Дрімають гори підоперши небо,
Та нам з Тобою, любий, не до сну.
Нам так багато вирішити треба.
Аби зустріти зоряну весну.
Пройти сніги, негоду, заметілі.
Щоб не зморозить щирі почуття.
Знайти дорогу і дійти до цілі
Що довжиною у ціле життя.
Щоб почуттям цвісти і проростати,
І не збагнути. де б мав бути край…?
В обіймах одне одного тримати.
Й відчути – це і є насправді Рай.
Блакитне небо і трава шовкова,
Вода джерельна, поле, ліс, яри.
Пісенна, щира солов»їна мова,
І сонце, що видніє з - за гори.
09.07.2019 р
думки мають силу
я щойно подумав а де ж Валентина зі своїми чуттєвими рядками
і ось новий вірш про те як не дрімає ЛГ в своїх стансах про сонні гори
моє шанування
Чудова Ваша лірика! Гарна, ніжна, гаряча! 
