І знову весна, скоро бузьки
Прилетять додому залюбки.
Я почав цей віршик з перетруски,
Щоб в одно не злилися думки.
Щоб вони окремо, як на крилах
Осідали на листок в рядки:
Земле моя рідна, сонячні вітрила –
Життєдайні милі початки.
Скоро забуяє все навколо,
Набубнявіють дерев бруньки
І зелена травка встелиться шовково
Килимком під ноги на стежки.
Жаль, що десь на півдні України
Розрощені житла у небо кричать…
І гнізда лелечі також у руїнах –
Війни москальської чорна печать .
Вони скоренько побудують гнізда
І до Осені дітки у них зростуть…
А люди? Що людям робити,
Коли ще війна і гармати ревуть..?
Але є надія і нас не скорити
Війська ЗСУ цю орду розіб’ють!
10.03.24р.
