Розгойдуєш мій човен без весла
у морі що відкритому з емоцій.
і як пливсти без ніжного тепла
коли забрав собою моє сонце.
розгойдуєш повільно, темна ніч.
така густа, немов терпке повидло.
запитую укотре, в чому річ
а ніч мовчить казати вже набридло...
як вирватись за світлий горизонт,
де мрії ніжно сонце обіймають?
так хочеться до болю, мій ескорт,
мій океан в зневірі не зникає...
розгойдуєш мій човен без весла,
у морі що відкритому... чекаю...
те рідне сонце з дотиків й тепла,
що ще моє, яке я так кохаю...
Спасибі!
