«Про одне лише жалкую – це роки, а так хотілося ще пожити по людські» - це останні слова, останнього кадру мого найулюбнішого артиста театру і кіно Анатолія Папанова з кінофільму «Холодне літо 53-го». Не дай Боже нам пережити ще одну таку амністію, яка висить, як хмара над суспільством, як примара чергової порції примирення, чергової вимоги ворогів всього українського. Ми так замало робимо висновків з минувшини, і не проводим паралелі з історії проголошення незалежної УНР 1918 року і війни з червоною радянською імперією з гібридною війною «демократичної федерації», яка почалась у 2014 році, що не вбачаємо, майже, дзеркального відображення, повторення, кривавих і трагічних подій, доленосних помилок спочатку центральної ради, а згодом і Дерикторії, які призвели до втрати суверенітету і незалежності, а згодом і до окупації, довгої повстанської боротьби, голодомору-етноциту, війни-геноциду, і радянсько-совкового комуністичного рабства на довгі десятиліття. Далі ми і самі знаємо і бачили, як і хто керував нами всі 25 років незалежної. Докерувалися. Не маємо жодного права втратити ще раз таку омріяну, поллятою кров’ю наших героїчних воїнів синів НЕЗАЛЕЖНІСТЬ! Не маємо права, тому здатні і будемо вимагати від влади ДІЯТИ, робити все задля побудови НАСПРАВДІ ВІЛЬНОЇ СИЛЬНОЇ І НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ! Жодного шансу прокремлівським приблудам і колобарантам не дамо на нашій землі, нехай приберуть свій бруд, а якщо ні, то це дуже скоро ми зробимо з ними.
З повагою автор.
О Боже Справедливий наш Єдиний!!!
Кого до влади наш Майдан привів!?
І плакати вже ми не маємо сили,
Й не вистачає і лайливих слів.
Сміятися!? Та горе сміх затьмарить.
Коли перетворили на базар
Країну цілу, в якїй нами правлять
Ці зайди, серед страждань людських і чвар.
І всі ті блазні про покращення торочать,
Коли вбивають нас міномети і гармати.
Щасливого життя нам напророчать,
З вимогою ще трішки зачекати.
Та скільки ж можна з нас чавити соки,
Магнати роблять бізнес на крові
Вже цілих двадцять п’ять буремних років
І трутнями живуть на цій Святій Землі.
І не вщухають зрадницькі прислів’я
В замиренні з північною ордою
А мінський пакт висить паском на шиї,
Тягар наш з ДНРівськой чумою.
Де ваша честь, – продали і забули!?
Де совість в вас, – валяється в лайні!?
Ви плач і стогін материнський і не чули,
Не бачили й не нюхали війни!
Прокиньтеся!? Бо цей ваш шанс останній!?
Мій прийде день, я кину олівець,
Щоби здійснити суд і покарання,
Щоб ви відчули лють наших сердець.
Очистяться лани і пасовища.
Весь час ви сіяли, а Я ваш буду жнець!
З Землі Святої приберемо козлищїв,
До того, як зведуть все нанівець.
Що Вам відповісти на коментар? Чи Ви мені про «народ» «днрии» віщаєте.
Помиляєтесь, дуже помиляєтесь. Навпаки «інстинкт», як Ви сміли висловитись,
державності і самозбереження українців на висоті і на пристойному рівні, якщо би ні то ніхто би з нас і не воював би і не йшли на смерть юні хлопчики проти окупантів і дикунів в людський подобі. Дійсно, щоби Україна не втратила остаточно НЕЗАЛЕЖНІСТЬ і не стала помойкою «кровавого
руського мира» сьогодні весь народ допомагає фронту чим може.
А кроваву бойню спровокували, як раз націоналістичні диверсійні організації в спецслужби ворога всередині України спочатку на Майдані, а потім на Сході країни. А вірш я написав не для «сепарів», щоби вони обсмакували мої особисті погляди, а з метою, можливо, збудити відчуття тої величезної відповідальності перед країною і суспільством, яке вони – влада – на себе взяли.
Шановний Костянтине, ви праві на всі 1000%!!! Інстинкти у тварин, а в українців - гідність, честь, свідомість та любов до свого краю. На жаль, поки не у всіх, але ми рухаємось в правильному напрямку!!!
