Якщо й була у цьому світі
Недоторканна чистота,
То знають нині навіть діти, -
Нажаль такої вже нема.
Природу всяк образить прагне.
Хтось кине папірець під ноги
Комусь цікаво поламати деревце,
А хтось, й собі регоче,
Справляючи нужду у джерельце.
О люди! Ви – нащадки древніх!
Вони ж жили з природою в ладу.
Пили з річок, й цілющою водой натхненні
Славили всю природу ту.
Були їй вдячні безупину
За їжу, за тепло, за дім.
І кожную малу дитину
Вони ростили і плекали в цім.
Що ж бачать діти сьогодення?
Скрізь бруд, потала і ганьба.
Чи може вирости натхнення
В людині, як краси нема?
Давайте всі ми схаменемось.
Відчистим бруд у всіх кутках.
І щиро ми природі посміхнемось,
Щоб і природа усміхнулась нам.
