Лихо з’явилось зненацька, здалека
Горіла колона, хліба на стеблі.
Я згорів недаремно, я став лелека.
Я – мир, я – добро, я – надія землі.
Я бачу згори чорний дим над полями.
Побратимів я бачу в страшному вогні.
Боже, спаси їх, а мені час до мами.
Вона зачекалась мене у вікні.
Полечу я щосили до рідного дому.
Матусі нелегко жити самій.
Ріднесенька, я прожену вашу втому.
Скажіть мені мамо: «Ангелику мій!»
Поцілуйте мене як колись цілували.
Я пам’ятаю те ніжне тепло.
Коли ви мене до грудей пригортали.
Пам’ятаю бабусю, дитинство, село…
Пам’ятаю садочок, річку, криницю.
Журавлине гніздо, наче сяйво у сні.
Пам’ятаю холодну джерельну водицю.
«Багато не пий» - Ви казали мені.
Пам’ятаю, водили мене у садочок.
У бабусі із глечика пив молочко.
Та доля оділа терновий віночок.
І високо в небо підняла личко.
Погляньте, матусю, я біла хмаринка.
«Ясне сонечко» - Ви говорили мені.
Я є! Я живий! Я ваша дитинка!
Та тільки чомусь ваші очі сумні.
Не думайте. Мамо, що я десь далеко.
Завжди буду з вами у кожному сні.
Я, мамо, повірте, став білим лелеком
Котрий прилітає до вас навесні.
Ось я прилетів і говорю, клекочу:
«Мамо, це я. Не впізнали? Я свій.»
Я надію приношу і почути так хочу
Справжнє і щире: «Ангелику мій»
Не сумуйте, ріднесенька, я Ваш веселик.
Життя зупинити не може ніхто.
Господь – Вседержитель! А я є ангелик.
Я –наймолодший із тих, хто в АТО.
Ми співаємо пісню і мир бережемо.
В журавлиному клекоті звуки сумні.
Душа не пропала, ворогів проженемо.
Це трапиться скоро, ось-ось, навесні.
Лети, мій ангелику, срібна росинко.
Поцілунком на щоки мої прилітай.
Мої очі не плачуть, це – моя дитинка
Так ніжно шепоче мені : «Засинай».