Я люблю цю країну.
Бо в іншій я була би щаслива.
Бо в іншій я б сіла на шию
І до смерті харилась наживо.
В цій країні я глибоко поранена.
Я признаватимусь в цих ранах кожному мальчіку в діамантах і з мандатом. На, сука, на... піддих тобі.
І знаю, що є ще більш ранені. І нема межі злобі і підлості,
Хоча ВИ ОСОБИСТО про це не знаєте,
я шепочу вам, у півсвідомості,
це є.
це є.
це є.
в цій країні це є.
Вбивають тихо і безкорисно. Ґвалтують. Знімаються.
Кожен день давлять податками і законами. А ми тулімося в маршрутках, трясімо кулачками на кухнях, запихаючись серіалами, пошираючи ток-шоу всебудедобре, (нінебуде, миваспобалуємапотімвиєбемокожногобанкамиідорогимилікамивідсутністюінсулінуіідітямиінвалідами). Ми підемо працювати на заводи, які вбиватимуть наших дітей. Ми будемо запихатися псевдомодою на псевдокультуру і псевдомистецтво.
А потім не спати на койці. Всіх нас посягне безсоння чи алкоголізм. Чи релігійна мара. Чи азартні ігри. Всі в щось вдаряться, аби не ДУМАТИ. це ж боляче. Це ж ніхто не робить.
- Вася, признайся, ти ж це робиш?
- Що роблю?
- Ну... думаєш... Вночі, певне, під одіялом. Стогнеш при цьому від задоволення, да?
- Во дибіл. *ніяковіючи-починаючи-думати* Йди до біса.
- А як це думати... Виділяється сіра речовина,да?
І тече сіра речовина по нашим вулицям, невикористана, нереалізована.
Я люблю свою країну. Бо тут діаманти дорогі на дорозі лежать, а їх всі називають *язиком хахлов* і носять на чолі біжутерію Азірова. Сміються, тішаться...
А давайте собі уявимо, що ми з Азіровими, Колісніченками, іншими ходимо щодень повсюди. Уявіть собі, спите, да, а вони коло ліжка стоять. Приємно? Або ви з ЗАГСу з коханим виходите - оппа - хто це в нас був свідком, Вікторе Федоровичу.
Чудово, нє?
