До заручин я на Росі росла,
іменуюсь Україною,
нареченою у Кия була
і вірною, і єдиною.
Діва-мати – то хрещена моя.
У Дніпрі і я хрестилася,
а на Січі гартувалася
і волею окропилася.
Віру-правду захищала одна,
не одного мала ворога.
І хоча моя броня не міцна,
а орда платила дорого.
Мала я і воєвод, і князів,
та царями розпиналася,
і мій Київ од навали горів,
поки сили набиралася.
А гетьмани спокушали мене
і ризами, і турботою...
І ясніло моє небо ясне
голубою позолотою.
Частувала воріженьків своїх,
научена і одурена...
В Конотопі напувала я їх
за кровавицю Батурина.
Не всі воли мають ясла свої.
Не всі вівці окотилися.
Убивали мене гості мої...
Удовою залишилася.
Та рятують мої діти мене
і лихе не пам’ятається,
і Америка іще пом’яне,
а Європа ще покається.
..............................................
Не всі люди мають хати свої,
не всі діти народилися.
Ой любили мене гості мої,
поки Богу я молилася.
Та ніколи не загину я,
хоч і досі є ще зрадники.
Іменують берегинею,
бо сини мої – не пасинки.
Тема глобальна, Ігоре! Гарно, що ти її піднімаєш. Що країна Рош (Русь) від Росі пішла - аитання спірне (Глянь у історикі)... Але то пусте! Все одно - легенда... Зловживаєш дієслівними римами... Так писали "билинні" сусіди))) Молодець! :