Сіро, зненацька розм’яклими кроками
Тихо підкралась зима,
В вічі вогнями – словами промоклими
Кинула жмуток письма
Запрограмовані фрази в письмі тому
Стогоном сіли в душі,
І простелились тасьмою в замкнутому
Колі на серці вірші.
В них сповідаюсь кому, ви вже знаєте,
Тій, хто мені усіх благ
Просить; від серця шматком відриває те,
Що б міг для мене лиш маг.
Жінка, звеличена текстами, одами,
В пісні, в казках, та вони
Мало сказали, бо вищими сходами
Треба Її піднести.
Сіро, не прохано, злісними кроками
Хутко прибігла зима,
Тут же шляхами важкими, промоклими
В поміч приходить Вона!
Мама – ось так йменували ангелики
Жінку – ясне почуття,
Їй же без суду до неба простелиться
Стежка у вічне життя!