Шкода всіх тих, хто вмер, не знаючи за кого,
Хто вірив в те, що щось змінити може.
І хай всім нам Всевишній допоможе
У грішному не бачити святого!
Я плачу знов, коли побачу труни,
Обліплені дружинами, батьками,
Землю укриту трупами-синами.
Бринять-болять душі моєї струни.
Жалію тих, хто смерті став обідом,
Хто не жадав цього, а, просто, якось вийшло.
В одній ми упряжі, хоча між нами дишло.
Страшно за тих, хто вчора звавсь сусідом.
Не Схід! Не Захід! Ми одна країна!
бандери! москалі! А це до чого?
Дай, Боже, в грішному не бачити святого!
Дай, Боже, вірити, що я іще людина!
Заздалегідь прошу пробачення за останній рядок твору у автора клубу, на жаль не пам'ятаю, кого саме. Фрази віршів майже тотожні - напевно тому, що думки збігаються. Це не плагіат.
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Вибачте, ця відповідь адресувалось не Вам. А Вам особисто - велике спасибі. Плутанина вийшла. Слова можуть бути не лише ніжні чи колючі, бувають ще й безглузді у повідомленнях. Ще раз дякую.
Дайте посилання на того автора, якщо це не таємниця
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чесно, не пам'ятаю, а так би з радістю й сама перечитала. Може, я помиляюся, і не такі вони вже й однакові. Я багато читаю творів інших авторів, напевно, й звідти трохи навіяло.