В’яжу я долю – вдень, щоночі
Творю узор свого життя.
Дивлюсь як меншає клубочок
Відведених років буття.
І бачу всі помилки в праці,
І знаю, що і як змінить:
Стягнуть з прутка, за нитку взяться –
І оті хиби розпустить.
Набрати знову на пруточки
Петлі минулого – в сувій,
І всі наступні вже деньочки
Довершувати виріб свій.
Але буття вже не покращить:
Усе, що з’язане раніш,
Не розпускається (аж плачу!),
А тільки рветься все сильніш.
Таццяна Дзям'янава
Вяжу свой лёс...
Вяжу свой лёс – штодня, штоночы
Ствараю ўзор свайго жыцця.
Гляджу, як меншае клубочак –
Гадоў адведзеных працяг.
І бачу ўсе памылкі ў працы,
І знаю, што і як змяніць:
Сцягнуць з прутка, за нітку ўзяцца --
І тыя хібы распусціць;
Набраць нанова на пруточкі
Былога петлі – у сувой –
І ўсе апошнія дзянёчкі
Удасканальваць выраб свой.
Але быццё не перайначыць:
Усё, што звязана раней,
Не распускаецца (аж плачу!),
А толькі рвецца ўсё мацней.
