писати стало легше ніж просто дихати
дихання перетворилось із потреби на звичку
що обпікає зсередини
завдає нестерпного болю
неначе вдихаєш зовсім не кисень
а щось вогненебезпечне
атакуючи горло
в легенях танцюючи вогниками
ця субстанція перетворює тебе на дракона кривавого
чи на виверження вулкану оскаженілого
чи на екскурсію в пекло оманливу
на яку ти погодився добровільно
без шансів вибратися в нормальний світ
без шансів побачити Сонце
і погрітися ще хоча б одну миттєвість
під його промінням
тепер кожний твій подих останній
і кожен твій день прощальний
бо не певен чи завтра щось буде
зорі можуть потьмяніти
і загаснути цілковито
небо не зможе називатися небом
якщо на ньому загаснуть зорі від вітру чи просто від старості
а чи від розпачу
чи від байдужості тих хто ходить під ними
намагаючись не кричати щоночі від болю
торкаючись шрамів на серці і тілі
люди не можуть називатися людьми
якщо згублять душу чи те що зоветься душею
в дорозі своїй без кінця і початку
яка вимірюється не пройденими кроками
і не прожитими днями
зробленими і незробленими справами
врятованими і неврятованими життями
вогонь не закінчується ніколи
спопеляючи зсередини все що має значення
у ньому пломеніє мрія і трикляте бажання
як останній доказ що ти ще існуєш
непрошеним свідком світу що котиться в прірву
і навісніє від люті
дивлячись в наші обличчя
сьогодні живі ще а завтра забуті
шукаєш сенс перебираючи попіл пальцями
відчайдушно з останніх сил
так птаха чіпляється за гілку щоб не впасти
і не зламати складених мерзлих крил
пір'я яких нещодавно захопливо вивчав вітер
пір'я яких служило ночівлею твоєму Сонцю
одночасно покрівлею і периною
теплом і затишком
у нестерпно холодні осінньо-зимові вечори
і в не менш нестерпні зимові ночі
осінь вже дихає в вени дощами
що схожі на сльози
значить зима вже близько...
24 серпня 2014 року о 16:12
