Коли Земля була в огні,
І океан шумливо груди
Здіймав в гарячці,
й кари люди
Шукали смертної,
й усюди
Пекельний вітер скаженів,–
В земних долонях та вода,
Цвіла і тепла, пам’ятаєш,
Й дванадцять зерен – божих таїнств,
Пустивших кільчики, бодай,
Усе ще тільки починалось...
Як ми полили їх, згадай,
Слізьми і кров’ю, причастивши
Нове минулим, вічній тиші
Лишаючи тіла...
Була
Пора безумства й божевілля,
І зорі падали незрілі,
І сонце оком підозрілим
Дивилось на людський покон,
А ті все – на кін, все: закон,
Любов,
ненависть,
світ,
святині
Бозна якого божества,–
Лиш нам світила Матір Сва,
Що нас озорює і нині…
Такий був час –
Тим світом сказ
Опанував. Не в нашій силі
Було змінити хід світил –
Ми ж мали тисячі світів
В собі, й Землі осатанілій
Тяжіння, щоб вклонити нас,
Було замало.
Наші крила –
Легені духу, й горній злет,
Як друге дихання, відкрили.
Та поміж тисячів планет
Лише Земля життєву силу
Таїла у собі...
Кому ж,
Коли не нам, було вклонитись,
Сивини хмар, небесний ситець,
Веснянки шляхових калюж,
Натруджені зап’ястя китиць
Зігрити жаром наших душ,
Її, як неньку, охопити
І – не з щитом чи на щиті –
В любові, вірі й доброті
Щитом їй стать від залпів зла!
Та заповзла
В свята святих змія руїни,
Й такої не було країни,
В якій до скону й забуття
Не довела б людей.
Прийде
Доба, коли життя
Все переборе, й смерть забудуть,
Але ж для цього мали люди
У пеклі вижить в ті часи.
Їм бракувало справжніх сил,
Щоб протиставити їх тліну
І врятуватись від загину
Та розпаду душі.
Лишивсь
Лиш страх,
І нікому напружить жили,
Й навкруг лиш батьківські могили
Ховали дух – не тільки прах...
І дух воскрес!
Земля зітхнула.
І нам з її святих небес
Усе спотворене минуле
Явилося в ясі.
Красі
І Правді сморід Смерті –
Мов зелені – вуглець.
Ні, не живі, а саме мертві
Поклали їй кінець!
Наш Бог, наш Род в ожилих жертвах
Злодійства і брехні
Судив скрижалями безсмертя.
Усіх своїх дітей пожерти –
Був вирок Сатані!
...І Час минув, бо він – минущий,
Тут, на оновленій Землі,
Завжди цвіте Любов чимдужче,
Й благословенні райські кущі –
То й є жита з її полів.
Мій друже! Жити нам на волі,
Творити радісних пісень,
Дивись: на хорсовім престолі –
Довічний день!
ID:
235110
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.01.2011 01:33:52
© дата внесення змiн: 16.01.2011 01:35:01
автор: Богдан Ант
Вкажіть причину вашої скарги
|
wow! I like it very much! In the same vein, I decided to finish the prayer of Quasimodo yesterday, very similar theme, from Notre-Dame de Paris
таке враження, що вірш написано про Содом і Гомору 
