Ролі не обирають, вибір – більш принциповий:
Сцена – або життя, й ті, що обрали перше,
Грають, ніби живуть, а у фіналі вмерши,
Змивають вишневі плями з костюмів і грають знову.
Вся влада – у режисера, й коли він кричить «не вірю!»,
Актори падають на кін, обібрані ним до нитки,–
В дію вступають інші – слова виходять з ужитку –
Драма змінює драму – сонце в зеніті, в надірі…
Це – театральна вічність, в картинах і мізансценах.
Репертуар добротний, добро скрізь перемагає.
Маєте дар? Давайте! Гратимете у «Раї»,
Ось монолог Адама, яблуко ще зелене.
Слухаю, починайте: «Дизентерія» – і далі...
Що за самодіяльність? Тут вам театр, шановний!
Ви що, з Альфа Центавра? Так у нас таких повно.
Ось вам пакетик поп-корну, ваше місце – у залі.
Будете аплодувати, щиро й багатолюдно.
Зірки це дуже цінують, тож, ваша роль – центральна.
Сповнилися пишання? Вічність у нас – те-ат-раль-на,–
Краще запам’ятайте, завтра почнемо «Будні».
