.. запальничка відлякує темряву боязко,
ти павуком на стінах нудьги й неодмінності.
В задачі відсутні старі варіанти розв"язку,
притрушені пилом і втрачені марно цінності.
Моє підземелля приховує хмари обурення,
відчужена майже,спростовую спокій і злочини.
Занурення в казку, у себе безглузде занурення-
списки майбутнього сліпо й натхненно скорочено.
Для початку позбулась усіх натяків на безсоння - списані клаптики зими горіли яскраво і мовчки. Чоловічі сорочки завжди здавались теплішими, особливо коли в клітинку. Вперто намагалась вмістити в тих клітинках свої задуми, паперовість сподівань стала надто звичною-звідси нові надії. Шкода витрачати час на сон, краще на безсоння. Вікна дрімотно чекають погляду на вулицю і тоді мені здається, що я теж колись була вікном і ненавиділа зими. В ті часи хтось замріяно в мене вдивлявся і радів життю, бачив крізь мене щось казкове. Та це було дуже давно...скло мабуть розтрощили чиїсь руки - чи то з поганих намірів, чи то просто, щоб стало весело-не знаю...Справа в тому, що на моєму підвіконні не могли рости квіти. Спочатку сонце їх пестило і вони жили, а коли я насичувалась сторонніми поглядами - помирали. Скільки їх загинуло тоді...і все через мене. Може каміння було заслуженим чи все це було сном? Неважливо, але квітів не люблю досі.
Під час одного з безсонь я чітко почула сонячний голос, який розповів, що ненавиджу я квіти тому, що сама колись була квіткою. Моє життя було довшим ніж у звичайної рослини, але якийсь погляд мене полюбив і зірвав. Яка різниця - була я вікном розбитим чи зірваною квіткою? Цей голос нічого нового мені не сказав, але чомусь я почала його чекати кожного безсоння...
Тоді...
темрява світилась зеленими пагінцями
надмірне чекання було необхідністю.
Мінялись з тобою на вічність місцями-
в долонях прозорість з пісочною ніжністю.
Розплетені вІрші тобі стануть зброєю
і голос звучатиме...буде надією.
Допишеш за двох нашу дивну історію
на білих снігах необхідністю сірою.
Потім ти почав звучати кожного зіркового неба і читати мої записи прямо з сорочки. Дрібними дотиками вивчав картину вигаданої реальності і здається полюбив мене. Ця історія про те, як я була квіткою, щоразу була особливою, але завжди пахла ромашками. Я не любила квітів і зараз їх не люблю. Навмисне мій світ був вишневим, лише іноді ягідним, без жодної квітки. А ти казав, що я була квіткою...може навіть й ромашкою,бо звідки цей запах? Тоді вперше відчула страх і біль зірваних пелюсток (любить - не любить). Знаки питань сипались боляче, а ти мовчав. Відповідь на головне питання була в твоєму голосі, який тішив кожне зіркове небо своєю присутністю...
Вкрадені літом - хотіли любити,
боялись зими, наче втоми.
В кишенях заховані квіти-
обіцянки вголос Нікому.
Номер з майбутнього-
зараз відсутнього-
майже усе ми змінили-
сили...бракує сили.
Це було схоже на безсилля. В те зоряне небо я поклала у вазу величезний букет квітів і чекала на голос вкотре. Ти відчував вишневу неможливість мого квіткового майбутнього, але все ж не покинув мене. Обручка відпочивала від шкіри, а кімната наповнилась новим сподіванням. Білий колір,який я ненавиділа, мав мене гріти на святі розбитих келихів. Ця спроба хоч якось повернути минуле вбила ще кілька рослин. Шкода.
Наближення дати літньої змусило розлюбити безсоння і ти більше не звучиш. Та вранці мені подумалось, що свято не заслуговує мене і краще цей світ отримає ще одне розбите вікно ніж сон,прирученої голосом...
НаДреально!!!!
Гарно!
Потім ти почав звучати кожного зіркового неба і читати мої записи прямо з сорочки. Дрібними дотиками вивчав картину вигаданої реальності і здається полюбив мене.
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чоловічі сорочки завжди здавались теплішими, особливо коли в клітинку. --- це точно
Навмисне мій світ був вишневим, лише іноді ягідним, без жодної квітки --- але ж ягідки з'явилися з квіточок
Та вранці мені подумалось, що свято не заслуговує мене
Аффігєнно. Дуже
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я натхненна вся така...
дякую
а ще згадала - пам"ятаєш Валєнтіна,шо ганяє? в нього багато сорочок в клітинку
це ніби інкарнація. образи відчуттів вступають в реакцію зсвітом, задопомогою чого все сприймається з точки зору чогось, або когось іншого.Цей твір мене захопив! "я теж колись була вікном і ненавиділа зими. В ті часи хтось замріяно в мене вдивлявся і радів життю, бачив крізь мене щось казкове. Та це було дуже давно.."
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
