Снігами замело твою любов,
Та сонця зайчик, що живе в душі,
Мене все просить, щоб спитала знов:
Як ти живеш, що робиш, напиши...
Не за минуле я тебе питаю -
Як справи, як здоров`я, як сім`я?
Тому, що в юності було між нами
Тепер вже не придумаєш ім`я.
Померкло, відійшло, навік відквітло,
Вже не сплетеш весняного вінка
Із спогадів, хоч навіть самих світлих,-
Все далі їх несе життя ріка.
Тож, друже, напиши у час дозвілля,
Хоч душу смутком не стривожеш знов,
Та прийде в сон ще Снігова царівна -
Забута нами в юності любов.
Нестримна, чудотворна сила,
З небес примарного вогню,
Кидає легко душу й тіло
В глибоку, росяну стерню.
І там в краплинках росянистих,
З’єднавши душі залюбки,
Кохання шорстке, золотисте,
Злітає в зоряні думки.
Надія Гуржій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В обране! Дуже близьке мені...
