P.S. Without a soul my spirit sleeping somewhere cold Until you find it there and lead it back home
У неї німіли пальці, у неї німіли руки. Так само, як німіють зуби, під час наркозу. Вона його чекала, вже друге літо залита ромом. Як наркомани чекають на свою дозу. Вона його благала її обняти і врятувати від всіх кошмарів. Та він її не чув й не слухав. А їй було нестерпно його кохати. І не просила себе кохати і не просила себе прощати. Просто мовчки себе вбивала. Підпалювала міста й підривала будинки, щоб він ще чув та бачив, як вона існувала. Любила «Chanel» та читала Ремарка. Ламала його міцні папіроси. Любила кардамон, виноград та м’яту, а ще смачні абрикоси.
Вона йому шипіла, йому кричала, що помирала. Стукала в двері, дряпала вікна. Та все ж кохала,його кохала. Він думав грала. На нервах грала.
Тепер вона тут. Ти подаси на неї до суду. Ти стиратимеш її свідомість своєю жорстокістю, під час її зривів/надривів/розривів. Продаси її дияволу за гривень так двісті, чи може навіть триста. Ти будеш збирати всі рими, що вона тобі дарувала на даху п’ятиповерхівки, звідки летять автівки, вдаряються об зірки, там продають квитки на її нервове шоу ,де вона в головній ролі ідіотки, п’є антибіотики і говорить про те, як ти після тригодинної еротики розповідав їй, як приймаєш наркотики (хоча ти наче християнин і ходиш до церкви у Вербну неділю святити котики).
І от тепер, коли вона йде по даху і щось нервово тобі говорить в трубку. Ти мовчиш і чути тільки гавкіт байдужості/чужості. В неї розриваються нервові артерії. І жодні критерії не допоможуть врятувати від падіння її імперії, чи то навіть її самої. Може припиниш із нею двобої, навчиш її вчасно лягати спати, на кінчиках своїх долонь засинати. Бо їй несила більше кричати, і навіть кохати більше несила.