(із циклу
«Листки відривного календаря»)
____З невидимого фронту
« Майже сонети
на сучасні сюжети...»
Усмішка
Минає все, що пролітає мимо,
і думається іноді, – невже
не бачать люди зрячими очима
полуду, типу зе й опезеже.
Не урятують солодощі диму
московії і не убереже
нікого ані капище чуже,
ані своє... бодай неопалиме.
Але і нині, нібито, свої
веселуни і клоуни-злодії,
що милять лижі у чужі краї –
це пасинки печальної повії,
що виливали відрами помиї
на посивілу голову її.
Із видимого екрану
« Історія потребує випробувань...»
Посмішка
Така пора, коли пора уже
судити ще учора несудиме,
історія повторює сюжет,
як виживати у холодну зиму.
Дивитися на голе негліже
і видіти опудала режиму
а заодно, як публіка ірже
на кутні із оскалами новими.
І це тоді, як я одна стою
серед зими на самому краю,
куди уже націлені ракети
на горе люду, що піде у лету,
а може, і на голову мою,
аби уже не снилися сонети.
