Народе, народе, ти ніби сліпий –
Не бачиш, чи бачить не хочеш,
Не всі тобі віддані й вірні сини́,
Вітчизна комусь, комусь – гроші.
Хтось голову юну на фронті кладе,
Вмирає у серці з тобою,
А хтось з ворогами торгівлю веде,
Занапастивши цим волю…
Народе, народе, між тебе б’є клин
Твій ворог твоїми ж руками,
Своєї землі нерозумний ти син,
Не став ти єдиним з роками…
Зболіле питання всім душу гнітить:
Чому не по правді ведеться?
Нам, скіфів нащадкам у радості б жить,
Та нація в горі лиш б’ється…
То царське кріпацтво гнітило колись,
Прийшло за ним рабство колгоспне,
Забрали усе, обізвав «куркулі»,
Посіяли голод нато́мість…
Занадто багато нам випало бід
І всі вони не випадкові,
Коли розколовся наш київський рід,
Тоді вже розбилась основа…
Як син проти батька лукаво пішов,
Війною пішов брат на брата,
Відто́ді і горе у нас почалось –
Жадоба, нена́висть і зрада…
Якби ж безтолкові князе́ві сини
Триматися ра́зом зуміли,
В могутній країні сьогодні б жили,
І предків примножили б сили…
01.07.20
Гарний вірш, пронизаний болем. Дякую.
Якби мати знала в обличчя синів,
То зради би не вібулося,
Край неба би сонцем і миром яснів,
Тяжіло би в полі колосся.
Та сталось не так в Україні моїй:
Чужі з булавою і в кріслах,
Кишені-офшори набили свої,
А цвіт у війні гине, звісно.
Дякую від всього серця, люба пані Ганно, за такий розкішний відгук. Він тягне просто на самостійний вірш. Захоплююсь Вашими творами і пишаюсь, що заглянули до мене. Нехай Вам Бог дарує наснаги, сил, оптимізму і натхнення на нові шедеври, прославляючи нашу Україну і нашу рідну мову.
Так, Катрусю, через багато віків, читаючи історію нашого народу, розумієш першопричину наших бід і невдач. А вона насправді проста, як правда. Це РОЗБРАТ. Це явище можна пояснити, але, але важко погодитися з цим. Мабудь тоді вже набув певного значення вислів «Моя хата скраю»... Не було державницького мислення тоді, і зараз його немає...
Катрусю, дякую за відгук.