Сиділи якось на пісочку біля моря два товариша Славко та Максим. Поряд Наталочка, молодша сестричка Максима, ловила крабиків маленьким рожевим сачком.
– Уф-ф-ф… спека… морозива б з’їсти, – каже Славко.
– Ага, – підтакує Максим, – і я морозива хочу.
– Шкода, що морозива тут ніде купити – жодного магазину, але як тут гарно! Недарма нас батьки на надувному човні сюди півгодини переплавляли. Тут людей зовсім немає, як на безлюдному острові!
– А ось і морозиво, – почувся поряд голос малої Наталочки, – пригощайтеся.
– Ух ти! Де це ти морозиво примудрилася дістати? – здивувалися хлопці.
– Мене рибка пригостила. Золотенька така. Я цю рибку сачком випадково упіймала. Рибка попросила відпустити її назад у море…
– І ти просто так відпустила золоту рибку? – здивувався Максим.
– Ага. Рибка ж виповнила моє бажання, от я її і відпустила.
– Ну ти, мала, даєш! Золота рибка, вона ж три бажання може виконати! А ти тільки морозиво побажала…
– Ага, я побажала щоб з’явилося морозиво! Тричі!
