Сьогодні вже вкотре ти стоїш посеред натовпу і кричиш її ім"я,
але кричиш настільки тихо, що сам не чуєш жодного звуку.
А може ти мовчиш?
А може ти не вмієш кричати?
А може треба пошепки подумати?
і все...всього-навсього намалювати в своїй уяві портрет...
Картину, фарби для якої не видавиш з жодного тюбика
і не розмажеш пензлем...
Портрет, мальований думками, твоїм подихом і дотиком...
благословенний небесами...
Благаю, помовч...помовч...
і викинь фарби й пензлі.
