Моя любове, я тобі не вірю!
Не раз лишав мене на самоті.
Був сум і сльози на моїм подвір'ї
коли поїхав у чужі краї.
Сміялись друзі, що знайшов там іншу,
та не хотілось вірить ні на мить,
як згадую, то навіть трохи смішно...
по-правді ж досі ще душа болить.
Тебе чекала довгих десять років
втомилась, тай пішла я під вінець
бо думала, що другий,кращий хлопець
покладе тим стражданням всім кінець...
Я помилилась...з нелюбом неможу
судить мене посміє тільки бог
неправі були люди,що казали
"Його любові вистачить на двох"
Ми розійшлись...а ти якраз вернувся
всі говорили, що зійдемось ми
та ні ж...куди мені до тебе?
Хатина власна, гроші і "понти"
Дівчата липнуть і малі й великі,
а друзів в тебе... "греблю хоч гати"
на мене подивився ти здалеку
і навіть не подумав підійти.
Був сміх і сльози в мене на подвір'ї,
як нагулявшись повернувся ти,
Моя любове, я тобі не вірю!
Іди! Мене ж назавжди відпусти!
Помітно,що те кохання дійсно нещасливе.І хай воно собі іде ! 
