Перечитую знову і знову
прокручую сцени
у своїй голові
це наче дивитись кіно
де сценарій міняється
кожного наступного перегляду.
Слова і слова
знову і знову
про те як тобі жаль
що я не такий як треба
про те як потрібно мінятись
про те що я хоч раз
бодай щось
зробив для тебе
про те що я хоч раз
змінився під тебе
про те що досить уже
мінятись під мене
мені тебе жаль
раніше ти був сильним
тепер же
ні
Прокручую плівку
й вона ріже мозок
і серце
гострими краями
прокручую життя
уперед уперед
але сплутав стрілки
й тілом продовжую існувати
але насправді
стагную в тобі.
Колись мене рятували тільки дві речі:
ти і література
тепер ви обидві
лиш тіні
минулої величі.
Не можу припинити
ці перегони думок
чому так боляче
чому цей фільм продовжує сміятись із мене
я уже не знаю
де ілюзія
де правда
куди я сам себе привів
і чому тут так чорно і пусто
й усі відчуття так гостро болять
але при тому
такі далекі
незрозумілі
іграшкові
несерйозні
непотрібні
непотріб
усі мої почуття
що тобі розкривав
наприкінці нашого шляху.
Після розставань я завжди відчуваю себе непотребом,
бо що б не робив, це завжди було для когось
я не можу існувати, якщо немає для кого
я не можу творити
якщо це просто крик в пустоту
дайте мені причину жити
ніхто не врятує мене
окрім мене самого
але просто зможе бути поруч
і цим зробить більше
аніж потрібно.
Я ніколи не умів злитись на тебе довго
не зважаючи ні на що
час немов бритва
зрізає весь непотріб
і щодо тебе
лезо часу завжди було нагострене
так люблю нищити
дивитись як палає світ
але в моїх руїнах уже не зосталось нічого
лиш пошматоване серце
на краю стола лежить.
я ніколи не брехав
щодо усього що відчував до тебе
і хоч усі слова більше нічого не означають
як і вірші що присвячував тобі
я не знаю іншого способу
дати тобі розуміння
більше не пишу білим по чорному
бо це був твій подарунок
чорний блокнот
куди я записував усе безумство
для тебе
пишу так як писав до твоїх подарунків
до поцілунків
й криків шепотом у ніч
розбитий
пустий
не маю нічого окрім збитого крику
й пісень
що раз за разом
отруюють простір навколо мене
отруюють нашу із тобою переписку
котру
Перечитую знову і знову
прокручую сцени
у своїй голові
це наче дивитись кіно
в якому відтінок кожного повідомлення
міняється за кожного перегляду.
віддай мені пульт від моєї свідомості
віддай мені моє життя
віддай мені протиотруту від себе
я більше не можу
знову і знову
спостерігати
як за тобою
зачиняються двері КПП.
