Тремтить сльозою зболена душа,
Коли синів поранених я бачу,
А поряд побратими в бій спішать…
Як кров синівську ворогу пробачить?!
Закрить несила очі на війну
Й змиритися із цим не маю сили,
Хоч дух бійців міцніший за броню,
Проймає біль, чом ворога впустили
У український, рідний нам Донбас,
Скалічили там землі, люд і душі,
Чом москалі ненавидять так нас,
Народ російський чом війни не тушить?
А головний палій сидить в Кремлі
Ні, не болять йому ніякі жертви,
Тут справа не в донбасівській землі,
За котру мусять наші діти вмерти.
«Він – вовк, він – пан», – згадаєте мені,
Та час вовків минув, лишивши болі…
Чом люди знову гинуть у війні?
Тільки тому, що шлях веде до волі?
Війна і кров, свобода і любов –
Усе змішалось у житті сьогодні,
Та з нами Правда і великий Бог,
І до землі палка любов, народна!
20.08.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
"Як кров синівську ворогу пробачить?!"
Доки не пробачимо один одному, українець українцю, Ганно, війна не закінчиться на радість справжнім ворогам, які підливають олії в цю ворожнечу і не хочуть миру.
Невипадково маємо пісню: "Боже Великий, єдиний..."
