|
Я могла б дивитись на тебе вічно,
Милуватись кожним твоїм рухом,
Пильно стежити за рисами обличчя,
Відчувати твій парфюм і силу духу...
Посміхатись з того, як ти мружиш очі...
З подиву злегка підводиш брови,
Часто мучиш комірець сорочки,
Видаєш в собі дитину несвідомо...
Як нервуєш, схрещуєш долоні,
Та при цьому все ж тримаєш марку,
Іноді здаєшся ти зухвалим,
Інколи - невиннішим за ляльку...
Окремий монолог - це твої очі,
Глибокі, щирі, повноводні, як озера,
Темні, дивні, як Різдвяні ночі,
З відчайдушністю, з азартом - все як треба...
Подих, стиль, хода і відчайдушність,
Голос твій, манера поведінки,
Легка нерозважність, справжня мужність,
Своє бачення і ще з сотню відтінків...
Ти, напевне, все ж не бездоганний,
Вже не алмаз, поки не діамант,
У вірності собі ти ідеальний,
Сучасний лицар, сила і талант...
Я могла би вічно говорити,
Милуватись спектром твоїх барв,
Та чуття словами не змінити,
Та й не варто все давати на загал...
ID:
544356
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.12.2014 02:16:13
© дата внесення змiн: 17.12.2014 02:16:13
автор: Sama_po_Sobi
Вкажіть причину вашої скарги
|
