Напомацки у вечірній тіні,
Пишуться вірші по папері темно-білім,
І хочеться писати про те як сильно шкода
І як хотілось б попри все бути поряд.
Про те як кляну свою долю,
Що картаюсь за кожну провину,
Про те як болить ця совість
Про котру ніколи не напишу.
Про те, як кроїться душа у слові
І як відповіді несуть одну жорстокість.
Про довіру, що без смерті може вбити
Про правду в котру іноді і сам не вірю.
Хочеться ж писати про щастя,
Про природу і хороші моменти.
А пишу про вогонь і війни,
Про руїни, скверну і лицемір'я.
І ось, на листку паперу
Пишеться і дим, і попіл.
Немов тінню нічної тиші
Болить незвіданий пробіл ...
