На трагедію сил немає,
вистачило б хоч на фарс.
Стереже херувимська зграя
трійцю всевишніх – нас.
На нашому небі – повстання:
сім’ю світодержців – геть!
Ми покинемо світ з останнім
сонцем на гривах комет.
На гербі у нас – лев пустельний,
у них – цілковитий інь-янь.
Більш не буде ні сцен постельних,
ні сирітських поневірянь.
Недоречні батьківські збори,
молитви за дітей – постиш,
Нісенітні любовні твори,
окрім тих, де любов – акровірш.
Не постане й питання статі:
братерство і рівність – скрізь.
Цей рід підлягає страті,
цей світ уздовж вісі – трісь!
Так небо нове животворить
з Землею, чий цар – Андрогін:
Під залп холостий Аврори
сходить не наш не-Cин.
Священне ім’я – Спаситель
для кожного з нас, живих,–
Дай нам, Боже, Тебе носити
прахом з-під ніг Твоїх.
