Кадилами окурені
До сказу й забуття,
По зорях, мов по курінях,
Сидять творці життя.
Хто творить, хто утворює,
Хто просто витворя,–
Вигадують історії
До Тори й тропаря.
Один віщує істини,
А інший просто звик,–
Кропаючи епістули,
Гортають Книгу книг.
Латина чи кирилиця –
Вже й дух її пожовк.
Тим падлом не поживиться
Поет, самотній вовк.
Зігріє душу лиш зола
Зотлілих сторінок.
Розсудить Бог добра і зла,
Хто агнець, а хто вовк…
Поет відкрив підспідок – і
Гуде довкіл, дзвенить!
Пішли по світу іноки,
Поету ж – ненасить.
Спитав у музи, грації,
Знасилував перо,
Зтривожив душу – хватця їй! –
Й поставив на зеро!
Й в одній з систем у Всесвіті –
До біса тих систем! –
Не той бог-син одесну сів,
Й упився в Римі Рем,
Уздрів, що над всіма – Сіон:
Константинополь, Рим,
Москву і навіть Вашінгтон
Родив Єрусалим!
І ось, у Відні – султанат,
Комуна – у Москві,
Мамай пішов на Петроград –
Прийшов же до Луї,
Колумба вигадав ковбой…
Закляк коловорот.
Під тином розгляда «Плейбой»
Їх тамошній Ерот.
…Пустеля. Книга догоря.
Сидить поет чи мрець.
Остання мерехтить зоря,
Останній папірець…