Я танцюю танець зірок,
що усипають кратери твоїх гордощів,
п'яно і ревно
заливаю сміхом
висохлі вулкани почуттів.
Танцюй зі мною,
бо інакше ревнивий космос
вигризе з нас веселощі
і сплюне кісточки
у миску чорної діри.
Вистукуй ногами ритм розбитих сердець
що метеоритним дощем
усипають цілковиту тишу між нами,
наскрізні рани залишаючи у грудях;
руки задирай якомога вище
щоб розчинитись в радіації сонця
й попелом стекти у марсове відчуження.
Вони кажуть,
що усе закінчується,
я кажу
що у космосі нікого не чути;
вони кажуть
змирись і йди далі
але вихор чумацького шляху
зруйнував сонячну систему довіри.
Наші особистості — це сон,
котрий зануди намагаються тлумачити
сонником з кіоску:
назавжди зостаємось
тільки маревом справжності,
тож *** усе,
бо в цій тиші нічого немає ваги
окрім твого веселого танцю.