lД.W
У руках порцелянова форма,
На вустах сонна пристрасть:
"Зігрій!"
Прокидаються з сну понад норми
М'ята і Звіробій.
Й догори -візерунчастим жаром,
І під стелю,і шепіт:
"Р-р-разом!"
А на килим-розхристана пара,
П'ють із літнім присмаком сон.
Сон із присмаком "влітку",
З післясмаком " заснув".
А за шибкою-брили
Зими.
Палкий трунок м'який півжиття сколихнув,
Напівщастя на прізвище "МИ".
півобійми і чай,Господи,пробачай!
Ніжно зболено і надтаємно,
Але певно - долоні в вогонь!
Пригорнутись,щоби ледь приємно
Калатання тепла з-під долонь...
Прикіпивши очима до рум'яного дива,
До її молодого лиця,
Він подумає (Тихо!):
"Найрідніша,до лиха!
більш такої нема ,як оця..."
Вона мовчки встає,увесь світ віддає,
(Бо навіщо АЖ світ для митця?!)
І їх руки бліді,що раділи в труді,
на віки -до грудей,де в криницях ідей
Навзаєм
шаленіють
серця.