На годиннику пробило 10 годину.
Коридори безлюдні.Навкруги тиша,тільки серце якось войовничо билось у грудях,здавалося цей звук ще більше нагадував про плинність часу,про життя.Життя,яке б віддала будь-коли заради ***.
Рахувала секунди,хвилини,..лампочки на стелі,вікна,двері,ніжки стільців,листочки на деревах...Змушувала себе думати про буденне,інше,але в голові був туман,усе перемішалось;хвилювання чим далі,то все гірше брало під опіку.Страх заполонив уже давно.
За вікном під дощем "билася на вітру " сіренька пташка,її маленькі крильця невзмозі впоратися з погодніми умовами.Пручалася,але все-одно летіла,летіла,щоб сховатися.І нарешті знайшла потрібне місце,сіла на сусідній балкон.Слава Богу,хоч комусь є добро.На мить відволікла увагу червона машина,що промчала по вулиці,та зразу ж погляд запав на сіреньку.Що таке?Кішка зловила.Щоб якось налякати,відвести погляд ,жінка почала стукати руками у шибку,намагалася відкрити вікно,але було вже пізно.Кішку не злякали стуки,вона хотіла їсти.Щось раптом впало в середині,вона заплакала:гіркі сльози полилися рікою.Вагомої причини не знала - чи за пташкою чи за ***?
Думки,не просячи дозволу,полізли у зболілу голову:"А якщо...якщо...якщо помре?Як...я...,що буде?"Наче лихоманка вкрила все тіло і вона затряслася від моторошного напливу.Вже навіть не намагалась дослухатися,що там(в операційній)відбувається?
Якимсь дивним став її погляд - вона не відчувала себе Кимось.
Сльози ще й досі текли,але начебто кудись зникали напівдорозі:висихали і не омивали бліде обличчя.
12 година.Кожен удар нібито бив її ножем у спину.А вона й далі чекала.І це чекання вбивало,навіть сон не брав,вона просто сиділа й чекала.Рахувала,перебирала ногами,ходила,молилася.
Дощ закінчився,вщухла буря і якось легко стало на душі.
12:45.Тихо відкрилися двері,вийшла медсестра.З ірвавшись на ноги підбігла:
- Як все пройшло?
- Зараз вийде лікар,не хвилюйтеся!-не кваплячись сказала жінка і пішла.
Зразу після неї з операційної вийшов лікар.Вона не змога нічого промовити,її погляд сам задав питання,очі хотіли знати відповідь.А хірург все бачив,подивився на неї й сказав:
- Він живий! Операція була надзвичайно складна,як я уже говорив шансів мінімум,але він впорався,все страшне позаду,не хвилюйтеся,краще їдьте додому та відпочивайте.
"Він живий!"наче грім це вбилось їй в голову і більше нічого не чула,це було найголовніше.Бог почув її молитви.Ноги підкосились і вона начебто повалилася на стілець,щоб сісти.Ще довго була в дивній ейфорії - він живий!
ID:
202844
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.07.2010 19:23:27
© дата внесення змiн: 01.03.2015 15:31:26
автор: Ірина Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
