Мені не потрібен човен.
Я просто пливу за водою,
Торкаюсь волоссям каміння,
Пісок промиваю крізь очі.
Жовтясто-червоні сльозинки
Спадають у води по шкірі.
Поцілунку не прагнуть вже губи -
Гіркота є на них і до нині.
Пальці більш не воліють тверді,
Бо вони закохались у глибінь.
А на віях сюїта Баха
Зачепилась й лишила тінь.
Лунь від неї зарилась у грудях,
Біля серця, у до-мажор.
Я б хотіла, щоб склали ноти
Неутішний для серця мінор.
Посміхатись немає сенсу -
Смерть нагонить і так глупа.
Туги течією по серцю
Попередила вже вона.
