Ми втрачаєм сина, Україно.
Ми втрачаєм те,що біля серця.
Чом судилось нам свою дитину
Відправляти знову у безсмертя.
Ми втрачаєм рід, втрачаєм волю,
Все що заставляє просто жити.
Тих, що перші взяли в руки зброю,
Щоби краи свіи ріднии боронити.
Україно, тебе нищать всюди,
Волю випікають до нестерпних ран.
Тягнуть у багнюку орки- дикі люди.
Повернути хочуть до рабів у стан.
Де покірно голови до багна схиляють,
Де піднятись важко- нагаика свистить.
Де поля не дихають- повітря втрачають,
Де давно забули, як світло горить.
Доле, моя доле, ти крильми багата,
Ти літаєш всюди, де річка тече.
Україну ,просто, нічим не зламати.
Бо козацька воля ніколи не вмре..
Бо козацькі діти родяться щороку.
Україну рідну держать на руках.
Піднімають високо в далечінь широку,
Щоб не була немічна у чужих ногах.
Схаменіться ,люди, бережіть дубочки,
Ті що насадили в рідному краю.
Розкриваите серце, хаи пливуть віночки
В безтурботну , вільну країну мою.
