Буває, що комусь немає місця в цьому світі...
Ось йде хлопчина, начебто живий.
Йому здається, здатен просто тут злетіти,
Його характер палкий, бойовий...
Але щоразу, коли майже він у цілі,
Кидають в спину камені: "Не зможеш!", "Не роби!"
Він сам уже не знає, скільки таких ран на його тілі,
А камені летять й летять, неначе голуби...
Вогонь в очах потроху загасає,
І руки тягнуться поволі до землі,
А хлопець вже так часто не "літає",
Бо його мрії поступово ховаються в імлі...
Тепер він не живий, здається, що помер,
Проте "таким" немає місць на кладовищі,
Бо мрійника душа стає пустелею тепер -
Ви бачите, до чого хлопця довели? Чи стали невидющі?!
Ви ж бачили, що робиться з хлопчиною,
Але стояли мовчки, чи й самі кидали гостре слово...
А ваше слово - то для нього гільйотина...
Ось так от і згубили хлопця молодого...
