Нестерпних хвилин, (проростаючих в дні),
Надважких невідомих утопій в чеканні
Я пробув, чи прожив наднормовії муки.
Чи не був і не жив в заржавілім благанні?
Заржавіло, як сталь, у повітрі зависло..
Для чого ж Богові вуха?
Може розум – "над"! "Над" - найвища опора,
Хоче всю цю безглузду брехню,
Дотягнути до днів «над проваллям»…
Коли я зависну на мить, тільки духом відчую надію,
Коли я прокинуся серцем і взнаю,
Що то не брехня, то не чорне, не ржаве..
Лиш кроку не було на зустріч…
…через масу думок обійнятих, і вбитих,
Тільки словом «надія» прикритих
Гордістю. Бідністю вмитих прожитих початків
(моральною - перше), й не змогою дбати.
А що б я тобі взаємно міг дати?
