Шепотом у траві, шелестом – у гіллі,
Рими, що ледь живі, сіються у ріллі,
І проростає день, світлий, але німий,
Таїнством одкровень, сонцем серед пітьми.
Сходить моя печаль пагонами добра.
Бог мій створив вуаль вмить – із твого ребра,
Бачиш очима світ, ловиш губами вдих,
Мій оксамит ланіт прагне торкань твоїх…
Тягнеться крізь туман, манить теплом осель
Наш мовчазний роман, милий мій менестрель…
Збур зорепад надій, смуток в душі спини!...
Хай на картині мрій зникне мазок вини,
Хай розпочне політ пісня – серед пітьми
Про незбагненний світ, той, що створили ми,
Шелестом – у гілках, шепотом – у вірші́,
Ніжністю у руках, трепетом – у душі…
26.10.2024
