Нікому не потрібні і самотні.
Ці білі квіти в мертвому дворі.
Хатина похилилася від вітру.
Дерева не обрізані.Старі.
Колись тут люди жили і садили.
Ці білі квіти у своїм саду.
Та мов лелеки діти розлетілись.
Мов спомин білі квіти в квітнику.
Не повернулись діти.Крила обламали.
І стали жити в місті без жури.
Батьки старенькі довго виглядали.
Чекали чи повернуться вони.
Не дочекались.Тихо повмирали.
І заросла садиба бур"яном.
Криниця почорніла і відерце
маленьке,ще з дитинства,під вікном.
Нікому не потрібні і самотні.
Ці білі квіти в мертвому саду.
Їх бур"яни немов кліщами душать.
Вони ж чекають теплого дощу.