Серпневий дощ, холодний, мов осінній,
Схилились віти в сумі за теплом,
А поміж них ще мрій блукають тіні,
Які все літо марились обом.
Лиш на півкроки спромоглись гордині,
Бо ран старих ще біль страхом скував,
Осуди й сміх для нас тепер святині,
І не знайшов ніхто чого шукав.
Лише слова тримають ще усе це,
І роблять кроки запізнілих прощ,
І, ніби щирі, ніби і від серця,
Та вже немов отой серпневий дощ.
27.8.14.
