Скільки шансів дано людині у житті? Це питання настільки риторичне, наскільки непізнане, як і наша внутрішня сутність, наша екзистенція!
Одним життя такі шанси дає щодня, іншим – щогодини, декому – майже ніколи!
Інколи шанси дає людина іншій людині: ми даємо шанси, як і нам їх дають. Інколи ми ці шанси використовуємо, а деколи просто ігноруємо.
Інколи ці шанси у нас просять, інколи благають, а ще рідше – просто вимолюють! Та чи варто? Чи варто, коли особисто для тебе цей шанс уже не вартісний, бо він втрачає свою вагу, свою внутрішню цінність. Та й чи варто таким чином робити в першу чергу себе меншовартісним!? Даючи шанси, ми самі того не підозрюючи втрачаємо шанс стати щасливими!
Я не хочу ніяких шансів! Я не хочу тебе з моїми шансами!
Я вважаю, що людина іншій людині може дати стільки шансів, наскільки вона погодиться з власної волі бути нещасливою!
Я маю право на щастя!
І я благаю Бога:
- Подаруй іще один шанс!!!
Я не хочу ніяких шансів!
Я не хочу у шансах тебе!
Я так хочу! Ти чуєш!? Я хочу…
Научитись любити себе!
Я не хочу земного кохання!
Я не хочу пустих балачок!
Я так хочу! Ти чуєш!? Я хочу…
Загасити останніх свічок!
Я не хочу нещастя п’янкого!
Я не хочу для нас майбуття!
Я так хочу! Ти чуєш!? Я хочу…
Вишивати яскраво життя!
08.03.2011 23:09
