Ти мій маяк в часи ці хмурі,
Освітлюєш мій шлях посеред бурі,
В яку потрапив в роспачі поволі,
Через відсутність сили волі.
Ти стала острівцем мого покою,
Посеред океану мого болю.
Й віддавши свій солодкий поцілунок,
Зробила цим безцінний подарунок.
Ти повернула до життя мою надію,
Все те у що наївно й щиро знову я повірю.
Лиш біля тебе відтепер палаю,
Вогнем яким для тебе я зрогаю.
Лиш посмішка твоя та чисті й світлі очі,
Це те про що крізь сни свої шепочу...
Коли твої обійми ніжні відчуваю,
Немов як птаха в небо поринаю.
Й на крилах подарованих тобою,
Я відчуваю щедрий дар своєї долі.
Жагу свою невзмозі описати,
Як хочется до себе міцно пригорнувши,
Не зупиняючись тебе у шию цілувати,
Й всю ніч полоні пристрасті палати.
І після вечорів проведених з тобою,
Пізнав себе й прийняв цю долю...