юш  цівком  пропала.  
Закінчили  сі  жнива,  зерно  сі  зибрало,
Погоріли  соломИ,  поле  сі  зворало.
Скоро  бульбу  йти  копати-  добре  жи  є  коні,
Як  ми  Каську  відирвати-  сили  на  припоні.
Рано  кози  йде  доїти  разом  із  пудевком,  
Бим  не  видів  ,  то  ховає  за  великим  терком.
За  таким,  жи  би  худобі  бурака  утерти-
Певно  думає,  як  лише,  то  всьо  може  вмерти.  
Та,  там  тілько  тих  гудзіків-  міг  їм  сі  змилити,
Але  хтів  бим  то  пудевко  трохи  відключити.  
Вчора  їхав  їм  до  млина  зерно  завозити:  
Їдно  мушу  помолоти,  друге  молотити.  
Їду  з  млина-   моя  Каська,  пасе  свої  кози...
Чую,  з  ними  си  говорит,  про  квітки  мімози.
Їдна  стоїт  коло  неї,  друга  си  присіла,  
Я  сі  хрещу:  -  Милий  Боже!  Чи  Каська  здуріла?
Кози  мичут-   Каська  плаче,  сльозами  залита,
Так  сі  з  чогось  юш  регоче,  як  несамовита.  
Я  ї  прошу:  -  Бій  сі  Бога,  зи  мнов  не  говориш?
А  із  козами  регочеш?  Шо  ти,  бабо,  твориш?
Кинь  то  з  рук,  бо  юш  напевно  дах  тобі  зриває,
А  вна  навіть  сі  не  рушит,  навіть  не  моргає.  
Хлоп  без  баби,  як  без  рук-  а  вна  в  інтернеті,  
Йду  в  поліцію  напишу  скаргу  у  газеті,
Най  ми  вернут  мою  Каську,  паміть  полікуют,  
Най  ті  кляті  інтернети  хлопів  не  гвалтуют.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747326
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 22.08.2017

Рідне.

Тут-  навіть  дихаєш  не  так,
Не  ті  думки,  не  ті  повір'я,
Тут  інший  світ,  і  інший  смак,  
І  дім,  і  сад-  твоє  подвір'я.

Не  так  колишуться  вітри,  
Не  так  хмарки  сльозу  пускають,  
Не  бешкетують  так  сніги,
І  в  рай  земний  не  так  вдягають.  

Тут  інше  все-  до  болю  рідне,  
Таке  глибинне,  світле,  гідне,
Таке  веселе  та  сумне,
Що  Богом  дане...  лиш  одне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746918
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2017

Осінь.

Ще  вчора  літо  бігло  по  стерні,  
Таке  смішне,  гаряче,  босоноге,
Та  чуть  сумне-  здавалося  мені...
Хоч  пахло  сонцем,  та  ставало  строге.  

Хмарки  чесало-  вовняні  такі...
Кудлатим...  зовсім,  коси  виплітало,
Зкуйовджені-  м'які,  м'які,  м'які,   
В  небесну  загородку  тихо  гнало.  

Їм  вітерець  співав  усіх  пісень:
Про  весни,  буйний  світ  і  теплу  просинь,
У  снах  земних  наступить  новий  день:
-  А  зараз  спати,  бо  настала  осінь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746914
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.08.2017

Спас

Впала  грушка  у  траву,
Сонце  витерло  росу  
На  пузатім  стиглім  ябку,
Що  скотилося  на  хатку.
Виноград,  собі  примхливий,
Розложився  всім  на  диво:  
Гріє  боки  йому  днина,
Спекотлива  ще  година.  
Сливку  випила  бджола-
Що  за  диво,  та  краса?  
Осінь  манить  собі  літо,
Пишну  вроду,  сонцем  гріту,  
Закладає  все  у  кошик-  
Свято  Спаса  нам  голосить.  
На  подвір'ю  чорнобривці,
Запашілись,  мандрівниці,
Грають  усмішкою  щиро,
Та  з  мурашками,  на  диво
Вигаптовують  мережки,  
Зодягнувши  мило  стежки,  
Що  від  хати  аж  до  храму,  
Позбираються  за  браму.
Світлу,  чисту-  з  хоругвами,  
Із  святковими  піснями.  
Спас  пийшов,  усе  радіє,  
Літо  гріє,  та  все  ж  мліє,
Осінь  манить,  молодіє,
Закладає  у  комори
Врожаїв,  високі  гори.  
Випиває  сонце  квас-
Нині  Спас  прийшов  до  нас!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746791
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.08.2017

Осіннє

Запахло  медом,  наче  раєм,
Бджола,  натруджена  за  гаєм  
Собі  сопе,  в  стерню  упала  
І  колихала,  колихала  
Худеньку  квітку,  божу  днину,
Цілує  холод,  в  ніч,  жоржину,  
Росою  пестить,  мов  корали...
Он  і  ріллю  вже  поорали.
Сумує  в  небі  знов  лелека-  
Мандрівка  жде  його  далека:
Лишає  дім,  свою  обору,
Господар  виряджа  комору,
Та  сонце  гріє  не  здається,  
Ще  зовсім  трохи-   все  минеться:
Той  квіт,  той  гай,  той  літній  рай,  
Обнімуть  хмари  небокрай,  
Проллють  дощі,  сльозами  впадуть,  
Зомлілий  лист  з  туманом  сядуть  
На  все  живе,  на  все  пахуче,
Зерно  напоєне  родюче  
Цілує,  осені,  мигдаль
Той  божий  світ,  той  божий  рай.
Зхмелілий,  випитий  до  дна,
А  там  гляди  і  вже  зима  
Усе  приспить-   нехай  спочине,  
Тепла  діждеться,  тої  днини,  
Де  воскресіння...  в  нім  життя
І  правда  божа...  каяття,
І  дивний  світ,  нові  пороги-
Дороги,  вічнії  дороги  
Земного,  людського  життя,
Буття,  квітучого  буття.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746148
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.08.2017

У моїм серці.

Тобою  ніжно  напиваюсь-
Батьківська  хата,  зазвичай:
Де  мій  лелека,  у  дворі,  
Цвіркун  співає  до  зорі,  
Шпаки  злітаються  на  грушу,  
Усе  впивається  у  душу.  
Хмелію  сонцем  у  зеніті,
Спекотним  днем,
Дощем  у  літі,
У  травах  витоптана  стежка,  
У  серці  виткана  мережка,
У  винограді  стиглі  бджоли,
А  на  порозі  босі  ноги...  
Мої-  торкаються  землі,
Де  роси,  наче  косарі,  
Втомившись,  сіли  відпочити,
Як  солодко,  як  мило  жити
Там,  де  коріння,  де  родина,  
До  хати  вишита  стежина-
В  ромашка,  мальвах,  у  вітрах,
Мов  сон,  колишу  на  руках  
Ту  мить,  той  день,  ту  божу  днину,  
Батьків,  старесеньку  світлину  
І  світлий  спогад,  дивний  щем,  
Що  переплетений  з  дощем,
У  моїм  серці...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744936
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.08.2017

Ти кохав її… до і після.

Ти  кохав  її...до  і  після,  
Поцілунком  вітрів,  засніженим,
Заколисана  стиглою  піснею,
Тихим  подихом-  світлим,  мереженим.
 
Шепотів  запашними  травами,
Одиноким  шаленим  порухом,
У  зомлілих  руках...  загравами,  
Буйним  цвітом,  у  світі-  мороком.  

Ти  її  цілував  навіжено,
До  і  після-  кудлатими  гривами  
Білих  коней  в  степах,  розхристаних,
Літом  бабиним-  квітами  хриплими.

Ти  любив  її...  до  і  після-  
Диким  цвітом,  барвистою  осінню,  
Одбриніли  акорди  піснею,  
Заколисані  в  мареві  з  просінню.  

Ти  кохав  її...  до  і  після...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2017

Льоди. (Гумореска) .

Була  м  нині,  з  своїм  Стефком,  на  свєті  у  Львові,
Так  з  мо  з  ним  посвяткували-   пани  гонорові.
До  кав'ярні  з  мо  зайшли  зрані  поснідати,  
Марципанів  прикупили  дітлахам  до  хати.  
Шо  в  тім  Львові,  то  в  тім  Львові-  різні  витрибеньки,
Чокуляди,  пирожина-  великій  й  маленькі.  
Де  в  селі  таке  зобачиш...  іно  булку  купиш,  
А  в  тім  Львові  стілько  всього,  жи  вочи  загубиш.
Так  від  рані  находили,  жи  м  сі  заморила,  
Юш  такого  не  зобачу,  доки  буду  жила.  
Під  кінец  мій  Стефко  каже:  -  Ходи  зісти  льоди,
Сонце  сильно  так  пече,  аж  сі  котіт  сльози.  
Сіли  з  мо  спочити  трохи,  льоди  заказали,  
У  шклінках  таких  поридних,  аби  памітали.
За  якийсь  час  дівчатисько  з  фартушком-  модерна,  
Нам  принесла  такі  льоди,  жи  сі  аж  заперла.
Стефку  мову  відняло,  я  мало  не  вслабла,
За  ціну  юш  промовчу-  задусила  жаба.  
Обертаю  ту  посуду...  звідки  зачинати,
На  дворі  сі  юш  змеркає,  кінця  не  видАти.  
Нашпігало  того  всього-  і  навіть  гудзІки,
То  ж  ми  Стефку  догодив...  скілько  юш  потіхи.  
Зачала  м  туті  гудзІки  вилков  вибирати,  
Бо  напевно  треба  буде  то  назад  віддати.  
Поки  то  всьо  колупала,  льоди  сі  стопили-  
Би  вам  добре  було  жити,  то  ми  догодили.  
Кажу:  -   Стефку,  попроси,  най  ми  дадут  лижку,
-  Не  положено,  їч  вилков,  най  не  буде  стидно.  
Я  го  ловлю,   вно  втікає-  шо  за  кара  Божа,  
Гроші  Стефко  заплатив,  лишати  не  можу.
Взіла  я  тутой  горнец  тихо  в  свої  руки,  
Випила,  як  збан  води-  скінчили  сі  муки.  
Всі  гудзічки  облизала,  в  горнєтко  зложила-  
Менче  буде  дівчатиську,  юш  не  буде  мила.  
Вода  тоже  гріш  коштує,  та  й  тута  "Лехія"-
Нарід  дивисі  на  мене  і  зо  сміху  мліє.  
Як  лизала  ті  гудзічки,  фарба  з  них  пустила,
Шо  за  фабрика  паршива  таке  наробила.
З  торби  вийняла  люстерко,  від  прабаби  Зосі-
Всі  кольори  мав  язик,  як  туто  волосі.  
Я  папером  витираю,  фарба  вся  присохла,
В  пам'яти  молитву  молю,  а  би  м  де  не  здохла.
Стефко  навіть  не  моргав,  підігнав  машину,
Зі  встиду  не  вилазИв,  "Ладу"  не  покинув.  
Я  з  за  столу  тихо  встала,  пішла  як  та  пава:
Як  то  файно  у  тім  Львові,  коли  є  забава.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743979
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 29.07.2017

Льоха. (Гумореска) .

Зима  в  нас  то  є  зима-  сніги  закурили,
Би  си  люди  трохи  сіли,  трохи  відпочили.  
Та  де  годен  спочивати-  маєш  господарку,  
Пранє,  митє,  діти,  внуки,  кухні-  вічна  варка.  
Того  року  крім  корови,  бичка  та  телички,
Маєм  льоху  стару  в  стайни,  як  та  молодичка.  
Розвалиласі  у  кучи,  цицьки  всі  розперло:
Скоро  буде  поросити,  животяру  сперло.  
У  ночи  не  можу  спати-   літаю  до  стайні,  
Вигортаю,  заглідаю,  би  ї  було  файні.  
Так  обходжу,  як  ту  кралю-  мало  не  цілую,  
Бо  прибуток  добрий  буде,  то  сі  нев  любую.  
Чую  зрані...  якісь  крики,  сусідка  Марушка...
Як  би  чисто  сі  встекла,  ми  заклало  вушка.  
Так  кричала,  як  скажена-  Льоха,  Боже,  Льоха...
Я  летіла  так  до  стайні,   жи  м  мало  не  здохла.  
В  стайни  тихо-  льоха  спит,  теля  румигає,  
-  Би  ті  фраз,  Марино,  взяв-  серце  вилізає.  
Йду  до  хати,  валідолу  під  язик  положу,  
Тай  до  Стефка  сі  притулю,  може  му  догоджу.  
Я  сі  дивлю  із  просонні-  в  Мариськи  сі  світит  
По  хатах  всіх,  на  подвір'ю  -  приїхали  діти.  
Дарку  м  її  упізнали  і  без  окулярів,  
А  із  нев  таке  стояло,  як  би  впало  з  хмарів.  
Сподні  куці,  в  старих  мештах,  у  руках  гармошка...
-  Познайомсі,  каже  Дарка,  то  коханий  Льошка.  
Шляк  би  трафив  твого  Льоху,  я  мало  не  вмерла,   
Думала  м  жи  якась  нендза  льоху  ми  відперла.  
Так  кричала  твоя  мати-   ніби  кінець  світу,  
А  то  ти  зі  своїм  Льохом...  у  зимовім  квіту.  
Де  ти  чудо  то  знайшла  із  тутов  гармошков?  
Скажу  прямо-  не  зрівняти  навіть  з  мойов  льошков.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743795
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 28.07.2017

Цьотка Гані. (Гумореска) .

Цьотка  Гані,  жи  в  селі,  тігнула  під  сотку:
Мала  сина,  штири  внуки  і  невістку  Влодку.  
Із  невістков,  як  з  невістков-   як  кажда  свекруха:
Всяко  було  їм  в  життю,  навіть  в'єли  вуха.  
Сина  ліпшого  не  було  на  всім  білім  світі,  
І  вонукам  догоджала-   взуті  та  одіті.  
Інститути  покінчили,  ві  Львові  пануют,
Рідко  в  село  приїзджают,  та  бабцю  шануют.  
Їден  день  стара  прислабла,  злігла,  зеленіла-
Аби  наші  цьоці  Гані  вмирати  не  хтіла.  
Акушерка,   жи  в  селі,  тиск  старій  пильнує,
Каже:  -  Пульс  уже  слабий,  майже  го  не  чує.  
За  якийсь  час  каже:  -   Вже  стара  сі  скінчила,  
Купа  літ  юш  за  плечима,  юш  своє  віджила.  
Вмили  стару,   спорядили,   катафельок  роблют,
Всі  заводіт,  гірко  плачут,  священник  приходив.
Відлежала  цьотка  ніч...  на  рані  ховати,
Обід  ладєт-  вісілє,  аби  сі  змагати.  
Заспівали  "Вічна  пам'ять  "-  цьотка  вочи  вперла,
Люди  з  хати  повтікали,  невістка  завмерла.  
Сіла  стара  на  столі,  всьо  сі  обдивила:
-  Дай  ти  Боже,  невістонько,  аби  с  довго  жила.  
Більше  сутки  їм  не  їла...  до  псячої  мами-
Йди  до  кухні,  принеси,  мені  макарани.  
Добре  маслом  помасти,  би  легче  ковтати,
Ну  а  потім  можна  буде,  із  Богом,  вмирати.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743759
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 28.07.2017

Мешти.

Був  мій  Стефко  того  літа  на  трускавці  в  Польщи,
Би  купити  всім  на  восінь  мешта  та  кальоші.
І  воливи  прикупити,  гречки,  макаранів,  
Цукру,  сірки,  помідорів,  стиглих  баклажанів.  
До  зими  сі  підладити,  зробити  закрути,  
Челідь  маю-   так  їдят,  як  туті  рекрути.  
Так  вминают  всі  салати  з  бульбов  й  макараном:
Ніц  не  шкодит...  навіть  можут  запити  сметанов.  
Їден  день,  з  самого  рані,  їдемо  до  Львова,
Гроші  м  всюди  поховала-  би  м  була  здорова.
Їдні  в  майтках...  між  цицьками...  з  графков  у  кишени,
Бо  злодії  всьо  пільнуют-  най  їх  шляк  розжЕне.
Стефко  "Ладу  "  знов  паркує,  туту,   ше  стареньку,
То  корито  довго  служит,  як  рідненька  ненька.  
Розійшлисі  по  базарі,  аби  всьо  купити,  
Бо  додому  треба  скоро-  нема  коли  жити.  
Чую,  Стефко  мене  кличе,  мешта  приміряє,  
Такий  собі  веселенький,  аж  цілий  сіяє.  
Йду  сі  скоро  подивити,   аж  сі  збігли  люди-  
Шо  за  чуда  тепер  роблят,  аж  кишит  усюди.  
Як  їм  вздріла  свого  Стефка-   мало  м  не  зомліла:
Таке,  люди,   натігнуло-   крокодил  і  шкіра.  
Я  сі  дивлю-  вно  з  вочима,  моргає  до  мене,  
Всі  сі  сміют,   оглідают-   ніхто  не  віджене.  
-  Скинь  то  Стефку,  бо  ті  зіст-   когут  не  запіє,
А  він  з  мене  сі  сміє-  каже,  жи  го  гріє.  
То  юш  певно  крови  стілько  зи  Стефка  всмоктало,
-  Боже  милий,   я  сі  молю,   би  сі  шось  зостало.  
Шо  я  буду  вже  без  нього  у  світі  робити,  
Хто  поїде  на  трускавку,  гроші  заробити.  
Тиск  дістала,  серце  тисне-  юш  вмирати  буду,  
Стефко  каже-  Не  гризисі,   я  ті  не  забуду.  
Он  кума  живе  під  боком,  то  мі  поратує,  
Тоже  файна  господині,  та  й  файно  рихтує.  
Чекай,  Стефку,   я  ти  втну,   як  прийду  до  хати:  
Чесно  скажу  вам,  всі  люди-   Хлопи...  то  варяти.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743674
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 27.07.2017

Літній дощ.

Ти  торкнувся  до  мого  серця,  
Тим,  сполоханим,  літнім  ранком,
Розчинялося  небо  відерцем,
Блискавками  над  нашим  ганком.

Милувалися  десь  веселки,
Сміхом  блимали  знов  очиці,
СмерекАми  тумани  меркли,  
Їм  хотілося  до  криниці.  

Впасти  милістю-  розчинитись,  
Зацвісти  оберемком  маку,
Танцювати  в  багатій  свиті,  
Винним  хмелем  у  стиглім  злаку.  

Заколисаний,  задурманений,
П'яний  хвилями-  перевертнями,
Розчинився  у  сні  зарумянений-
Літній  дощ  із  ранковою  спекою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743396
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.07.2017

Літом стиглим по осені йду.

Я  тобі  покладу  у  долоні
Море  щастя  та  безліч  добра,
Хай  печаль  не  лягає  на  скроні,
Серце  стигне,  мов  лезо  меча.  

Я  тобі  намалюю  світанки,  
Повні  спогаду-  без  журби,
Наші,  вдвох,  зачаровані  ранки-  
Наші  ранки  кохання  й  мольби.  

Ми  пірнемо  удвох  в  тихі  ночі,
Заблукалі  в  самотніх  струмках,
Мовчки  зустрічі-  сонячні  очі,
Слабкість,  ніжність  і  подих  в  руках.  

Я  зберу  акварелі  в  палітри,  
Сміх  веселок  у  коси  вплету,  
Зачаровано  стихнуть  оркестри,
Літом  стиглим  по  осені  йду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2017

Отрута.

Закутані  в  ризи  брехні  та  облуди,
Не  знають,  що  чинять  спотворені  люди,
Тече  в  жилах  гній,  кров  зїдає  отрута,
Чом  воля  гливка,  чому  правда  закута?

Отрута-  в  ній  розум,  сумління,  нетління,
Мечем  вільні  груди,  у  серце  каміння
І  зашморг,  і  сміх-  єдине  признання-
Ви  душі  відкрийте,  хай  квітне  кохання.

Побачивши  своє-  чуже  хай  не  мучить,  
Бо  своє  під  носом  все  нищить  та  рушить,  
Чуже...  он  під  лісом-  чисте,  зшмаганЕ-
Хай  ненависть  згине,  любов  лиш  зостане.  

Дай  розуму,   Боже,  не  схибити  шляху,  
Дай  сили  іти,  та  не  впасти  на  плаху,
Зоставлю  в  офіру,  і  серце,  і  душу,
Тобі,  милий  Боже,  сказати  все  мушу.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743209
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.07.2017

Хрест у груди.

Зогнилий  світ,  безбожні  люди,
Смертельний  вирок-  хрест  у  груди,
Голгофа,  вилита  степами,
Душа,  напоєна  сльозами  .  

Вінці,  знамена,  смерть,  рамЕна,
Колоди  в  грудях,  ніч  скажена,
І  зойк,  і  плач-  спустілий  стогін,
У  небі  крик  та  чорний  ворон.  

Сніги  пусті,  а  що  за  вами?
Кати  в  катах,  у  гільзах  рани,  
Зогнилий  світ,  безбожні  люди,  
Захриплий  крик...  і  хрест  у  груди.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742909
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.07.2017

Вже завтра не впадуть ранковії роси.

Сльоза  до  сльози,  божевілля  у  шрамах,  
Хрести  на  хрестах-  незагоєна  рана,
Червоне  та  чорне,  засмучений  світе...  
Приймає  земля,  заколисує  діти.

Прості  із  простих,  надто  щирі  та  вірні,
Злетілі  серця,  вільні  душі  в  сузір'ї,
Посивілі  ріки,  зомлілі  озера,
Свічки  в  підвіконні,  кровава  вечеря.  

ЛьодЯні  вітри,  дерев'яні  гробниці,  
Закохані  очі...  шкляні,  горілиці,
Затухлі  півниці,  безглузді  покоси,  
Вже  завтра  не  впадуть  ранковії  роси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742874
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.07.2017

Дві долі.

Дві  тополі,  як  дві  долі,
Дві  душі,  мов  два  крила,
Разом  линуть  на  просторі,
Квітнуть  разом-  чудеса.
В  інтернеті  подружились,
Віртуально  рік  поспіль,
Поєднались,  посходились:
Разом  радість,  разом  біль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742805
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.07.2017

Друзям.

                       
                       Бачиш,  он  обрій  жевріє,
                       Тихо  мружиться  небосхил,
                       У  гніздечку  лелека  мліє,
                       Набираючись  нових  сил.
                       Чуєш,  я  тихо  Богу
                       Принесу  молитву  у  дар,
                       Піду  нині  думками  в  дорогу,
                       Понесуся  між  сонцем  та  хмар.
                       У  покосах  зів'яли  трави,
                       Липа  медом  споїла  бджіл,
                       Ніби  вчора  цвіли  заграви,
                       Ніби  вчора  місяць  зомлів.
                       Леле,  такий  світ  прекрасний:
                       Вже  не  літо,  та  ще  не  зима,
                       Кожен  день,  прожитий  у  щасті,
                       Коли  друзів  щирих  катьма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742729
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.07.2017

Твій шлях.

Так  хочеться  збудити  тишу  вітром,
Так  хочеться  зірками  на  алтар,  
Так  хочеться  торкнути  всю  палітру,
Так  хочеться  притишити  весь  жар.  

Так  хочеться  любити  все  можливе,  
Так  хочеться  простити  все  терпке,  
Так  хочеться  любити  все  красиве,  
Так  хочеться  простити  все  гливке.

Життя  Твоє  купати  в  ранніх  росах,
Думки  Твої  читати  в  небесах,  
І  цілувати  кволі,  ноги  босі,  
Розп'яті  на  знівечених  хрестах.  

Забути  б  все  -  і  горе,  і  печалі,
Простити  б  все-  образу  та  гріхи,
Іти  б  з  Тобою  світлі  магістралі,
Іти  б  з  Тобою  всі  земні  шляхи.  

Твої  шляхи-  у  терню  та  розпуці,
Людські  шляхи-  в  сльозах  та  каятті,  
Твої  шляхи-  в  гріхах  та  вічній  муці,
Людські  шляхи,  загублені  в  житті.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742667
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.07.2017

Незакінчений сонет.

Он  схлипують  ріки  те  вічне  і  грішне  кохання,
Замовк  у  задумі  розлогий  сумний  очерет,
Ти  світом  проніс  свої  чисті  та  щирі  зізнання,
Такий  загадковий,  такий,  неповторний  поет.  

Загублений  в  щасті,  зомлілий  у  вічних  стражданнях,
У  вічній  любові,  в  сльозах  потойбічних  віків,  
Щемлива  сльоза,  грішний  сміх  та  зітхання-  зізнання,
Падіння  та  злети  загублених  чистих  світів.

Заморені  кручі,  зомлілі  вітриська...  октави,  
Земля  не  земля-  буревіями  встелений  світ,  
І  сльози  і  сміх,  і  антракти,  і  дійства,  забави,
Де  кожен  по  своєму  пише  собі  заповіт.  

Де  жити,  де  вмерти,  де  тихо  зітхати-  де  розпач,
Плече  до  плеча  візуально  й  реально  тупі,  
Де  гомін  сонет  скрипалем-  віртуозом  так,  поспіль
Загострює  дух,  доторкаючи  леза   ножів.  

Ти  світом  проніс  свої  чисті  та  щирі  зізнання,  
Такий  загадковий,  такий,  неповторний  поет.  
Ще  зовсім  недавно  занурений  в  спогад,   зітхання,
Залишиться  твій  незакінчений  вічний  сонет.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742564
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.07.2017

Благослови нас, милий Боже.

П'яте  покоління  українських  емігрантів  у  Канаді.    Український  чоловічий  хор  Едмонтону,    що  в  Канаді,    відвідав  та  подарував  чудову  українську  пісню  українцям  Мадриду.  Канада  та  Іспанія  об'єдналися  в  Україну.    



НапИшу  на  папері  чи  в  думках,  
А  може  просто  в  світлих  мріях,  
Із  хлібом  й  сіллю  на  руках,
Даруючи  святу  надію.  

Благословенний  буде  день,  
Хвалебно  співана  "Осанна"
І  "Отче  Наш"  серед  пісень,  
І  хліб  насущний...  Божа  рана.  

Святая  тиша,  хоругви,  
Покута,  піднята  до  неба,
До  Тебе,  Боже,  разом  йти
Напевно  іншого  не  треба.  

Злилося  все-   і  розум  й  спів,
Злилися  думи  воєдино,  
Нема  напевно,  Боже,  слів,  
Коли  єднається  родина.   

По  крові  й  плоті,  по  думках,
У  всім  святім,  і  вічнім  тоже,  
Із  хлібом  й  сіллю  на  руках,  
Благослови  нас,  милий  Боже.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742361
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.07.2017

Купальська ніч кохання.

Притихла  ніч,  заснула  в  очереті,
Стогнав  димок  на  березі  ріки,
Краси  відбиток  влігся  на  фуршеті,
Зомліли  похапцем  закохані  зірки.  

Манили  світ  у  кошик  із  хмаринок,
Збирали  жар  розпечених  багать,  
Лиш  мавки  доторкались  до  жаринок,
Ховаючись  у  цвіт  нічних  латать.  

Їх  вічна  ніч-  Купальська  ніч  кохання:
Свічки  в  вінках  і  папороті  цвіт,
Комусь  любов,  ну  а  комусь  страждання-
Такий  закон...  такий  Купальський  світ.   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2017

Дві кави.

Ранкових  сутінків  спивав,  
Заварених  в  нічних  цілунках,
Завидний  місяць  задрімав,  
Забившись  подихом  у  клунках.
Сонливе  сонце  поцілунком,
Вляглося  сміхом  на  вуста,
Дві  кави,  із  кохання  трунком:
В  них-   ти  і  я  ,  в  них-   ти  і  я  .
Із  ночі  мелена  в  обіймах,
В  настою  хмелю...  почуттів,
У  ласках  рук,  в  думках  покірних,
Така  п'янка,  як  ти  хотів.
Така  ревнива  ув  смаку,  
Така  міцна,  така  примхлива,
Мов  хвиля  моря  на  піску,
Така  смачна-  весняна  злива.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740718
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2017

Вдихаю світ на повні груди.

Вдихаю  світ  на  повні  груди,
Таким,  як  є-   отим,  чудним,
Де  словом  ранять  добрі  люди,  
Тим  загадковим  та  складним.  

Цей  світ-  великий  нам  дарунок  
І  це  життя-  одне,  мов  нить.
Спиваю  слово,  наче  трунок,
Вдихаю  радість  кожну  мить.

У  слезах  тихо  забуваюсь,
Сміюсь  у  відповідь  журбі,  
Як  у  раю,  в  красі  купаюсь-  
Теж  саме  раджу  я  тобі.

Для  чого  смерті,  горе,  війни,  
Нерозуміння,  лють,  біда?
У  світі  жити  всі,  ми  гідні,
Та  душі  з'їли  холода.  

Зневірений,  сумний,  роздертий,
Забутий  Богом  та  людьми,  
В  нім  кожен  роджений,  щоб  вмерти,  
В  нім  ми  приходимо  гістьми.

Вдихаю  світ  на  повні  груди,  
Життя  приймаю,  мов  причастя.
Цініть  його!  -  вас  прошу,  люди,  
Бо  жити,  то  велике  щастя.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740368
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2017

Янголи теж вмирають?

Янголи  теж  вмирають?
Та  чому?  Боже  скажи...
Про  земне  нічого  не  знають:  
Господи!  Вбережи...

Ще  не  жито,  а  вже  з  Тобою,
Ще  не  мріяно,  та  вже  нема,
Став  би  світ  за  ним  горою,
Та  ув  літо  впала  зима.  

Розділила  життя  страждальне,
Загасила  слабку  свічу,
Не  реально  іде  в  реальне...  
В  небо  птахою  прокричу.  

Боже!  Янголи  теж  вмирають?  
Не  проживши  земного  життя?
Світлу  пам'ять  нині  співають-
Плаче  свічка...  мить...  забуття.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739800
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.06.2017

Вітання з днем народження моїй донечці.

Рівнодень,  рівнодень,  рівнодень-
Ні  весна  вже,  тай  ще  не  літо,
Та  співали  пташки  пісень,
Набиралось  у  полі  жито.
А  на  хату  усівся  лелека,  
Що  тебе  нам  приніс  здалека,
Клекотав  тобі  колискову,  
Вів  над  ранок  свою  розмову.  
Ти  прийшла-  наш  дарунок  долі,
Розцвіла,  мов  ромашка  в  полі,
Голубі  волошкові  очі,
Цілувала  б  іще  щоночі.
Та  ідуть  роки  за  роками,  
Доля  стелиться  рушниками,
Хай  у  щасті  цвітуть  дороги,  
Божа  ласка  ляга  на  пороги.
Обминають  тривоги  та  болі,
Щастя,  доню,  тобі  доволі,
Нині  день  твій  цвіте  садами,
Привітання  прийми  від  мами.  
Довгих  років,  тобі,  веснянкових,
В  мирі,  злагоді  та  коханні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739795
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.06.2017

Не йди, татусю, більше на війну

Не  йди,  татусю,  більше  на  війну,
Не  йди  ніколи,  чуєш,  там  вбивають,  
Не  залишай  в  дитячих  снах  одну,
Дощі  пекучі  світ  війни  вмивають.  

Зостанься,  прошу,  хай  пекельний  біль  
У  сивині  не  миє  мами  коси,  
Смерть  знову  мітить  підло  свою  ціль,  
У  крові  багряніють  літні  роси.  

Поглянь,  бабуся  наша  в  молитвах,  
Щодня  вмліває  розпаччю  за  тебе,  
Сльоза  прохання  стигне  на  вустах,
Щодень  громами  стигне  боже  небо.  

Не  йди,  татусю,  більше  на  війну,  
Не  йди,  зостанься-  ти  мені  потрібний,  
Не  залишай  мене  прошу  одну,  
Твоя  кровина  просить  тебе,  рідний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739755
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.06.2017

Виший, мамо, мені рушник.

Виший,  мамо,  мені  рушник,  
Як  вернуся  з  війни  додому.  
До  сирого  окопу  так  звик,  
Наче  в  рідній  хатині,  я  в  ньому.  

Виший  літніми  кольорами,
Листопадом,  осіннім  дощем,
Виший  також  моїми  стежками,
Хай  загубиться  в  ньому  щем.  

І  лягали  сади  вишневі
На  біленьке  лляне  полотно,
Жайвір  тихо  кружляв  у  небі,  
Все  болюче  влягалось  на  дно.  

Та  злились  кольори  воєдино,
Помарнів  у  окопах  світ:
Чорний  колір,  моя  дитино,
Болем  ліг  на  рушник  твоїх  літ.  

Чого  чорний?-  Ридала  мати,
Де  поділись  усі  кольори?
Від  окопу  стелився  до  хати,
Твій  рушник,  у  обіймах  біди.  

Вишивався  вже  чорним  по  чорнім,
Світ  зомлів-  в  нім  усі  береги,
Тихо  в  дзвонах  лунав  лиш  гомін,
Біль  обвив  днесь  рушник  біди.  

А  на  нім,  у  смертельнім  зойку,
Та  стежина  до  рідної  хати:
Чорні  круки  кричать  у  йойку...
Чорна  хустка  та  сива  мати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739466
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.06.2017

А я ступаю босоніж.

Цілую  тихо  пшениці,
що  за  селом  шумлять  у  полі,
Біжу  до  них,  мов  по  ріці,  
об  землю  б'ються  ноги  голі.
І  голі  й  босі-  молоді,  
ціловані  ранковим  сонцем,  
Зриваю  трави  золоті,  
в  чарівних  росах,  за  віконцем.
Цілую  маків  буйний  цвіт  
і  у  вінок  вплітаю  долю:
Он  волошки-  Господній  світ,   
мене  ведуть   на  вольну  волю.  
Сюркочуть  коники  в  садах,  
співають  пісню  віоліну,
Їх  соловей  підхопить  враз,  
принісши  їм  ранкову  зміну.  
Цей  Божий  світ,  а  може  рай-   
напевно  гра  в  гучнім  театрі,  
Я  в  нім-  актриса  чи  глядач,  
замріяна,  в  живім  антракті.  
І  цю  красу  коротких  дійств  
напоїть  літо,  задурманить,  
А  я  ступаю  босоніж,  
по  осені...  моїй,  румяній.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739168
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.06.2017

Гарбуз. ( Гумореска) .

Наліпилам  пирогів,  аби  мали  їсти,  
Так  сі  Стефко  мій  напер,  жи  мало  не  трісне.
-  Подивисі,  бій  сі  Бога,  що  сі  з  тобов  стало,  
А  він  каже:-   Відчеписі,  поріж  ми  ше  сало.  
І  цибулі  ущепни  на  свіженькій  грядці:
-  Фраз  би  Стефцю  тебе  взяв  до  тутої  трясці.  
Рву  цибульку  та  редиску,  вогірок  шукаю,  
В  миску  кришу  всьо  з  сметанов,  із  сиром  мішаю.  
Мізерії  наробила,  бульбочка  із  кропом,
Юш  не  буду  нині  спала  я  із  своїм  хлопом.  
Бо  так  їло,   як  лиш  хтіло,  живіт-  як  ті  нецка,  
Буде  цілу  ніч  храпіло,  як  мова  німецка.  
Шось  буркоче,  шось  жує,  зубами  скрегоче,  
То  попробуй  з  таким  спи,  не  замкнеш  юш   вочи.  
А  про  секс  то  вже  змовчу...  як  туті  ходулі-  
Або  тихо  робит  шось,  або  ми  цілує.  
Разом  ніц  не  може  втнути-  живіт  не  пускає,  
Як  дістає  мої  вУста,  то  юш  не  ворає.  
Бій  сі  Бога,  чоловіче,  я  ше  хочу  жити,
Так  тарелів  наложив-  не  встигаю  мити.  
Ніц  ми  прикрого  не  робит,  слухає  сі  дуже,  
Господарку  всю  обходит,  та  й  із  тьощев  дружит.
Всьо  є  файно,  но  живіт  нема  де  подіти,
Ше  во  трохи,  сексу  Стефцьо,  не  буде  хотіти.  
Де  живіт,  як  той  гарбуз,  жи  в  полю  вростає,
Дуже  скоро,  в  такім  ділі,  кінчик  сі  всихає.  

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738656
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 21.06.2017

Комар та муха. ( Гумореска)

Кажут,  шум  сі  учинив,
Комар  муху  оженив,
Затягнув  на  шию  пельку,
Тай  завісив  на  люстерку.

Мав  страху  жи  вна  втече,  
Він  її  не  дожене,
Чию  кровцю  буде  пити?
Хто  му  має  догодити?

Так  сі  бідна  виривала,
Жи  з  розгону  в  борщ  упала:  
Крила  в  жирі,  ніс  в  сметані,
Замість  крему-  то  для  пані.

Комар  того  не  замітив,
Муху  з'їсти  в  ночі  мітив,
Прилетів  він  до  люстерка,
Там  записка,  та  лиш  пелька.  

-Не  шукай  мене  "коханий",
Я  втекла  за  океани,  
Живу  в  хаті  цьоці  Гані,
Тай  купаю  сі  в  сметані.  

Цьоці  Гані  то  всьо  баче-
Я  сміюсі,  вона  плаче,
Так,  як  ти,  мене  ловила,
Я  за  ніс  її  вкусила.  

Ще  надгризла  трохи  вуха,
Аби  вна  таки  оглухла,
Би  не  чула,  як  я  зрані,
Вишиваю  на  сметані.  

Витинаю  викрутаси,  
Аж  скриплят  старі  матраси,
Хочу  їм,  а  хочу  п'ю,
Так,  як  хочу,  я  живу.

Ти  шукай  "коханий"  другу,
Таку  собі...  недолугу,
Я  красуня  -молодиця,
Оженю  на  собі  Гриця.  

Я  йому  у  борщ  упала,
Так  їм  влипла,   як  би  м  знала:
Комарів  не  любит  з  роду,  
Зробит  він  тобі  погоду.  

Аби  ти  мене  не  з'їв,  
Він  тебе  зі  мнов  розвів,
А  би  ти  мене  не  сав,  
Мухолапков  тобі  дав.  

Грицьо  сили  дуже  має,
Тебе  заб'є-  й  не  спитає.
Злетів  комар  на  вербицю-  
Як  без  мухи-  молодиці.

Плакав  ревними  слезами,  
Полетів  до  свої  мами,
Залишивсі  без  вечері,
Муха  му  закрила  двері.  


.......................................................
Суть  байки:   Кохайтеся  чорнобриві  
                          та  не  з  москалями.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738575
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 20.06.2017

Слава Герою! Герої не вмирають!

Куди  ідеш?  -  Іду  додому,  
Я  подолав  невільну  втому,  
Покликав  батько  до  господи,
Де  всі  єднаються  народи.  

Тобі  не  темно?-  Ні,  тут  сонце  
І  тепло  так,  і  світ  в  віконці,  
Мене  зустріли  земляки,  
Присісти  дали  залюбки.  

А  як  твій  біль?-  Тут  не  болить,  
Тільки  от  серце,  чось  щемить,  
До  вас  я  хочу...  знову  в  бій,
Та  вже  тепер  є  інший  стрій.  

Невже  це  правда?  Так  юначе,  
Сьогодні  знову  небо  плаче,  
А  я  всміхаюся  краплинкам:  
Душа  в  снігах,  життя  в  сніжинках.  

А  як  же  мати?-  Бережіть,
Не  дайте  вмерти,  розкажіть,
Що  я  віддав  життя  за  рідну-   
За  Батьківщину,  мою,  гідну.  

За  сина  й  дочку-   за  онуків,
Щоб  не  були  вони  закуті,  
Життя  їх  цвітом  розквітає:
Слава  Герою!  Герої  не  вмирають!  

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738251
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.06.2017

Мені наснилась паперівка.

Мені  наснилась  паперівка,
Коло  бабусиної  хати,  
Хилила  яблунька  голівку
Мені  у  руки,  би  дістати,  
Пахуче  ябко.Соковите,  
собі  за  пазуху  ховала  
І  бігла  з  ним  на  світлий  
Ганок,  своє  дитинство  
Там  гойдала.  
Бабуся  ставила  гербату  
У  філіжанці  з  порцеляни,  
А  я  вдихала  матіолу,  
Посіяну  руками  мами.  
Жоржина  кольором  бухтіла,  
Як  виноград,  бродила  вітром-
Я  цілувати  світ  хотіла,
Такий  солодкий...
Той,  за  фіртков.
Де  достигала  паперівка,
Впивались  бджоли  її  смаком,
А  я  із  сонцем  говорила,
Та  смакувала  булку  з  маком.  
Так  добре  було,  так  весело,
Ховались  в  стрісі  ластівки:  
Ох,  не  кінчайся  моя  ноче,  
Хай  ще  повернуся  туди.  
В  рясні  дощі  мого  дитинства,  
На  рідний  ганок,  в  мамин  цвіт,  
Де  паперівка  у  корзинці,  
Де  я  не  була  купу  літ.  
Тих  літ  нема,  давно  у  вирій,
З  собою  взяв  старий  лелека,
Не  залишили  мені  вибір-
Дитинство  моє  так  далеко.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737982
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.06.2017

Завмерло сьогодні небо.

Синку!  Моя  лелеко,  
Що  сталось?  Чом  так  далеко,
Завмерло  сьогодні  небо?
І  я  кричу  в  нім:  -  Не  треба,
Не  йди  ув  світи  ті  вічні,  
Де  Господь  збере,  Предвічний,
Всіх  янголів-  охоронців,  
Де  ти  із  ними  в  колонці.  
А  я-  сиротою  в  полі,  
У  горі,  тяжкому  горі...
І  світ  не  світ-  у  болю,
Зросла  могила  в  полю.
І  маки-  жагучі  маки,
Та  мальва,  що  біля  хати,
Цвіте  сьогодні  журбою,
Де  небо  плаче  сльозою.  
Сумними,  впало  дощами,  
Вложилася  смерть  між  нами.  
Чого  не  я,  мій  світе?
Чого  в  могилі  діти?
Лелеки,  лелеки,  лелеки,
За  обрій  летіли  далеко,
Прощали  рідну  домівку,
Цілує  мати  голівку:
Холодну,  обвиту  смертю,  
Сама  би  хотіла  вмерти,
Лиш  син  відкрив  би  очі,
Та  впали  предвічні  ночі.  
Внесли  хоругви  до  хати,  
Над  гробом  зомліла  мати,
Тримало  дівча  каблучку,  
На  віки-  вічні,  обручку.  
Стояло  в  куточку  тихо,  
Кохання...  розбило  лихо,
Не  бачило  світа,  ні  бога,
В  сльозах  обабіч  дорога.  
В  свічках,  у  громах  розпука:
О  Боже!  Яка  то  мука,
Де  мати  сина  ховає,   
Навіки  свій  світ  прощає.
Застиг  її  світ  болючий,
У  грудях-  лиш  хрест  пекучий,
В  душі  глибока  рана:  
Осанна,  Боже,  Осанна.  
Твоя  і  моя-  навпіл,  
Забила  війна  страшний  кіл,  
У  землю  святу,  невинну,
Забрала  людську  дитину.
Осанна,  Боже,  Осанна,
У  крові  розятрена  рана:
Хай,  разом  з  Тобою,  воскресне,  
Прийми  у  рай  свій,  Небесний...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737641
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.06.2017

Ми згубились у осені млі.

Ми  згубились  у  осені  млі,
На  губах  її  пили  краплини,
Тільки  ми  і  кольори  густі,  
В  них  зомліли  нагі  хвилини.  

Ми  згубилися  в  них,  чарівних,
У  осінніх  дзвінких  пекторалях...
Та  хіба  це  роки...  це  збіг,
Це  лиш  сон  у  замріяних  далях.

Далях  тих,  де  пливе  ріка,
За  свій  обрій  осіннім  ранком.
Наша  зустріч-  пянка  біда,
Осінь  наша-  пянким  світанком.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017

Роздуми після концерту.

                                 Боже!  Україну  збережи.  Господи!  Помилуй  нас.  
 Так  сьогодні  хотілося  просити,  молити,  благати.  Так,  у  молитвах,  ми  просимо  Всевишнього  кожен  день,  в  далекій  чужині,  про  той  клапоть  землі  у  вселенній,  що  чекає  своїх  ластівок  до  рідного  гнізда,  до  рідної  батьківської  оселі-  Україну.  Ластівок,  що  оселилися  та  звили  гніздечка  по  всім  світі.  Чому  так?  У  чім  провина?  Століттями  шукаємо  відповіді,  та  творимо  історію,  історію...  свою  і  нічию  іншу.  А  вона,  історія,  як  болюча,  так  і  радісна.  Українська  світова  діаспора-  цвіт,  розум,  талант.  
 Мадридське  сонце  зігрівало  один  із  чудових  недільних  днів,  де  чекала  несподіванка,  організована  Лілею  Ткачук.  Це  дитя  подарувало  велике  свято-  українці  Мадриду  зустрічали  у  прекрасному  залі  театру"  Nuevo  Apolo"  український  танцювальний  ансамбль  "  Громовиця"  з  Чікаго(США)  під  керівництвом  Роксани  Дика-  Пилипчак  та  скрипаля,  Заслуженого  артиста  України,  українського  "Паганіні"-  Василя  Попадюка,  що  проживає  в  Торонто  (Канада).
 Ансамбль  заснований  у  1980  році.  Колектив  об'єднує  танцюристів-  аматорів,  які  є  представниками  різних  хвиль  еміграції  українців  до  Америки.  Двічі  колектив  побував  в  Україні  та  виступав  на  сценах  театрів  Європи.  Колектив  не  тільки  зберігає  український  традиційний  танець  але  намагається  надати  йому  нової  сучасної  інтерпретації.
 Василь  Попадюк-  роджений  у  сім'ї  музикантів.  Український  "Паганіні"  навчався  у  музичній  школі  імені  Миколи  Лисенка  в  Києві,  Київська  консерваторія  імені  П.  Чайковського.  Засновник  власного  гурту"Papa  Duke"  успішно  концертує  країнами  Європи,  Америки,  Канади  та  Великої  Британії.  У  березні  2016  року  нагороджений  в  Україні  почесним  званням  "Людина  року".
 Зал  театру,  заповнений,  як  українцями,  так  і  іспанцями  прийняв  у  свої  обійми  близько  тисячі  глядачів.  Більшість  тих,  українських  ластівок-  емігрантів  на  теренах  Мадриду,  котрі  прийшли  побачити  та  почути  те  рідне,  те  так  близьке  серцю  за  десятки  літ-  українські  танці,  від  Привітального  до  Буковинської  польки,  від  Модерного  Аркану  до  Гопака.  А  між  ними  виливалася  музика,  плакала  скрипка  в  руках  скрипаля.  Гріла  та  до  сліз  бентежила  душу,  душу  в  чужині.  Чому  не  там,  чому  не  дома,  чому  не  в  Україні?  Чому?
 
               Не  журися  скрипалю,  бо  я  буду  журитись,
               Віднеси  мене  в  далі,  дай  доволі  напитись,
               Тої  пісні  сумної,  тої  скрипки  п'янкої,
               Хай  смичком  доторкнеться  мої  долі  гіркої.
               А  я  слухати  буду,  вип'ю  ранки  з  тобою,
               Віднеси  в  Україну,  поділися  журбою.
               Дай  же  крила  пташині,  полечу  на  простори,
               Де  моя  яворина,  де  високії  гори.
               Де  калина  в  віночку,  соловейко  співає:
               То  моя  Україна,  там  мій  Край,  що  чекає.
               Не  журися  скрипалю,  бо  я  буду  журитись,
               Віднеси  мене  в  далі,  дай  доволі  напитись,
               Дай  на  повнії  груди  рути-  мяти  вдихнути,
               Грай  скрипалю  веселу,  аби  смуток  забути.
               У  чужині  заграй  ми,  звесели  мою  душу,
               Бо  чужина  не  рідна,  та  у  ній  бути  мушу.


               
               

               
               
               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737380
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.06.2017

Надпий мене, мій світе божевільний.

Надпий  мене,  мій  світе,  божевільний,
А  може  просто  тихо  доторкни,
Не  смілий  ти,  а  може  і  не  вільний...
Ти  мені  сутінком  моргни.  

Тобі  піддамся,  наче  молодиця,
А  може  ні,  нехай  мале  дитя,
О  світе  божий-  вічна  гра,  в'язниця-
В  тобі  покинуте  життя.  

Зціли  мене,  а  ні-  то  відроди,
У  зАдумі,  сотворену  снігами,
Мене  напийся...  з  джерела  води,
Тим  часом,  що  між  нами.  

Надпий  нектаром...  зрілий  літній    мід-
Зомлілий  трунок  у  святім  причасті,  
Залишений  писемний  вічний  слід,
У  божевільнім  щасті.  

Пянкий,  розпусний,  кволий-  наодинці,
Замовклий  в  сльОзах  сну  та  каяття,  
Освячений  в  нагій,  чудній  свитинці...
Заложений  в  моє  життя.  

Надпий  мене,  мій  світе,  божевільний.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736883
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.06.2017

Дрімко.

Он  небо  злилОсь  з  волошками,
У  темряву  дихає  сич,
На  присьбу  скотився  гілками,  
Вложився  ДРІМКО  горілиць.  

Втихав,  задивляючись  літом,
Лозою  торкаючи  став,
Підвладним,  чарівним  світом,
Замріяний,  тихо  дрімав.  

І  марились  райдуги  в  грозах,  
Травиця  шовкова  в  вінку,
Та  давня,  весняна  мімоза,
Ті  яблука,  стиглі  в  мішку.  

Лелека,  вмощений  на  комин,
У  рясті  кумасі-  жабки.
Сопів  собі  в  вуса  гомін-
Нікому  не  було  журби.  

Молока  лилися  рікою,  
Худоба  вдивлялася  в  сни,
Мурлика  гуляв  під  сосною,
Шуміли  в  піснях  ясени.  

Воли  ув  загоні  ревіли,
Рогатий,  їх  місяць,  кремсав,  
Ліси  верховіттям  багріли:
За  обрієм  день  знов  чекав.  

У  танцю  в'юни,  в  очереті,
Закохані  світлом  заграв:
У  світі  земнім,  мов  портреті,
ДРІМКО,  свої  сни  малював.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736615
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.06.2017

Думки ви мої, лихо вам.

В  думках  сьогодні  знову..."там":
Встеляю  стежку  лепіхами,  
В  куточку  липа  коло  брами:
Думки  ви  мої,  лихо  вам.  

Лелеку  бачу  на  оборі,
Із  поля  маків  знов  несу,  
Духмяно  випило  росу,  
Розлоге  сонечко  в  просторі.  

А  я  на  батьківській  оборі,
Як  і  колись  собі  стою
І  тихо  Господа  молю  
У  тім,  освяченім  Соборі.  

Букет  чеплЕний  на  голівці,
Під  образами  рута-  мята,  
У  квітах  славно  вбрана  хата-
Я  знову  в  батьківській  домівці.

Злилися  вишивки  з  гілками,
Де  Трійця  кличе-  світлий  день,
Пташки  співатимуть  пісень,  
В  поклоні  дзвони  з  хоругвами.  

Думки  ви  мої...  волю  дам,
Піддамся  вам,  бо  сили  кволі,
Ви  розлетілися  по  волі:  
Зоставте,  прошу,  моє..."там".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736309
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.06.2017

Полунички. Жарт. (Експромт на вірш Миколи Карпюка- Земляничная поляна) .

Полуничка  червоненька,
На  галявині,  в  ліску,
Насолоджувались  нею,
Загубилися  в  піску.  
Зацвіло  усе  довкола,
Стиглі  ягідки  в  соку,
Цілувалися  з  тобою,  
Вітер  дихав  на  ріку.  
Так  нам  добре  стало,  любий,
Що  й  забули,  де  ми  є,
Заховався  місяць  кволий,  
Вже  й  зозуленька  кує.
Ти  дивився  мені  в  очі-  
На  яву,  а  чи  ув  сні,
Стигли  знову  полунички
 І  хотілося  мені.  
Так  хотілося  кричати,  
Ще  хоч  жменьку,  йди,  нарви,
Бігли  босими  до  хати,  
Десь  топтали  кропиви.  
Щастя  більшого  не  було,  
В  поцілуночках  палких,   
Що  над  нами  світ  згубився,
В  наших  ягідках  ясних.  
Хочу  вічнісь-  аби  двоє
без  стиду  та  зайвих  слів,  
Так  кохатися  з  тобою-  
Там,  де  ягідки  навпіл.  







Земляничная  поляна  –  только  я  и  ты  И  дозревшие  плоды  там  и  еще  цветы  Ярко-красное  блаженство  –  глаз  не  отвести  Примостилось  аппетитно  на  твоей  груди  Я  беру  тот  плод  губами  и  к  твоим  губам…  Разделился  между  нами  ровно  пополам  Разделился,  раздавился  –  вызвав  страстный  стон  Наяву  ли  всё  вот  это,  или  сладкий  сон?  Земляничная  поляна  –  лето,  вечер,  лес  Мир  растаял,  истончился  и  совсем  исчез  И  остались  в  целом  мире  только  я  и  ты  Покраснели  от  смущенья  с  клубнями  кусты  Покраснели,  запылали  –  губы  –  сладкий  сок  И  шелками  под  телами  нам  лесной  песок  Ну  а  сверху,  как  просты́ня,  нам  твоя  туника  А  вокруг  растет,  краснея,  лес  и  земляника  ©Сайт  авторської  поезії  М.В.Карпець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017

Не мовчи, моя Ладо. ( Експромт на прозу Петро Кухарчук, Галина Химочка. )

©  Петро  Кухарчук,  Галина  Химочка
із  5  збірки  «Проліски»,  2017  скоро  вийде  з  друку…

Проросту  пролісками,  вони  ж  таки  проростуть!  Забуяють  на  той  рік,  побачать  твої  сни,  ніби  тебе  в  цвіту.  Ну  а  ти,  опустивши  очі,  позабираєш  мої  думки  придорожні  чи,  може,  мою  любов  до  квітів.
У  чому  завинили  мої  квіти,  посаджені  для  тебе?Хіба  вони  вже  не  мають  сили  у  твоїй  душі?  Хіба?  Вони  дивилися  тобі  в  очі,  не  плачем,  а  любов’ю  хилилися  до  тебе,  вони  всміхалися  весні  й  учора,  і  сьогодні  –  всі  дні.  А  ти  чомусь  мовчиш,  моя  Ладо,  ти  мовчиш…



Не  мовчи,  моя  Ладо,
Люба,  ой  не  мовчи,  
У  заквітчанім  саду,
Не  іди...  підожди.  
Заглядала  на  вроду,
Не  плачем,  а  журбою,
Згубо  моя,  вчорашня-  
Буйні  квіти  весною.
Очі-  синь  волошкова,  
Личко-  білі  ромашки...  
Проросту  в  твоїх  снах,
В  твоїх  веснах  побачень.
Поле  проліски  встелять  
Не  любов'ю...  журбою,
Сили  більше  не  маю,
Бути  разом,  з  тобою.
Чим  любов  провинила?
А  у  ній  мої  квіти?
Не  топчи,  не  зривай,
Хай  розвіє  їх  вітер.  
Де  пелюстки  встеляють
Не  одну...  дві  дороги,  
Не  для  нас,  а  для  інших  
Впадуть  тихо  під  ноги.
Лиш  у  проліску,  Ладо,
Проросту  я  весною,
Помовчу  коло  саду,
За  твоєю  спиною.
Я  вдихатиму  запах  
Твого  тіла  й  квіточок:
Не  мовчи,  люба  Ладо,  
Зодягнися  в  віночок.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017

Літо.

Учора  пахло,  ще  таки,  весною,
Бузок  запалював  в  веселках  кольори,  
Каштан  вінчав,  і  день,  і  ніч,  з  собою,
Закутані  ув  росах  береги.  

Напоєний  бажанням  знову  жити,  
Заспівув  у  небі  всіх  пісень  
Маленький  жайвір,  всівся  воду  пити,
А  десь,  над  ним,  зароджувався  день.  

Новий  вже  день,  та  зовсім  не  весняний:
В  пахучих  травах,  квітах,  пшеницях,
Той  літній  день-  веселий  та  румяний,
Щось  свіже  зачерпав  у  криницях.

Нове  життя,   нові  земні  господИ,
Нові  бажання,  помисли,  любов,  
А  може  й  світ-  що  зміни  ув  погоди,  
Засіє  пагони  добра,  воскресне  знов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735996
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.06.2017

Світла пам'ять. Блаженніший Любомир Гузар.

І  пройдений  життєвий  шлях:
В  любові,  вірі  та  надії,
Із  Божим  словом  на  устах,
У  Божій  ласці-  світлі  мрії.  

Небесний  Батько  свого  сина
Покликав  в  янгольські  світи,
Аби  із  ним...  його  дитина-  
Шляхи  сповідані  іти.

Іти  з  Ним  разом  на  Голгофу,
Гріхи  людські  нести  разОм,
Молити  в  небі  кожну  строфу,
За  грішні  душі...  заразОм  .  

Зцвіла  мандрівочка  садами,  
Відперті  брами  ув  буття:
У  пам'яті  лишились  з  нами,  
У  людській  пам'яті  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735988
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.06.2017

І знову літо вишиває рушники.

І  знову   літо  вишиває  рушники:
Десь  сипле  гладдю,  десь  лягає  хрестик.  
Згублюся  в  нім,  спіткнуся,  залюбки  
Впаду  у  трави,  мов  голки  в  наперсток.

Цвіркун  в  струні  хова  букет  мелодій,
Дзвіночків  спів  захмелено  несуть  
Бджілки  на  крилах...  в  сотах  тихий  обрій,
Хмарки  сміються,  в  ніч  свою  ідуть.

Закохані,  замріяні,  кудлаті,
Нахмурені...  плаксиві  пестуни,
Вляглись  в  гнізді  лелечім,  що  на  хаті,  
Та  й  там,  здається,  роджені  вони.

У  тім  раю,  в  тім  затишку  духмянім,
У  грі  цимбал,  сопілки,  та  трембіт,  
У  співі  трав  та  квітів...  п'янім,  п'янім-
У  свіжім  літі  пишуть  заповіт.  

Гаптує  літо  знову  рушники,
В  них  колоритно  пише  заповіт:  
Жасмин,  черемуха  та  росяні  стежки-  
О  Господи!  Який  прекрасний  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735822
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2017

А бабуся теж матуся, тільки у квадраті.

А  бабуся  теж  матуся,  тільки  у  квадраті,
Бо  роботи  всі  справляє  подвійно  у  хаті.
Тато  хоче  пироги,  а  мама  оладки
І  в  онучки  на  спідничці  знов  чудові  складки.  
Онук  просить  запіканку,  а  дідусь-  малину:
Наша  бабця  все  ж  найкраща  в  світі  господиня.
Миє,  пере  та  прасує...  не  відпочиває,
У  суботу,  зпозарання,  до  школи  шкульгає.
Донька  хай  собі  поспить-  замучена  дуже,  
Зятя  тоже  не  розбудить-  і  не  думай,  друже.  
Бо  вони  для  неї  діти,  до  віку  маленькі,
Той  шанує,  доки  може,  своїх  дорогеньких.  
Поки  мама  з  татком  сплять,  сніданок  змайструє,
До  обіду  все  закупить,  уроки  зготує.
Дідусем  керує  так,  що  той  лишень  стогне,
І  онуків  дуже  любить,  до  серденька  горне.  
Бо  їх  любить  певно  більше  за  ріднії  діти:
Вже  не  знає,  що  їм  дати,  купити,  зігріти.  
Всі  для  неї  онучата-  то  діти  в  квадраті,
Хто  ж  ще  може  звеселити  бабусю  у  хаті.
Онучата  в  її  житті,  то  Божії  бджілки:
Вічна  весна,  вічна  пісня,  заквітчані  гілки.  
То  ж  шануйте  всіх  бабусь-  матерів  в  квадраті,
Бо  вони  таки  найкращі  господині  в  хаті.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735337
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.05.2017

З Тобою, Боже, наодинці.

Побути  хочу  наодинці,
Сьогодні,  Боже,  із  Тобою,
Сховаю  біль  свій  у  торбинці:
Побудь  зі  мною,  лиш  мить,
Зі  мною.  

Пекучі  роздуми,  мій  Боже,
Мені  б  з  Тобою  розділити,
Не  смію,  та  не  маю  права
Людей  судити,  Господи!
Людей  судити.  

Чом  стільки  болю  та  неправди?
Мені  б  в  молитві  загубитись,
Твоєю  кров'ю,  твоїм  тілом  
Не  може  світ  насолодитись.
Світ  насититись.  

У  слові-   скверна,  в  ділі-  біль,
В  думках  образа  та  омана:
У  душу  всипана  знов  сіль-  
Та  я  співатиму  "Осанна".
Твоя  "Осанна".

Тобі,  мій  Боже-  Ти  один,  
Одна  розрада  та  порада,  
Хай  перемеле  зло  Твій  млин:  
А  зрада,  Господи,  а  зрада?
Нестерпна  зрада.

Побудь  зі  мною  світлу  мить,  
Одну  лиш  мить,  що  наодинці
В  молитвах  простягнеться  нить...
В  любові,  вірі  у  корзинці.
З  Тобою,  Боже,  наодинці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734936
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.05.2017

Невже нема втоми, матусю?

-  Невже  нема  втоми,  матусю,
У  ваших  стареньких  руках?
-  Ще  хрестик,  доню,  ще  хрестик,
Щоб  було  в  пам'ятку  вам.
Так  тихо  заквів  у  долонях
Барвінок,  що  серед  саду
У  гриви  вплітався  коням-
Літам  її...  мому  життю.
І  кликав  за  обрій  лелека,
Манив  манівцем,  крилом
Торкав  її  рук  букетом
Квіток  польових  за  селом.
Уся  ваша  доля  матусю,
Усе  ваше  в  праці  життя,
Лляне  полотно  та  груша,
Молитва  свята  й  каяття.
У  кожному  хрестику-  слово,
В  мережці-  ваші  пісні...
Вслухаюсь  сьогодні  знову,
Чи  прийдуть  мені  у  сні.
У  скриню  складаю  пам'ять,
Лляні  вишивки-  молитви...
Лиш  спогади,  наче  камінь,
Думки-  в  небесах  ластівкИ.
Не  було  втоми,  матусю,
У  ваших,  старечих,  руках,
Сьогодні  тихо  згублюся
У  ваших  святих  вишивках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734237
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.05.2017

День Ірини.

Вітаю  щиро  з  іменинами  свою  донечку  Іринку.  Щастя  тобі,  моя  дитино,  Божого  благословення.  

Іруська,  Іринка,  Ірина-
Будь  жадана,
Кохана,  єдина,
Мов  роса
У  веснянім  світанку,
Ясним  променем
В  чистому  ранку.
Хай  всміхаються
Зорі  та  доля,  
Тільки  радість-
Ніколи  горя.
День  твій,  Божий-
Погожа  днина...
Будь  щаслива
Моя  дитино.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733998
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.05.2017

Моїм друзям, присвячую.

Тихо,  за  обрій,  сіло  веснянкове  руде,  мов  котеня,  сонечко,  забравши  з  собою  ще  один  день-  день,  відрахований  від  життя  та  доданий  до  віку...  мій  день,  котрий  приходить  в  життя  з  народженням  людини,  день,  котрий  благословляє  Господь.  Нічка  розкинула  свою  пелену,  а  байструкуватий  місяць  постукав  у  шибку  та  всівся
на  підвіконні,  сміючись  мені  у  вічі  та  насиляючи  на  ріжки  намисто  з  сотні  зірок,  котрі  сипались  привітаннями  друзів.  Я  згубилася  в  них,  збилася  з  рахунку,  заблукала  у  лабіринті  квітів,  що  океаном  розлилися  мені  в  обійми.  Раділа  та  плакала,  сміялась  в  очі  весні  та  дню,  що  приніс  стільки  тепла-  тепла  та  добра  від  моїх  друзів,  котрі  в  Україні  та  у  всьому  світі.  Хай  береже  вас  Господь,  мої  крила,  мої  лелеки.






Вклоняюсь  небу  та  землі
За  друзів  близьких  та  далеких,
Ви  мої  крила  в  чужині,
А  в  Україні  ви-  мої  лелеки.  
Мої  волошки  й  пшениці,
Мій  тихий  вітер,  буревії,
Сади  вишневі,  всі  пісні,
Ви  мої  спогади  та  мрiї.
Я  вами  дихаю,  живу,  
Всі  біди  ділю,  всі  турботи,
Лягаю  з  вами,  та  встаю,
Іду,  із  вами,  до  роботи.  
Як,  із  бджілками,  кожен  день  
Розділю  своє  сокровенне:
Молитву,  сльози,  кіш  пісень,  
Болючі  миті,  все  буденне.  
Думки  залишу  у  віршах,
На  рушнику-  шматочок  хліба:
Вклоняюсь  вам...  іду  до  вас
Лиш  в  божій  ласці,  а  не  в  бідах.  
Все  найдорожче,  все  живе:
Всі  рідні,  друзі,  Україна-
В  надії,  вірі  хай  життя  цвіте,  
Та  й  лине  пісня  солов'їна.
Одна  родина,  один  дім,
Одна  стежина,  що  до  хати
Покличе  здалеку,   а  в  нім
Жде  Україна-  рідна  Мати.
Вернусь  колись  на  свій  поріг,
А  в  нім  життя  уже  не  в  літі,
Так  тихо  час  мені  пробіг,
У  ньому  жичу  многі  літа.
Усім  вам,  друзі-  тут  і  там,
Усім  близьким  і  так  далеким,
Ви  мої  крила  в  чужині,  
А  в  Україні  ви-  мої  лелеки.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733908
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.05.2017

Може досить, схаменіться.

Реготало  божевілля,   
правдонька  ридала,
посіялось  злеє  зілля,  
землиця  стогнала.

Чом  регочеш  божевілля?
Земля  вся  в  кайданах,  
пошматована  знов  правда-
зболена,  вся  в  ранах.

Плаче  правда,  небо  стогне,
журавлів  не  видно:  
А  хто  ж  тебе  тай  пригорне?  
Кому  буде  стидно?

За  знущання,  за  розп'яття,
за  хрести  й  могили.
Злеє  зілля  знов  в  зачатті...
де  ж  набрати  сили?

Сили  й  злоби  повні  торби,  
глибоко  вдихнути,  
випрямити  свої  горби,
за  біди  забути.  

З  покоління  в  покоління  
біду  споживаєм,
байдужості  підкорились,  
зависть  поїдаєм.  

Може  досить,  схаменіться?
Чи  ж  ви-  божі  люди?
Спам'ятайтесь,  пробудіться,  
бо  вас  світ  забуде.  

Ох...  забуде,  й  не  згадає  
такого  народу:
Ні  як  звати,  а  ні  хто  ви,
та  якого  роду.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733773
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2017

Берегиня роду.

Так  хотілося  б  нині  матусю  обняти,
Пригорнутись  до  неї,  та  тихо  сказати:  
-Нині,  мамо,  твій  день,  ти  моя,  найрідніша,
Із  мільйонів  матусь,  ти  одна,  наймиліша.
Ти  дала  нам  життя,  з  Богом  долю  плекала,  
Все  найкраще  у  світі  діточкам  дарувала,  
Рід  продовжила  в  доньках,  у  любимих  онуках,  
Віддавалась  життю,  забувалася  в  муках.
Християнко  свята!-  Жила  в  Божих  законах,  
Ти  горою  була,  за  всіх  нас,  охороно.
Так  хотілося  б  нині  тебе  рідна  обняти,
Все  сказати  нараз,  та  не  в  змозі  сказати,  
Ти  десь  там,  поміж  зір,  коло  сонечка  сходу,  
Стала  Божою  зіркою-   БЕРЕГИНЕЮ  РОДУ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733398
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.05.2017

У рідний Львів моя гроза.

Мадрид  сьогодні  задощив,
А  може  то  у  моїм  Львові:
Співав  у  листі,  ніби  жив,  
У  пелюстках-  які  чудові.

Краплина  тиха,  мов  сльоза,
Цнотлива  думка  поспішила
У  рідний  Львів...  моя  гроза-  
В  веселці  з  нею  б  вічно  жила.  

Іду  в  свій  дощ,  такий  рясний:
Сміється  в  вічі  веснянково,
Торкнувшись  спогаду-  гучний,
Розлився  вуличками  Львова.

В  обіймах  мліє  "блюз"  та  "джаз",
У  вальсі  горда  парасолька:
Співає  дощ  без  слів  та  фраз,  
Де  я  у  нім-  маленька  долька.  

Можливо,  то  мій  рідний  Львів?
А  все  ж  дощі  шумлять  в  Мадриді:  
Мене  любують,  та  без  слів,
Обнімуть  всі  думки  щемливі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733295
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.05.2017

Моя ти свята БЕРЕГИНЕ.

МАТИ-   так  просто  та  звично,  
Буденно,  світло,  привично,  
Та  разом  із  тим-  святково,   
Бо  Богом  дароване  слово.  

МАМО-  курличуть  лелеки,
Вернувшись  додому,  здалека,
Знов  ластівочка  співає-
В  гніздечку  діток  обіймає.  

МАТУСЮ-  я  твоя  дитина:
Хай  Божою  буде  днина,  
Цвіте  знов  твоя  горобина-
Моя  ти  свята  БЕРЕГИНЕ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732875
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.05.2017

Квітнуть маки червоно в травах.

Квітнуть  маки  червоно  в  травах,
У  могили  лягають  сини,
Тінню  болю  хрести  в  загравах,  
В  лебединім  польоті  всі  сни.

В  журавлинім:"  Курли"-печаллю  
Небо  падає  тихо  до  ніг,
Чорно-  білою  вишите  гладдю
Все  життя,  наче  стиглий  сніг.

Перебілене  з  білого  в  чорне,
Переповнене  ріками  зла,  
Перемелене  жорнами  горе,
Пересіяна  ситом  біда.

Тінню  болю  хрести  в  загравах,  
У  могили  лягають  сини,  
Квітнуть  маки  червоно  в  травах,  
Тихо  вітер  гойдає  їх  сни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732574
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.05.2017

Героям кажем: - Слава! Слава! Слава!

Сьогодні  втихли  навіть  солов'ї,
В  задумі  верби  сумно  похилились,  
Торкнулись  роси  пам'яті  й  землі,
Та  журавлі  в  польоті  зажурились.  

Весна  ясна  -   буяє  ніжно  цвіт,
Усе  живе  радіє  воскресінню,
В  стежках  життя  залишений  нам  слід-
Смертельний  слід  усьому  поколінню.

Батьки  й  діди  у  пам'яті  живуть,
У  пам'яті  вертаються  до  хати,
Віками  гроз,  в  боях  важких  ідуть,
В  сльозах,  обабіч,  жде  їх  рідна  мати.  

Рідненька,  рідна  матінка-  Земля,
Гніздечко  рідне...  світла  яворина,
Злетіли  душі  в  небо,  в  небуття,
Сльозою  хилиться  рясна  калина.

Минає  день  і  ніч...  минає  час:
І  знов  війна,  і  знов  страшна  навала,
Ми  нація...  не  збореш,  кате,  нас:
Героям  кажем:  Слава!  Слава!  Слава!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732563
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.05.2017

Скорюсь тобі.

–  Помирав  я  уже,  та  воскрес,  хоча  ніхто  мене  й  не  спитав:  «Хто  я?».  Тепер  завжди  цим  живу,  намагаючись  дати  твоїй  таємничості  силу,  інколи  лякаюсь  твоєї  сутності,  інколи  зворушений,  що  іще  можу  бути  корисним.  Але  найбільше  боюсь  залишити  тебе  без  свого  імені  й  відпустити  саму  із  твоєю  невизначеністю.  Тепер  мій  розум  затьмарює  не  пристрасть,  не  жага,  не  біль,  а  букет  думок  із  пролісків,  що  під  вікном  твоїм  живуть.  І  я  єство  своє  боязко  ковтаю,  бо  нині  я  чужий,  загублений,  неначе  стоптаний  жагою,  живу  весною  із  росами  й  ранками,  встаю  тобою.

ПРОЛІСКИ
©  Петро  Кухарчук,  Галина  Химочка,  проза,  2017


     Скорюсь  тобі.  

Я  помирав...та  хто  я  ,  хто  я?
Чи  сміх,  чи  плач,  чи  все  єство?
Я  помирав  тобою  воскресая-  
Це  все,  чомусь,  давно  було.

Я  жив  у  твоїх  таємницях,
У  всій  тобі-   в  твоїх  думках,
Лишався  квітом  у  скарбницях,  
Їх  поцілунком  на  вустах.  

Скорюсь  тобі...  чужим  чуттям,  
Піддамся  силі  божевілля,  
У  воскресінні   сили  дам...
Ну  хто  я?  Твоя  тінь  спасіння.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2017

Так лиш співають солов'ї .

Так  лиш  співають  солов'ї,
Прибравши  світ  вінком  калини,
Лунає  пісня  із  душі  
В  чужім  краю,  із  уст  дівчини.

Так  лиш  співають  солов'ї,
Де  сколосилось  рідне  поле,
Лягла   стежина  в  чужині,
Та  пише  пісню  твої  долі.

Так  лиш  співають  солов'ї,
В  акордах  разом  із  тобою,
Вклонившись  небу  та  землі,
У  гай  ведуть,  тебе  з  собою.

Так  лиш  співають  солов'ї,
Заквітчано,  в  вінку  калини,
Де  лине  пісня  із  душі,
Із  вуст  красунечки-  дівчини.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731815
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.05.2017

Ми чомусь не такі.

Ми  чомусь  не  такі,  а  чому?  Не  збагну:
Без  химер  у  вогні-  слово  масками,  
Там,  десь  край-  край  чому,  та  кому?
В  попелищі  вогню  злими  фресками.  

Споживаєм  не  те-  все  завите  в  брехню,
Смолоскип  замальований  красками.  
Лабіринтами  йду-  чи  то  світло  в  пітьму...
Біль  притуплю  солодкими  ласками.  

Боже!  -  Збав  от  думок,  от  химери  брехні,  
Бо  ж  не  маска  у  грі  пекторалями,
Чом  життя  у  пітьмі?  Лиш  зачаття-  в  вогні?
Чом  не  тими  ідем  магістралями?

Ми  чомусь  не  такі,  а  чому?  Не  збагну:
В  попелищі  вогню   злими  масками.  
Споживаєм  чому,  ту  завиту  брехню?
Боже!  -  Сили  додай,   дай  бо  ласками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731622
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.05.2017

Який холодний квітень.

Який  холодний  квітень:
В  журбі,  із  заметіллю,
Співучий...  сходом  квітів,  
В  зимовому  весіллі.

Який  холодний  квітень:
І  сніг  в  зеленім  листі,  
Пелюстки  змерзлих  квітів,
Зодягнені  у  блиску.

Який  холодний  квітень,  
Яке  зрадливе  сонце,
А  в  нім  чарівні  квіти  -
Замріяне   віконце.  

Який  холодний  квітень,  
А  в  нім  стежки   у  травах,
Згубились  білі  квіти,
В  сонливих  ще  загравах.  

Який  холодний  квітень.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730768
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.04.2017

Вдвох пірнемо у сонячній ніжності.

Знов  лечу  в  унісон...
В  унісон  розправляючи  крила,
Це  не  сон...  ні  не  сон,
Це  кохання,  намріяне,  мила.
Всі  світи  лиш  для  нас,
Злети  всі-  ні  одного  падіння:
Дай  лиш  час,  щоб  для  нас,
Жило  вічне  кохання  нетління.  
Крила  дай-  
Ми  з  тобою  у  двох  в  унісон,
Знов  кохай-  
Це,  кохана,  любов,  а  не  сон,
Ти  і  я-  два  птахи  світла  вірності:
Зачекай!-   Вдвох  пірнемо
У  сонячній   ніжності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2017

Лебедина мелодія.

Дай  но  крила  мені,  полечу  над  світами  зірковими,
Дай  но  подих  землі,  зодягни  тихо  снами  квітковими,
Розбуди  всі  вітри,  нашу  музику  чистої  вічності,
Ні...  не  стри,  а  веди  у  блаженства  світанків,  нетліючі.

Де  лиш  ми,  та  відтінки  октав  у  рапсодіях  віхоли,
Незбагненне  бажання  життя  стане  чистою  втіхою,
Лебедина  мелодія  ніжно  торкнеться  свідомості,
Два  серця,  дві  душі,  два  світи  упадуть  в  непритомності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017

Так тихо задивляюсь на весну.

Так  тихо  задивляюсь  на  весну,
Так  ніжно,   щоб  лишень  не  наврочити:
Десь  птаха  пісню  завела...і  не  одну,
Десь  квіт  спиває  дощ  так,  соковито.
Вдивляюсь  в  ню,  та  що  воно  таке?-
Сп'яніла  вишня  від  бджолиних  трунків,
Хмільненька  вся...  у  чівку  сніг  мете,
А  може  ні?  Це  грози  поцілунків.  
І  я  у  ній-  закутана  в  розмай,  
Біжу  собі  в  калюжах  пелюсткових,
У  мій  щасливий,  ще  з  дитинства  рай,
У  ранок  мій,  у  світ,  такий  казковий.  
У  просинь  неба,  чисту  голубінь,  
В  хмарки  чудні-  розбещені  дівчиська:  
Що  сльози  лють,  кидають  мені  тінь,  
За  мить  сміються  блискавками  з  близька.
Та  я  вже  в  ній-  у  тій,  моїй  весні,  
Замислена,  щаслива...навіть  з  втіхою,
Це-  наяву,  а  чи  в  глибокім  сні?
Веде  мій  день,  мов  птаха,  біла  віхола.  
Не  кинь  мене,  залиш  мені  ще  мить:
Хай  грози,  хай  веселки,  хай  заграви,
Хай  сніг,  як  цвіт-  в  нім  спів  бринить,
У  новім  всі  дні  весняної  забави.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729581
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.04.2017

Хай прощення з'єднає брата з братом.

Христос  Воскрес!-  Виспівують  пташки,
Христос  Воскрес!-  Шепочуть  в  росах  трави,  
Христос  Воскрес!-  Щоб  у  любові  йти,
Христос  Воскрес!-  Співаймо  Йому  славу.

Не  спиться,   десь  розбіглися  всі  сни,
Стривожені  чудні  нічні  октави,  
Чаклунка  ніч  шепоче  тихо:  -  Спи!
А  десь  наспівують  вже  ранішні  заграви.  

Господар  місяць  вишню  обійняв,
Причепурив  всі  тіні  в  світлім  ранку,
Церковні  дзвони  вітер  сколихав,
У  Великодному,  величному  світанку.

Христос  Воскрес!  Нехай  лишень  добро  
Із  миром  та  любов'ю  зайде  в  хату,
Христос  Воскрес!  Щоб  радісно  було,
Хай  прощення  з'єднає  брата  з  братом.  

Цвіте  бузок,  барвінком  небо  вкрите-
В  любові  Божій  подолАний  хрест,  
Хай  зло  з  землі,  всієї,  буде  змито:
Христос  Воскрес!  Воістину  Воскрес!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729026
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.04.2017

Дзвони б'ють уже Пасхальні.

Намалюю  писаночки,
Одягнуся  в  вишиванку,  
Паску  красну  привітаю,  
На  веснянім  ріднім  ганку.  
Простелю  рушник  в  господі,
Образи  приберу  квітно,  
Бо  Великдень  на  порозі:  
Вас  вітаю,  всіх,  привітно.  
Відкривайте  двері  в  хаті,
Дзвони  б'ють  уже  Пасхальні,  
Зодягнувся  світ  у  "раті",
У  прикраси  пекторальні.
Заспівають  дзвінко  пташки,
Що  Воскрес  Господь  із  мертвих,  
Завовтузяться  мурашки,
На  квіточках  ніжно-  щемних.  
Все  ожило...  навіть  грішник,
Що  Христа  велів  розп'яти,  
Та  Воскрес  Господь  із  мертвих,
Будем  щиро  величати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728901
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.04.2017

Господь нам Воскресне.

На  колінах,  на  горі,  Господь  сповідався,
Ждав  тут  зради  від  Іуди,  смерті  не  боявся.
Від  Осанни  до  розп'яття...  на  хресній  дорозі:
Кров  пролита,  світ  розбитий,  сльози  на  порозі.  
Застелялася  дорога  оливковим  гіллям,
Люд  кричав  Йому-  "Осанна",  де  в  терновім  зіллі  
Повели  Його  на  страту,   випивали  страсти:  
-"Милосердний,  любий  Боже,  не  дай  в  гріхи  впасти".
Осквернили  Його  тіло-  кров  свята  пролита,
Наругами  катоване,  знущанням  омите.
Не  думали,  що  робили,  покути  не  знали,
Батогами  шматували,  на  Голгофу  гнали.
Гнали  віру,  били  правду,  добро  гвалтували,
Його  смерті,  у  розвагах,  у  гніві  чекали.  
За  що  ж  Тебе,  милий  Боже,  весь  світ  нині  зрадив?
Чом  добром,  у  Твоїй  ласці,  йому  не  зарадив?
Війни,  злидні,  голод,  муки  та  пекельні  смерті,  
Душі  в  вірі  зубожілі,  розуми  роздерті.  
Смуток,  сльози,  біль,  розпука,  могили  рядами:  
-"Прости  Господи  нас,  грішних,  змилуйся  над  нами".
Очистися  моя  Земле  від  всякої  скверни,
Слово  Боже  хай  полине,  до  добра  наверне.
Зацвіли  сади...  квітують,  життя  земне  кресне  ,
Згинуть  злії  вороженьки...Господь  нам  Воскресне!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728816
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.04.2017

Чом літа молоді вже не лічить зозуля?

Мати,  з  болем  в  саду,  доторкається  вишні,
Сина  здалеку  жде,  та  гармати  там  свищуть,
Впали  чорні  сніги,   де  синівська  дорога,
Простелились  стежки  в  тиху  вічність-  до  Бога.


            Приспів:  

Алилуя!  Алилуя!  Алилуя!  
Чом  літа  молоді  вже  не  лічить  зозуля?
Чом  притихла  в  гаю,  задрімала  журбою?
Обірвалось  життя  на  світанку  війною.  


Знову  вишня  цвіте,  огортається  смутком,  
Мати  сина  все  жде,  та  життя  в  незабутках,  
Впали  чорні  сніги,  де  синівська  дорога,
Снить  матусенька  сни-  шлях  синівський  до  Бога.


          Приспів:

Алилуя!  Алилуя!  Алилуя!  
Чом  літа  молоді  вже  не  лічить  зозуля?
Чом  притихла  в  гаю,  задрімала  журбою?
Обірвалось  життя  на  світанку  війною.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728557
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 12.04.2017

Вже навіки з Богом.

Ой  Іване,  Іваночку-  
голубенькі  очі,
вишивала  тобі  мати
сорочку  щоночі.
Вишивала  тобі,  синку,
доленьку  щасливу,
де  любов  свою  вкладала
світові  на  диво.  
Простеляла  світлі  ранки,
та  й  місячні  ночі,
квіт  калини  коло  ганку  
заквітав  у  мочі.
У  барвінку  дозрівали  
літа  молодії,
рум'янилось  біле  личко  
в  пелюстках  лелії.
Та  прийшла  біда  в  господу-   
війнонька  проклята:
серце  крається  в  народу,  
сумна  стала  хата.  
Ой  змарніли  синку  нині
голубенькі  очі,
з  горя  сич  лиш  на  калині  
плаче  серед  ночі.
Роздирає  душу  неньки,
що  стоїть  над  гробом,
ліг  барвінок  до  земленьки-
вже  навіки  з  Богом.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728289
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2017