Хіба я хочу бути твоєю? Хіба я хочу чогось, що мені не належить? Втомлена чеканням, я лише хочу, щоб збулось. Хай здійсниться доля. Я обираю тебе, бо маю надію, що ти і є шлях. Та хіба я можу бачити шлях? Кричати в пустоту немає сенсу. Як чайка над хвилями в одній пісні з вітром... Ох, знали б ви, що їдять ці блискучі білосніжні чайки!.. До берега, чи до дна, чи до пункту призначення позначеного хрестиком на старій карті... Нехай збудеться. І ти будь. Збудься. Не забудься. Якщо тільки це можливо. Я так хочу тебе не забути, не загубити, не збайдужіти... Бо ти міг би і справді заповнити мою пустопорожнечу, хіба ні?.. Може я допишу трохи ще свого життя, і зможу вірити, що для тебе теж вистарчить місця. І коли щось відбувається, я теж відбуваюсь, - відбиваюсь як відображення і за течією мене несе, не спитавши хто я, і в кожному новому дзеркалі, по тихеньку, зміни стають все більш явними, до невпізнанності... Жити удаваним світом. Удавитися непомірно великим шматком життя? Хіба я хочу шмат пирога більше, ніж можу з'їсти? Збирати слова після опівночі і вити на повний місяць, і вити канати з ниток, витіювато заплітати речення, а все ж з присмаком зречення, приреченості, терпкості, терновоягідності, невинно-кривавості, непомітно, просто малюнок червоним, як крашанка... А ти хіба би прочитав мене колись? Хіба б зміг? І я закриваю очі в надії на те, що тобі не треба читати, бо ти побачиш і так. Що в тебе дар бачити напряму, крізь груди, крізь кості і шкіру і прямо до серця... Та хіба я знаю, чи може така надія бути не марною? Примарною, марою марення як зарево заграви відбивається в куточках очей та під повіками... Зміст не знайдено. І коли довго-довго відбиваються в тихому плесі ріки кам'яні аркові мости, то може з тих сотень відображень щось та залишиться? Імпресіоністичний подих кольору, спалах веселки... Та хіба мені треба більше?..
ID:
421610
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.04.2013 01:41:41
© дата внесення змiн: 29.04.2013 02:02:13
автор: Том`як Надія
Вкажіть причину вашої скарги
|
