Посіви зерна
в його голові
напхані
паперовими зміями
він не біжить,
коли потрібно тікати
від зірок,
які світять
чорніше,
прекрасної ночі
вся ця темінь
всього на всього
вічний сум,
що поміститься
в жіночих очах
маленької
дівчинки
інвалідні колеса
місяця
зламані
давно,
наче
перила
черепа
розкроєного
ручного
звіра
якого забула накрити
ковдрою
добра
мама,
що зникла,
зникла
і назавжди
туман
осідлав
диких коней
хто пам’ятав
демонів,
що мали
очі
заплаканої Марії
той пам’яв
можливо
ангела,
що дружив
зі Спасителем,
ділився
з ним
всім
їжею
та наркотиками
але милий хлопець
з дивною
кольоровою шкірою
завжди відмовляв
собі в цьому
«Навіщо
Мені
Все
Це»,-
казав
він, -
«якщо я прийшов
сюди
усіх вчити як жити»
«Навіщо мені все це». -
казав знову він,-
"якщо я прийшов
сюди
помирати"
І ангел
сумував
разом
зі Спасителем
під
Музику,
від якої хотілось
помирати,
під Музику
від якої хотілось
продовжувати
жити
і вірити,
що не всі
в такому
гівні,
як наприклад
Спаситель
Дні чіплялись за ноги
єврейських дітлахів
і наче просили
не бити їх,
не виколювати ножами
їх очі,
не поливати спиртом
їх голови
та все намарно,
зникали
вони безслідно,
як і з’являлись,
і ніч панувала
на цих землях
частіше,
розкинувши
пишні
шатра
і день цей наближався,
коли мали
стратити
Спасителя,
за цей день він жодного разу
не посміхнувся,
все сидів
І слухав
ту сумну музику,
Що наче
Холодна
Вода
Розтікалась
По його горлянці
Він тихо повторював:
«Я прийшов
Навчати, -
Я навчив.
Я прийшов – помирати
Помирати? -
Але я не готовий
До цього»
Та зціпивши зуби
він мовчки
пішов
разом зі солдатами
одне
йому було
шкода
в цьому житті
що він не дослухав цю
музику
до кінця,
що він не зумів
від неї померти.