З неосяжності, прекрасного в житті.
Вони обрали: - Кривду, обман, насмішку.
З незнанності милосердних меж,
Вони добувають собі радощі й втіху!
Там, ласкаво, бідняка обрахували.
А там: " - В зростаючім благополуччі
Іншим до горя ланцюги зкували."
І тут і там, знадобились, голови вмілі!
Казали скромно: - Це просто «допомога».
Горе й біль кричить в гідності людини,
А мерзота вдоволено йде внад по нею
І осторонь, розраховано, все розуміє…
Там у безчесті хтось іншого обмовив
Каже, це я зробив, це я всього досяг!
Не приклавши навіть малих зусиль,
Буде отримувати тисячу шан.
А там ходять «мужі» розслаблено,
Між тут і там нерішуче хитаються,
Перед небезпекою ганебно тікають,
З підлою відвагою голосно ниють!
А там за хліб голодних побили.
Ті що фургони: “- захотіли? І вкрали!”
Владнуючи над їх головними потребами
Муштрували їм витримку та благо.
Іж так жахливим було те дійство,
Що ж бачили усі довкола!
І всі такі чесні, благородні, мужні!
Підло мовчали… Легкодухо співчували..
Безлика милість сміється звідусіль,
Зневажливо обшіптуючи правду...
Лицемірно підлаштується під владу,
Усюди нестиме плазуючу ваду…
Затуманені несуть оту одуру,
Плазуючі зрошують - за плату,
Слабкі вдягаються в презирство.
Усі ходять у виразках смердючих!
Яка ж незносно глибока відраза…
Великі скасовують пекло,
Всі плескають «УРА» - навстоячки!
Ритуалу «звіра»! - СОБІ! - «святому ідеалу»...
