Коли наближалася дата й ставала дошкульною спека,
Вона купувала asti, бо не любила prosecco,
А поки напій холонув, і день вигравав у сопілку,
Збирала в саду полуницю в глибоку квітчасту тарілку.
А згодом був душ, чи ванна. Та то вже, звичайно, під настрій.
Розчісувала волосся, шукала прикраси найкращі,
І сукню вдягала міді, обшиту блискучими стразами,
Взуття на високих підборах, ніби хотіла тим вразити.
Виймала свічки, скатертину - в'язану, бавовняну,
На стіл розкладала: квіти у вазах, кришталь, порцеляну.
Дивилася на порожній стілець за столом навпроти,
І трохи змагалася з корком, бо ж треба його побороти.
А в час, як в прозорій шибці з'являлась цитринова повня,
Бокал кришталевий, довгий ігристим собі наповнювала.
І поки холодне asti пінилось у бокалі,
Думками летіла у небо, а може летіла і далі.
У зорянім сяйві світилось на сукні каміння і перли
Бач, куплені так віддавна, а служать їй дотепер ще.
Гойдалась на зоряних променях, зорі вплітала у коси...
Вітрильник небесний у мріях неспішно її відносив
В рожеву країну казкову, де немає ні сліз, ні тривоги,
Де ходять слухняні пегаси і білі єдинороги,
Ростуть орхідеї, літають метелики і колібрі,
Де музи із добрим серцем живуть, бо комусь потрібні.
Та в час, як на землю безмовно спадала срібляста роса,
Вона поверталась додому з сузір'я Великого Пса,
Знімала крила, бо люди віддавна не люблять крилатих,
І вже понад ранок лягала у ліжко холодне спати.
28.05.2024 р.
23:32