Ганна Верес (Демиденко)

Два Миколи

У    селі,    над    річкою,    в’юнкою,
Підступила    що    до    білих    хат,
Сірооких    други    два    Миколи
З    босоногих    виросли    хлоп’ят.

Разом    вони    грали    у    футбола,
Друзями    санчат    були    і    лиж,
Ранками    книжки    несли    до    школи,
Словом,    українцями    були    ж.

Та    лукава    доля    посміялась,
І    послала    в    військо    їх    служить:
В    одного    –    кримчанка    закохалась,
Сина    народила…      Стали    жить…

В    батьківську    вернувся    інший    хату,
Мав    кохану    в    рідному    краю…
Загорівся    Схід    війни    багаттям,
Тож    дружину    залишив    свою.

І    стоять    у    полі    два    Миколи:
З    Криму    один    посланий      на    фронт,
А    навпроти    –    друг,    з    яким    ніколи
Не    сварились.    Другий    –    патріот.

В    ноктовізор    бачив    він    обличчя
Колі,    з    яким    разом    виростав,
Знав    його    характер,    навіть    звички…
Доле,    чом    така    ж    ти    непроста?

З    ким    ти    заставляєш    воювати
І    робити    вибір    надскладний:
Друга,    ой,    як    важко    убивати!
Та    свої    закони    у    війни…

Схід    вогнем    горить,    і    сіють    «гради»,
Падають    «Миколи»    з    двох    боків,
А    в    Кремлі    регочуть    дико    гади!..
Скільки      ж    це    триватиме    років!?
10.01.2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636534
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.01.2016

Квадратні очі – грізна новина (16січня 2014р. був прийнятий горесвісний антинародний закон)

[u][i]Це    ще    одна    капля,    що    розігріла    Майдан.[[/u]/i]
Квадратні  очі    –    грізна    новина:  
Закони,  прийняті  у    Раді,  шокували:  
За    ними  буде  без  вини    вина,
І    підлу  владу  щоби    шанували.  

А    влада    ця  у  котрий    уже    раз
Колише    знов    брехнею  Україну.  
Невже    не    здатні  чути    поміж    фраз  
Ті,  що    служити    їй    укотре    їдуть?

Невже    сумління    тих    не    запече,  
Хто  зраджує    ідею,  матір,  друзів?  
Яка    ж  то    кров  у    жилах    тих    тече,  
Тримає    хто    державу    у    напрузі?

А    може,  тридцять  сьомого    гроза  
Над    Україною    ізнов    нависла,
І    не    одна    гаряча    ще    сльоза  
Клястиме    люто    владу    ненависну?  

Чи    ж  вистачить  у    душах    прямоти
В    людей  із  півдня    й    там,  де    терикони,  
Щоб  Україну-неньку    зберегти,
Де    б  панувала  правда    і  закони?
17.01.2014.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636529
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.01.2016

Україна приречена жить

Україна    моя,
Моя    рідна    земля    у    сльозах:
Йде    на    сході    війна,
Йде    війна    –    не    АТО,    не    гроза…
І    до    Бога    луна
В    кожній    хаті    молитва    у    нас,
Щоб    скінчилась    війна,
Щоби    скорше    проснувся    Донбас…

То    не    попіл    упав
На    голубчине    сиве    крило    –
То    за    сином    журба
Побілила    матусі    чоло.
Зник    і    блиск    у    очах    –
То    сльоза    його    змила    навік…
Сірий    батько…    мовчав…
Ніби    враз    онімів    чоловік…

Україна    в    вогні,
Та    не    хоче    свободу    втрачать,
І    героїв-синів,
На    колінах    виходить    стрічать,
І    сивіє    Дніпро,
Бо    Вкраїна    ховає    дітей,
Бо    російське    «добро»
Україну    до    прірви    веде…

Та    ні    вбить,    ні    зламать
Непохитний    козацький    наш    дух…
Хай    лютує    зима    –
Не    злякає    й    вона    відчайдух…
Україна    жива,
Україна    приречена    жить,
А    російська    «братва»
Із    Донбасу    в    тайгу    побіжить!
14.01.2016.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636181
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.01.2016

На чорному камені

На    чорному    камені    –    білі    рядочки    –
То    наших    героїв    святі    імена…
А    скільки    ж        іще,      невідомих    горбочків,
В    Донецьких    степах!?    І    чия    це    вина?

На    камені    чорнім    –    не    просто      рядочки    –
Убитих,    замучених    то    імена    –
То    все    України    є    вірні    синочки,
Зібрала    яких    у    цей    список    війна…

На    чорному    камені    –    болю    рядочки    –
Батьків,  матерів    там    святі    імена    –
Нестимуть    в    майбутнє    сини    їх    і    дочки
І    долю    сирітську    скуштують    сповна…

На    камені    чорнім    –    історія    наша,
Написана    кров’ю    в    останній    війні.
Росія    ж    назвалася    іменем    «Раша»,
Коли    України    вбивала      синів…
2.01.2016.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636175
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2016

Образ матері

Тривожить    скроні    сивина    –
Доріг-бо    пройдено    немало.
Та    й  зовсім    це    не    дивина,
Що    ненароком    задрімала.

Лягло    на    шию    пасмо    кіс,
Легенько    смикаються    губи,
На    лобі    –    зморщечка    навскіс
В    подушці    слід    свій    чемно    губить.

Тремтливих      вій    її    очей
Торкнутись    хочеться    губами,
Хай    сором    душу    не    пече,

Що    не    зробила    щось    для    мами.
Дивлюсь    на    сонний    цей    портрет
І    відвести    очей    не    можу.
Нехай    це    буде    мій    секрет:
Люблю    твою    клітинку    кожну.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635689
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.01.2016

Бо вільною створив людину Бог

Полоще    час  життя    мого    вітрила,  
Де    сонця  було  менше,  ніж  дощів,  
Можливості  я    в    нім  собі  відкрила  
Наказ  давати    серцю    і  душі.

Та    все    ж  вони    оба    свободи    хочуть,  
Бо  вільною    створив    людину  Бог,
Тож  вільно    кров    у    серці  хай    клекоче,  
Воно  відповідає    за    обох.
26.01.2014.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2016

Зима розляглась навколо

Зима    розляглась    навколо,
Розкішна,    пухнасто-пишна.
Не    бачила    я      такої:
У    білім    намисті    вишні,

Вогнів    цілі    міріади
Засіяли    сніг    на    сонці,
Кущі,    ніби    на    параді,
У    білих    папахах    сосни,

Сховався    у    хмари    вітер,
Красу    щоби    не    злякати,
Обвисли    вербові    віти,
Немов    рукава    із    вати,

Хмариночки    притомились,
Розтали    в    зимовім    небі…
О    зимо,    красуне    мила,
Що    є    красивіш    від    тебе?
11.02.2015.  

Ганна    Верес.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635570
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.01.2016

Він –один з десяти мільйонів

[i][u]Присвячую    жертвам    сталінських    репресій.
На    сьогодні    названо    число    в    10млн.  чоловік.[/u][/i]
Він  один    з    десяти    мільйонів,
Хто    загублений    без    вини,
Бо    режиму    того    закони
Гордих    нищили    без    війни.

Він    один    з    десяти    мільйонів,
Хто    хотів    працювать    і    жить,
Щоб        народу    міцніла    грона,
Та    завадив    цьому    режим.
Він    отой    з    десяти    мільйонів,
Котрих    жорна    розтерли    два,
І    не    мав    собі      оборони    –
Чорні    доль    почались    жнива.

Він  один    з    десяти    мільйонів,
Хто    нахиленим    жить    не    вмів…
По    таких    не    дзвонили    дзвони,
Й    світ,    дізнавшися,    онімів…
Він    отой    з    десяти    мільйонів,
Хто      важкий    собі    вибрав    хрест    –
Жертва    нелюдів    у    погонах,
Котрих    викохав    Маніфест…*

Він  один    з    десяти    мільйонів,
Хто    за    правду,    людей    стояв
І    не    заздрив    чужій    короні,    –
Думка    й    воля    на    все    своя.
Він    отой    з    десяти    мільйонів,
Північ    хто    і    глухий    Сибір
Розбудовував.    На    долонях
Мозолі    лиш    здобув    собі.

Врешті,    вирвалася    з    полону
Правда,    Божа,    свята,    гірка…
Правда    жертв    десяти    мільйонів
Теплим    воском...    в    серця    стіка…
13.01.2016.
Маніфест*  -    мається    на    увазі    Маніфест    Комуністичної    партії    я    програмний    документ.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635569
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.01.2016

Нічка зорями вихвалялася

Нічка    зорями  
Вихвалялася,
Хоч    і    зморена,
Цілувалася
З    дивним    красенем    –
Повним    місяцем,
В    небі    рясно    їх,    
Чи    й    помістяться?
Сріблом    зоряним
Нічка    бавилась,
Переораним
Небом    славилась,
Поки    сонечко
Не    проснулося,
Моя    донечка
Пригорнулася.
Пригорнулася,
Притулилася,
Все    минулося    –
Притомилася,
Й    посилає    ніч
Їй    казкові    сни
З    далини    сторіч,
З    течії    Десни.
9.02.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2016

Чи Донбас згада його колись?

[u]Мені    здається,    час    проаналізувати    ще    одну    проблему:    чи    розуміють    у    Донбасі,    що    жертви    України    і    заради    них.    
Вчора    послухала,    при    яких    обставинах    загинув    Олександр    Ільницький,    і    ніби    блискавкою    вдарило:    як    сприйняли    це    ті,    заради    кого    він    загинув.    Може,    з    цього    треба    починати,    щоб    пробудити    усвідомлення,    що    атовці    не    "карателі",    як    їх    називають.[/u]

Додому    сина    привезли    –    героя…
Побув    у    хаті    щоб    останній    раз…
Стояв    боєць    під    Карачун-горою,
Щоб    українським    був    таки    Донбас…

Дивилась    мати    на    холодне    тіло
І    зрозуміти,    бідна,    не    могла:
Народжувала    в    муках    і    гляділа
Для    того,    щоби    куля    відняла?!..

«Чекала    не    героя,    –    каже,    –    сина,
Живого,    рідного,    такого,    як    завжди…
Він    був    кмітливий,    чуйний,    особливий…
Чом    не    вберігся,    синку,    від    біди?

Для    кого    жити    я    без    тебе    мушу,
Коли    у    попіл    вбралися    літа?
Кому    відкрию    серце    своє    й    душу?
Чом,    доле,    повелась    зі    мною    так?

Якби    ж    могла,    як    ластівка,    літати,
Була    б    я    там,    де    був,    синочку,    й    ти…
Собою    би    закрила,    бо    я    мати,
Оберігала    би        твої    й    сліди…

Кромсало    тишу    звідусіль    ридання…
У    траур    квіти    й    сонце    одяглись…
І    друзі    плакали,    сьогоднішні    і    давні…
Та    чи    Донбас    згада    його    колись?!..»
12.01.2016.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635162
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.01.2016

Жила моя родина так (Присвячується бабусі Лободі Варварі Йосипівні)

Була  у  нас  бабуся  Варка,
Сувора  й  добра  господарка,
А  доля  випала  тяжка.
Репресія  була  така:
Людей  невинних  забирали,
Тож  багатьох  не  обминала
Та  кара  Божа,  чи  людська  –
Тут  не  дізнаєшся  й  зблизька.

Іваном  чоловіка  звали,
Трьох  діток  вже  на  той  час  мали:
Миколу,  Машу  і  Фенюшу.
Здавалось,  вирвали  всю  душу,
Коли  арештували  Йвана.
За  що?  Чому?  Вона  й  не  знала.
Залишилась  з  дітьми  одна
І  випила  тоді  до  дна
Гірку  ту  чашу  удовину,
Бо  чоловікову  «провину»
В  суді  не  сила  довести,
Хоч  і  не  винен  зовсім  ти.
Ярлик  дали,  що  «враг  народу»  -
Прощайте  діти  і  свобода.

Були  б  забрали  і  бабусю.
Сусід  подумав:
-  Хоч  боюся,
Та  заступлюся  за  сусідку,
Такі  ж  малі  ще  в  неї  дітки.
Вони  ж  в  неволі  пропадуть.
І  виклав  думки  в  чому  суть.

Отож  Івана  як  забрали,
Бабусю  доля  так  карала
І  вздовж,  і  впоперек,  і  навхрест  –
Ніякий  дактиль  чи  анапест
Не  допоможе  розказати,
Як  серце  стали  дорізати
Отим  клеймом  –  «враги  народу»
Трудилась,  бо  така  вже  зроду,
Діток  ростила,  як  могла,
Колись  відмінниця  була
(Із  першого  прийшла  у  третій).
Тепер  же  гляне  на  портрети
Свого  Івана  й  тихо  плаче.
А  в  хаті  злидні  такі  скачуть:
Ні  хліба  вдоволь,  ні  картоплі.
Казала:
-  Мало  не  подохли
У  голод  діточки  і  я,
Та  вижила  таки  сімя
В  голодній  і  холодній  хаті,
Й  ніколи  не  були  пихаті
Мої  дівчатка  і  синок
Такий  важкий  вдови  вінок!..

І  діти  теж  були  трудящі
Ніколи  не  питали,  нащо?
Про  батька  на  людях  мовчали,
А  дома  іноді  звучало
Ридання  матері  всю  ніч,
Бо  нічим  витопити  піч.
Так  і  жили.  А  в  душах  рани,
Вони  страшніш,  ніж  в  ветеранів
Війни,  бо  ті  частіше  заживають,
Або  ж  людину  умертвляють.
Душа  ж  бо  вічна  й  рана  теж,
І  мукам  тим  немає  меж.

А  потім  ще  й  війна  проклята
Замалом  не  спалила  хати.
Миколу  теж  на  фронт  забрали
Бабуся  з  дітьми  виживали,
Як  доведеться;  працювали,
Та  мало  що  від  цього  мали.
Син  не  вернувся  вже  в  село  –
Багато  горя  там  було  –
Знайшов  собі  хорошу  пару
І  опинився  в  Краснодарі,
Сім'ю  він  мав  там  теж  чудову,
Та  зараз  не  про  це  є  мова.

Бабуся  з  дітками  тепер
Вже      будували  СРСР.
В  Донбасі  працювала  Маша
На  шахті,  адже  була  старша.
І  хоч  важкі  ці  дні  розлуки
Її  потрібні  були  руки.

А  Феня  з  мамою  жила,
Допомагала,  як  могла.
В  колгоспі  вдвох  вони  трудились,
Та  мозолями  лиш  гордились,
А  потім  вийшла  заміж  рано,
Та  та  страшна  душевна  рана
Ні,  ні,  та  все  ж  і  нагадає,
Що  справедливості  немає.
В  труді  життя  все  провела,
Життя  нам  з  братиком  дала,
Учила  тата  шанувати,
Була  не  просто  мама  –  мати:
Робити  вміла  всяке  діло  –
Пекла,  варила,  рукоділля
Її  було,  ну,  краще  всіх,
Навчала  нас,  що  красти  –  гріх,
Обманювать,  ледарювати,
Нещасним  треба  подавати.
Така  була  ця  диво-жінка;
Нема  живої,  і  так  гірко,
Що  кращі  люди  вибувають.
Для  когось  це  життя  триває
І  значно  довше.  Так  вже  є,
Що  кожен  прожива  своє.

Бабуся  й  внуків  ще  ростила,
Жила  вісімдесят  чотири,
Була  напрочуд  добра,  мила,
Та  під  кінець  життя  стомилась.
Івана  теж  не  дочекалась,
Та  за  межу  коли  зібралась,
Тоді  нам  розказала  все,
Щоб  знали  й  пам’ятали  це,
Щоб  не  повторювались  біди,
І  не  страждали  ми  і  діти.
Про  дідуся  лиш  спогад  маєм,
Могилку  й  досі  ще  шукаєм,
В  архів  звертались  не  один
Від  наших,  від  обох  родин,
Та  відповідь  одна  –  єдина  –
Немає  даних  про  людину,
Мабуть  судила  його  «тройка»  -
Чи  можна  витерпіть  це  стойко?

Тепер  ми  мислим  по-другому
І  повторитися  такому
Не  дай,  Господь,  ніколи  в  світі,
Коли  НКВД–шні  звіти
Рапортували,  скільки  взято
Тутешніх  «ворогів  завзятих».
Ось  так  буває  у  житті:
Є  повороти,  ой,  круті!
Хай  буде  рівний  шлях  у  нас,
Ніколи  не  прийде  той  час!

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634959
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.01.2016

Це моя Україна (Пісня)

1.Від  Дністра  до  Росії
Поля  хлібні  густії,
Ріки  сині  й  глибокі
Ще  й  степи,  гей,  широкі.
Тут  цвітуть  буйні  трави
У  Дніпрових  заплавах.
Це  козацька  держава,
Самостійна  і  славна.

[u]Приспів[/u]
Це  моя  Україна,
Сторона  солов’їна,
Сивочолі  Карпати,
Їх  ні  з  чим  не  зрівняти.
Тут  квітує  калина  –
Українська  перлина.
Гостроверхі  тополі
Закликають  до  волі.

2.Наш  народ  працьовитий
Вже  нічим  не  скорити,
Має  долю  строкату,
Та  нічим  не  злякати,
Бо  народ  –  то  є  сила
І  могутня,  й  красива.
Заслуговують  люди  –
Краща  доля  в  них  буде!
[u]Приспів.
[/u]

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2016

Земля Донбасу зрану голосила

Земля    Донбасу    зрану    голосила:

І    біль    її    вже    майже    доконав    –

Травмують    душу    їй    два    рідних    сини…

Смертельні    рани    ці,    бо    йде    війна.

Рови    копають    з    півдня    і    навпроти

І    до    зими    втепляють    бліндажі..

Чому    такий    між    ними    виник    cпротив?

Чому    її    синочки    вже    чужі?

Як    пояснити    матері-землиці,

На    мові    на    якій    їй    дать    одвіт,

Що    у    одних    розширились    зіниці,

Коли    усюди    бачать    «руський    світ»?

А    інші    інше    мають    сповідання,

І    Україна    є    для    них    одна.

Лежить    земля    в    сльозах    із    сподіванням,

Що    прийде    час    –    вона    їх    поєдна!..
22.10.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634745
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.01.2016

Данило Галицький

[i](Після    зустрічі    з    пам’ятником    Данилу    Галицькому  у  Львові)[/i]

Данило    Галицький    –    шляхетний    мудрий    князь.

На    здибленім    коні,    мов    Бог,    піднявсь,

Гарячим    зором    землю    огляда:

Чи    не    приспала    рід    його    біда,

Чи    не    прийшов    отой    кривавий    час?

Чи    вистачить    любові    у    всіх    нас

Свій    край    від    зілля    злого    вберегти,

Немов    питає:    чи    готовий    ти

К    звитягам,    щоб    за    волю    заплатить

І    кров’ю    власною    цю    землю    освятить?

І    дише    славою    своєю    місто    Львів.

Він    всьому    світові    і    сам    собі    довів,

Що    ця    земля    і    в    давні    ще    часи

Із    кременю    і    Божої    роси

Синів    плодила    із    вогнем    в    серцях,

Тож    особлива    місцина    є    ця.

Мов    велет,    в    місті    Замкова    гора.

І      настає    для    кожного    пора

Героєм    стать    чи    діл    святих    творцем.

Данила    погляд,    мов    пита    про    це,

І    мітить    перст    його    в    наступного    борця.

Ні,    справді,      місцина    є    особлива    ця!

Данило    Галицький    –    славетний    то    є    князь.

Над    часом,    над    тривогами    піднявсь.

Він    в    даль,    у    день,    у    завтрашній,    зорить:

«Хай    береже    Всевишній    вас    згори!»
8.08.2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634741
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.01.2016

Може правду пора вже сказать?. .

Я  почула  слова:  «чорний  ворон»,
Загадкові  якісь  «соловки».
І  людським  від  них  віяло  горем,
Хоч  не  знала,  ще  й  зміст  їх  який.

Прожила  не  багато  й  не  мало  –
Шістдесят  календар  налічив.
Я  багато  і  чула,  й  читала  –
Є  замислитись,  справді,  над  чим.

Вже,  здавалось,  пригоїлись  рани:
Трохи  час,  мабуть,  підлікував.
Знов  збирають  під  стяг  ветеранів,
Хто  в  війні  перемогу  кував.

Піднімають  знамена  червоні:
Нагадать  щоб  минулі  роки.
Славлять  Леніна  й  Віссаріона
Уцілілі  іще  вояки.

Що  це  є,  поворот  у  минуле?
Сталін  слуг  об’єднать  знов  зумів?
Невже,  люди,  уже  ви  забули,
Хто  ж  насправді  в  війні  переміг?

Хто  накази  давав:  відібрати
З  діда-прадіда  що  наживав,
Продавать  заставляв  батька,  брата  –
Показання  на  них  вибивав?

Може  й  голод  забули  тридцятих?
Розцвітав,  навіть,  канібалізм…
Був  замучений  кожен  десятий.
Що  це,  плата  за  той  комунізм,

Що  майстерно  вожді  малювали
У  свідомості  наших  людей?
В  дев’яностих  вже  маски  зривали  –
Комунізм  не  царює  ніде.

На  землі  ніде  раю  немає,
Важко  жить  було  в  різні  часи.
З  потойбіччя  нас  застерігають
Убієнних  людей  голоси:

-  Пережите  хай  добрим  уроком
Вам  послужить  на  цілі  віки.
Не  шукайте  для  себе  мороки,
Бо  не  міг  батьком  бути  такий.

Адже  він  знищив  паростки  волі
І  війну  ту  страшну  розв’язав,
І  творив  над  народом  сваволю,
Яку  світ  ще  ніколи  не  знав!

Може,  правду,  пора  вже  сказать?!..

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634495
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.01.2016

Стояти буду до кінця

«Стояти  буду    до    кінця»,  –
Звучить  щоразу    фраза    ця
Від    тих,  хто    йшов    здобути    волю,  
Щасливу  щоби    мати    долю,
 
І    це    не    є  слова    красиві,  
Що    кажуть  їх    і    юні,  й    сиві,  
Це    клятва    власній    є    землі,
І    так    сказать  сам  Бог    велів,

Бо    в    нас  повірив.    Станьмо    ж    всі,  
Звичайні  люди    й    мудреці,
Державу  від  лайна    врятуєм,
Нову  для    себе  відбудуєм!
21.01.2014.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634486
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.01.2016

Був рік дев’ятсот сорок шостий

28  листопада  2009року.    
Цього  дня  у  Львові  на  Личаківському  кладовищі  перепоховали  останки  жертв  репресій  та  голоду  1946-47  років.  ...  Де    були    могили,    землю    загорнули,    розрівняли    і    зробили    дорогу.    
Участь  у  перепохованні  взяли  представники  влади,  ветеранських  організацій,  репресовані,  громадські  діячі,  львів’яни.

Був    рік    дев’ятсот    сорок    шостий…  
Тонув    повоєнний    Львів
У  енкаведистів    злості
Й    в    невинних  людей    крові.

В    тих  душах    немає    святого  
Й    людського  –    також  нема,
Бісили  могил    чертоги  
І    публіка    теж  німа.

Тоді  замахнулись  на    мертвих:  
Могили    знесли    й    хрести,
І    це    є    не  просто    жертви    –
Несила    таке    простить.

Земля    вже    давно    примирила  
Усіх  ворогів-бійців,
І    став    для  них  час  мірилом  
Гріхів    і  могили    ці.

Як    їдеш  чи    йдеш  тут    мимо  
З    землі  чути    мертвих    глас,
Щоб  духом  ми    не    зломились  
У    відповідальний    час.
18.01.2014.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634288
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 08.01.2016

Нема для мене іншого в житті

Гортає    час  життєві  сторінки  
Мої  й    моєї  неньки    України,  
Чи  то    намудрували    так    зірки,
Що  ми    так    схожі  долями    своїми?

Чи    то    Всевишній    про    обох    забув,  
Чи    доля    шлях  важкий    нам  уділила,  
Що  часто    пожинаємо    ганьбу
Й  товчем  своє    тяжке    життєве  мливо?

Та    як    би  не    стелилися    путі,
За    нас  ніхто    дорогу    цю    не    пройде,  
Й  нема    для    мене    іншого    в    житті,  
Як    до  кінця    іти    з  моїм  народом!
21.01.2014.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634286
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.01.2016

Україно, ти моя доленька

Пошматована

І    покраяна,

Поневолена,

Мов    покарана.

Ор    і    Мезенмир

Воював-томив

Греків    і    хазар,

Готів    і    татар.

Ти    під    стрілами

Половецькими

Була    смілою,

Молодецькою.

Хай    звойована

Ти    монголами,

Турком    мучена  –

Не    засмучена.

Бита    шляхтичем,

Де    Дніпро    тече,

Не    скорилася  –

Боронилася.

Шведом,    литвином

Кров'ю  –  не    вином  

Була    кроплена

І    захоплена.

Всі    сюди    зійшлись:

І    нацист-фашист  –

Всі  знущалися.

Виривалася…

Під      Кремлем    жила,

Мов    за    мурами,

Хіба    раз    була

Ти    обдурена?

Мерла    в    голоді,

Мерзла    в    холоді,

Хоч    стомилася  –

Не      скорилася.

Рвана-ділена  –

Нерозділена,

Не    розстріляна

Й    знову    зцілена.

В    хлібне    полечко

Ти    залюблена

І    під    сонечком

Не    загублена,

Україно,  ти  

Моя    матінка,

Моя    доленько,

Нене-ластівко!
26.01.13

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634042
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2016

Своя земля дітей своїх зціля

Вже    літо    заблукало    в    чебреці,
І    небо    грози    громом  розривали,  
Впились  гарячим  сонцем  пшениці,
І    вкрили  поле  пишним  покривалом.

І    напівстиглі  жита    колоски
В    волошок    сині  заглядали    очі,
Їх  шлях    життєвий    дуже    затяжкий,  
Як    і  мого    народу    на    праотчій

Землі.    Та    вірю:  зглянеться    земля    –  
Волошки  між  колоссям  уціліють,  
Адже    земля  дітей    своїх    зціля,
Й  волошки    ще  рясніше    засиніють.

І    буде    хліб  високий    на    столі  –
То    від    землі  і  Бога    нагорода,
Бо  люди,  коли  з  хлібом,  –    королі  –
У  цьому    переконана    природа!
14.01.2014.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2016

Українська душа

Україно  моя  ти,  згорьована,
Скільки  раз  ти  була  завойована!
Скільки  раз  твоя  воля  ламалася?
Та  душа,  як  граніт,  все  ж  трималася!

Українська  душа  в  праці  кована,
В  пісні,  танці,  у  звичаях  схована,
Хлібом,  сіллю  і  сонцем  заквітчана,
З  щедрим  серцем  давно  вже  повінчана!

Українська  душа  –  нерозгадана  –
Все  було:  піднімалась  і  падала,
Та  себе  розтоптать  –  не  дозволила,
Бо  жила  з  непокірною  волею.

Українська  душа,  будь  ще  й  сильною,
Молодою,  із  мудрістю  сивою,
Щоб  ніколи  й  ніхто  не  наважився
Твою  честь  розтоптать.  І  не  скаржився

Щоб  народ  наш  ніколи  на  доленьку  –
Повернувся  до  віри,  до  Боженьки,
І  зажив,  як  годиться  народові:
Разом  з  правдою,  і  зі  свободою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633892
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.01.2016

Людська душа

Людська    душа  коли    сфальшивить,  
Страждає,  плаче,  їй    –    болить,
Й    коли    їй  шансів    не    лишили
Вину  спокутувать  колись.

Людська    душа  завжди    від    Бога,  
Безмежно  добра    і  проста,  
Чужий  болить    їй    біль-тривога.
Коли  ж  дитина    підроста
 
Й    пірнає    в    світ  цей,  дикий,  грішний,  
Немає    спокою    душі  –
Хворіє    завидками,  грішми,  
І    рідні  вже    стають  чужі  .

Тоді  темніє    світла    днина,
Ні  друзів,  ні  товаришів…
У  світі,  знай,  ти    є    людина    –
Не    дай  хворіть  своїй    душі!
10.02.2014.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633889
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.01.2016

Всюди – казочка снігова

Срібно-біле    зими    крило
Опустилося    на    село:
Всюди    –    казочка    снігова,
Після    осені    вже    нова.

Міріади    ясних    вогнів
Посміхнулися    враз    мені,
Заіскрилися    зірочки    –
То    сніжинок    блищать    бочки.

В    вишиванках    віконне    скло
Срібнооко    тепер    цвіло,
Змовк    усякий    надворі    гул,
Мов    завмерло    село    в    снігу.

Ледь    потріскує      сивий    лід,
Вислав    стежечку    до    боліт.
У    дрімоті    і    гай,    і    ліс,
І    немає    слідів    коліс.

Синім    куполом    –    небеса,
А    під    ним    –    неземна    краса…
Щедрим    інеєм    все    цвіло    –
Ліс,    і    гай,    і    моє    село.
4.01.2016.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633723
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.01.2016

Кутя

Які  важливі  для  людини
Надії  паростки  в  житті!
Творця  і  наші  іменини
Закладені  в  куті  святій.

Її  готують  на  святвечір
Із  першосортного  зерна.
Всі  пам’ятали  ще  дві  речі,
Щоби  була,  як  слід,  вона:

У  горщику  новім  варили,
Щоб  через  вінця  піднялась;
А  ми  ніколи  не  журились,
Добробут  не  покинув  нас.

А  ще  смачна  щоб  і  багата,
І  з  медом  ця  була  кутя
На  покуті  у  кожній  хаті  –
Вона  пророчила  життя.

На  небосхилі  перша  зірка
За  стіл  саджала  всю  сім'ю.
І  поспішали  хто  зна  звідки
За  спільний  стіл,  й  кутю  свою

Несли  тоді  найближчим  людям,
В  молитвах  зичили  добра:
Здоров'я,  щастя  всім  хай  буде.
З  кутею  в  роті  до  двора

Господар  йшов,  дививсь  на  зорі:
Зірчасте  небо  –  на  врожай,
В  хліві  –  приплід,  зерно  –  в  коморі.
А  темне  небо  –  все  прощай.

Сиділа  за  столом  родина,
А  на  столі  -  дванадцять  страв.
В  цю  ніч  Марія  народила
Того,  Творцем  хто  світу  став.

Це  він  любов  і  милосердя
Всім  безкорисливо  дає.
Хай  буде  світ  благословенний  –
Зоря  Різдвяна  виграє!

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2016

Іще один день…

Іще    один    день…    Сідає
Вже    сонечко    ген,    за    гору…
І    молиться,    і    ридає
Матуся…    Боїться    горя…

«Чи    син    мій    живий-здоровий?
І    скільки    разів    стріляли?..»    –
І    зморшка    лягла    над    брови,
Коли    хрест    на    груди    клала…

В    сльозах    утопились    очі…
Просила    за    сина    Бога:
«Ти    ж    відаєш    царством    ночі
І    знаєш,    що    під    тобою.

Допоки    ще      нам    страждати
І    жити    так    нам    допоки?»    –
В    скорботі    питала    мати,
Забувши    давно    про    спокій.

А    вже,    коли    ніч    кінчалась,
Матуся    з    колін    устала…
Ніч    з    ранком    якраз    вінчались
І    сонцю    дорогу    слали.
3.01.2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633479
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.01.2016

Солдат на вахті… і зима надворі…

Солдат    на    вахті…      і    зима    надворі...
Мороз    із    вітром    стогнуть    ніч  і    день…
Дружина    вдома,    мати    й    діток    двоє…
Боєць    до    Бога    річ    таку    веде:
«За    що    караєш,    Отче,    Україну?
Чому    послав    неждану    нам    війну?
Чи    хочеш,    щоб    народ    таки    загинув?
Цього    ніяк,    ніяк    я    не    збагну…
Чому    дозволив    знову    панувати
В    моїй    країні    ситим    чужакам?
Чи    не    пора    вже    Січ    нам    заснувати,
Бо    програвать    не    личить    козакам,
Слова    для    котрих    «наша    Україна»
Не    є    пустопорожній    в    серці    звук,
Такі    не    стануть    більше    на    коліна
І    не    пробачать    знов    дитячих    мук.
Для    них    є    дорогою    Україна…
Це    слово    їм    солодке    і    святе,
І    доленька    тяжка    її,    чаїна,
Поставить    їм    завдання    непросте:
Захисниками    вірними    їй      стати,
Дружинам,    дітям,    їхнім    матерям,
І    вигнати    із    хати    супостата.
Пора    на    віче    козаків    збирать.»

Мороз    із    вітром    і    пече,    і    ріже…
Думок    у    хлопця    повна    голова…
Згадав    своє    козацьке    місто    Ніжин,
Туди    колись    збирала    булава
Відважних,    сильних    і    завжди    сміливих,
Щоб    вірно    боронили    рідний    край,
Хоробрих,    мудрих,    добрих    і    кмітливих,
Пора    таких    до    купи    вже    збирать,
Щоби    вручити    булаву    такому.
Хто    честь    свою    на    гроші    не    зміня,
Відважному,    нехай    і    молодому,
Якому    рідна    й    дорога    земля!
3.01.2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633473
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.01.2016

Мовкне степ у німім безпам’ятті

Мовкне    степ    у    німім    безпам’ятті
І    холоне    у  жилах    кров…
Чи    лихий    то    з    землею    бавиться
І    з    тими,    в    кім    живе    любов.

Серце    матінки    рветься-крається    –
Чує    здалеку    тінь    біди,
Навіть    небо    згори    жахається,
Горе    ділячи    тих    родин,

Котрі    сина    чи    батька    втратили
У    непевній    брудній    війні,
А    була    ж    нам    Росія    й    "братньою",
Та    тримає    Донбас    у    вогні.
27.11.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633097
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.01.2016

Пам'ять зобов’язує Присвячую дідусеві

[b]Присвячую  
моєму  дідусеві  
Лободі  
Івану  Васильовичу,  репресованому  
в  30-х  роках

 (посмертно)
[/b]

Напівживі,  в  чоботях  драних,
Йшли  по  Сибіру  мужики,
А  на  кашкетах  в  тих,  що  гнали,
Червоні  сяяли  зірки.

Погони  щедро  плечі  вкрили,
Хто  відставав,  наганом  били.
Свої  вели  своїх.  О,  жах!
І  навіть  рилися  в  речах,

А  ті  дивились  на  це  тихо,
Немов  передчували  лихо.
-  Пануйте  зараз,  прийде  час  –
Доноси  будуть  і  на  вас,

Бо  ця  лиха,  страшна  машина
Добру  ніколи  не  служила.
А  гріх  взяли  собі  який!  –
Сказав  один:  «Ех,  мужики!..»

Тай  мужиком  назвати  сором:
Йому  лиш  тридцять,  може,  сорок,
Іде  і  думає  про  те,
За  що  взяли,  де  смерть  знайде.

А  ще  ж  назвали  як,  «уроди»,
Що  ворог  я  свого  народу.
Я  чесно  й  важко  працював
І  господарству  лад  давав,

Сім'ю  створив,  дітей  вже  маю,
Дружину-зіроньку  кохаю,
Віддав  нажите  все  в  колгосп,
Не  вдовольнив,  мабуть,  когось.

Виходить,  що  й  життя  потрібне,
Хоча  було  воно  безрадісне  і  бідне.

А  той  он,  каже,  був  військовим,
Дисциплінованим,  зразковим  –
Донос  хтось  тихо  накатав
І  без  жалю  віддав  катам.

А  цей  –  святий  –  хреста  зірвали
І,  що  робити  з  ним,  не  знали,
Жбурнули,  дурні,  в  бур'яни.
Якої  ж  мами  ви  сини?


Той,  навіть,  вчений  ступінь  має,
А,  може,  він  багато  знає?

За  що  держава  з  ними  так?
Чи  саме  треба  роботяг,
Щоб  рудники  запрацювали,
Щоби  прорить  нові  канали,
Заводи,  шахти  збудувать
Тай  непокірних  залякать?

Скажіть,  ну,  що  це  за  держава,
Щоб  свій  народ  так  обижала,
Щоб  знищувала  кращий  цвіт,
Хто  дасть  мені  на  це  одвіт?

Чи  маєм  право  забувати,
Перш  ніж  нову  вже  будувати,
Чиї  життя  у  рудниках,
Дороги  на  чиїх  кістках?
Все  будувалось  безкоштовно
І  виглядало  не  жертовно,
А  просто,  треба  люд  навчить,
Як  «по-совецкі  нада  жить».

Пройшли  роки,  та  пам'ять  мучить:
Чи  ми  такі  вже  невезучі?
Чи  можна  жить,  не  знавши  тих,
Бадьорих,  мужніх,  молодих,
Що  жертвами  режиму  стали?
Чи  вистачить  у  серці  сталі
Доносів  більше  не  писать
І  вже  нове  життя  тесать
Та  відшукати  ті  могили?
Ба,  навіть,  їх  не  хоронили…

Щоб  не  було  у  нас  вже  зроду
Придуманих  «врагів  народу»,
А  був  народ,  як  моноліт,
На  тисячі,  мільйони  літ.
Історію  вже  не  змінити,
Її    нікому    не    спинити,
Хоча    й    дозволили  тоді
Убивчій,  нелюдській  ході
Пройтися      нашою    землею,
(Лиш    нам    вона    була    своєю...)

Придбати      треба    було    вила,
Щоб  поплатились  за  провину
Ті,  що  останнє  відбирали
І  до  Сибіру  відправляли,
Ті,  що  служили  компанам.
Щоб  стало  це  уроком  нам!
Чи  глузду  вистачить  колись,
Щоби  з  колін  ми  піднялись,
Розправили  і  груди,  й  плечі,
Подбали  толком  про  малечу,
Трудилися  хоча  і  в  поті,
Та  для  дітей  і  для  народу?
Держава  дбала  щоб  про  нас,
Я  вірю,  прийде  такий  час!
Щоб  кожен  знав,  живе  для  чого,
Совіта  дам  усім  такого:
Живеш  ти  в  місті,  чи  в  селі  –
Ти  на  своїй  святій  землі,
Яка  від  пращурів  дісталась,
Тут  проживи  і  свою  старість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633093
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.01.2016

Будив колись Тарас народу волю, та…

Будив    Тарас    колись    народу    волю,    

Та    так    її    тоді    і    не    збудив,

Люд      не    здобув    собі    щасливу    долю,

І    не    поменшало    на    цій    землі    біди.


Все    піддано    страшним    експериментам:

Репресій    диких    мали    грізний    час,

Життя    в    селі,    без    прав,    без    документів,

І    війни,    й    голод    знищували    нас.


На    найбагатших    українських    чорноземах

Убого    й    важко    живемо    всі    ми;

Колгоспне    рабство    після    наркоземів…

Ні,    не    були    ніколи    ми    людьми.


На    мову    нашу    знову    замахнулись:

Хоч    не    мужича    –    трохи    не    така.

Кому    з    людей    жить    краще    заманулось    –

На    Захід    чи    в    Росію    утіка.


Земля    лишилася    на    черзі.    Щоб    забрати,

Якусь    реформу    влада    видумає    теж:

Дозволять    купувати,    продавати    –

Сама    ж    задурно    забере    –    не    буде    й    меж.


А    ми    усе    терпінням    гордимося,

Ждемо,    що    хтось    все    вирішить    за    нас,

В      державі    нашій    так    все    загнилося,

Що    вже    самим    за    себе    думать    час!
10.03.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632964
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.01.2016

Коли владу очолює підлість

Коли  владу    очолює  підлість,  
Торжества    там  немає    ідей,
І    тоді  просинається    гідність,
Що    є    в    більшості  наших    людей.

А    вона    здобуває    вже    право  
Жити  так, царював    щоб    закон,  
Адже    він  є    синонімом  правди,  
Що  завжди    є    сильніша    оков.

Страху    смерті  вона    теж  не    знає  
(Кожна    ж  влада    теж  має    кінець).
Тільки  правда  народ    об’єднає  
І    безсмертя  одягне    вінець.
4.01.2014

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632957
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.01.2016

Герой – це той…

Весна    ледь    доторкнулася    до    віт,
Коли    війна    на    Сході    запалала,
В    бентезі    мати    Україна    й    світ,
Адже    сини    там    голови    поклали.
Усюди    біль    і    стогін    матерів,
Вдовине    серце    в    траурі    отерпло:
Живим    коханий    в    танкові    згорів,
Долаючи    дорогу    зла    і    смерті.

І    землю    нашу    обняла    печаль,
У    кожний    заглядаючи    куточок,
Й    палахкотіла,    й    плакала    свіча,
Коли    «двохсотим»    повертавсь    синочок.
Тікатимуть    ще    довго    з    хати    сни,
Де    занімів    портрет    у    стрічці    чорній,
Й    чекатиме    родина    знов    весни
Із    болем,    що    війна    принесла    вчора.

Я    теж    її    чекаю    і    молюсь,
Щоби    війну    спинив    таки    Всевишній,
Героям    вкотре    низько    поклонюсь    –
Ніколи    не    буває    їх,    колишніх.
Герой    –    це    той,    який    карає    зло,
Для    багатьох    він    є    незрозумілим:
Не    терпить    він    улесливих    розмов,
І    смерті    в    очі    дивиться    він    сміло.
1.01.2016.

Ганна    Верес.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632775
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.01.2016

Якщо Україна болить /гімн Майдану/

У  кожному  із  нас
Майдан  живе    й    Парнас,
Де    є  жага    до  Правди,  до    Свободи,  
Бо    то  є    ті  мости,
З    якими    я  і  ти
Краплинки  є    великого    народу.

Пр:
Романтик,  а    чи    реаліст,
Учений,  поет,    металіст    –  
До  гідності  шлях /2    р./  розгадаєш,
Якщо    Україна    болить,
І    серце    щемить  і  горить,  
То    місце    твоє /2    р./  на    Майдані.

Для  кожного    із  нас  
Прийшов    величний    час:
Майдан  перетворити    свій    у    море.  
В    нім  вистачить  води
Позбутися  біди    –
Втопити  назавжди    народне    горе.

Пр.  /той же  /

У    кожного    із  нас:
Ти    захід,  чи    Донбас  –
Одна    мета    і  шлях    один    –    до  волі,  
Де    північ,  центр    і  Крим
Живуть  лише    одним:  
Здобути  Україні  світлу    долю.

Пр.    //той  же    /  
24.12.2013.

Ганна    Верес.  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632773
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.01.2016

Ця зимова біла стежка

Крекче    холодом    повітря…
Біло    всюди:    сніг…
Ночі,    хоч    і    довгі,    світлі…
Чути    рипи    ніг…

Місяць,    жовтий,    повнощокий,
Стежку    стереже.
Та    ж    глибока,    неширока,
Служить    нам    уже…

Ця    зимова    біла    стежка
Бігла    через    луг,
Ніби    вишита    мережка,
Від    села    к    селу.

Пробігала    й    біля    лісу,
Чула,    як    скриплять
На    морозі    сосни.    Звісно,
Й    зіроньки    не    сплять…
30.12.2015.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632680
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.12.2015

Дві тисячі чотирнадцятий рік

Дві  тисячі  чотирнадцятий    рік  
Стрічаємо  в    підвішеному    стані  –
Не    так,  як    це  було    колись,  торік    –
В    блокаді,  ні,    скоріше,  при    повстанні

Студентів,  зрілих    і  старих    людей,  
Претензії  що    об’явили    владі,
 Їх  не    лякає    дощ  і  сніг,  що    йде,
Й    міліція    у  касках й при    параді.

Й    мовчить  ялинки    гілля    у  крові
Людей,  беззахисних    і  зовсім  юних.  
Знайшли  обвинувачення    нові
Ті  судді,  які  думають  –    не    клюне

Біда    ніколи  їх  у    цім  житті,
А    їхній  суд    тепер    –    то    суд    Іуди:
Не    наказали  винних    в    побитті,
Тай  люди    ці  для    них,  мабуть,  не    люди.

Гадають,  зійде    все    з  нечистих    рук,  
І    захистить  їх    ця    гнила    система,
Не    хочуть  знати    правди,  запорук
Й  що    перед    ними    «демос»,    а    не    «демон».

І    капає  з  гілок  ялин    роса,
Червонувата,  бо    дощем  розмита,  
Ні,    матерів    то  є    рясна    сльоза,  
Дитя  якої  там  було    побито!
 
Дві  тисячі  чотирнадцятий    рік,  
Господар    ти    історії  й    погоди,
Я  ж  хочу,  щоб    ти    виразно    прорік,  
Що    зміниться    в    житті  мого    народу?

Чи  темно-синій  дерев’яний  кінь  
Державу  вивезе  і  зцілить  рани?  
Я    вірю:  мрії  збудуться    такі,
Й    народу    успіх  вже    не    за    горами.
5.12.2013.

[b]А    через    2  роки  [/b]  

[b]Минув    дві    тисячі    п’ятнадцятий    вже    рік[/b]
Минув    дві    тисячі    п’ятнадцятий    вже    рік…
В  війні,    із  втратами,  і    з  невимовним    болем.
Він    від    Кремля    країну    не    вберіг,
Та    не    поменшало    від    того    в    нас    любові

До    неньки    України,    рідної    землі,
Де  перший    подих    наш,  невмілі  перші    кроки,
Де    рідні    навіть    в    небі    журавлі,
Гаї    й    ліси,    річки    й    поля,    широкі.  

Де    ранком    жайвір    сонце    звеселя,
Легенди    сиві    тчуть    старі    Карпати,  –
То    наша,    Українська    все    земля    .
На    неї    ж    ворог    посягнув    зубатий.

О    небо    й    зорі,    відверніть    біду,
Допоможіть    спинити    супостата,
Щоб  рік  шістнадцятий    вогонь    війни    задув,
Щоби    живих    дітей    стрічала    мати.  
31.12.2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632676
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.12.2015

Не дай себе підкорити

Коли    замовкають    струни
Душі      і    добра    криниця
Міліє,    то    є    відлунням
Біди.    Тим    не      слід    гордиться.
То    «его»    в    тобі    проснулось,
А    в    нім    –    величезна    сила,
Воно    багатьох    нагнуло,
Найкраще      в    серцях    гасило.
Тоді      відвертались    друзі,
Душа      порожніла    й    хата,  
Тріщали      сімейні    узи,
Нікчемна    росла    пихатість.
Не    дай    себе    підкорити,
Здобудь      над    ним    перемогу,
Не    будеш      тоді    журитись.
Життєву    клясти    дорогу.
13.02.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632232
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2015

По всім світу України розбрелися діти

По    всім    світу    України
Розбрелися  діти,
У    своїй    землі    –    руїни,  
Та    згодні  й    летіти
Туди,  де    коріння    роду,  
Де    земля    святая,
І    рідніш  нема    природи,  
Й  сонце    як    світає.

Не    загоєна    ще    рана
Від    Сибіру    й    «Вісли»*: *[b]  Операція    «Вісла»[/b]    –  примусове  виселення  
Захотілося  тирану  **  – населення    Зах.    Укр.    на  територію    Сх.  Прусії  
Так    і  сталось,    звісно. суч.    част.    Польщі  –  в    1947р.
В    чужі  землі,  в    чужі  люди
Їхали    з  вузлами,  **[b]Тиран[/b]    –    Й.В.Сталін.
(Ніхто  не знав,  що    там  буде)  
З    дітками,  сльозами.

Серця  кров’ю    обливались:  
За    що    така    кара?
Навіть  сонце    не    сміялось  –
Сторона    такая.
Врешті-решт,  таки    дістались
В    чужину  прокляту,
Верст  багато    наверстали,  
За    наказом  ката.

Виживали  …    й  мали    волю  
Свій  код    зберігати
(Кодом    звуть  народу    мову  
Ту,  що    вчила    мати.)
Дітей,  внуків    забавляли  
Рідні  колискові,
Мова    в    пісні,  що    співали,  
І    у    рушникові.

І    сорочки-вишиванки  
Лиш  свої  носили;  
Марічкою  та    Іванком  
Доньку  звали    й    сина,
А    як    пісню  солов’їну  
Слухали  –    терзались!
«Як    там  ненька    Україна?»  –
Вмивались  сльозами.

І    молились…    в    своїй  церкві,  
В    своїй,  християнській,
І    себе,  й    дитя  похрестять  
Теж  не    по-поляцьки.
Своя  Віра    –    своя    й    Правда,  
Але…  в    рідних  землях,
Та    там  влада    така    править,  
Що  загубить  зерна,

Українські,  не    фальшиві,  
Що  душі  зціляють,
Віру  мають  за    поживу,  
Про  людину    дбають,
І    щоб  Мова    панувала  
Своя,  в    своїй    хаті,
Щоби    й  Волі  не    проспали  
І    були  багаті

Ті,  хто    землю    й    людей    любить,  
За    ближнього  дбає.
Чужа    мова    хоч    голубить,  
Та    завжди  чужа    є.
По    всім    світу    України  
Розкидані  діти,
Знають,  дбають  про    країну  
І    хочуть  радіти,

Й    повернутись    у    край    рідний,  
Де    земля    багата,
Працювати,  жити    гідно,
Лад    навести  в  хаті.
Мрія    є    і  у    старіших:  
Хоч  день-два    прожити
В    своїй  землі  –    а    не    в    іншій,  
Та    тут і…    спочити.
І    слухати  соловейка,  
Що  співав    би    з  вишні,  
Й  зорі  бачити    далекі,
 Де    живе  Всевишній.
26.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632226
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 29.12.2015

Та одна, що життя дарувала (Присвячую мамі (Лободі) Ходак Феодосії Іванівні)

Зі    світлин    на    стіні
Зустрічаю    матусині    очі,
І    здається    мені,
Що    душа    моя    птахом    тріпоче…
За    вікном    –    голубінь
Весняного    високого    неба…
Я    ж    вклоняюсь    тобі…
Моя    ненько,    так    важко    без    тебе…

Перший    жмут    сивини
Посріблив    і    мені    уже    коси.
Розгубилися    сни…
Вже    й    до    мене    постукала    осінь…
Й    материнська    печаль
Перекраяла    зморшкою    душу…
Знов    без    тебе    стрічать
Я    весну,    моя    мамочко,    мушу…

Плине    долі    ріка
Поміж    скал    у    глибокі    долини…
Чом      же    ти    нелегка,
Маєш    присмак    гіркої    калини?
Хоч    осіння    печаль
В    темно-сірих    тонах,    як    і    небо,
Я    ж    навчилась    прощать
І    любити,    матусю,    у    тебе…

Будуть      квіти    в    саду
Щовесни    і    цвісти,    й    опадати,
Твоє    фото    знайду,
Щоби    вкотре    собі    нагадати,
Що    буває    одна,
Та    одна,    що    життя    дарувала,
Найдорожча    для    нас,
Яку    ми    величаємо    «мама»!
27.12.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2015

«Ще не вмерла України…»

«Ще    не    вмерла    України...»    –
Над    Майданом  лине,  
Вже    не    стане  на    коліна  
Народ    мій.    Не    згине
України  квіт    чарівний    –
Вірю:    Бог    врятує.
І    хоч  довго    був    наївний,  
Та    тепер    гуртує
Від    старого  до  малого,  
Щоби  право    мати.
 Їдьмо  ж,  люди  ,  на    підмогу,  
Волю  рятувати.
Бій    нерівний,    бій    запеклий  
Виграти    ми    мусим,  
Урятуємо  від    пекла
Дитя    і  бабусю,
Й    ерудита    молодого,  
І    хто  землю    оре,
Бо    ця  влада  нас  будь-кого  
Засудить,  загорне.
Прислухаймось    до    Руслани,  
Що  служить  Майдану,  
Позбудемось  банди,  кланів  
І    рабських  кайданів.
Ми    народ    великий,  сильний,  
Собі  дамо    раду:
Знайдем  вірного    ми    сина,  
Довіримо  владу.
Таке    наше    устремління,,,  
А    сьогодні  треба  
Барикади  нам.    Терпіння  
Хай  пошле    нам  небо!
"Ще    не    вмерла..."    заспіваймо,  
Києву,  народу,
Й  перемогу    здобуваймо  
Собі  в    нагороду.
11.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631973
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 28.12.2015

Ця ранкова краса

Пахли    роси    в    траві
Мокрим    сивим    густим    туманом,
Ледь    білів    деревій,
Конюшина    між    ним    дрімала.
І    нечутно    плила
Річка    поміж    очеретами,
Спокій    теж    берегла:
В    роси    тишу    ту    загортала.
Відчайдухи-вітри
Лінувались    розправить    крила,
Тільки    небо    згори
Парасолькою    все    накрило,
Та    верба    край    води
Задивлялась    на    роси,    квіти…
Раптом    тишу    збудив
Дятел,    що    заховався    в    вітах.
Й    задзвеніла    верба,
Й    роси    враз    заясніли    в    травах,
Вітерець    застрибав,
Бо    для    себе    знайшов    забаву,
Й    піднялись    небеса    –
Ранні    птахи    пісні    заводять.
Ця    ранкова    краса
До    душі    і    мені,    і    водам.
11.03.2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631859
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.12.2015

Україно, ми з тобою

Україна    гірко  плаче,  
За    дітьми  ридає:
«Де    ти,  сину мій,  козаче,  
Довго    щось  гадаєш?»

Бо    ж  засіли    бусурмани  
У  владі  й    ґвалтують,
І    старцюють,  і    туманять,  
Народу не    чують.

Зерна    правди  вже    приспали  
І    на    черзі  –    воля;
Кров    не    раз  уже    спускали.  
Чому  така    доля?»

«Україно,  ми    з    тобою,  –
Відгукнулись  діти,  –
Ми    не    хочемо  з  ганьбою  
Жити  і  терпіти.

Розправляймо    крила    волі  
Та    включаймо  розум,
Щоби    ті,  хто    нас  неволить,  
Не    були  й    в    порозі!»
26.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631854
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.12.2015

Гойдає час нас ув усі боки

Гойдає    час  нас    
ув    усі    боки:
Чи  не    щастить    народу    на    Мойсеїв,  
Чи  Бог    нам  посилає    фарисеїв,
Що    так    живем
не    рік,  не    два  –    віки?

Мені  ж  здається,
вже    прийшов    той    час,
І    перед  нами    вже    –    пряма    дорога    –
Про  страх    забудьмо,  тюрми    і    тривоги    –
От    тільки  б    віри  
вистачило  в нас!
22.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631589
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 26.12.2015

Добровольцям, що пішли в Донбас після Майдану захищати Україну

За    себе    він    не    боявся    –
Мав    страх    лиш    за    мене    й    тебе.
Коли    сам    на    Схід    подався…
Вело    його    слово    «треба».

Не    був    він    «спецом»    високим
(Народжений    не    вбивати),
Та,    втративши    сон    і    спокій,
Пішов,    щоби    воювати.

За    ним    –    його    Україна,
Навпроти    –    російська    зброя…
Й    страждала    душа,    й    боліла
У    нього,    ще    не    героя.  

І    він    зрозумів:    без    нього
Не    втримається    держава,
Немає    назад    дороги    –
Вона    перед    ним    лежала…

Й    пішов    він    по    ній    Титаном,
Забувши    про    страх    і    лихо,
А    згодом    героєм    стане…
Й    промовить    востаннє…    тихо:

«Я    бився    тут    не    за    себе,
Усім    рятував    свободу…»
Й    злітали    слова    у    небо…
В    піснях    проросли    народу…
25.12.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631586
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.12.2015

О слово!

О    слово!
Ти    є    ласка    і    борець,
Й    сокрита    у    тобі    велика    сила,
Що    може    полум*ям    горіти    негасимим
І    перемогу    звести    нанівець.

О    слово!
Ти    душі    жива      струна,
Прожити    без    якої    неможливо,
І    коли    пісня    зазвучить    тужлива,
Перед    тобою    падає    стіна.

О    слово!
Ти    найвищий      Бога    дар,
Що    є    для    світу    усього    началом,
Тобою    знищували    й    величали,
Сміятись    заставляли    і    ридать.
24.12.2015.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2015

Сьогодні побили Правду (Тані Чорновол присвячую)

Сьогодні  побили    Таню,  
Сміливицю  Чорновіл,
За    те,  що    могла    спонтанно  
Завадить  брехні,  крові.

Це    матір    побили,  жінку    –
Їх    ницості  нема    меж.
Про  чорну,  гірку    сторінку  
Кричать  із  усіх    мереж  

Сьогодні  побили    Правду    –  
Страшний  це    є    аргумент.
Хто    дав    таке    дике    право?
Не    найнятий  кимось  «мент»?  

Сьогодні  побили    Совість,  
А    це    є    найбільший    гріх,  
Бо  саме    вона    – основа  
Стосунків    людських    усіх.

Стріляють,  палять і  ріжуть,  
Ще    й    кажуть:    вони    самі.
Залиште    вже    нас  скоріше,  
Державу  цю    не    страміть!
25.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631387
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.12.2015

Станьмо за правду і право, і волю /сл. . для пісні/

Небу  і  сонцю
Весь  світ    аплодує    –
То  є    України    розгойданий    стяг.      
Мирний  народ    наш
Уперто    скандує
Про    України    щасливе    життя:

ПРИСПІВ:
«Слався,  мій    вільний    рідний    народе,
 Рабства    ніколи  вже    не    допусти,
Доля    від    Бога  тобі  в    нагороду  
Прийде,  збудуй    лиш  безпечні  мости».

Разом  –  ми  сила  
Непереможна,
Наше    майбутнє    у    наших    руках.  
Матінко    сива,
Усі  ми    і  кожний    –
Діти  твої  є    і  будем  в    віках.

ПРИСПІВ.

Дружно    всі  станьмо  
Ми  цілим  народом,
Сонце    осяє    нам  шлях    в    майбуття!  
Станьмо  за    правду,
І    право,  і  волю,
Станьмо  за    матір    і  рідне    дитя!

ПРИСПІВ.    
9.12.2013.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631083
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 24.12.2015

Плач матері-українки (У народному стилі)

Тихим    болем    по    Вкраїні    
горе    розлилося…

Стоїть    мати    на    колінах…    
із  сивим    волоссям…

У    молитві    нахилилась    
до    самого    долу:

«Верни,    Отче,    мені    сина    
живого    додому.


Нехай    наші    воріженьки    
прозріють,    почують,

Що    одна    буває    ненька,    
не    кажу    –    кричу    я…

Була    і    є    земля    наша    
із    древнього    часу,

Заварили    смерті    кашу    
людоньки    Донбасу…


Чи    ж    вам    тісно    в    Україні?    –
стогне    мати,    плаче,    –

Чи    вас    зіллям    опоїли?
Вбиваєте    нащо?

Чи    нерідною    була    вам
Україна  –мати,

Що    ви    тепер    заходились
і    на    що    міняти?


Хто    ж    міняє,    той    пропащий…
Бог    таких    карає:

Буде    доленька    собача
в    Красноярськім    краї,

А    мо*,    й    ближче    до    Сибіру,
чи    й    на    Дальнім    Сході,

А    ми    ж    були    усі    рівні,
всі    –    одним    народом.    –


Рвалось    серце    на    шматочки,
коли    хреста    клала:

Гинуть    наші    сини    й    дочки,
хати    он    палають…

Зупиніться!..    Ще    ж    не    пізно…
Люди    ж    ви,    чи    хто    ви?

Знаю,    що    ми    трохи    різні,
та    одна    ж    Покрова,


І    Всевишньому    одному
звикли    ми    служити…

Не    стріляйте!..    Діти    ж    наші
хочуть    іще    жити!..»

Стогне    мати    до    ікони,
чайкою    кигиче…

Дим    закутав    терикони…
Знов    зенітка    свище…
21.12.2015.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631078
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.12.2015

Я правду страшну відкрила

Хотілось  у    казці  жити,  
Літати  у    висоті,
Від    дійсності  відпочити,  
Згубившись  у    зір    рясоті.

Розправила    вільні  крила,  
Змогла    весь  світ    облетіть,
Я  правду    страшну    відкрила:  
Земля  в    нас  рабів    і  катів.
10.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630864
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2015

Нарешті у вільнім злеті

Дивлюся  у    небо    зоряне    –  
Й  думок    –    непочатий    край:  
Чому  воно    переоране,
І    де    заповідний  рай?

І    в    зорях,  і  в    зоренятах
Не    справжній    вогонь  горить    –
То  Всесвіту    оченята,
То    Вічність  на    нас  зорить.

Планети    малюють  кола,  
Летить  поміж    них    Земля,  
Що  має    свої  закони
І    право  нам  жить  дала.

Нарешті  у    вільнім  злеті
Уся    Україна    й  ми,
Де    вчений,  шахтар,  поети  
Є    рівними  всі    людьми,

Де    жовті    поля    пшениці,
Й    волошки    рясні  в    житах    –  
За  них,  чистоту    криниці  
Своє    віддамо  життя.
8.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630861
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 23.12.2015

Майдан, як набат /сл. для пісні/

Як    море,  народ    мій    стоїть  на    Майдані,  
Свою  перемогу    щоденно    кує;
Вітри  прапори    жовто-сині  гойдають,  
То  він    захистить  вийшов    право    своє.

ПРИСПІВ:
Тож  слався,  Майдане,  і  слався,  народе,  
Хай    кожного    дня    твій    міцнішає    дух,
З    вас  кожен    і  всі  є    вкраїнці-герої,  
Що  всю    Україну    до    правди  ведуть.

Той    шлях    небезпечним  є    і  ризиковим,  
Але    благородну    всі  мають    мету,
Майданом  мільйонним,  майданом  безкровним  
Ненависну  владу    з  дороги    зметуть.

ПРИСПІВ.

Народу  є    сила  в    тісному    єднанні,
Де    кожен    за    всіх,  як    за    брата    йде    брат,  
Для  тих,  в    кого    серце    давно  на    Майдані,  
Звучатиме    вічно    «майдан»,  як    набат.

ПРИСПІВ.
22.12  .2013.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630655
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.12.2015

Історії – не спинити

Історії  –    не    спинити  
І    не    розірвати  нить;
Героїв    теж  не    скорити
І    термінів    –    не    змінить!

Історії  –    не    планують  –
Народ    є    її  творцем,  
Та    іноді  коронує
Тих,  прав    хто    не    ма    на    це.

Історію  творять    смілі,
Та    є    й  не    борці  –    сміття,  
Яких  не    хвилюють  цілі,  
Важливі  для    всіх    життя.

Історію  творять    сильні,  
І    велич  їх    саме    в    тім,
Що    душі  в    них    є    красиві,  
Безмежно  добрі  й    прості!

Історію  пишуть    кров’ю  
Найкращі  дочки    й    сини,  
Серця  їх    дишуть  любов’ю,  
Й  нема    їх    у    тім  вини.

Історію    –    не    спинити…
Тривожать  події  час…  
Чи    зможе    він  запалити
Тих,  хто    боронив    би    нас?

Історія  України  
Писалася  зла    пером…
Чи  досить  добра    в    країні,  
Відбувся    щоб    перелом?!
10.12.2013.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630641
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.12.2015

У чому є життя людського суть

Коли  літа    вже  південь  перетнули
Й  на    захід    крила    впевнено    несуть,  
Так    хочеться,    щоб    люди    всі  збагнули,  
У  чому    є    життя    людського    суть.

І    хоч  складне  це,  й    справді,  запитання,  
Та    досвід    знов    послужить,  як    завжди,  –  
Найвище    для  людини    є    завдання  –  
Планету    для    нащадків    зберегти.

Зникає    й  легковажність  кольорова,
Й  знання    –    коріння    й    крону    як    зростить,  
І    зрозумієш:    щастя    –    не    в    короні,
А    втім,  які  збудовані  мости

Між  небом  і    священною    землею,
Від    серця  к    серцю    друзів    і  дітей,
І    те,  якою    є    народ    сім’єю,
І    як    для  тебе  сонечко    цвіте!
12.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630270
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2015

Час прийшов твій, Україно

Час  прийшов  твій,  Україно,  
Проснулися  діти,
І    в    усіх  кінцях    країни  
Сонце    волі  світить

Прийшов    час  твій,  Україно,  
Всі  страхи    прогнати
Й  рідне    пам’яті  коріння  
З    добром  поєднати.

Знаю:  витче    доля    волю  
Нашій  Україні    –
Нас  ніхто    не    поневолить,  
Не    позбавить    мрії.

Прийде    час  твій,  Україно,  
Запече    тих  сором,
Хто    учинками  своїми  
Стільки  горя    скоїв.
22.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630267
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.12.2015

Українства дух

Кипить    війна    вже    другий    рік    в    Донбасі,

А    в    Києві    доділюють    майно…

Людей    тримають    у    постійнім    страсі…

Народе,    як    це    трапитись    могло?


Адже    пройшов      ти    два    яких    Майдани,

Невже    вогонь    уже    в    тобі    потух?

Згадай,    як    в    чотирнадцятім    ридали,

Й    тепер    могилки,    мов    гриби,    ростуть.


За    що    ціну    таку    високу    платиш,

За    бізнес    новоявлених    панів?

Народе,    може    ж,    досить    уже    спати,

Складати    голови    найкращих    у    війні?


А    може,    зброю    варто    повертати

Супроти    тих,    хто    на    твоїм    горбі,

Щоби    укотре    владі    нагадати,

Що    кріслом    зобов*язані    тобі?


Чи    ж    варто      класти    голови    на    плахи,

Залазить    на    десятки    літ    в    борги?

О    владо,    забирай    же    сім*ї    й    лахи,

Щоб      не    було    твоєї    і  ноги.


Собі    ж    країну    іншу    побудуєм,

Жить    будем,    як    живе    із    братом    брат,

Пів    світу    власним    хлібом    нагодуєм,

Заходимось    дітей    своїх    збирать,


Що    розбрелись    по    всіх-усіх    усюдах,

Бо    ж    з    Україною    в    душі    вони    живуть,

І    це    є    наші,    кращі    наші    люди,

Що    український    дух,    мов    стяг,    несуть


В    Італію,    Німеччину,    Канаду,

У    Англію,    і    Польщу,    й    в    США,

У    Францію,    класичні    де    принади,

І    українська    в    них    живе    душа.
19.12.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630083
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 20.12.2015

А України Гімн хвилює й зорі

Цвіте    Майдан  людьми    і  прапорами,  
В    усіх  серця    тут    б’ються    в    унісон,  
Страху  в    очах  людей    нема    і  грама,  
Давно  забули  про    нормальний    сон.

Зорить  Майдан    з  надією    угору;
І    біль  його    вже    більше    не    пече,  
А    України  Гімн    хвилює    й    зорі,  
Єднаючи  людей    к    плечу    плече.

Сніги,  морози,    «беркут»  –    все  осилять  
Ці  люди,  адже  з  ними    Бог    і    дух,
І    сила    є    народу    невгасима    –
Свій  шлях    і  право    люди    ці  знайдуть.

В    повазі  голову    покірно    я    схиляю  
Перед    тими,  хто    вийшов    на    Майдан,  
Ваш  дух    хай    схід    і  південь  окриляє,  
Щоби  достойну    відсіч  владі  дать!
16.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630080
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 20.12.2015

Покладу свої пальці на арфу

Розв’яжу    я    життя    перевесло,

Відкладу    негаразди    й    печаль,

Безтурботні    відвідаю    весни,

Заплили    що    в    далекий    причал.


Замилуюсь    красою    і    співом,

Звуком    юності    відданих    сурм,

Рідним    садом    із    яблуком    спілим,

Й    знов    мене    обійма    тихий    сум.


Пробіжуся    по    мокрій    стежині,

Загорну    чисті    роси    в    любов,

Зацілую    гвоздики    й    жоржини,

Захмелію    від    щастя,    либонь.


Покладу    свої    пальці    на    арфу.

Щоб    найтонші    створити    пісні,

Хай    злітають    увись,    ніби    птахи,

Й    небеса    будуть    їм    затісні.


Хай    той    спів    над    планетою    лине

І    у    серця    загляне    глибинь,

По    просторах    морських    легко    плине,

Всіх    навчить    рідну    землю    любить.


Подарує    усім    хай    надію

На    роки    і    на    завтрашній    день,

Лиш    тоді    я,    напевно,    зрадію,

Коли    інше    життя    вже    гряде!.
12.11.2013.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629892
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2015

З обох берегів Дніпрових

З  обох    берегів  Дніпрових
В    Майдан  у    один    ми    злились,  
Його    освятивши    кров’ю,
Ми  світу    всьому    поклялись

Служити  землі  й  народу,  
Іти  в  боротьбі  до  кінця  –  
Така    уже    ми  порода,
Де    в  єдності  душі  й    серця.

Народжена    тут  ідея
І    захід,  і  схід    поєдна,
З    нас  кожен    зна,  хто    і  де    є,  
Й    мета    ув    усіх  лиш  одна:

У  вільній    щоб    жить  країні,  
Закон  де    панує    для  всіх,
В    основі  всього    –    людина,  
Що    в    праці  живе    і  красі.
18.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629889
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.12.2015

Схотіла щастям буть багата

Схотіла    щастям    буть    багата,

Якби    його    побільш      було,

Осяяло    і    душу,    й    хату,

Чутками    вилилась    в    село.

Те    щастя,    крадене    й    солодке,

Все    ж    присмак    має,    ой,    гіркий,

І    вишива    життя    полотна

Не    гладдю    –    хрестиком,    таким,

Яким    не    кожен    шити    може,

І    кольори        теж    не    прості,

Здавалось,    стала    я    заможна,

Душі    куточок    не    пустів…

Текли    літа…    А    ми,    як    п’яні,

Впивались    щастям,      мов    вином,

Ти    став    душі    моєї    паном,

А    я    –    рабинею    давно.

Так    і    живем…    І    що    нам    гомін?

До    нього    звикли    й    люди,    й    ми.

Яка    ж    то    сила,    невгамовна,

Керує-рухає    людьми?!

Питання    це    –    загадка    світу,

Її    ніхто    не    розгадав,

Кохання    –    почуття    це    світле    –

Не    є    синонімом    стида…

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2015

Народу волю не скорить /візит Януковича до Москви/17. 12. 2013. /

Дзвенить  у    Києві  Майдан    –  
Весь  світ    збудив    він    Гімном,  
І    плани  підлі  розгадав
Того,  хто    в    Межигір’ї.

Спішить  народ    на    свій    Майдан    –
Так    склалось  історично    –  
Про  Помаранчеву    згадав  
Дріб  барабанний,  звичний.  

Застиг    до  вечора    Майдан    –  
Заклякла    наша  воля:
Невже    Росії  зможе    здать,  
Невже    загубить  долю?!

Невже    Варвари    день  святий  
Народ    наш  не    врятує?
Невже    колючі  знов    дроти  
Репресій    він    готує?

Та    весь  народ    –    не    посадить  –
Історія  доводить.
Народу  волі  –  не    скорить,  
Як    океану  води.    
17.12.2013.

Ганна    Верес.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629667
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 18.12.2015

Не спить Майдан

Не    спить  Майдан,  бо    має    вартувати  
Себе    від    провокаторів. Ні,  псів.
В    своїй  державі,  від    своєї  влади…  
Будують  барикади    люди    ці.

Всесвітній  страм!..    Їх    совість    не    тривожить  –  
Один  лиш  страх    –    не    втратити    б    керма,  
Хоча    і  керувати  вже    не    можуть…
Майдан    же    прапор    впевнено  трима.

Іще    деталь  –    вона    архіважлива:
Мчать  потяги    з    людьми    на    ще    один    майдан.  
В    них  –    гірники,  державники  служиві…
Як    після    цього    влада  вигляда?!


Та    не    врятує    владу    цю    ніхто    вже:
Народ    мудрішає    із  кожним  днем  новим.  
Є  істина,  яка    все    переможе,
І    глибину  оцінить  всіх    провин!
15.12.2013.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629412
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.12.2015

Живе Майдан. День 23-ій.

Живе    Майдан  наперекір    морозам,
«Тітушкам,  напівдикій  «беркутні»,  
Наперекір  з  усіх  кінців  загрозам,  
Дурній  високоранговій    брехні.

Живе    Майдан.  Він    змучений    до    краю,  
Про  сон    забувши,  ліжко    і  сім’ю.
Невже    ж  ти,  Боже,  тих    не    покараєш,  
Хто    кашу    заварив    в    державі  цю?!

Живе    Майдан  під    небом  дня    і  ночі,  
Живе    Майдан  вже    двадцять  третій    день.  
Зорять  і  заздрять  світу    всього    очі,
В    молитві  просять:    час  нехай    прийде,

Коли    герої  стрінуть,  таки,  волю  
І    в    України  зміниться    лице,  
Сльозу  утре    і  розпачу,  і  болю.
Я  Бога    теж  молю    щодня    про    це.  
13.12.2013

Ганна    Верес.  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629409
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.12.2015

Кривавою стежиною в Європу

Кривавою  стежиною    в    Європу...
Таки  йдемо.    Та    хай    уже    і  так.
Нехай  повільно,  крок    нехай  за    кроком,  
Та    Україна    буде    наша    там.

Суди,  кийки,  димшашки    не    злякають,  
І    кров’яні  синці  –    усе    знесем,
З    Європи    ні,  ми    раю    не    чекаєм,  
Свідомі  того:    буде    з  нами    все.

Та    хочем  владі  й    світу    нагадати  
Мільйонними    майданами    всі    ми,
Що    досить  вже    рабами    виглядати    –
Ми    є    й    були,  і  будемо    людьми!

І    недаремно  кров    була    пролита,  
То    не    дрібниця    у    людськім  житті:
Набридли  вже  й    Сім’я,  й    донецька    свита,  
І    ми  давно,  давно    уже    не    ті,

Які  мирилися    з    приниженням,    ганьбою,  
Ми    є    народ,  де    місце    є    усім,
 Хто    ділить  волю    й    біль,  а    не    розбої.  
Й  ціни    немає    в    світі  тій    красі,

Де    возз’єдналися    людина    і  природа,  
Де    найбагатші  землі  –    чорнозем.
Вони    належать  усьому    народу.  
Я  ж  вірю:    нам    із  вами    повезе!
12.12.2013.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628917
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 15.12.2015

Це стяг моєї України

«Моєї  стяг    це    України.
Стояв    із  ним  я    до    кінця,»    –
Руками  він    узяв    своїми,
До    губ  наблизив,  до    лиця.
–  В    пов’язках  весь  лежав,  у    свіжих,  
Доволі  літній    чоловік.
«Приїхав,  –    каже,  –    ще    на    Віче,  
Тай    залишився.    Що    там  вік?»
А    поряд    нього  жовто-синій  
Простягся  шовковистий    стяг,  
Удячний  України    сину,  
Краєчок    свій  йому    простяг.

Їх    привезли  обох    з  Майдану,  
Хай    зранених,  але    живих,
І    вже    ніхто  не    роз’єднає –  
Не    можна    Правду    роздавить!  
Дивлюсь  на    літнього    героя,
Й    сльоза    непрошена    пливе…  
Час  рани    їм  обом  загоїть!
Настане    в    нас  життя    нове!
12.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628911
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 15.12.2015

Україно, рідна, мила

Україно,  рідна,  мила,
Дроблена    і  зшита,
Кров’ю  землю    ти    кропила
Й    засівала    житом.

Україно,  твої  діти,
Щоби  виживати,
Розбрелися  по    всім  світу,  
А    ти    –    старцювати.

Україно,  рідна    ненько,  
Ти  для    всіх    єдина,
Розберися  вже    гарненько,  
Оціни  людину.

Україно,  стань    заможна,  
Досить  рабувати,
Дітей  своїх    пора    ж,  може,  
Додому  вертати?!
9.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628717
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2015

Весняна пісня

Над    полтавською    землею
плинуть    журавлі,
І    нема    рідніш    від    неї
птахам    і    мені.
Над    полтавською    землею
журавлине    «кру»,
Над    гайком,    напівзеленим,
сонце    мітить    круг.
Над    полтавським    рідним    краєм
шириться    весна,
А    в    напівзеленім    гаї
пісня    голосна.
Ожили    шляхи-дороги,
виспалась    земля,
Зачорніли    перелоги,
сіяти    велять.
Синя    крапля    впала    з    неба,
проліском    зійшла,
Зажовтіли    гіллям    верби,
розцвіла    душа.
Над    полтавською    землею
журавлиний    клин,
І    літа    мої    до    мене
           поряд    них    плили. 31.03.2015.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628708
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.12.2015

Ще не розтала ніч, і напівсонний ранок…

Ще    не    розтала    ніч,    і    напівсонний    ранок

Свого    ще    ока-сонця    не    відкрив,

І    небо    не    тривожили    заграви,

Й    пташина    не    розправила    ще    крил.

Солодка    тиша    землю    загорнула,

Немов    дитя    у    теплі    пелюшки,

Щось    воду    ледве    чутно    сколихнуло,

У    мокрих    споришах    лежать    стежки.

Воістину    вона    є  неповторна  –

Німа    передранкова    дивна    мить.

Я    ж    хочу    всістись    на    небеснім    троні

Й    чекати,    коли    ранок    задимить.
17.03.13

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628422
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.12.2015

Євромайдан. Ніч 21-го дня.

Вже    перша    година    ночі.  
Тут    сон  зовсім    нетривкий.
Народ,  ледь  склепивши    очі,  
Іще    не    зігрів    боки.
Вже    техніка    не  гуркоче,
Аж  раптом  –    церковний    дзвін…  
Тривожно    звучав,  пророче    –  
Майдан    попередив    він.
Ідуть  на    людей    загони  
Бійців,  і    за    рядом  ряд…
Зла    сила,  мабуть,  підгонить.  
Відсутній  лиш  автомат…
А    так    –  усі  обладунки:  
Балони,  щити    в    руках,
Кийки,  нічні  «подарунки»,
Бо  звичка    у    них    така:
У    темінь,  по-тарганячи,  
Людей  ні  за    що    побить,  
Й    курсантів    плечі  юначі  
Підставили  –    хай    болить.
Згори  погляда  дзвіниця,  
І    болем  озвався    дзвін:
Та    ні  –    це    вже  не    дрібниця…  
Він  не    розуміє    змін:
Раніше    про  небезпеку  
Дзвін  Києву    сповіщав,
А    тут  –    свої…  й    турнікети…  
Уже    не    дзвонив    –    кричав.
Штовхались,  давились,  бились…  
Тріщали  кістки    ребер.
Пів    ночі    їм  знадобилось!  
Весь  Київ    летів    тепер.
Спішили  всі    до    Майдану,  
Щоб  стати    в    єдиний    ряд.  
Тепер    уже    дзвін    гадає:  
Чи    вистачить    барикад?
11.12.2013

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628415
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.12.2015

Моя ти земле

Моя    ти    земле,    рідна    і    свята,
Де    вітру    спів,    народжений    в    пшениці,
І    серця    сум      забутої    вдовиці
До    сонця    разом    з    жайвором    зліта.

Моя    ти    земле,    в    вишивках    полів,
Чергуються    де    рута,    синь    і    злото,
Із    журавлями    в    вільному    польоті
І    з    цнотою    несходжених  боліт.

Моя    ти    земле,    з    долею    верби,
Снігам    що    підставляє    голі    віти,
Яку    не    залишає    в    тиші    вітер,
Як    символ    материнської    журби.

Моя    ти    земле,    в    росяних    стежках,
Із    голосними    диво-солов’ями,
Одна-єдина,    як      буває    мама,
Моєму    серцю    рідна    і    близька.
11.12.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628172
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.12.2015

Невже Майдан заметуть?. .

Гойдає    сердитий    вітер  
Минулого  сторінки…
І    крики,  і  зойки    звідти
 Долинули  крізь  віки.

На    палі  людей  саджали,  
В    далекий  вели    полон  
Неходженими    стежками…  
Усе    у  вогні  було.

Кріпацьке    тавро    неволі,  
Нагайки    в    повітрі  свист,
І    вила    в  руках,  щоб    долю  
Свою  повернуть  колись.

Живі  ще    є    в    нас  ті  люди,
«Аврори»    що  чули    залп,  
Не    знали    тоді,    що    буде
Ще    гірше.    Й  тремтить  сльоза,  

Бо  ж  бачили,  брат    як    брата  
Заради  губив    ідей.
Три  голоди! Це    багато!!!  
Мільйони  пішли    людей…  

Репресій  ,  диких,  лукавих,  
Теж  свідками    є    вони,
Й    як    ріками  кров    стікала  
На    землю  у    час  війни.

Міняла    вождів    держава,
Трималася,  як    могла,
І    ось  вона    моложаво
На    вищий  щабель  зійшла!

Нарешті  –    жадана    воля,  
Нарешті  прийшов    той    час:  
В    руках  українських    доля,  
Веде  у    майбутнє    нас!

Та,  мабуть,  нам  так    судилось:  
Хитає    нас  і  штормить,
А    доля  лише    наснилась?..  
Тупцюєм  на    місці  ми.
Чи    захід,  чи    схід    нам  кращий    –
Не    виберемо  ніяк,
Бо    влада    в    нас  –    знов    не    наша    –
Прозрів    тепер    неборак.  
Народ    уже    так  нагнула,  
Забувши  про    честь,  закон.  
Боюся,  щоб    не    пірнули
У    війни    ми.    Рубікон  
Перейдений  теж  давно    вже,  
Терпінню  –    ось-ось  кінець…  
Надія  живе:    »А    може,
 Згадають  про    совість,  честь?»


Та    тільки  згубили    пам’ять  
Ті,  хто    видають  наказ  –  
На    мирних  людей    напали
Ті,  назва    яким    –    «спецназ».  
І    знову  карає  мирних  
Неправедна    та  рука,
І    добрих  людей,  невинних,  
Поганим  судом    ляка,
І    чоботом  б’є    лежачих,  
Тріщать  молоді    кістки…  
Спитати  я    хочу:    «Нащо  
Тримаєш,  земле,  таких?»  
Невже    тільки    в    сні  побачим  
Омріяну  волю    тут?
І    небо  усе    пробачить?  
Невже    Майдан    заметуть?!..
10.12.2013.
Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628133
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 12.12.2015

Ще осінь роси сипала у трави

Ще    осінь    роси    сипала    у      трави,
І    пеленало    марево    Оріль,
Як    небо    розлило    густі    заграви,
І    пропливали    клини    журавлів.

Їх    голоси    пливли    також    за    ними,
Журбою    птахи    вистеляли    слід,
І    хоч    він    був    далекий    і    незримий,
Здалось    на    мить:    його    відчув    весь    світ.

Ще    не    підняв    повіки    вітер    ранку,
Верба    не    ворушилася    в    воді,
Вона    так    схожа    на    чарівну    бранку:
В    човні    рибак,    мов    вартовий,    сидів.
9.12.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627864
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2015

Чи то не Кривава неділя?

«Чи    то  не    Кривава    неділя  
Вернулася  знов    до    нас?» –
Лице    моє    сполотніло,
 Коли    подивилась  «Час».
«Час» –    інф.    прогр.  5  кан.
Розпластані  на  бруківці  
Людські  тіла,  півживі  –  
Це  наші,  це  –    українці,  
Їх    голови    –  у  крові.

Бездушний  штовхає    чобіт  
Під    ребра,  а    чи    в    живіт,  
Він  знає:    за    це    –    нічого.
Суд    визначить,    хто    «праві».  

І    серце    кричало    в    грудях,  
Хотілося  вить,    кричать:
«Та    хто  ж  ви?  Чи    є    ви    люди?  
Як    можна    таке    прощать?!»

Вмикаю    канали    інші,
А    звідти  –    за    кадром  кадр    –  
Наш  сором.    Невже    є    зліша  
Іще    голова    й  рука?!

А    згодом  усі  події  
Сплелися  в    єдиний    ряд,
Як    «беркут»    вбивав    надію,  
Та    не    переміг  мирян.
 
Ще    ніч  не    пішла    ізвідси
І    місяць  щербатий    ждав…
Він  знав,  що    людей    тут    змісять,  
Потоне    в    сльозах    Майдан.

В    сльозах  молодих,  жіночих…  
Зненацька    й  він    застогнав,  
Побачивши  жах    і  очі  
Хлопчини,  як    «беркут»  гнав.

І    ніч  угорі  тремтіла,  
Почувши  запах    крові:
«Невже    важливішого    діла  
Нема?    І    що  в  голові

У  того,  хто    зміг    послати  
Сюди  цих    напівлюдей?
А    що,  коли    б  рідна    мати…  
Була    тут,  сини    Юдей?»

Та    є    ще    у  нас  герої  –
Їх  не    залякав  кийок,
Під    ночі    святим  покровом  
Одержали  і  урок.

Дарує    їм  Бог    здоров’я,
Терпінню    їх    заздрить  світ!  
Морози,  вітри – не    зломлять  –  
То    нації  кращий    цвіт!

І    їх  непохитна    віра  
Запалить  і  Крим,  і  схід,
Свідомість,  я    певна,  змінить,  
В    Європу  відкриє    вхід.

Сьогодні  ще  їх  карають,  
Та  зміниться  скоро  суть:  
Герої  не    умирають  –
Їх    дух  інші  понесуть!
11.12.2013.
Такою    була    ніч    перед    11.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627859
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 11.12.2015

Стоїть Тарас, мов свідок

У    мареві    розгойданих    століть
Моя    земля,  мов    скарана,    лежала,
Серед    пожеж,    голодних    лихоліть,
Вона,    як    мати,    за    дітьми    страждала.

Здавалося,    намітився    кінець,
Й    вона    із    мапи    світової    зникне,
Та,    завдяки    вогню    людських    сердець,
ВКРАЇНА    народилася    ВЕЛИКА.

А    з    нею    –    воля,    слава    і    добро,
Людей    із    ними    вже    не    підкупити…
Стоїть    Тарас,    мов    свідок,    над    Дніпром,
Щоб    Україну    словом    боронити!
6.12.2015.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2015

Я сподіваюсь: час такий прийде!

Думки… А    може,  то    й    не    Муза    винна,  
Що    я  зробила    цей    важливий  крок    –  
Втопила    серце  в    київських    новинах,
І    плетиво-вірші  в’яжу    з  думок.
 
А    їх    багато    за  життя    зібралось,  
І    часто  заважають  спать  і  жить,
Чому,  наприклад,  ті,  що    вже    прокрались,
Не    в    тюрмах  –    йдуть  у    владу,  бач,  служить?

А    може,  так    є  в    цілім  білім    світі?  
То    віру    нам  сповідувать  яку?
Чи    виконать  Шевченка    заповіти  
І    Україну  збудувать  таку,

Де    б    воля    й  правда    господарювали,  
Й  жила    надія    на    світліший    день,  
Щоб  кримінали    в    нас  не    царювали?  
Я  сподіваюсь:    час  такий    прийде!
5.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627675
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.12.2015

Коли ж миром уже повіє?

Вже    чоло    в    сивині
І    печаллю    заткались    очі  :
Діти    ж    гинуть    в    війні,
Тож    для    мами    –    ні    дня,    ні    ночі.  
Ловить    зорі    в    вікні
Ледь    припухле    матусі    око,
Болем    світ    задзвенів,
Зморшку    вималював    глибоку…

Притомилась    душа,
Посивіли    думки    від    муки…
Син,    коли    вирушав,
Цілував    і    її,    і    внука.
І    дружину    обняв,
Пригорнув    її,    мов    востаннє…
Дзвонить    теж…    не    щодня…
Тішить    мати    себе    «Вістями»:

«Всі    сьогодні    живі,
І    поранених    тільки    двоє.
Ніхто    не    овдовів…
Шаблі    схрещені    у    двобої.»  
І    летить    до    зірок
Кожну    нічку    матусі    погляд:
«Не    давіть    на    курок!..
Не    забризкайте    кров*ю    поля!..»

А    Донбас    –    у    вогні    –
На    її    ще    полює    сина…
«Збережи    ж    на    війні!»    –
Щиросердно    Отця    просила…
І    сивіє    чоло,
І    душа    іще    більш    сивіє…
І    чекає    село,
Коли    миром    уже…    повіє…
6.12.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627404
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.12.2015

Устань, Україно, устань! /Марш патріотів/

 Устань,  Україно,  устань,
В    майбутнє    іди  без  вагань,  
Єднаймо    рука  до    руки
На    довгі  роки  і  віки,  
Плече    притули  до    плеча,
Щоб  мати    й    мале    дитинча
В    своїй  Україні    жили,
Де    б    воля    і  правда    були.
 
Тож  станьмо    усі,  як    брати,  
І    він,  і  вона,  я    і  ти,
Одне    у  нас  небо    й    земля  
Іти    до    кінця    нам  велять.  
Настав    той  омріяний    час,  
Ти,  Боже,  вступися    за    нас,  
Дай  сили    мені  і  тобі
У    правій,  святій    боротьбі.
7.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627399
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2015

Чарує світ піснями Україна

Чарує    світ  піснями    Україна,
А    в    них    –  любов,  і  зрада,  й    тихий    біль,  
І    доля  жінки,  непроста,  чаїна,
Й  калина,  потонула    що    в    журбі,

І    козака    на    Хортицю  дорога,
І    смерть  в    бою  з  товаришем-конем,  
І    України-матінки    тривога,
 Охопленої  димом  і  вогнем.

Й  дивує    світ    садочок    біля    хати,  
І    джерела    посріблена    вода,
І    рано  посивіла    наша    мати,
 Що    сина    із  Афгану    вигляда.

І    чує    світ  останній    зойк    солдатів  
Великої  запеклої  війни,
Й  слова    про    те,  що    все    змогли    віддати,  
Таких    немає    в  світі,  як    вони.

Чарує    світ  піснями    Україна  
І    про    Дніпро,  і  гори,  і  гаї,
Кохаються  що    в    пісні    солов’їній.  
Хай    серед    них  помістяться    й    мої.
5.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627053
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2015

Мене такою матінка зродила

Мене    такою  матінка    зродила
Й  навчав    з  дитинства    невгамовний    батько,  
Що    значить  брат    в    житті,  сестра,  родина,
А    важать,  справді,  всі  вони    багацько.

Це    ще    одні  надійні  рідні  руки,
Що  не    залишать  в    горі  сам-на-сам,  
І    плечі  ще    одні,  що    в    час  розрухи  
Поможуть  сотворити    чудеса.

І    голова    іще    одна,  і  серце,
Яке    поділить  біль  твій    пополам,
А    біди  стрінуться    в    життєвім    герці  –
Теж  допоможе    і  настане    злам.

Тож  буде    хай  завжди    наша    родина  
Міцна    і  вірна,  зникне    тема    зрад,
Й  держави    доля    теж  в    руках  людини,  
Я    повторю  не    раз  це,  а    стократ.
5.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2015

Поет

Завжди    в    поета    неспокійна    вдача    –
І    необхідно,    і    важливо    це,
Щоб    ворогу    країни    дати    здачу    –
Гостреньким    словом    кинути    в    лице.
Нектар    землі    він    п’є    чутливим    серцем,
Цілющим    трунком    повниться    душа,
І    зазвучить    поезія,    мов    скерцо,
І    Муза        вже    його    не    залиша.

Він    колисає    словом    світ,    людину,
Лікує    душі,    засіва    добром,
Міцніла    щоб    держава    і    родина,
Бо    слово    є    неспинне    джерело.
Поет    також    є    Вічності    дитина,
Та    більше    Богом    прав    йому    дано!..
4.07  .  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2015

І знов – Майдан… (Іще одна сторінка про Майдан)

І    знов    –    Майдан…    Сльоза    тривожить  очі,  
Тремтить-турбує    зболена    душа:
Лиш  би    з  шляху    свободи    нам  не    збочить  –
Вирішується  ж    доля    –    не    чужа,


А    власна,  наша    й    України-неньки,  
Дітей    її  й    наступних    поколінь.  
Надія    ще    живе,  нехай    маленька…
 Народ    устав,  устав,  таки,  з  колін!

Він  не    пробачить  перші  юні    жертви,  
Що  загубились    в    темряві  подій,  
Коли  тупий    неадекватний    «беркут»,
По    суті,  убивав    людей    тоді.


Не    чув    він  слів    представників  і  преси,  
Очей  не    бачив    зляканих    дітей
І    медиків    в    хрестах…    Той    зла  компресор  
Енергію  на    мирних    слав    людей.

Важкий  цей    шлях,  та    іншого    –    немає…
 Дай,  Боже,  сил    нам  вистоять    в    борні,  
Хай    очі  всіх    сьогодні  не    дрімають,
У  владу    не    допустять  вже    панів!
6.12.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626908
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 07.12.2015

Чи розказала «Правда»* це тобі?

[i](Тим,    хто    хоче    повернення    в    СРСР)[/i]

Газета    «Правда»    трапилась    на    очі,

Та    правди    в    ній    і    крихти    не    було.

Ти    знав,    як    «Чорний    ворон»    серед    ночі

Безжально    місто    вимітав,    село?


Як    діти    плакали…    спросоння    всі    за    татом

І    голосила    мати    їх    навзрид,

У    траур    одягалась    тоді    хата,

З    портрета    ж    вождь    дививсь    на    це    згори…


Мовчала    «Правда»    і    про    іншу    правду,

Як    вимирав    на    кращих    землях    люд,

Як    забиралось    найсвятіше    право

Жить,    а    в    Москві    лунав-радів    салют.


І    про    брехню    теж    «Правда»    не    казала,

Людини    долю    як    ламав    донос,

Як    у    багно    держава    загрузала

І    компартійний    жирував    як    бос.


А    про    ГУЛАГи    «Правда»    не    ділилась,

Як    дзвін    цепів    пів    світу    шокував,

В    вагонах    у    телячих    як    давились

Маленькі    діти    і    політвдова?


Не    хтіла    «Правда»    й    іншу    правду    знати,

Як    у    війну    був    загнаний    народ,

Як    потрапляли    надовго    за    грати

Герой    і    кримінал,    і    патріот…


А    як      село    на    сто    замків    замкнули,

Колонії    створивши    із    рабів,

У    три    погибелі      людей    тоді    зігнули…

Чи    розказала    «Правда»    це    тобі?  


І    як    нову    країну  будували,

То    «Правда»    «захлиналась»    від    «чеснот».

Як    розум    в    божевільні    закопали,

Про    це    не    знав…    Й    чи    знатиме    народ?..
5.12.2015.

*  «Правда»    -    газета    ЦК    Компартії    СРСР.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626648
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.12.2015

Красти пора перестать

Білі,  ой,  білі  сніжинки  
Падають  тихо    до    ніг    –  
Думи  мої  без  спочинку,  
Не    помічають  і    сніг.

Думи  мої,  посивілі,  
Про  Україну    й    дітей,
І    про    життя,  мирне,  вільне  
Від    кольорових  ідей.

Прапор    червоний,  як    ватра,  
Сімдесят  років    горів.
Скільки    ж  смертей    мав    за    кадром  –
Бачив    лиш  Бог  угорі.

Білий,  оранжевий,  синій…
 Та    ні  один    –    за    народ,  
І    утрачав    віру  й    силу  
Справжній  землі  патріот.

Так    і  живем,  ніби    скраю,  
Краще    чекаєм  життя?..
Втрапити  хочем  до    раю    –
Мислимо  ж  так,  як    дитя.

Зовсім  про    мудрість  забули:  
Втратити  ж  можемо    й    рай.
Нас  олігархи «обули»    –  
Може,  прозріти    пора?!

Хай    же    усіх    об’єднає
Жовто-блакитний    лиш  стяг,  
Й  спільна    ідея    єднає:  
Красти  пора    перестать!
4.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626644
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.12.2015

Чорна рана війни (Слова для пісні)

Духмяніють    сади…
Капле    ніжністю    травень    у    груди…
Схід    –    в    обіймах    біди;
Чорну    мітку    війни    несуть    люди…
Чорну    мітку    війни…

Чорна    плаче    роса
На    припаленій    чорній    травиці…
Крик    летить    в    небеса    –
Чорний    крик    молодої      вдовиці…
Крик    летить    в    небеса…

Розгубилися    сни,
І    несила    зібрати    їх    ночі.
Чорна    рана    війни
Материнські    рве    душі    і    очі…
Чорна    рана    війни…

Зацвітуть    ще    сади,
Тиха    радість    наллється    у    груди.
Мир    загляне    сюди,
Україна    єдиною    буде!..
Мир    загляне    сюди...

5.12.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626284
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.12.2015

Вже словом – не важким міцним мечем

Вже    словом  –  не    важким  міцним    мечем  
Дідівську  мову    треба    захищати.
Чи    ж  вистачить  в    нас  розуму,  плечей,  
Щоб  іншу    боротьбу    тепер    почати?

Без  галасу,  без  сліз  і  без  крові  –  
Достатньо  їх    було    у    Україні  –  
Протестні  форми    щоб    почать    нові  
Під    музику    і  пісню    солов’їну.

Давно  від    нас  пішов    той    дикий    час,  
Коли  ворожі  зграї  нас  топтали:  
Монголів    коні,    шведів,  яничар    –
Їх    стільки,  що    усіх    і  не    згадаєш.

Та    найстрашніше    інше    вже    тепер:
Своїх  людей    свої  за    правду… давлять,
Не    повернути  вже    СРСР,
Невинна    кров  пролита    на    Майдані…

Нема    ніколи  в    часі  вороття    –  
Назад    у    часі    не    вернути    стрілку,  
Бо    тільки  раз  триває    в    нас  життя,  
І    Україна    в    нас  одна    лиш  тільки!
4.12.2013.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626275
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2015

Знову осінь пізня затужила

Знову    осінь    пізня    затужила,
Замішала    свіжу    кров    дощем…
Заридали    матері    й    дружини,
Застогнали    душі    –    цідять    щем…

Знову    дим    від    вибухів    чорніє,
Сіру    застеляє    височінь,
І    земля,    мов    злякана,    німіє,
Бо    пізнала,    лиха    пуд    по    чім.

Дзвони    душі    людям    розривають,
Кожну    переповнює    печаль,
А    героя    в    землю    заривають    –
Чорна    на    чолі    у    всіх    печать…

Боже,    милий,    зупини    це    лихо,
Мудрістю    людей    цих    освяти,
Щоб    єдина,    горда    і    велика
Україна    вийшла    у    світи!
26.11.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626048
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.12.2015

Я хочу дякувати долі й Богу

Я    хочу  дякувати    долі  й    Богу,
Що    маю    той    стійкий    народний    дух,  
Що    рани  серця    і  душі  знеболять,
І    свій  я    шлях,  упевнена,  знайду.  

Той    дух,  з  яким  світлішає    і  днина,  
Якого  вистачить  на    все    моє    життя,
Бо,  в    першу    чергу,  мати я,  людина,  
Якій  важливо,  буде    що    з  дитям

На    цій  землі,  де    загнилась  духовність,
 Зникає    правда,  поступово    й    честь.
Невже    забули,  що    це    є    гріховність?
 Невже    сумління    тих    не    запече,

Хто  свій    народ    до    нитки    обібрали?
 А    ще    собі  кладуть  у    церкві  хрест!
 Чи    то  від    Бога імені  карали
Отих,  хто    мали    інший    маніфест?
4.12.2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626040
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 04.12.2015

Зима 33- ого

Була  зима,  страшна  й  холодна,
Й  вона…  із  дітками  двома.
Усі  холодні  і  голодні…
Без  диму  жив  тепер  димар,

Бо  нікому  було  топити…
Порожні  горщики  в  печі…
Дитя  шептало  тихо:  «Пити»…
Десь  обзивалися  сичі…

Вона,  з  запалими  очима,
На  лікоть  сперлась,  підвелась…
А  думка  в  голові  строчила:
-До  чого  ж  це  я  дожилась?..

Уже  і  встати  мені  важко.
В  дітей,  он,  голос  вже  пропав…
Сховали  у  садку  Палажку…
Допомагав  сусід…  Степан.

Вже  й  він…  до  хати…  не  заходить  –
Скосила  теж,  мабуть,…  біда…
Востаннє  голову  підводить:
-Чи  ж…  є  у  тім  відрі  вода?..

Пройшла  зима.  Порожня  хата…
Холодна  піч…  Відро  пусте…
Дверей  не  треба  відчиняти  –
Ніхто  вже  там  не  підросте…

Лиш  мовчазні  в  кутку  ікони
Дивились  з  жахом  із  гори:
-О,  ні!  Це  не  людські  закони  –
Від  болю  серце  ж  так  згорить!..

Та  й  досі  світ  не  весь  почув  їх:
Ці  люди,  мабуть,  без  душі;
Й  від  того  боляче  і  сумно…
Прошу  вас,  люди,
                                 свічку  пам'яті  про  це
                                                                                 не  потушіть!!!

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625823
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.12.2015

Киянам

Схилю    я  знову    голову  в    пошані
Перед  людьми,  що    справді  є    Людьми,  
Перед    тими,  хто    є    прості  кияни,  
Майдан  рятують  з  обіймів    зими.

То    не    прості  є    люди    –    українці,
Й  держави    доля    їм  давно    болить,  
Чи    гени    ще    далеких    турбаївців  
Допомагають  волю    боронить?

Можливо.    Тільки    це    ще    й    європейці,  
Слов’яни    корінні  і…    молодці.
В    борні  не    допоможуть  нам    корейці,  
Американці,  негри…    Люди    ці

Свою  мету    по-своєму    доводять,
Бо  хочуть  жити    завжди,  як    брати,  
Не    маючи  ні  фабрик,  ні  заводів,  
Останнє    віддадуть,  щоб    вижив    ти.
 
Тож  пам’ятай,    згорьований    народе,  
Яку  підмогу    Львів    тобі  приніс,
Тернопіль,  Луцьк,  Франківськ    –  не    на    курорті  –
Стояв    і  мерз,    щоб    не    було    завіс,

Прозорість  щоб    була    і  справедливість,  
Й  народна    воля    вилилась  в    закон,
За    землю  й    рід    свій    віднайди    сміливість  
Стояти  й    боронити    від    оков.
3.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625817
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.12.2015

Хочем по-людськи жить

Ніби  бурхливе  море  
В    Києві  розлилось,  –
 Віче    то  непокори,
Врешті  таки,  збулось.
 
Вітер    гра    прапорами,
 Зорі  –    на    них    й    в    очах
В    тих,  хто    сюди    зібрались.
 Пісня    і  сміх    звучать.

Київ    весь  –    за    свободу
 Вибору    всіх    людей
І    за    життя  народу,
 В    світлі  євроідей.

Музика    в  мікрофонах
 І  у  людських    серцях,
 Жити  щоб    по    законах
 І    не      втрачать  лиця.

Небо  послало  людям
 Також  свої  зірки
Й    віру,  що    краще    буде.
 Й  стане    життя    таким…

Рано…    Несамовитим
Криком  пройнявсь майдан,
 Юною  кров’ю    злитий
Цей  непростий    плацдарм.

В    центрі  хто    був    столиці,  
Жах  затремтів    в    очах    –  
Нічим  оборониться    –
 «Беркут»    війну    почав.

Бігли,  кричали,  вили,  
Зорі  плили    з  очей,
Та    не    спинилась  хвиля
 Гніву  у    цих    людей.

Не    гомонить  країна    –
Світу    всьому    кричить:
«Досить  уже    руїни    –
Хочем  по-людськи    жить!

Тут,  у    своїй    державі,
 Хай  запанує    лад!»
Й    знову    зірки    дрижали.
В    посмішці  –  листопад…

Адже    це    він  зібрав    нас
 Всіх  у    один    кулак,
 Розворушив    ті    рани,
Що  залишив    ГУЛАГ.

Так    листопад  щоразу
 Мобілізує    нас,
Щоби    зректись    зарази,  
Зорі  вказали    час.

Вірю:  завершить  грудень
 Справи  ці  рокові,
 Більше    служить  не    будем
 Путінській  ми    Москві!
2.12.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625530
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.12.2015

Діалог на тему: Голод 32 – 33 рр. ХХ ст. Що у світі найстрашніше?Недитяча розмова з внучкою про г

-  Що  у  світі  найстрашніше?  –
Запитала  я  в  бабусі.
-  Розповім  тобі  пізніше,
Ось,  як  трохи  підроблюся.
-  У  Маринки  пес  найзліший,
Я  його  вже  так  боюся.
-  Розкажу  про  найстрашніше,  
Лаву  застеля  бабуся.

-  Боюсь  півня  діда  Гната  –
Часто  гониться  за  мною.
Бабця  каже:
-  Я  багато
Розповім  тобі  страшного.

Це  сьогодні  ви  безпечні,
Бавитесь  у  теплій  хаті.
Їжу  я  дістану  з  печі.
Хліба  й  солі  в  нас  достатньо.

Бавлять  іграшки  вас,  квіти,
Люблять-пестять  мама  й  тато.
Треба,  внучко,  тобі  звісно
І  про  інше,  мабуть,  знати.

Найстрашніший  голод  в  світі.
Був  і  в  нашій  він  країні,
Пухли  люди,  навіть,  діти,
Бо  багато  днів  не  їли.

Голод  розпочавсь  зимою.
Спека  врожаї  спалила.
Лиш  про  їжу  була  мова
І  ставали  люди  злими.
Не  про  щедрість  тоді  дбали,
Ні!  І  ніде  правди  діти,

Вже  й  сусід  не  пригощали  –
Помирали  власні  діти.

То  були  страшні  картини.
Люди  падали,  як  мухи,
На  дорозі,  біля  тину.
Потім  трупи  ці,  розбухлі,

На  вози  вкидали  якось,
Не  робили  й  домовини,
Вивертали  в  одну  яму.
Звідти  трупний  запах  линув…

Знищив  голод  нас  мільйони:
Цілі  села  вимирали.
Не  дзвонили  по  них  дзвони  –
Церкви  всі  позакривали.

Скільки  лиха!  Скільки  горя!
Пережив  народ  наш,  бідний,
Що  здавалось  меркли  зорі…
Й  вітер  повернувся  з  півдня.

А  весною  на  деревах,
Як  з’явилися  листочки,
Зажили  ми  й  недаремно:
Вижили  сини  і  дочки!

Лобода,  стручки  з  акацій,
І  з  калачиків  зернята  –
Не  рослини  з  аплікацій,
А  звичайний  харч  тридцятих.

Потім  ягоди  поспіли,
Кукурудза  налилася.
Люди  їх  раз  по  раз  їли  –
Врешті  мрія  їх  збулася.

Той,  хто  вижив,  знає  ціни
Хлібу,  крупам  і  картоплі.
Він  завжди  запаси  цінить.
Серце  враз  його  розтоплять

Сльози  тих,  хто  хоче  їсти.
Тож  неписані  закони
Для  села,  я  чи  для  міста:
Голоду  не  буть  ніколи!..

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625528
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.12.2015

Червоно-чорна то субота ( Це перша сторінка поетичного щоденника Євромайдану )

Горта    сторінки    життєві
 Історії  дивний    вітер,
Про  факти    страшні,  миттєві,
 Народу  мого    повідав.

Минула    п’ятниця.    Й    суботній
 В    столиці  ранок    засірів,  
Піддав    аналізу    роботу
 Майдан  і,  лаючи    царів,
Не    піддававсь  розчаруванню    –
Надія,  хоч    мала, –    жила,
Та    раптом  дике    здивування:
На    мирних,  юних…    сила    йшла…  
Озброєна    та    чорна    сила,
 Впізнати  важко    в    ній    людей  –
 Дівчат,  старих    вона    косила
І    кров’ю  почала    цей    день.
 
У  шоломах,  із    гумкийками,
 Давили    й  били,  як    могли,
 Місили  бідненьких    ногами  
Ці  замасковані    «орли».
А    потім  юних    демократів
 Тягли    недбало  по    землі,
 Закинуть  ладились  за    грати,
 Не    бачачи    –  старі,  малі…
До  ранку  кінчили    «роботу»,
 Осиротів,  замовк    Майдан.
Червоно-чорна    то    субота    –
Народ    їй    назву    таку    дав.
Скільки    ж  таких    розправ    ще  буде?
 Як    дітям  після    цього    жить?
А    може,  й    справді,  то    –    не    люди,
 А    беркути*  прийшли    служить?
30.11.2013.
[b]*Беркут[/b]    –    хижий  птах    з  роду    орлів    великого
 
розміру.
 

Ганна    Верес.  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625294
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.12.2015

Чому???

Земля  для    всіх    завжди    була  й    є    мати,
 І    в    цьому  людство    впевнилось  не    раз,
 Та    не    могла    вона    в    собі  втримати
 Останній  крик  голодного    дитяти
І    матері  останніх    диких    фраз.


Все    бачила    і,  корчачись,  стогнала  
Вона    в    голодний    тридцять  третій    рік,
 Коли    востаннє    мати    пеленала,
Коли  на    ноги,  пухлі,  ледь  спиналось
 Дитя  її,  що    бігало    торік.
 
Земля,  немов    жива,  тоді  кричала,
Та    крик    її  в    людських    тонув    сльозах,  
Зате    хвалебні  оди    скрізь  звучали,
 Вождя  в    піснях    щосили    величали,
А    поряд    –  очі  гасли…    Й    вислизав

Надії  кінчик,    що    життя    тримала,
 Селянські  душі  в    чергу    стали  в    рай…  
А    де    ж  оті,  що    долі  їм  ламали,
 Смертями  кращі  землі  засівали?
За    що    мав    кару    український    край?

О    земле,  ти завжди    була    й  є    мати,  
Любила    й  годувала    трударя,
Чому    ж    дозволила    хребет    зламати  
Тим,  хто    умів    і    жити,  й    працювати?  
Чому  не    захистила    від    Кремля?

Невже    голодні    будуть  ще    вмирати?
 Невже    ніколи    не    поборем  страх?
Невже    дозволим  пам’ять  перервати,
 Чи,  як    в    тридцятих,  в    землю    поховати
 І    навіть  не    поставити  хреста?!..
23.11.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625290
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.12.2015

Німа розмова

Стояв    на    вокзалі
Боєць,    при    медалі,
У    стоптаних    чорних    берцах…
Недоспані    ночі
Упали    на    очі,
Й    моє    затремтіло    серце…

Він    юний    ще    віком,
Та    став    чоловіком,
Бо    ж    пекло    пройшов    Донбасу.
Плече    –    в    камуфляжі,
Нехитра    поклажа
Й    шрами,    мабуть,    від    фугасу.

Зустрівся    мій    погляд
Із    хлопця    очима,
А    в    них    –    глибина,    безкрая:
«Ми    так    і    лишились
Донбасу    чужими    –
По    нас    без    жалю    стріляють.»

І    знову    безмовне
Запитує    серце
У    змученого    хлопчини:
«Воюєш    давно?
Чи    не    холодно    в    берцах?
Удома…    перепочинеш…»

Під’їхав    автобус.
Ускочив    солдатик,
Прощально    зиркнули    очі:
«Хіба    в    нас    АТО    це?
(Я    стала    ридати.)
Війна…    Проти    людства    злочин…»
22.11.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625047
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.11.2015

Вони – із Майдану люди

 Ми    подію  цю    не    святкуєм  –
 Відзначаєм  Почин    великий    –  
На    Майдан,  як    тоді,  крокуєм.
 Й    оживають  картини    лиха,

Коли    били  нас  і  стріляли,
 Коли  впали    найперші  жертви,
 Але    так    і  не    залякали
Бо    ж  за    волю  готові  вмерти.

Й  німо    дивляться    на    нас  очі  
Тих.    хто  Сотнею    тепер    в    небі,
Нам  диктують:    «Не    треба    збочень,
 Буть  народу    дружнішим  треба.

Розібратися  з    ворогами    –
Це    сьогодні  –    найперше    діло.
 Пам’ятайте,  як    ми    лягали,
Та    живою  була  надія.»

Тут  сльозою    невтішна  мати
 Сина  згадує  знову  й  знову,
 Не    втомилась    його  чекати.
Й  про    останню    їхню    розмову

Також  згадує:  «Не    завершив…
 В    телефон  я    почула    постріл
Й    смерть  відчула    я    тоді  перша
 (На    руках  умирав    син    потім).
 
І    стікаються  люди    в    море,
 Сльози,  квіти,    а    ще…    лампадки…
 Не    для    того    було    це    горе,
Щоб    лишились    старі  порядки.

І    мовчить  Бог,    що    далі  буде.
 Схід    горить.    Падають  солдати…
 Вони  теж  із  Майдану    люди    –  
Шану  й    їм  поспішім  віддати!..
23.11.2014.
Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625045
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 30.11.2015

Давив нас голод

                 Давив    нас    три    рази
                 Голод,
                 І    в    тон    йому      вторив
                 Холод.
                 Згори    поглядав
                 Всевишній
                 На    край,    Український,
                 Пишний.
Й    важку    тиран    думу
Думав:
«Народ    не    скорить    цей
Дулом.
Останнє    хіба
Забрати,
Чи    брата    цькувать  
На    брата?»
Й    без    сліз    заридали  
Очі    –
Реакція    то
На    злочин,  
Собі    що    дозволив
Сталін.
Безгласими    все    ж…
Не    стали…
Здалося    на    мить:
Ніч    навколо,
І    сонця    уже    –
Ніколи…
Але    не    потухли
Очі,
І    голос    почувсь,
Пророчий,
Прорізав-прорвав
Твердиню:
«Проснися,    зберись,  
Людино,
В    руках    твоїх
Україна,
Врятуй    її  
Від    руїни,
Збери    усю    силу
Й    волю,
Борися    за    світлу
Долю…»
І    вилилось    це
Майданом    –
Його    ніхто
Не    задавить.
Історію    нам    –  
Не    спинити,
Й    народ    наш    –
Не    замінити,
Й    одна    у    нас
Україна,
Не    стане    вона
На    коліна!                  
16.12.2014.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624854
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 29.11.2015

Заговорила історія

                 Там    падали    зорі,
                 Зранені,
                 Металися    долі,
                 Зламані,
                 Там    очі,    порожні,
                 Змучені,
                 Із    смертю    також…
                 Заручені.
                                   Тіла    штабелями
                                   Складалися,
                                   Хрести    для    могил…
                                   Не    тесалися.
                                   Ворони    щодень
                                   Там    жирнішали,
                                   А    в    душах    людей…
                                   Холоднішало.
                 І    вітер    стогнав    там,
                 На    холоді  ,
                 Синок    умирав      сам…  
                 Від    голоду,
                 Бо    мати…    раніше
                 Приставилась,
                 А    всюди    про    інше
                 Славилось…
                                   Комуни    ускрізь
                                   Будувалися,
                                   А    Правда    в    архів…
                                   Ховалася.
                                   Нарешті    вона
                                   Пробилася,
                                   Й    волосся    у    нас
                                   Здибилося.
                 То    заговорила
                 Історія,
                 Глибокі    пустила
                 Корені,
                 Таки    ж    проросла,
                 Хай    з    раною,
                 Чи    ж    стане    й    для    кого…
                 Карою?
                                   Вождів    нагородить
                                   Прокляттями    –
                                   Ми    ж    станем    народом,
                                   Браттями.
                                   І    небо    зрадіє,
                                   Зоряне
                                   Над    полем    надії,
                                   Зораним,
                 І    хрест    стане    древом
                 Пам’яті
                 Про    долі,    в    тридцяті
                 Спалені…                    
                                                       12.12.2014.

Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624845
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 29.11.2015

Уже не сотня – тисячі зорять

Наш  Київ    –    України    то    Майдан,  
Великий,  вільний.    Серце    там  народу.
 Надію    він  усім    містам  подав,  
Сміливість  дарував    у    нагороду.

Й    Небесна    сотня    теж  там  піднялась,  
Щоби    постійно    звідти    споглядати,  
Щоб  наша    влада    і  російська    «власть»  
Лютневу  пам’ятала    чорну    дату.

Коли  беззбройні  юні  йшли    у    бій,  
Де    з  шинами    і    їх    серця    горіли.
Вони  нічого    не    взяли    собі,
А    влада    від    вогню    того    дуріла.


Вже  вдруге  сколихнув  цей  світ  Майдан,
 Смак  боротьби  за  волю  знов  пізнавши,
 Посади  владні  іншим  він    роздав    –
З  бідою    ж  сам    лишився,  як    і  завше.


Без  війська,  без  валюти    і  клейнод  
В    нерівний  бій    вступив    проти    Росії,
 Вставав    і  падав    бідний    мій    народ,  
Бо  ворог    шлях  той    мінами    засіяв.


Своя  земля    народу  понад  все  –
 Цю  істину  доводить  він    щоразу  
Й  зберіг    своє    освітлене    лице,
Донбас  звільняючи    від    чорної    зарази.


Уже    не    сотня  –    тисячі  зорять
 На    те,  живе    чим  наша    Україна,
Тепер    мільйони  вже    сердець  горять,
 Щоби    піднять  державу    із  руїни!
22.09.2014.

 Ганна    Верес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622799
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.11.2015

До річниці Майдану 2014р.

І    знов    народ    спішить  на    поле    брані,
 Де    сніг    своєю  кров’ю    поливав,
Де    мав    одну  на    всіх    велику  рану    –
Небесну    сотню,  лютий    що    сховав.

Спішить  туди,    де    стрілися    в    двобої
 Злодійська    влада    й    він,  простий    народ,
 Де    смерть  принишкла    в    чорному    набої,
 А    перед  ним  –    беззбройний    патріот.
 
Спішить  туди,    де    вже    нова    бруківка,  
Та    пам’ять  нею    не    забрукувать,
 Адже    то  є    історії  сторінка,
Яку    є    гріх    мінять  чи    забувать.

Спішить  народ,    щоб    знову    на    Майдані
 Зустріть  життя    нового    грізний    час,
Бо    ж  Кремль  придумав    нам  нові  кайдани    –
Рве    Україну  з  східного    плеча.


І    хоч  героїв    полягло    немало  –
 Ряди  борців    за    волю    ще    густі,
 Держави  долю    міцно    ще    тримають
 Величні  люди  й    водночас  прості.
21.11.2014.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622797
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.11.2015

Кохання – що це?

Кохання    –    що    це?    Гріх?
Чи    Бога    нагорода?
Це    безтурботний    сміх,
А    чи    прокляття    роду?
Яке    воно    на    смак:
Гірке,    а    чи    солодке?
З    деталями    всіма,
Шкода,    коли    коротке.
Коли    радіє    світ
І    серця    два    співають.
Притулишся    до    віт,    –
Здається,    оживають…
І    блиск    обох    очей
Несила    пояснити,
І    небо    їм    рече
Стосунки    ці    зміцнити.
Тоді    кохання    –    рай
Для    неї    і    для    нього,
Радіє    навіть    гай
З    кохання    неземного!

Коли    ж    серця    мовчать.
Не    кличуть    до    єднання,
Нема    вогню    в      очах,
О    ні,    то    –    не    кохання.
І    присмак    гіркоти
Наповнить    щедро    душу,
Як    не    хотів    би    ти,
Кохать    себе    не    змушуй.
Не    знайдено    оков
Для    вільного    кохання,
Не    встереже    закон,
Як    почуття    зникає…
3.01.2013.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2015

І ловить Вічність зорі…

Стогнав    Донбас,    закутаний    у    полум’я…
В    крові,    гаряча    плакала    земля…
Дитячі    душі    страхом    переповнені,
Бо    зерна    смерті    сіяли    з    Кремля…
Й  кричала    мати  серденьком,  збентеженим:
За    що    сплатив    синок    її    життям?..
Й    холодними    очима    Вічність    стежила,
Дописуючи    Книгу    Каяття.

Там    ті,    що    горе    людям    щедро    сіяли
У    благодатний    український    грунт,
І    зупинився    погляд    над    Росією,
Бо    не    могла    й    вона    ніяк    збагнуть,
Що    хоче    збудувати    ця    імперія
На    України    молодих    кістках,
Чи,    може,    посадить    нового    Берію?..
Але    ж    давно    країна    не    така…

Пройшовши    вишкіл    голодом    і    холодом,
Впустивши    волю    у    свої    серця,
Народ    не    змінить    вже    її    на    золото,
Перетворившись    із    раба    в    бійця.
І    ловить    Вічність    зорі    ті,    що    падають,
Героїв    імена    щоб    зберегти,
А    довга    ніч    в    Донбасі,    листопадова,
Від    вибухів    палає    і    двигтить…
19.11.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622626
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.11.2015

Ми європейці, а не азіати

Важкий    ми    шлях    торуємо    в    Європу:
Майдан    пройшли    і    Крим,    тепер    Донбас.
Народом    стали    іншої    ми    проби,
І    вже    не    змінить    нас    ніякий    час,

Бо    маєм    код    від    праотців    і    Бога:
Свободу    й    мову    вічно    берегти,
Тож    пройдем    гідно    ми    і    цю    дорогу,
Не    спинять    і    колючі    нас    дроти.

Ми    європейці,    а    не    азіати,
Святі    для    нас    є    МИР,    ЗЕМЛЯ    І    ПЛУГ,
ДИТЯ    ВЕСЕЛЕ    І    ЩАСЛИВА    МАТИ,
І    наше    ЗАВТРА    без    брудних    наруг!
18.11.2015.  

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622272
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2015

Планети малюють кола

Планети    малюють    кола,
Щоб    свічка    життя    горіла,
Щоб    Час    пропливав    рікою,
І    Сонце    нам    Землю    гріло,
Й    струмками    співали    весни,
В    ромашках    дрімало    літо,
А    осені    жовті    весла
Для    зим    роздягали    віти.  
18.11.2015.

Ганна    Верес.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622264
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2015